04 червня 2025 року
м. Київ
справа № 759/7617/24
провадження № 61-4128св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом)- ОСОБА_1 ,
відповідач(позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
третя особа, не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Білгородської сільської ради Бучанського району Київської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 07 серпня 2024 року у складі судді Сенька М. Ф. та постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2025 року у складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.,
Короткий зміст позовних вимог
1. У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Білгородської сільської ради Бучанського району Київської області, про визначення місця проживання дитини.
2. Позов обґрунтовано тим, що вони з ОСОБА_2 з травня 2018 року перебували у шлюбі.
3. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_4 .
4. З вересня 2023 року вона з відповідачем припинили шлюбні відносини, проживали окремо, дитина залишалася з нею, проте відповідач 08 грудня 2023 року під приводом побачення з дитиною, без її згоди забрав дитину до себе і відмовився її повертати.
5. З того часу відповідач обмежує її у спілкуванні із дитиною та не дозволяє їй бачитись з дитиною без його присутності, дитина також позбавлена можливості спілкування з братом, її сином від попереднього шлюбу ОСОБА_5 , 2012 року народження.
6. Вказувала, що такі дії відповідача завдають шкоди дитині. Намагання вирішити спір в позасудовому порядку до позитивного результату не призвели, тому просила визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з нею.
7. ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з ним.
8. Посилався на те, що це буде відповідати принципу забезпечення найкращих інтересів дитини з огляду на те, що дитина більш прихильна до нього, дитина буде перебувати у звичному для себе оточенні, буде забезпечена належним утриманням та доглядом.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
9. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 07 серпня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 березня 2025 року, первісний позов задоволено.
10. Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4 разом з матір'ю ОСОБА_1 .
11. Зобов'язано ОСОБА_2 передати малолітню дитину матері ОСОБА_1 .
12. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.
13. Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій виходили із того, що сторони по відношенню до дитини формально перебувають в рівних умовах. Проте, з огляду на вік дитини, її стать, очевидну потребу дитини у спілкуванні з братом, за умов схильності відповідача до агресії, в тому числі і до дітей, та за обставин, коли відповідач чинить позивачці перешкоди у вихованні дитини, суди дійшли висновку за необхідне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_6 разом з матір'ю, що, на переконання судів, буде найкращим чином відповідати інтересам дитини.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
14. У березні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .
15. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
16. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 травня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
17. У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 .
18. Підставою касаційного оскарження заявниця зазначає застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 червня 2019 року в справі № 495/2106/17, від 08 квітня 2020 року в справі № 205/1621/18, від 21 травня 2020 року в справі № 587/2134/17, від 23 листопада 2022 року в справі № 149/2510/21, від 04 липня 2024 року в справі № 361/1872/21, від 19 лютого 2025 року в справі № 147/277/24 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
19. Також підставою касаційного оскарження заявниця зазначає порушення норм процесуального права, а саме: недослідження зібраних у справі доказів; необґрунтоване відхилення клопотання (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
20. Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи судами не було заслухано думку дитини, оскільки суди відмовились проводити опитування дитини в присутності психолога та призначити психологічну експертизу.
21. Крім того, ОСОБА_1 , якій ОСОБА_2 ніколи не чинив жодних перешкод, фактично самоусунулась від виховання та утримання дитини. Всі питання щодо виховання дитини вирішуються ОСОБА_2 одноособово без участі та підтримки ОСОБА_1 .
22. ОСОБА_2 забезпечив для доньки законне місце проживання (довготривалий договір оренди квартири, де дитина має належні умови проживання); відвідування донькою навчання та гуртків; належне фінансове забезпечення.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
23. У травня 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 , у якому вказано, що судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
24. З 05 травня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.
25. ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилась дочка ОСОБА_4 .
26. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09 лютого 2024 року шлюб між сторонами розірвано.
27. З вересня 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали окремо. ОСОБА_1 з дочкою та сином від попереднього шлюбу близько двох місяців проживали з батьками відповідача, після чого переїхала до своїх батьків.
28. 08 грудня 2023 року ОСОБА_2 забрав дочку до себе без наміру повернути матері.
29. На час розгляду справи дитина проживає з батьком ОСОБА_2 в орендованій квартирі АДРЕСА_1 .
30. ОСОБА_1 відновила стосунки з попереднім чоловіком ОСОБА_8 . Сім'я позивачки на час розгляду справи проживає в АДРЕСА_2 .
Позиція Верховного Суду
31. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
32. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
33. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
34. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
35. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
36. Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
37. Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
38. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
39. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
40. Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
41. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
42. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
43. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
44. Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
45. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
46. Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
47. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
48. У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України» заява № 2091/13 Суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
49. У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року заява № 31111/04 зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
50. Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
51. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
52. При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
53. Отже, вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Проте, найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання суду, яке має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці всіх обставин в їх сукупності, оскільки не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.
54. До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19, провадження № 61-11625сво22.
55. У постанові від 06 червня 2019 року у справі № 495/2106/17 Верховний Суд виснував, що коли батьки перебувають у рівних умовах, мають однакове ставлення до своїх батьківських обов'язків та в разі однакової прихильності дитини до обох батьків, місце проживання дитини має бути визначено з тим із батьків, яким створено більш сприятливі умови для проживання дитини.
56. Наведені правові висновки Верховного Суду потрібно розуміти так, що суди під час вирішення спору про визначення місця проживання дитини мають керуватися принципом якнайкращих інтересів дитини, а при однаковому ставленні батьків до виконання своїх батьківських обов'язків та забезпечення умов проживання дитини враховувати сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо.
57. ОСОБА_1 , обґрунтовуючи позовні вимоги, посилалась на те, що відповідач 08 грудня 2023 року під приводом побачення з дитиною, без її згоди забрав дитину до себе і відмовився її повертати.
З того часу відповідач обмежує її у спілкуванні із дитиною та не дозволяє їй бачитись з дитиною без його присутності або його матері, дитина також позбавлена можливості спілкування з братом, її сином від попереднього шлюбу - ОСОБА_5 , 2012 року народження. Вважала, що такі дії відповідача завдають шкоди дитині.
58. Звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_2 вказував, що він ніколи не перешкоджав спілкуванню дитини з матір'ю, оскільки у дитини є власний планшет, через який можливо робити дзвінки.
Водночас ОСОБА_1 завжди телефонує з 20:30 до 22:00, коли дитина повинна готуватись до сну. Зазначав, що припиняє розмову дитини лише тоді, коли ОСОБА_1 починає давати негативні характеристики йому та його батькам, яких дитина любить і з якими ОСОБА_1 практично кожні вихідні залишала дітей.
На думку ОСОБА_2 , всі дії ОСОБА_1 спрямовані на задоволення власних бажань та інтересів, інтереси дітей залишаються на другому плані. Вважав, що оскільки весь час дитина проживала разом із ним, тому розрив з татом буде більш травматичним для дитини.
59. Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування.
60. Під час вирішення спору щодо місця проживання дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
61. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
62. За обставин справи, яка переглядається, сторони є батьками малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мають належні умови для проживання і виховання дочки.
63. Згідно з правовим висновком Верховного Суду, висловленим у постанові від 12 жовтня 2022 року у справі № 559/1215/19-ц, висновок органу опіки та піклування є документом, який подається для прийняття відповідного рішення судом, тобто він є доказом у цивільній справі, який підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Письмовий висновок органу опіки та піклування щодо розв'язання спору виконує допоміжну функцію при вирішенні спорів, які стосуються прав та інтересів дітей, та спрямований передусім на отримання максимальної інформації щодо обставин, які мають значення для вирішення конкретного спору.
64. Як вбачається з матеріалів справи, питання про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було предметом розгляду комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області.
Заслухавши пояснення сторін та надані сторонами документи, комісією установлено, що як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_1 , мають належні умови для проживання і виховання дочки. ОСОБА_1 має здатність виконувати обов'язки з виховання дитини та догляду за нею. При цьому батько дитини ОСОБА_2 чинить перешкоди у спілкуванні матері ОСОБА_1 з малолітньою дитиною та здійснювати свої батьківські обов'язки.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, затвердженого рішенням № 131 від 04 липня 2024 року, орган опіки та піклування дійшов висновку про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір'ю ОСОБА_1 .
65. Судами також встановлено, що обоє батьків належно ставляться до батьківських обов'язків, створили умови для проживання, виховання і розвитку малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Під час проживання дитини з батьком останній чинить перешкоди у спілкуванні матері з донькою, що негативно відзначається на емоційному стані дитини. Вказана обставина встановлена у висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, затвердженого рішенням №131 від 04 липня 2024 року, а також на цьому наголошувала ОСОБА_1 під час розгляду справи. Так, позивачка обмежена відповідачем в побаченнях з дитиною, такі побачення можливі лише в час та місці, які задовольняють його, побачення можливе лише за його участі чи участі його матері, спілкування засобами зв'язку між матір'ю та дитиною також знаходиться під контролем відповідача.
66. При цьому також встановлено апеляційним судом, що малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має рідного брата ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , по материнській лінії, з яким вона має стійкий емоційний зв'язок, сформований у зв'язку із тривалим та безперервним проживанням разом із ним, що не заперечувалося відповідачем. Проте після відібрання ОСОБА_4 батьком від матері, дитина припинила спілкування зі своїм рідним братом ОСОБА_5 , що завдає страждань та є психотравмуючим фактором для них обох, та в подальшому може призвести до втрати емоційного зв'язку між ними, що не заперечувалось сторонами по справі.
67. У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 431/5643/16-ц зроблено висновок, а саме «Після розлучення батьків, з червня 2014 року малолітня ОСОБА_3, проживає постійно, крім матері, також і з своїм старшим рідним братом - ОСОБА_4 , 2003 року народження, а тому розлучення рідних брата та сестри складе додаткове навантаження на психічний стан ОСОБА_6 та може вкрай негативно позначитися на її психічному здоров'ї та моральному настрої, і таке розлучення не буде вважатися вчиненим у найкращих інтересах дитини».
68. Отже, суди правомірно виснували, що роз'єднання брата та сестри не буде відповідати якнайкращим інтересам дитини.
69. Колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій, що враховуючи вік дитини, психологічний стан та особливості фізичного розвитку, права та інтереси на гармонійний розвиток та належне виховання, а також, дотримуючись балансу між інтересами дітей, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в їх інтересах, найкращим інтересам буде відповідати визначення місця проживання ОСОБА_4 з матір'ю.
70. При цьому сам по собі факт, що дитина фактично проживала з батьком ОСОБА_2 не є визначальним для вирішення спору, оскільки, як було встановлено судами, спочатку дитина проживала разом з матір'ю, а ОСОБА_2 самостійно змінив її місце проживання без згоди позивачки.
71. В порушення частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України ОСОБА_2 під час розгляду справи не надав належних та допустимих доказів, що визначення місця проживання дитини разом із ним відповідатиме її якнайкращим інтересам.
72. Верховний Суд підкреслює, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
73. Суд апеляційної інстанції правомірно відхилив посилання ОСОБА_2 на те, що житло, в якому вони проживають з донькою, перебуває у нього в довгостроковій оренді, на відміну від орендованого ОСОБА_1 житла на короткий термін, також не є визначальною підставою для встановлення місця проживання дитини з ним, оскільки та обставина, що один із батьків не має власного житла, а користується орендованим приміщенням для проживання та сам по собі встановлений договором термін такого користування не є тією обставиною, що унеможливлює визначити місце проживання дитини з ним.
74. Посилання заявника на те, що судами не було заслухано думку дитини, оскільки суди відмовились проводити опитування дитини в присутності психолога, відхиляються колегією суддів, оскільки думка дитини не є абсолютною для суду при вирішенні питання про визначення місця її проживання, оскільки думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, наприклад таких, як тривалий час проживання дитини з одним із батьків без можливості повноцінного спілкування з тим із батьків, з ким дитина не проживає.
75. Колегією суддів враховано, що, заявляючи клопотання про заслуховування думки дитини, ОСОБА_2 не надав докази на підтвердження того, що досягнутий вік, а також рівень розвитку та психологічний стан дитини дозволяє їй висловлювати власну думку щодо того, з ким з батьків вона бажає проживати.
76. При цьому судом також враховано, що дитина тривалий час проживає разом із батьком, тому в силу диспозитивності цивільного процесу в останнього не було перешкод надати відповідний висновок після спілкування дитини з психологом до суду.
77. Колегія суддів звертає увагу, що визначення місця проживання дитини з матір'ю не повинно негативно впливати на її взаємовідносини з батьком на його участь у вихованні дитини, оскільки визначення місця проживання дитини з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків, що мають усвідомлювати обидва з батьків, спір між якими вирішено судом.
78. Колегія суддів Верховного Суду підкреслює необхідність усвідомлення батьками потреби у вирішенні конфлікту в інтересах дитини, налагодження батьками співпраці з метою забезпечення належного контакту кожного з них з дитиною, встановлення можливості спілкування та спільного проведення часу, спільного вирішення питань, які стосуються всіх потреб дитини.
79. Слід зазначити також, що під час розгляду справи в місцевому суді представником ОСОБА_2 не було заявлено клопотань про призначення відповідної експертизи, а тому вказані посилання відхиляються судом.
80. Доводи заявниці про неврахування судами висновків Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі, відхиляються колегією суддів, оскільки, з урахуванням встановлених обставин, судові рішення не суперечать висновкам, на які посилається представник ОСОБА_2. в касаційній скарзі.
81. Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
82. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
83. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
2. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 07 серпня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович