04 червня 2025 року
м. Київ
справа № 2-79/11
провадження № 61-911св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року в складі колегії суддів Слюсар Т. А.,Голуб С. А., Таргоній Д. О.
в справі за позовом Відкритого акціонерного товариства Комерційний Банк «Надра» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та
Короткий зміст позовної заяви
У грудні 2010 року Відкрите акціонерне товариство Комерційний Банк «Надра» (далі - ВАТ КБ «Надра») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , у якому просило стягнути солідарно з відповідачів 831 688,51 грн заборгованості за кредитним договором від 27 грудня 2007 року № 043/45/07-Ф.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанці
15 березня 2011 року заочним рішенням Сквирського районного суду Київської області позов ВАТ КБ «Надра» задоволено. Вирішено питання судових витрат.
У вересні 2023 року ОСОБА_1 подав заяву про перегляд заочного рішення суду від 15 березня 2011 року.
31 липня 2024 року ухвалою Сквирського районного суду Київської області заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення у зв'язку з тим, що судом уже вирішувалося питання про перегляд заочного рішення за заявою ОСОБА_1 й за наслідками вирішення якої ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 09 лютого 2016 року в задоволенні заяви відмовлено.
11 грудня 2024 року ухвалою Київського апеляційного суду апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Сквирського районного суду Київської області від 15 березня 2011 року закрито.
Ухвала мотивована тим, що як свідчать матеріали відновленого втраченого провадження в цивільній справі № 2-79/11, заочним рішенням Сквирського районного суду Київської області від 15 березня 2011 року позов ВАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості задоволено. ОСОБА_1 звертався до суду з заявою про перегляд заочного рішення Сквирського районного суду Київської області від 15 березня 2011 року. Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 09 лютого 2016 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Сквирського районного суду Київської області від 15 березня 2011 року залишено без задоволення з посиланням на те, що справа неодноразово призначалася до розгляду, проте відповідач, який був належно повідомленим, до суду не з'являвся, а в заяві про перегляд заочного рішення не навів та не надав доказів, які б мали істотне значення для правильного вирішення справи. Після розгляду заяви про перегляд заочного рішення суду від 15 березня 2011 року судове рішення могло бути оскаржене тільки в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції. У подальшому лише через більш як 8 років з дати постановлення ухвали про перегляд заочного рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на судове рішення. Строк на апеляційне оскарження заочного рішення підлягає відрахуванню з моменту постановлення судом ухвали, якою заяву про перегляд заочного рішення залишено без задоволення, тобто з 09 лютого 2016 року. Посилання ОСОБА_1 на те, що він не володів інформацією про наявність ухваленого районним судом судового рішення, а з заявою про перегляд заочного рішення в межах наданої ним довіреності звертався в його інтересах ОСОБА_4 без доведення до його відома наявності заочного рішення і результатів розгляду заяви, апеляційний суд визнав неспроможними. Відповідно до змісту ухвали суду від 09 лютого 2016 року ОСОБА_1 самостійно подавав заяву про перегляд заочного рішення, тобто володів інформацією про наявність оскаржуваного рішення.
Суд апеляційної інстанції виснував про необхідність закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Сквирського районного суду Київської області від 15 березня 2011 року як помилково відкритого.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
15 січня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду
від 11 грудня 2024 року, в якій просить її скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не з'ясував наявність повноважень представника ОСОБА_4 на звернення з заявою про перегляд заочного рішення. У справі немає власноруч підписаної ним заяви про перегляд заочного рішення. В справі відсутні належні докази отримання ним як учасником справи ухвал суду першої інстанції про відкриття провадження в справі, про залишення без задоволення заяви про перегляд заочного рішення у 2016 році. Також відсутні докази його належного повідомлення про день, час та місце розгляду справи в суді першої інстанції.
Він не був повідомлений про наявність цієї справи, тому строк на апеляційне оскарження заочного рішення підлягає поновленню.
Позиція інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно з пунктом 8 частини другої статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Конституція України як закон прямої дії має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп; абзац сьомий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Перегляд судових рішень гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).
Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).
Відповідно до статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права всі особи є рівними перед судами і трибуналами. Кожен має право при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, пред'явленого йому, або при визначенні його права та обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Забезпечення права на справедливий суд відіграє особливу роль у демократичному суспільстві, є його базовою цінністю, яка має вирішальне значення у безперешкодній реалізації основоположних прав і свобод людини і громадянина та дотриманні принципу верховенства права загалом. Водночас однією з важливих гарантій цього права є можливість оскарження судових рішень в апеляційному порядку.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Воловік проти України» від 06 грудня 2007 року в пунктах 54, 55 зазначається, що, приймаючи до уваги особливості порядку апеляційного оскарження за українським законодавством, право заявника на доступ до апеляційного суду було захищено основоположними гарантіями, передбаченими статтею 6 Конвенції. У цьому зв'язку Суд нагадує, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
У рішенні в справі «Скорик проти України» від 08 січня 2008 року, заява № 32671/02, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Тобто, Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Відповідно до статей 3, 8, 9, 21 і 55 Конституції України право на судовий захист і доступ до правосуддя відноситься до невідчужуваних прав і свобод людини й одночасно виступає гарантією захисту всіх інших прав і свобод, що визнаються та гарантуються згідно із загальноприйнятими принципами і нормами міжнародного права.
Аналіз наведених конституційних положень у взаємозв'язку зі статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції дає підстави для висновку, що правосуддя як таке повинно забезпечувати ефективне поновлення в правах і відповідати вимогам справедливості.
Ці нормативні положення гарантують особі право на перегляд судом справи, стосовно якої суд ухвалив рішення по суті спору, принаймні один раз - в апеляційному порядку.
Отже, апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів особи.
Відповідно до частини першої статті 284 ЦПК України 2004 року визначено, що заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
За частиною четвертою статті 231 ЦПК України 2004 року в разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Згідно із статтею 354 ЦПК України (в редакції, чинній на момент звернення з апеляційною скаргою) апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Апеляційний суд закрив апеляційне провадження з посиланням на частину другу статті 358 ЦПК України, мотивуючи висновки тим, що ОСОБА_1 звертався до суду з заявою про перегляд заочного рішення Сквирського районного суду Київської області від 15 березня 2011 року. Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 09 лютого 2016 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Сквирського районного суду Київської області від 15 березня 2011 року залишено без задоволення. Строк на апеляційне оскарження заочного рішення підлягає відрахуванню з моменту постановлення судом ухвали, якою заяву про перегляд заочного рішення залишено без задоволення, тобто з 09 лютого 2016 року. Однак апеляційну скаргу ОСОБА_1 подав 15 липня 2024 року, через сплив більш як 8 років з дати винесення ухвали про перегляд заочного рішення.
Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду, з огляду на таке.
У частині другій статті 358 ЦПК України встановлено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків, зокрема, подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи.
Сплив річного строку з дня складення повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.
Виключенням з цього правила є подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученої до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, та пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Такі висновки сформульовані в постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 березня 2024 року в справі № 953/5340/21 (провадження № 61-16122св23), від 28 лютого 2024 рокув справі № 733/112/20 (провадження № 61-16703св23).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 березня 2024 року в справі № 22/96-10/90/08 зазначено, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строком оскарження судового рішення покладає на нього обов'язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку, і в разі, коли відповідну апеляційну чи касаційну скаргу подано особою, не залученою до участі в справі. Однак неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою, з посиланням на те, що рішення в цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою для визнання причин пропуску строку поважними та поновлення цього строку. Отже, подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки, захищає її саме від передбаченої частиною другою статті 261 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження (якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення), тобто незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, проте не звільняє вказану особу від обов'язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченого іншими наведеними нормами ГПК України.
Частина друга статті 261 ГПК України ідентична змісту частини другої статті 358 ЦПК України.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У межах річного строку з дня складення повного судового рішення може поновлено строк на апеляційне оскарження з інших поважних причин будь-яким заявникам, а особам, не повідомленим про розгляд справи, -і поза межами річного строку.
Тобто річний преклюзивний строк для поновлення строку на апеляційне оскарження не поширюється на учасників справи, не повідомлених про розгляд справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року в справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24) зазначено, що особа, не повідомлена про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження в справі і яка, відповідно, не знала/не могла знати про розгляд справи.
Також у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року в справі № 201/13990/15-ц (провадження № 61-22496св19), від 29 січня 2021 року в справі № 308/2739/16-ц (провадження № 61-9648св19), від 21 червня 2023 року в справі № 202/32361/13-ц (провадження № 61-3546св23) вказано, що під неповідомленням особи про розгляд справи розуміються випадки, коли учасник справи взагалі ніяким чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи в провадженні суду. Однак до таких випадків не може бути віднесено неповідомлення особи про окреме судове засідання в справі, навіть якщо в цьому засіданні було ухвалено рішення (за умови, що матеріалами справи безспірно підтверджується факт обізнаності особи про розгляд судом справи та її участь у ній).
Апеляційний суд правильно врахував, що для відповідача строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 09 лютого 2016 року залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Сквирського районного суду Київської області від 15 березня 2011 року.
Матеріали відновленого втраченого провадження в справі не містять цієї заяви, однак в тексті ухвали від 09 лютого 2016 року не зазначено, що суб'єктом її подання був представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 .
Додана ОСОБА_1 до апеляційної скарги копія заяви від 21 січня 2016 року про перегляд заочного рішення Сквирського районного суду Київської області від 15 березня 2011 року, яка підписана від його імені ОСОБА_4 , не містить штампу вхідної кореспонденції Сквирського районного суду Київської області та не може достеменно підтверджувати, що ухвалу Сквирського районного суду Київської області від 09 лютого 2016 року постановлено саме за результатом звернення до суду ОСОБА_4 , а не безпосередньо ОСОБА_1
ОСОБА_1 оспорює суб'єкта звернення у 2016 році із заявою про перегляд заочного рішення Сквирського районного суду Київської області від 15 березня 2011 року в контексті відсутності повноважень представника ОСОБА_4 на звернення з заявою про перегляд заочного рішення та неповідомлення ним довірителя про наявність справи і наслідки її розгляду.
У справі наявна довіреність ОСОБА_1 (додана ним до апеляційної скарги), видана 09 січня 2015 року на ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , якою уповноважено представників представляти його інтереси в усіх судах з правом подачі позовної заяви з усіма процесуальними правами та обов'язками, які надано законом позивачу, відповідачу, третій особі в процесі, заявнику, іншим заінтересованим особам. За довіреністю представники також мають право оскаржувати судові рішення в частині, що стосується інтересів ОСОБА_1 , подавати та підписувати усі необхідні документи, що пов'язані з цією довіреністю чи випливають із її змісту (зокрема заяви, будь-які скарги, апеляції, тощо). Довіреність видано строком на 3 роки.
Матеріали відновленого втраченого провадження в справі не підтверджують ті обставини, що ОСОБА_4 звертався до Сквирського районного суду Київської області із заявою про перегляд заочного рішення Сквирського районного суду Київської області від 15 березня 2011 року від імені ОСОБА_1 на підставі саме цієї довіреності 09 січня 2015 року.
Крім того, зміст цієї довіреності надає ОСОБА_4 як представнику ОСОБА_1 право діяти з усіма процесуальними правами та обов'язками, які надано законом відповідачу, подавати та підписувати усі необхідні документи, що пов'язані з цією довіреністю чи випливають із її змісту, зокрема заяви, до яких належить заява про перегляд заочного рішення.
Отже, ОСОБА_1 не спростував, що звертався із заявою про перегляд заочного рішення в 2016 році та що він не знав про наявність справи.
У заочному рішенні Сквирського районного суду Київської області від 15 березня 2011 рокувказано, що відповідачі в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
В ухвалі Сквирського районного суду Київської області від 09 лютого 2016 року про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення зазначено, що справа призначалась до розгляду неодноразово, про час та місце розгляду сторони повідомлялися належним чином, відповідачу копія судового рішення була направлена поштовою кореспонденцією.
Протилежного ОСОБА_1 не довів та пропустив строк звернення з апеляційною скаргою, який обраховується з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, а саме з 09 лютого 2016 року.
Повторне звернення ОСОБА_1 у вересні 2023 року із заявою про перегляд заочного рішення на перебіг строку на апеляційне оскарження не впливає.
Докази виникнення обставин непереборної сили, які унеможливили своєчасне звернення до суду із апеляційною скаргою, в матеріалах справи відсутні, як і докази, що свідчили б про добросовісну реалізацію заявником своїх процесуальних прав та належне виконання процесуальних обов'язків, зокрема вчинення усіх можливих та залежних від нього дій, спрямованих на своєчасне подання апеляційної скарги.
ЄСПЛ зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення в справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», № 17160/06 та № 35548/06, § 34, від 21 грудня 2010 року).
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення в справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року).
Аналогічний висновок міститься в постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
Апеляційний суд обґрунтовано виснував про закриття апеляційного провадження, оскільки заявником не було наведено об'єктивних підстав, які б унеможливили його звернення до суду в межах встановленого строку.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала апеляційного суду - без змін.
Щодо судових витрат
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська