04 червня 2025 року
м. Київ
справа № 495/10503/21
провадження № 61-16406св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29 квітня 2024 року в складі судді Прийомової О. Ю. та постанову Одеського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року в складі колегії суддів Сєвєрової Є. С., ВадовськоїЛ. М., Комлевої О. О.
в справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації, кадастрового номеру та
Короткий зміст позовної заяви
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, у якому просила зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області скасувати у Державному земельному кадастрі реєстрацію земельної ділянки та кадастровий номер площею 0,0775 га за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 5110300000:01:002:0957, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку; вирішити питання про розподіл судових витрат.
Позовні вимоги мотивовані тим, що вона є власником комплексу будівель за адресою: АДРЕСА_1 на підставідоговору купівлі-продажу від 09 червня 2016 року, частка в праві власності складає 71/100 частини. Іншими співвласниками нерухомого майна є ОСОБА_2 з часткою 12/100, ОСОБА_4 з часткою 9/100 та ОСОБА_5 з часткою 8/100. Нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1806 га.
Також між нею та Білгород-Дністровською міською радою 21 листопада 2016 року укладений договір на право ідеальної частки в користуванні земельною ділянкою, за яким їй передано в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 0,1806 га, ідеальна частка якої складає 0,1282 га за адресою: АДРЕСА_1 для обслуговування офісу. Порядок користування земельною ділянкою співвласниками не встановлений.
Вона дізналася, що приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоус І. О. 22 січня 2021 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис про право власності № 40296522 та прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 56343234 від 28 січня 2021 року, яким за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на 1/1 частку нерухомого майна в складі будівель В, Д, Є, градирні Л, сараю І за адресою: АДРЕСА_1 .
Згодом за ОСОБА_2 01 квітня 2021 року проведено ще одну державну реєстрацію, однак вже як на житловий будинок літ. «Є» та господарські будівлі В, Д, Є, градирню Л, сарай І за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з наказом Міністерства юстиції України від 22 листопада 2021 року № 4185/5 було скасовано рішення державного реєстратора Турецького О. О. від 01 квітня 2021 року № 57430006, яким за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності в складі будівель В, Д, Є, градирні Л, сараю І за адресою: АДРЕСА_1 , як на житлове приміщення.
Незважаючи на судові спори, ОСОБА_2 замовив розробку технічної документації за адресою: АДРЕСА_1 на майже половину земельної ділянки.
Кадастровим реєстратором 09 грудня 2021 року були внесені відомості до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки площею 0,0775 га за адресою: АДРЕСА_1 та присвоєно кадастровий номер 5110300000:01:002:0957.
Вважала, що здійснена державна реєстрація та присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 є незаконною, адже на спірній землі розташоване приміщення, яке фактично та юридично є часткою відповідача в нерухомому майні на АДРЕСА_2 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
29 квітня 2024 року рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції мотивував висновки тим, що вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5110300000:01:002:09 57 за адресою: АДРЕСА_1 за наявності чинного рішення органу місцевого самоврядування не може бути підставою для задоволення позову. Позивачка є власником комплексу будівель за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 09 червня 2016 року, частка у праві власності складає 71/100 частини. Іншими співвласниками нерухомого майна за указаною адресою є ОСОБА_2 , частка 12/100, ОСОБА_4 , частка 9/100 та ОСОБА_5 , частка 8/100. Це нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці загальною площею 0,1806 га. Однак межі земельної ділянки на АДРЕСА_1 не встановлювались. У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що сформована земельна ділянка із кадастровим номером 5110300000:01:002:0957 порушує межі земельної ділянки, що знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_1 на підставі договору на право ідеальної частки від 21 листопада 2016 року. Зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області скасувати державну реєстрацію з кадастровим номером 511030000:01:002:0957 не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивачки, порушення яких недоведено.
03 жовтня 2024 року постановою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29 квітня 2024 року змінено шляхом викладення мотивувальної частини в редакції постанови, в іншій частині рішення залишено без змін.
Апеляційний суд керувався тим, що межі земельної ділянки на АДРЕСА_1 не встановлювались, а в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що сформована земельна ділянка із кадастровим номером 5110300000:01:002:0957 порушує межі земельної ділянки, що знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_1 на підставі договору на право ідеальної частки від 21 листопада 2016 року. Позивачка не довела належними та допустимими доказами той факт, що реєстрацією земельної ділянки із кадастровим номером 5110300000:01:002:0957 було порушено її права.
Апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції про те, що вимога позивачки про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області скасувати державну реєстрацію земельної ділянки не є належним способом захисту прав. Зазначив, що суд першої інстанції помилково вдався до перевірки ефективності обраного позивачем способу захисту та правової оцінки по суті спору і не врахував того, що встановлена судом відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові. Оскільки суд першої інстанції правильно відмовив ОСОБА_1 в задоволенні позову, проте допустив помилки щодо обґрунтування висновків для такої відмови, суд апеляційної інстанції змінив рішення суду в мотивувальній частині із викладенням її в редакції постанови апеляційного суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
05 грудня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29 квітня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року, в якій просить їх скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що міською радою їй надана в користування земельна ділянка для обслуговування частки в нерухомому майні в розмірі 0,1282 га за адресою: АДРЕСА_1 . Земельна ділянка за вказаною адресою включає землю під часткою ОСОБА_2 в нерухомому майні. Вона надала докази на підтвердження порушення своїх прав, а саме: план-схему земельної ділянки до договору на право ідеальної частки в користуванні земельною ділянкою від 21 листопада 2016 року; договір дарування нежитлових приміщень у розмірі частки 12/100 в складі будівель В, Д, Є, градирні Л, сараю І за адресою: АДРЕСА_1 від 31 липня 2008 року, за яким ОСОБА_2 є власником зазначеного нерухомого майна; незаконні документи та подальшу реєстрацію права власності ОСОБА_2 на будівлі В, Д, Є, градирню Л, сарай І; кадастровий план за адресою: АДРЕСА_1 ; технічний паспорт ОСОБА_2 , з якого вбачається, що саме він незаконно оформив належну йому частку в нерухомому майні.
Суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року в справі № 912/1856/16, від 27 березня 2019 року в справі № 922/2224/18, від 25 квітня 2019 року в справі № 910/1555/18, від 14 травня 2019 року в справі № 910/11511/18, від 05 березня 2020 року в справі № 910/7161/19, від 28 травня 2020 року в справі № 910/7164/19, від 23 грудня 2020 року в справі № 757/28231 /13-ц, від 06 липня 2022 року в справі № 910/6210/20, від 30 березня 2023 року в справі № 905/2307/21, про те, що суди повинні з'ясовувати характер спірних правовідносин, наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб; що належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними в справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково з зазначити правові аргументи на його спростування, це процесуальний обов'язок суду.
Необхідно відступити від висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року в справі № 910/15262/18, від 03 березня 2020 року в справі № 910/6091/19, від 28 грудня 2022 року в справі № 285/6579/21, від 29 серпня 2023 року в справі № 910/5958/20, які застосували суди попередніх інстанцій, оскільки ці висновки стосуються відмінних правовідносин.
Відсутній висновок Верховного Суду про застосування статей 5, 13 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України щодо доведеності позивачем порушеного права з одночасним застосуванням статті 263, 265 ЦПК України стосовно необхідності встановлення судом фактичних обставин справи з мотивованою оцінкою судом кожного аргументу та доказу в подібних правовідносинах.
Апеляційний суд відмовив у задоволенні її клопотання про призначення судово- земельної експертизи. У суді першої інстанції жодного разу не ставилось під сумнів те, що оспорювана земельна ділянка з кадастровим номером 5110300000:01:002:0957 за адресою: АДРЕСА_1 є частиною земельної ділянки на АДРЕСА_2 . Тому в суді першої інстанції вона не заявляла щодо проведення експертизи.
Необхідно сформувати правовий висновок про те, в яких випадках суд апеляційної інстанції може призначити в справі судову експертизу за заявою учасника, коли на підготовчому засіданні таке клопотання не заявлялося, а відповідач не заперечував або не наполягав, що така експертиза необхідна.
Суд першої інстанції встановив обставини на підставі недопустимих доказів, адже зазначив, що вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5110300000:01:002:0957 за наявності чинного рішення органу місцевого самоврядування не може бути підставою задоволення позову. Однак такого рішення щодо спірної земельної ділянки взагалі не існує.
Її земельна ділянка сформована органом місцевого самоврядування відповідно до договору на право ідеальної частки в користуванні земельної ділянки від 21 листопада 2016 року, тому її межі визначені.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що висновки Верховного Суду, на які посилається заявниця, нерелевантні до спірних правовідносин. Пославшись на необхідність формування висновків Верховного Суду в справі, заявниця не вказала, які саме норми права неправильно застосовано судами. Крім того, апеляційний суд змінив мотиви суду першої інстанції щодо способу захисту порушеного права. ОСОБА_1 не заявляла клопотання про призначення експертизи в суді першої інстанції та не спростувала цю обставину в апеляційному суді. Межі земельної ділянки на АДРЕСА_1 не встановлювались, а в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що сформована земельна ділянка із кадастровим номером 5110300000:01:002:0957 порушує межі земельної ділянки, що знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_1 на підставі договору на право ідеальної частки від 21 листопада 2016 року. Позивачка не довела належними та допустимими доказами той факт, що реєстрацією земельної ділянки із кадастровим номером 5110300000:01:002:0957 було порушено її права. Ідеальна частка нерухомого майна не наділяє ОСОБА_1 одноосібним правом володіння і користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 . Ця земельна ділянка перебуває в користуванні всіх співвласників нерухомого майна, не має визначених меж і конфігурації.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Позивачка є власником комплексу будівель за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі- продажу від 09 червня 2016 року, частка в праві власності складає 71/100 частини.
Іншими співвласниками нерухомого майна є ОСОБА_2 з часткою 12/100, ОСОБА_4 з часткою 9/100 та ОСОБА_5 з часткою 8/100. Нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1806 га.
Також між нею та Білгород-Дністровською міською радою 21 листопада 2016 року укладений договір на право ідеальної частки в користуванні земельною ділянкою, за яким їй передано право в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 0,1806 га, ідеальна частка якої складає 0,1282 га за адресою: АДРЕСА_1 для обслуговування офісу.
Частка співвласника ОСОБА_2 в розмірі 12/100 належить йому на підставі договору дарування частини комплексу будівель, серія та номер 2427, виданого 31 липня 2008 року приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Тітовою Т. С, складається з будівель В, Д, Є, градирні Л, сараю І.
22 січня 2021 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на 1/1 частку нерухомого майна в складі будівель В, Д, Є, градирні Л, сараю І за адресою: АДРЕСА_1 .
Згодом за ОСОБА_2 01 квітня 2021 року проведено ще одну державну реєстрацію, однак вже як на житловий будинок літ. «Є» та господарські будівлі В, Д, Є, градирню Л, сарай І за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з наказом Міністерства юстиції України від 22 листопада 2021 року № 4185/5 було скасовано рішення державного реєстратора Турецького О. О. від 01 квітня 2021 року № 57430006, яким за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності в складі будівель В, Д, Є, градирні Л, сараю І за адресою: АДРЕСА_1 , як на житлове приміщення.
Кадастровим реєстратором 09 грудня 2021 року були внесені відомості до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки площею 0,0775 га за адресою: АДРЕСА_1 та присвоєно кадастровий номер 5110300000:01:002:0957.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14 лютого 2022 року було задоволено клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів, а саме:
- витребувано з Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області всі документи, які стали підставою для реєстрації земельної ділянки та присвоювання кадастрового номеру 5110300000:01:002:0957 на земельну ділянку площею 0,0775 га за адресою: АДРЕСА_1 ;
- витребувано з Білгород-Дністровської міської ради всі документи, подані ОСОБА_2 для оформлення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області надати до суду всі документи, які стали підставою для реєстрації земельної ділянки та присвоєння кадастрового номеру 5110300000:01:002:0957 на земельну ділянку площею 0, 0775 га за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов'язано Білгород-Дністровську міську раду надати до суду всі документи, подані ОСОБА_2 для оформлення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .
На виконання вимог вищевказаної ухвали суду 22 червня 2022 року від Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області надійшла заява, в якій зазначено, що надати витребувані судом документи управління не має змоги, оскільки в Україні було введено воєнний стан, тому наказом Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 24 лютого 2022 року № 9 у роботі управління було встановлено простій. Крім того, враховуючи, що земельна ділянка з кадастровим номером 5110300000:01:002:09 57 знаходиться в Одеській області, Головним управлінням не видавалися будь-які накази про надання дозволу чи затвердження документації із землеустрою щодо відведення її у власність. Управлінням також зазначено, що Головне управління не має можливості надати копію документації із землеустрою, на підставі якої була сформована зазначена земельна ділянка, так як відповідно до Тимчасового порядку заява з додатками до неї та результати її розгляду програмним забезпеченням Державного земельного кадастру в автоматичному порядку була повернута до територіального органу Держгеокадастру за місцем їх подання, у зв'язку із чим документація із землеустрою, на підставі якої була сформована зазначена земельна ділянка, відсутня в регіональному та місцевих фондах документації із землеустрою Черкаської області. В умовах воєнного стану не працює Державний земельний кадастр, відомості з якого необхідні для виконання ухвали суду.
У зв'язку із вищенаведеними обставинами 18 серпня 2022 року позивачкою було подано до суду клопотання про витребування у Відділу міськрайонного управління Білгород-Дністровського району та Головного управління Держгеокадастру в Одеській області всіх документів, які стали підставою для реєстрації земельної ділянки та присвоєння кадастрового номеру 5110300000:01:002:0957 на земельну ділянку площею 0, 0775 га за адресою: АДРЕСА_1 , про витребування з Білгород-Дністровської міської ради всіх документів, поданих ОСОБА_2 для оформлення земельної ділянки за вищевказаною адресою, яке ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 07 вересня 2022 року було задоволено.
16 листопада 2022 року на виконання вимог ухвали суду від Головного управління Держгеокадастру в Одеській області управління надання адміністративних послуг відділ № 2 надійшла відповідь, відповідно до якої до місцевого фонду розробником документації за земельною ділянкою з кадастровим номером 5110300000:01:002:0957, площею 0,0775 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 така документація із землеустрою не передавалась.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3,4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктами 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Відповідно до статті 152 Земельного кодексу (далі - ЗК) України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Заявниця в касаційній скарзі посилається на те, що суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року в справі № 912/1856/16, від 27 березня 2019 року в справі № 922/2224/18, від 25 квітня 2019 року в справі № 910/1555/18, від 14 травня 2019 року в справі № 910/11511/18, від 05 березня 2020 року в справі № 910/7161/19, від 28 травня 2020 року в справі № 910/7164/19, від 23 грудня 2020 року в справі № 757/28231/13-ц, від 06 липня 2022 року в справі № 910/6210/20, від 30 березня 2023 року в справі № 905/2307/21, про те, що суди повинні з'ясовувати характер спірних правовідносин, наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб; що належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними в справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково з зазначити правові аргументи на його спростування, це процесуальний обов'язок суду.
Верховний Суд не встановив невідповідності оскаржуваних судових рішень наведеним висновкам Верховного Суду, з огляду на таке.
Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).
Позивачка посилалася на те, що оспорювана земельна ділянка з кадастровим номером 5110300000:01:002:0957 за адресою: АДРЕСА_1 , яку зареєстрував відповідач, є частиною земельної ділянки на АДРЕСА_2 , в якій вона має ідеальну частку.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 377 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).
Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 120 ЗК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, в разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були в попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
Відповідно до статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
За статтею 50 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розробляються у разі формування нових земельних ділянок із земель державної, комунальної власності (крім випадків формування земельних ділянок за іншою документацією із землеустрою) та у разі зміни цільового призначення земельних ділянок у випадках, визначених законом. Проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки також можуть передбачати поділ, об'єднання земельних ділянок, які перебувають у власності однієї особи.
Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок може передбачати формування та/або зміну цільового призначення декількох земельних ділянок, за умови що розпорядником земельних ділянок буде один орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, або власником земельної ділянки приватної власності є одна особа.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає: а) пояснювальну записку; б) матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); в) розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); г) розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); ґ) перелік обмежень у використанні земельної ділянки; д) кадастровий план земельної ділянки.
У разі формування земельної ділянки чи зміни цільового призначення земельної ділянки для потреб, пов'язаних із забудовою, до проекту додається витяг із відповідної містобудівної документації із зазначенням функціональної зони території, в межах якої розташована земельна ділянка, та обмежень у використанні території для містобудівних потреб. Ці вимоги не поширюються на випадки, якщо відповідно до закону передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб може здійснюватися за відсутності зазначеної містобудівної документації.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 07 липня 2011 року № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр» (далі - Закон № 3613-VI, тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація земельної ділянки - це внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.
Відповідно до статті 16 Закону № 3613-VI земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер.
Згідно із статтею 21 Закону № 3613-VI відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених 79-1 ЗК України, при їх формуванні; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 ЗК України та у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками; на підставі технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель - за результатами інвентаризації земель; на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) - у разі виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв).
Відповідно до статті 24 Закону № 3613-VI державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою, зокрема, особи, визначені частиною першою статті 118 ЗК України, у тому числі власника нерухомого майна (будівлі, споруди), розташованої на земельній ділянці, що надається (передається) із земель державної чи комунальної власності, або його спадкоємця.
Державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об'єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Суди встановили, що позивачка є власником комплексу будівель за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 09 червня 2016 року, частка в праві власності складає 71/100 частини.
Іншими співвласниками нерухомого майна є ОСОБА_2 з часткою 12/100, ОСОБА_4 з часткою 9/100 та ОСОБА_5 з часткою 8/100. Нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1806 га.
Право на земельну ділянку (користування) визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди, а саме в ОСОБА_1 - 71/100 частина земельної ділянки площею 0,1806 га, в ОСОБА_2 - 12/100.
Між ОСОБА_1 та Білгород-Дністровською міською радою 21 листопада 2016 року укладений договір на право ідеальної частки в користуванні земельною ділянкою, за яким їй передано право в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 0,1806 га, ідеальна частка якої складає 0,1282 га за адресою: АДРЕСА_1 для обслуговування офісу.
Матеріали справи містять також лист Білгород-Дністровської міської ради про те, що на підставі рішення ради від 23 червня 2020 року № 1281-VII між ОСОБА_2 та Білгород-Дністровською міською радою укладено договір на право ідеальної частки в користуванні земельною ділянкою від 16 жовтня 2020 року на земельну ділянку площею 0,1806 га адресою: АДРЕСА_1 , ідеальна частка якої складає 0,0225 га (т. 2, а. с. 10-11).
Оспорює позивачка державну реєстрацію ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 0,0775 га за адресою: АДРЕСА_1 , якій присвоєно кадастровий номер 5110300000:01:002:09 57.
Суди виснували, що матеріали справи не містять доказів того, що сформована земельна ділянка із кадастровим номером 5110300000:01:002:0957 порушує межі земельної ділянки, яка знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_1 на підставі договору на право ідеальної частки від 21 листопада 2016 року.
Верховний Суд погоджується з таким висновком, адже безпосередньо позивачці ОСОБА_1. Білгород-Дністровською міською радою надана в користування земельна ділянка для обслуговування частки в нерухомому майні в розмірі 0,1282 га за адресою: АДРЕСА_1 .
Матеріалами справи не підтверджено, що земельна ділянка ОСОБА_2 площею 0,0775 га за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 5110300000:01:002:0957 сформована за рахунок земельної ділянки площею 0,1282 га, переданої в користування ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Договір на право ідеальної частки від 21 листопада 2016 року містить опис меж, площу, координати поворотних точок та лінійні проміри меж земельної ділянки, що передана в тимчасове користування ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 10 - зворот).
Питання щодо накладення меж земельної ділянки площею 0,0775 га за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 5110300000:01:002:0957 із земельною ділянкою площею 0,1282 га за адресою: АДРЕСА_1 потребує спеціальних знань.
Однак позивачка правом на заявлення земельно-технічної експертизи в суді першої інстанції не скористалася.
У межах апеляційного провадження справи від представника ОСОБА_1 - адвоката Оськіна М. Д. надійшло клопотання про призначення судово-земельної експертизи, на вирішення експертизи просив поставити питання: «Чи порушує сформована земельна ділянка із кадастровим номером: 5110300000:01:002:0957 межі земельної ділянки, яка знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_1 на підставі договору на право ідеальної частки від 21 листопада 2016 року?».
Клопотання обґрунтоване тим, що під час розгляду справи представники ОСОБА_2 жодного разу не ставили під сумнів, що земельна ділянка з кадастровим номером 5110300000:01:002:0957 за адресою: АДРЕСА_1 є частиною земельної ділянки, яка перебуває у користування всіх співвласників нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачка була переконана, що це один і той самий об'єкт, а тому питання про щодо необхідності проведення відповідної експертизи не ставилось.
Такі ж доводи зазначені в касаційній скарзі, проте вони не становлять підставу скасування оскаржуваних судових рішень.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову, за загальним правилом, покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним своїх процесуальних обов'язків.
Аналогічно тягар доведення заперечень проти позову покладається на відповідача.
Суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.
Виходячи з принципу змагальності цивільного процесу, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції та лише в разі об'єктивної неможливості надати їх до суду першої інстанції сторона вправі просити суд апеляційної інстанції прийняти їх, надати їм правову оцінку під час вирішення спору.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Наведені положення визначають обов'язкову сукупність умов для вирішення питання про прийняття доказів апеляційним судом, а саме: (1) винятковість випадку та (2) причини неподання доказів у першій інстанції, що об'єктивно не залежать від учасника справи, а також (3) покладення тягаря доведення цих обставин на учасника справи, який ці докази подає.
У постанові Верховного Суду від 19 березня 2025 року в справі № 201/8538/16-ц зазначено, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.
Дослідження нових доказів відбувається, зокрема, в таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала та не могла знати про їхнє існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з'явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їхнє подання до суду становило для цього учасника певні труднощі тощо); є інші поважні причини для їхнього неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не були досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень (постанова Верховного Суду від 02 квітня 2025 року в справі № 523/4255/16-ц).
Однак позивачка не вказала в клопотанні про призначення судово-земельної експертизи наявність об'єктивних обставин, які унеможливили своєчасне подання до суду першої інстанції відповідної заяви щодо проведення експертизи.
Позивачка відповідних процесуальних дій не вчинила, вважаючи, що доданих нею доказів достатньо для вирішення справи, у зв'язку з чим апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - Оськіна М. Д. про призначення судово-земельної експертизи під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів на стадії апеляційного провадження, за відсутності визначених статтею 367 ЦПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже в такому випадку суд створює одному учаснику справи більш сприятливі, аніж іншому умови в розгляді конкретної справи (постанова Верховного Суду від 02 квітня 2025 року в справі № 910/3707/24).
Отже, позивачка не довела доказами, поданими відповідно до вимог процесуального закону, те, що реєстрацією земельної ділянки із кадастровим номером 5110300000:01:002:0957 було порушено її право ідеальної частки на землю.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21, постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року в справі № 582/18/21).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).
Суди попередніх інстанцій належним чином оцінили зібрані докази окремо і в сукупності та зробили правильний висновок про відсутність порушеного права позивачки та обґрунтовано відмовили в задоволенні позовних вимог.
У касаційній скарзі заявниця посилається на необхідність відступу від висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року в справі № 910/15262/18, від 03 березня 2020 року в справі № 910/6091/19, від 28 грудня 2022 року в справі № 285/6579/21, від 29 серпня 2023 року в справі № 910/5958/20, які застосували суди попередніх інстанцій, оскільки ці висновки стосуються відмінних правовідносин.
Верховний Суд зауважує, що у випадку посилання на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу касаційного оскарження заявнику необхідно зазначити конкретну норму права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; постанову Верховного Суду, в якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити та вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу. Заявник має довести, що висновок, який викладений у постанові Верховного Суду, не відповідає правильному тлумаченню і застосуванню конкретної норми.
Касаційна скарга ОСОБА_1 такого обґрунтування не містить.
Стосовно доводів касаційної скарги про необхідність формування висновків Верховного Суду в справі, варто зазначити таке.
Заявниця посилається на те, що відсутній висновок Верховного Суду про застосування статей 5, 13 ЦПК України щодо доведеності позивачем порушеного права з одночасним застосуванням статті 263, 265 ЦПК України стосовно необхідності встановлення судом фактичних обставин справи з мотивованою оцінкою судом кожного аргументу та доказу в подібних правовідносинах; необхідність формування правового висновку про те, в яких випадках суд апеляційної інстанції може призначити в справі судову експертизу за заявою учасника, коли на підготовчому засіданні таке клопотання не заявлялося, а відповідач не заперечував або не наполягав, що така експертиза необхідна.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України необхідно встановити відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також наявність/ відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Доводи ОСОБА_1 в касаційній скарзі про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах не заслуговують на увагу, з огляду на те, що заявниця, вказуючи зазначені підстави касаційного оскарження, не навела належного обґрунтування неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема статей 5,13 ЦПК України.
Безпідставними є також доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції встановив обставини на підставі недопустимих доказів, оскільки допущені судом першої інстанції порушення були виправлені апеляційним судом шляхом зміни мотивувальної частини рішення.
Доводи касаційної скарги в іншій частині зводяться до переоцінки доказів у справі.
Дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).
Інші доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не впливають на висновки судів.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо розподілу судових витрат
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення залишаються без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29 квітня 2024 року в незміненій апеляційним судом частині та постанову Одеського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська