04 червня 2025 року
м. Київ
Справа № 760/12050/16-ц
Провадження № 61-14381св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 05 грудня 2023 року в складі судді Кушнір С. І. та постанову Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року в складі колегії суддів Левенця Б. Б., Борисової О. В., Ратнікової В. М.
у справі за позовом ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Єременко Людмила Олексіївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Арестович-Корнійчук Олеся Миколаївна, Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про скасування державної реєстрації земельної ділянки, скасування рішень та виключення записів про державну реєстрацію права власності, визнання недійсними договорів, припинення права власності та
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що він проживає в мікрорайоні Жуляни в м. Києві. У 1996 році йому виділено в користування земельну ділянку для будівництва індивідуального житлового будинку та господарських будівель на АДРЕСА_1 . У 2005 році він звернувся до компетентних органів про надання в приватну власність земельної ділянки, яка перебувала у його користуванні. 12 грудня 2005 року Київською міською державною адміністрацією прийнято розпорядження № 2288 про розгляд заяв громадян щодо безоплатної передачі у власність земельних ділянок за проектами відведення в мікрорайоні Жуляни в Солом'янському районі та створено робочу групу, яка забезпечила розгляд заяв громадян та підготувала на розгляд Київської міської ради проект рішення про надання громадянам дозволу на розробку проектів відведення земельних ділянок у мікрорайоні Жуляни в Солом'янському районі.
11 червня 2008 року, до прийняття рішення Київською міською радою про безоплатну передачу у власність земельної ділянки позивачу, останній обмінявся земельною ділянкою з ОСОБА_4 , який проживав на АДРЕСА_1 .
Згідно з Додатком №1 до Рішення Київської міської ради від 18 грудня 2008 року № 922/922 «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському та Голосіївському районах м. Києва» позивачу передано в приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:72:306:0005, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд.
З метою виготовлення технічної документації на земельну ділянку, її реєстрації у Державному земельному кадастрі, з подальшою реєстрацією права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, 03 листопада 2015 року ОСОБА_3 видав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_5 на вчинення означених вище дій. Довірена особа отримала витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, в якому зазначена нормативна грошова оцінка земельної ділянки, площею 0,0811 га з кадастровим номером 8000000000:72:306:0005 у розмірі 946 608,00 грн, а також кадастровий план з описом меж та черговий кадастровий план.
Отримавши вказані документи, позивач виявив, що спірна земельна ділянка належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 22 квітня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (далі - ПН КМНО) Арестович-Корнійчук О. М. Первісним власником земельної ділянки був зазначений ОСОБА_3 , 1970 року народження (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 06 вересня 2001 року Оболонським районним управлінням Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві), який є іншою ніж позивач особою.
Досудовим розслідуванням кримінального провадження від 16 листопада 2020 року № 12020105070001209 встановлено, що облікові документи ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відсутні. Паспортні дані, зазначені в договорі купівлі-продажу земельної ділянки від 20 лютого 2016 року, належать іншій особі, що свідчить про здійснення державної реєстрації земельної ділянки та подальше оформлення і реєстрації права власності на неї, попри повне співпадіння прізвища, ім'я та по батькові, незаконно було здійснено іншою ніж позивач особою.
Оскільки, державна реєстрація земельної ділянки як об'єкту цивільних прав була проведена з порушення закону, здійснена не позивачем, а іншою особою, якій таке право надано не було, позивач вважав, що рішення державного кадастрового реєстратора підлягає скасуванню як таке, що порушує права та інтереси позивача, пов'язані з подальшим оформленням та реєстрацією за ним права власності на земельну ділянку.
З урахуванням заяв про збільшення позовних вимог, остаточно просив:
- скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0811 га з кадастровим номером 8000000000:72:306:0005, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що проведена Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві 26 січня 2016 року;
- скасувати рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Хиби А. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 28164424 від 10 лютого 2016 року, про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку площею 0,0811 га з кадастровим номером 8000000000:72:306:0005, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;
- виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності номер 13188808, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 844858080389;
-припинити право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:72:306:0005;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0811 га з кадастровим номером 8000000000:72:306:0005, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений ПН КМНО Єременко Л. О. 20 лютого 2016 року та зареєстрований в реєстрі за № 305;
- скасувати рішення державного реєстратора - ПН КМНО Єременко Л. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28358770 від 20 лютого 2016 року, про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 0,0811 га з кадастровим номером 8000000000:72:306:0005, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;
- виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно номер запису про право власності 13357034, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 844858080389;
- припинити право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:72:306:0005;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0811 га з кадастровим номером 8000000000:72:306:0005, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений ПН КМНО Арестович- ОСОБА_6 22 квітня 2016 року та зареєстрований в реєстрі за № 282;
- скасувати рішення державного реєстратора - ПН КМНО Арестович-Корнійчук О. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 229404019 від 25 квітня 2016 року, про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 0,0811 га з кадастровим номером 8000000000:72:306:0005, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;
- виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно номер запису про право власності 14309889, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 844858080389;
- припинити право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:72:306:0005.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
05 грудня 2023 року рішенням Солом'янського районного суду м. Києва позов задоволено частково.
Скасовано в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0811 га з кадастровим номером 8000000000:72:306:0005, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що проведена 26 січня 2016 року Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві.
Скасовано рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Хиби А. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 28164424 від 10 лютого 2016 року, про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку площею 0,0811 га з кадастровим номером 8000000000:72:306:0005, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 20 лютого 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та посвідчений ПН КМНО Єременко Л. О., зареєстрований в реєстрі за № 305.
Скасовано рішення ПН КМНО Єременко Л. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28358770 від 20 лютого 2016 року, про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 0,0811 га з кадастровим номером 8000000000:72:306:0005, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 22 квітня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та посвідчений ПН КМНО Арестович- ОСОБА_6 , зареєстрований в реєстрі за № 282.
Скасовано рішення ПН КМНО Арестович- ОСОБА_6 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 29404019 від 25 квітня 2016 року, про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 0,0811 га з кадастровим номером 8000000000:72:306:0005, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.
24 жовтня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 05 грудня 2023 року залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судові рішення мотивовані тим, що оспорюваним незаконним рішенням про державну реєстрацію 10 лютого 2016 року спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі створюються перешкоди і порушуються права позивача, тому обраний позивачем спосіб захисту його прав відповідає змісту порушеного права, за захистом якого він звернувся до суду (відновлення можливості зареєструвати своє право власності на належну йому на підставі рішення Київської міської ради від 18 грудня 2008 року № 922/922 «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському районі м. Києва» земельну ділянку кадастровий номер 72:306:0005 за адресою: АДРЕСА_2 , площею 811 кв. м (у списку № 246), та спрямований на поновлення його прав (див. постанову Верховного Суду від 08 травня 2024 року в справі № 703/2305/22).
Оскільки встановлено безпідставність державної реєстрації 10 лютого 2016 року за ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт НОМЕР_1 , права власності на спірну земельну ділянку, суди виснували про задоволення вимог позивача щодо визнання недійсними: договору купівлі-продажу, укладеного 20 лютого 2016 року між цією особою та ОСОБА_1 , скасування рішення приватного нотаріуса про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності, договору купівлі-продажу від 22 квітня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Задоволення вимог позивача про скасування рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію права власності призведе до відновлення порушених прав позивача та не потребує для застосування додаткових способів захисту, таких як виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про право власності та припинення прав власності.
Позивач мав законні очікування на набуття у власність специфічного об'єкта нерухомого майна - земельної ділянки, переданої йому у власність на підставі рішення органу місцевого самоврядування, законодавством визначено особливу процедуру набуття її у власність, проте порушення якої за будь-яких підстав і протиправне заволодіння якою не може бути виправдано.
Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_7 .
28 жовтня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 05 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_2
26 листопада 2024 року ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 05 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційні скарги мотивовані тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені в: постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 22 серпня 2018 року в справі № 925/1265/16, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року в справі № 916/3156/17, про те, що власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права; постановах Верховного Суду від 07 серпня 2018 року в справі № 916/1283/17, від 30 липня 2019 року в справі № 902/519/18, від 10 жовтня 2018 року в справі № 910/21570/17, від 14 листопада 2018 року в справі № 921/2/18, від 11 грудня 2018 року в справі № 910/2170/18, від 10 жовтня 2019 року в справі № 909/116/19, від 18 березня 2021 року в справі № 910/15621/19, від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц, щодо критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката.
Заявники послалися на те, що позивач ніколи не був власником та користувачем зазначеної земельної ділянки, вона йому ніколи не виділялась, у його користуванні не знаходилась, а право власності чи користування (оренди) за ним на неї не реєструвалось, а відтак, його право ніяким чином не могло бути порушено, оскільки воно ним і не було набуте на підставі та у спосіб визначений вимогами чинного в Україні законодавства.
Законність рішення Київської міської ради від 18 грудня 2008 року № 922/922, на підставі якого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримав у власність спірну земельну ділянку, перевірялась та встановлювалась постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2012 року та ухвалою Вищого адміністративного суду від 08 травня 2014 року в справі № К/800/478/13.
Довідки від 12 жовтня 2005 року № 926/с та від 25 лютого 2008 року № 13, видані Органом самоорганізації населення «комітет мікрорайону «Жуляни» м. Києва», згідно з якими позивачу відведена земельна, не є належними та допустимими доказами, оскільки вказаний орган не є органом державної влади чи місцевого самоврядування, який наділений відповідними повноваженнями.
Позивач лише 10 червня 2016 року розпочав займатись виготовленням технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, коли станом на 26 січня 2016 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виконано всі вимоги визначені рішенням Київської міської ради від 18 грудня 2008 року № 922/922, а відтак останній являється законним власником земельної ділянки.
Подані представником позивача розрахунки щодо вартості наданих послуг на правничу допомогу є неспівмірними зі складністю справи. Позивач жодним чином не обґрунтував ні часу для підготовки процесуальних документів, ні часу їх аналізу та аналізу судової практики, підстав подачі адвокатських запитів, підстав подачі клопотань про відкладення судових засідань та участі у таких засіданнях після подачі клопотань. Жодних додаткових зусиль щодо підготовки даних процесуальних документів позивачем не вжито та не обґрунтовано витраченого часу.
ОСОБА_2 також зазначив, що правові підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 22 квітня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відсутні, оскільки договір за змістом та формою повністю відповідає положенням статей 655-658 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, позивач не є стороною оспорюваного правочину і між ними відсутні зобов'язальні правовідносини щодо відчуження спірної земельної ділянки.
ОСОБА_2 вважає себе добросовісним набувачем, який не може відповідати через порушення інших осіб, допущені в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству під час вчинення правочинів з нерухомим майном.
Доводи інших учасників справи
У листопаді та грудні 2024 року до Верховного Суду надійшли відзиви Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, у яких просить прийняти законне та обґрунтоване рішення в справі.
У грудні 2024 року представник ОСОБА_3 - адвокат Шапошніков І. Б. через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду відзиви, в яких просить касаційні скарги залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення - без змін. Послався на те, що державна реєстрація земельної ділянки відбулася не за заявою особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, таке рішення державного реєстратора є незаконним і підлягає скасуванню. Висновки судів у цій справі узгоджується з постановами Верховного Суду від 31 серпня 2022 року в справі № 545/2739/20, від 23 травня 2023 року в справі № 910/8060/19, від 05 грудня 2023 року в справі № 344/20884/21, Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20), від 26 липня 2023 року в справі № 759/5454/19.
Також просить стягнути з осіб, які подали касаційні скарги на користь ОСОБА_3 понесені ним витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 28 500,00 грн.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Позивачем у справі є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець села Жуляни Києво-Святошинського району Київської області, який з 15 грудня 1987 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджено паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 , виданим 24 лютого 2001 року Залізничним районним управлінням Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (т. 1, а. с. 204); реєстраційний номер облікової картки платника податків (далі - РНОКПП): НОМЕР_4 (т. 1, а. с. 206).
Згідно з довідкою № 926/с, виданою 12 жовтня 2005 року Органом самоорганізації населення «Комітет мікрорайону «Жуляни» м. Києва», ОСОБА_3 , мешканцю АДРЕСА_4 , відведена земельна ділянка з кадастровим планом, для будівництва індивідуального житлового будинку та господарських будівель на провулку Совському мікрорайону Жуляни Солом'янського району міста Києва, з 1996 року (т. 1, а. с. 6).
Відповідно до довідки Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва від 15 квітня 2004 року ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_4 ), сплачує податок на земельну ділянку площею 800 кв. м; заборгованості зі сплаті станом на 15 квітня 2004 року не має (т. 1, а. с. 14).
Згідно з листом Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації від 11 липня 2006 року за вих. №6170/01 на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 12 грудня 2005 року № 2288 «Про розгляд заяв громадян щодо безоплатної передачі у власність земельних ділянок за проектами відведення у м/р Жуляни в Солом'янському районі», в Солом'янській райдержадміністрації міста Києва створена робоча група по розгляду заяв громадян щодо безоплатної передачі у власність земельних ділянок у мікрорайоні Жуляни в Солом'янському районі міста Києва (т. 1, а. с. 7).
За довідкою № 13, виданою 25 лютого 2008 року Органом самоорганізації населення «Комітет мікрорайону «Жуляни» м. Києва», ОСОБА_3 , мешканцю АДРЕСА_4 , відведена земельна ділянка з кадастровим планом № 1, для будівництва індивідуального житлового будинку та господарських будівель на АДРЕСА_1 , площею 0,08 га (т. 1, а. с. 8).
Заявою від 11 червня 2008 року, посвідченою ПН КМНО Черемхою Н. М. за реєстровим № 5464, ОСОБА_4 , 1970 року народження, повідомив, що не заперечує, щоб земельна ділянка, яка розташована у АДРЕСА_1 , і знаходиться в його користуванні, була передана у приватну власність ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для будівництва індивідуального житлового будинку (т. 1, а. с. 8).
Згідно з пунктом 7 та додатку № 1 до рішення Київської міської ради від 18 грудня 2008 року № 922/922 «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському районі м. Києва» за умови виконання пункту 8 цього рішення ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку кадастровий номер 72:306:0005 за адресою: АДРЕСА_2 , площею 811 кв. м. (у списку № 246) (т. 1, а. с. 10-13, т. 3, а. с. 55-76).
Згідно з підпунктом 8.5 пункту 8 рішення Київської міської ради від 18 грудня 2008 року № 922/922 власники земельних ділянок зобов'язані в місячний термін звернутися до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) із клопотаннями щодо організації робіт по винесенню меж земельних ділянок в натурі (на місцевість) та виготовлення документів, що посвідчують право приватної власності на земельні ділянки.
З метою виготовлення технічної документації на земельну ділянку, її реєстрації у Державному земельному кадастрі, з подальшою реєстрацією права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, 03 листопада 2015 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , видав довіреність, посвідчену ПН КМНО Адамською О. М., реєстровий номер 1328, якою уповноважив ОСОБА_5 на вчинення означених вище дій (т. 1, а. с. 20).
03 січня 2017 року строк дії довіреності припинено за заявою ОСОБА_3 , що підтверджено витягом від 03 січня 2017 року № 32927877.
За договором № 22-12/15 на виконання проєктно-вишукувальних робіт, укладеним 23 грудня 2015 року з фізичною-особою підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_8 , ОСОБА_3 отримав документацію зі встановлення зовнішніх меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 (т. 2, а. с. 30-32, 228-232).
Державна реєстрація права власності за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на вказану земельну ділянку не була проведена.
З метою державної реєстрації вищевказаної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, позивач звернувся до ФОП ОСОБА_9 для виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки.
10 червня 2016 року на замовлення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,0811 га (обліковий код 72:306:0005) (т. 2, а. с. 52-75, 231-238, т. 3, а. с. 155-171).
Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 14 червня 2016 року № НВ-8000311692016, а також листа Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 04 січня 2018 року за вих. № 057029-255 земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:72:306:0005, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням - 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0811 га, 26 січня 2016 року зареєстрована Головним управлінням Держгеокадастру у місті Києві за ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , реквізити документа, що посвідчує особу: НОМЕР_1 , виданий Оболонським районним управлінням Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві 06 вересня 2001 року). Власником земельної ділянки є ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 22 квітня 2016 року № 282 (т. 1, а. с. 21-25).
Листом Головного управління Держгеокадастру у місті Києві від 07 жовтня 2021 року вих. № 29-26-0.21-4681/2-21 підтверджено, що 26 січня 2016 року державний кадастровий реєстратор управління згідно з Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051, на підставі заяви та технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заяви ОСОБА_3 від 25 січня 2016 року № 3В-8000298542016, внесено відомості до Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:72:306:0005, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,0811 га. Враховуючи зазначене, документацію із землеустрою, на підставі якої здійснено державну реєстрацію земельної ділянки, відповідності до положень пункту 75 Порядку, повернуто заявнику (т. 3, а. с. 77, 78).
Відповідно до наданої Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві заяви, із проханням про державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0811 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , звернувся громадянин ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_6 , виданий 06 вересня 2001 року, проживаючий за адресою: АДРЕСА_5 (т. 3, а. с. 79).
З реєстраційної справи об'єкта нерухомого майна 844858080389 встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 громадянин ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець села Кирсанівка Нижньогірського району Автономної Республіки Крим, Україна, РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 06 вересня 2001 року Оболонським районним управлінням Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, звернувся до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:72:306:0005, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням -02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0811 га (т. 3, а. с. 4-31).
05 лютого 2016 року державний реєстратор Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Хиба А. В. здійснила державну реєстрацію об'єкта нерухомого майна - земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:306:0005, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням -02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0811 га (РНОКПП НОМЕР_7 ).
На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 28164424 від 10 лютого 2016 року державний реєстратор Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Хиба А. В. зареєструвала право власності на означену земельну ділянку за ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 06 вересня 2001 року Оболонським районним управлінням Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (номер запису про право власності 13188808).
Підставами виникнення права власності зазначено: витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-8000254562016, виданий 26 січня 2016 року Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві; рішення Київської міської ради від 18 грудня 2008 року № 922/922.
За заявою позивача про заволодіння 06 червня 2016 року невідомими особами, шахрайським шляхом, шляхом обману, земельними ділянками за адресою: АДРЕСА_2 та 2-д, які належать ОСОБА_3 та ОСОБА_10 , 23 червня 2016 року Солом'янським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення № 12016100090007278 за частиною першою статті 190 Кримінального кодексу (далі - КК) України (т. 2, а. с. 26).
За інформацією з Оболонського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві від 31 травня 2017 року вих. № 6/вх. 1386-17, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспортом громадянина України в Оболонському районному відділі Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві не документувався; бланк паспорту серія НОМЕР_1 відділ не отримував та не оприбутковував (т. 1, а. с. 220).
16 листопада 2020 року Підрозділом дізнання Подільського управлінням поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення № 12020105070001209 за частиною першою статті 358 КК України за фактом підроблення невстановленими особами в невстановлений час та в невстановленому місці офіційного документу, який надає права, а саме паспорту серії НОМЕР_1 , виданий Оболонським районним відділом Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві на ім'я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який в подальшому використано для вчинення майнових правочинів (т. 2, а. с. 226).
За інформацією з Оболонського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області від 16 січня 2021 року, згідно з наявними обліковими документами ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не значиться. Паспорт громадянина України зразка 1994 року серії НОМЕР_1 виданий Деснянським районним управлінням Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, значиться за громадянином ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 2, а. с. 227).
Згідно з листом Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 01 березня 2017 року вих. №104-1466 за інформацією станом на 28 лютого 2017 року громадянин ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_6 не зареєстрований та зареєстрований не був (т. 1, а. с. 197).
Позиція Верховного Суду
Касаційні провадження у справі відкриті з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційних скарг, відзивів та виснував, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Під час оспорювання або невизнання права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними, або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
У статті 14 Конституції України закріплено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, придбання за договором купівлі-продажу та безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності (пункти «а», «б» частини першої статті 81 Земельного кодексу (далі - ЗК) України).
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Згідно з частинами першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
У частинах шостій-десятій статті 118 ЗК України (тут і далі - в редакції, чинній на момент передачу у власність спірної земельної ділянки) було передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. До заяви додаються матеріали, передбачені частиною п'ятою статті 151 цього Кодексу, а також висновки конкурсної комісії (у разі відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Вибір місця розташування земельної ділянки та надання дозволу і вимог на розроблення проекту її відведення здійснюються у порядку, встановленому статтею 151 цього Кодексу. Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.
Відповідно до пункту «г» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина перша статті 122 ЗК України).
Згідно з частинами першою-п'ятою статті 79-1 ЗК України (у редакції, чинній на момент формування земельної ділянки) формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Водночас, пунктом 2 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 07 липня 2011 року № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр» (далі - Закон №3613-VI) передбачено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України (частина перша статті 153 ЗК України).
Згідно зі статтею 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція)).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання в право мирного володіння майном, мають тлумачитися в світлі загального принципу, закладеного в першому правилі (рішення ЄСПЛ в справі «East/West AllianceLimited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West AllianceLimited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави в право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.
Якщо можливість втручання в право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
Втручання в право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), пункт 68, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07), пункт 45).
ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
У пунктах 32-35 рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року «Стретч проти Сполученого Королівства» визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком ЄСПЛ у зазначеній справі наявність порушень з боку органу публічної влади під час укладення договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.
У рішенні в справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04, пункт 70) ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме собою суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються Отже, за наявності відповідного рішення органу публічної влади щодо передання земельної ділянки особі в останньої виникають правомірні очікування мирно володіти майном (право користування). Такі правомірні очікування є об'єктом правового захисту згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 907/29/19 (провадження № 12-17гс20) вказано, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов'язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв'язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов'язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанції про те, що після прийняття Київською міською радою рішення від 18 грудня 2008 року № 922/922 про передачу земельної ділянки позивач мав правомірні очікування на набуття у власність виділеної йому земельної ділянки з кадастровим номером 72:306:0005 за адресою: АДРЕСА_2 , площею 811 кв. м, з огляду на таке.
У справі встановлено, що 25 січня 2016 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки за заявою особи - ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Надаючи оцінку обставинам реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:72:306:0005, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням - 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0811 га, наявним у матеріалах справи доказам у своїй сукупності, є підстави для обґрунтованого висновку про те, що така реєстрація здійснена за заявою особи, якій орган місцевого самоврядування в особі Київської міської ради рішенням від 18 грудня 2008 року № 922/922 не передавав у власність земельну ділянку.
У подальшому, на підставі відомостей отриманих про реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки без достатньої на те правової підстави, громадянин ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , документований паспортом громадянина України НОМЕР_1 , виданий Оболонським районним управлінням Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві 06 вересня 2001 року, який за інформацією, наданою компетентними органами, йому не видавався, звернувся до державного реєстратора речових прав на нерухоме майно з метою державної реєстрації права власності на земельну ділянку.
За інформацією з Оболонського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області від 16 січня 2021 року, згідно з наявними обліковими документами ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не значиться. Паспорт громадянина України зразка 1994 року серії НОМЕР_1 виданий Деснянським РУ ГУ МВС України в м. Києві, значиться за громадянином ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а згідно з листом Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 01 березня 2017 року вих. №104-1466, за інформацією станом на 28 лютого 2017 року громадянин ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_6 не зареєстрований та зареєстрований не був.
Отже, в справі доведено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , набув право власності на спірну земельну ділянку без достатньої правової підстави.
Посилання відповідачів на правомірність передачі у власність спірної земельної ділянки за оспорюваними позивачем нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу від 20 лютого та 22 квітня 2016 року, з огляду на відсутність відомостей у Державному земельному реєстрі про передачу земельної ділянки позивачу, були правильно відхиленні судами попередніх інстанцій.
Згідно з пунктом 7 та Додатку № 1 до рішення Київської міської ради від 18 грудня 2008 року № 922/922 «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському районі м. Києва» за умови виконання пункту 8 цього рішення ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку кадастровий номер 72:306:0005 за адресою: АДРЕСА_2 , площею 811 кв. м (у списку № 246) і вищевказане рішення Київської міської ради від 18 грудня 2008 року № 922/922, яким спірна земельна ділянка була безкоштовно передана у приватну власність ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є чинним та в судовому порядку не визнавалося недійсним.
Відповідності до частини десятої статті 24 Закону № 3613-VI скасування державної реєстрації земельної ділянки здійснюється, зокрема, на підставі судового рішення.
Згідно з вимогами статті 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Отже державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Зазначене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 12 березня 2019 року в справі № 911/3594/17.
Верховний Суд в постановах від 26 лютого 2025 року в справі № 175/144/19, від 22 січня 2025 року в справі № 592/18654/23 та ін. виснував, що відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону № 1952-IVне зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.
Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що зволікання позивача з реєстрацією свого права власності на спірну земельну ділянку, яка передана позивачу в приватну власність за рішенням Київської міської ради від 18 грудня 2008 року № 922/922, не є підставою для відмови в задоволенні позову.
Доводи касаційних скарг щодо неналежності та неефективності обраного позивачем способу захисту його прав є безпідставними, оскільки встановивши, що оспорюваним незаконним рішенням про державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:306:0005, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 у Державному земельному кадастрі створюються перешкоди і порушуються права позивача на реєстрацію його права власності на спірну земельну ділянку, є обґрунтований висновок, що обраний позивачем спосіб захисту його прав відповідає змісту порушеного права, за захистом якого він звернувся до суду (відновлення можливості зареєструвати своє право власності на належну йому на підставі рішення Київської міської ради від 18 грудня 2008 року № 922/922 «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському районі м. Києва» земельну ділянку з кадастровим номером 72:306:0005 за адресою: АДРЕСА_2 , площею 811 кв. м (у списку № 246)), та спрямований на поновлення його прав.
Зазначене узгоджується з правовою позицією, сформульованою в постанові Верховного Суду від 08 травня 2024 року в справі № 703/2305/22, і підтверджує безпідставність посилання осіб, які подали касацій скарги, про необхідність застосування до спірних правовідносин статті 388 ЦК України.
У даному випадку порушення були допущені не органом місцевого самоврядування, а саме особою, яка видавала себе за ОСОБА_3 , 20 червня 1967 року, якому фактично виділялася спірна земельна ділянка Київською міською радою в приватну власність. Ні позивач, ні орган місцевого самоврядування, який приймав рішення про виділення земельної ділянки, не допустили недбалості в питанні оформлення земельної ділянки, оскільки всі негативні наслідки для ОСОБА_2 та ОСОБА_1 настали виключно внаслідок неправомірних дій особи, яка підробила документи на ім'я ОСОБА_3 , та вчинила дії з оформлення права власності на земельну ділянку, яка їй ніколи не виділялася та не належала.
Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
З урахуванням наведеного обґрунтованим є і висновок судів про задоволення вимог позивача: про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 20 лютого 2016 року між ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Оболонським районним управлінням Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві 06 вересня 2001 року; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 ) та ОСОБА_1 , посвідченого ПН КМНО Єременко Л. О., зареєстрованого в реєстрі за № 305; про скасування рішення ПН КМНО Єременко Л. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28358770 від 20 лютого 2016 року, про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 0,0811 га з кадастровим номером 8000000000:72:306:0005, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 22 квітня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та посвідченого ПН КМНО Арестович- ОСОБА_6 , зареєстрований в реєстрі за №282, як похідного від визнаного судом недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 20 лютого 2016 року.
Відповідно до частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV та частини десятої статті 24 Закону №3613-VI підлягає скасуванню рішення ПН КМНО Арестович-Корнійчук О. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 229404019 від 25 квітня 2016 року, про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 0,0811 га з кадастровим номером 8000000000:72:306:0005, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Задоволення вимог позивача про скасування рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію права власності призведе до відновлення порушених прав позивача та не потребує для застосування додаткових способів захисту, таких як виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про право власності та припинення прав власності.
З урахуванням таких вимог статті 81 ЦПК України та положень пункту 3 частини першої і частини другої статті 318 ЦПК України заявник повинен довести ті обставини на які він посилається як на підставу своїх вимог, зазначивши про такі обставини у своїй заяві та про докази, які їх підтверджують і до заяви додати ці докази.
За змістом статей 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків.
У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним в справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Колегія суддів Верховного Суду вважає, що суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, та надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, зробили обґрунтований висновок про часткове задоволення позову.
Посилання в касаційних скаргах на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків Великої Палати Верховного Суду в постановах від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 22 серпня 2018 року в справі № 925/1265/16, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від ЗО січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року в справі № 916/3156/17, є безпідставним, з огляду на таке.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов'язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).
Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
У справі № 338/180/17 суди розглядали позов про стягнення безпідставно одержаних коштів і зустрічний позов про визнання договору укладеним та стягнення заборгованості за договором підряду.
У справі № 905/1926/16 Публічне акціонерне товариство «Донбасенерго» звернулося до господарського суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля» про зобов'язання останнього виконати умови укладеного з позивачем договору, а саме: прийняти виконання зобов'язань за договором шляхом надання позивачу актів приймання-передачі електроенергії.
У справі № 569/17272/15-ц позивач просив зобов'язати здійснити публікацію про порушення авторських прав на твір на офіційному сайті відповідача.
У справі №916/3156/17 суди розглядали позовом про визнання недійсним нікчемний договір про розірвання договору застави майнових прав.
У справі № 925/1265/16 Міністерство оборони України та Квартирно-експлуатаційний відділ м. Біла Церква заявили позов до Управління Держгеокадастру в Уманському районі Черкаської області про визнання недійсним та скасування державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, виданого Національному дендрологічному парку «Софіївка», з посиланням на норму статті 155 ЗК України та на те, що пункти вказаного рішення Уманської міської ради, котрі були підставою для видачі оспорюваних актів, визнані в судовому порядку нечинними та скасовані. Відмовляючи в позові Верховний Суд вказав, що Міністерство оборони України та Квартирно-експлуатаційний відділ м. Біла Церква визначили відповідачем у цій справі Управління Держгеокадастру в Уманському районі Черкаської області, не зазначивши обставин порушення останнім їхніх прав та не навівши нормативного обґрунтування протиправності дій відповідача, фактично оспорюючи правомірність дій третіх осіб у справі щодо використання земельних ділянок, визначених спірними актами. Не встановлено порушень прав позивачів саме відповідачем та не наведено нормативного обґрунтування такого порушення і попередніми судовими інстанціями.
Отже, не можна вважати, що обставини справ, на які посилаються заявники в касаційних скаргах, є подібними обставинам справи, що переглядається.
Інші доводи касаційних скарг на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.
Суд враховує позицію ЄСПЛ, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torijav. Spain), пункт 29).
Щодо витрат на правничу допомогу
Як установлено в частині другій статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19). У додатковій постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року в справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, зокрема в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою № 58442/00, щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму.
Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу подано до суду першої інстанції наступні документи: копію договору про надання правової допомоги № 27/9, укладеного 27 вересня 2021 року між ОСОБА_3 та Адвокатським об'єднанням (далі - АС) «АЛЬВА ПРАЙВЕСІ» в особі голови об'єднання Шапошнікова І. Б.; ордер серії КС № 680517 від 29 вересня 2021 року на надання правової допомоги ОСОБА_3 адвокатом Шапошніковим І. Б.; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 3284/10, виданого Шапошнікову І. Б.; копію Додатку №1 до Договору про надання правової допомоги від 27 вересня 2021 року № 27/9, яким визначено вартість надання правової допомоги в розмірі 23 000,00 грн; копії виписок за особовим рахунком на загальну суму 34 020,00 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що витрати на правничу допомогу позивача в розмірі 21 000,00 грн є співмірними зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), відповідає принципам розумності та справедливості.
У Київському апеляційному суді представником позивача - адвокатом Шапошніковим І. Б. було заявлено про врахування витрат на правничу допомогу, заявник просив стягнути витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 23 300,00 грн.
На підтвердження витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції стороною позивача було надано до суду: копію договору про надання правової допомоги № 27/9, укладеного 27 вересня 2021 року між ОСОБА_3 та АО «АЛЬВА ПРАЙВЕСІ» в особі голови об'єднання Шапошнікова І. Б.; копію ордеру серії АІ № 1557233 від 27 лютого 2024 року на надання правової допомоги ОСОБА_3 адвокатом Шапошніковим І. Б.; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 3284/10, виданого Шапошнікову І. Б.; копію додатку № 26/2 до договору про надання правової допомоги від 27 вересня 2021 року № 27/9, яким визначено вартість надання правової допомоги в розмірі 23 300,00 грн; копії платіжних інструкцій на загальну суму 23 300,00 грн.
Апеляційний суд оцінив заявлений розмір витрат на правову допомогу на предмет співмірності зі складністю цієї справи та реальності таких витрат, а також дослідив надані докази на підтвердження понесення цих витрат та виснував, що сума витрат, яку позивач просить стягнув з відповідача за розгляд справи в суді апеляційної інстанції на правничу допомогу - є завищеною, оскільки у відзиві на апеляційні скарги відтворюється правова позиція, викладена у позовній заяві; на момент підготовки відзиву на апеляційні скарги, правова позиція позивача вже була сформована та не потребувала додаткового вивчення обставин справи, збору доказів та вивчення законодавства.
Враховуючи викладене, апеляційний суд зменшив вартість вказаних витрат з 23 300,00 грн до 15 000,00 грн, що Верховний Суд також вважає співмірним зі складністю справи, виконанням адвокатом робіт (наданих послуг) та відповідає принципам розумності та справедливості.
У суді касаційної інстанції представник позивача разом з відзивами на касаційні скарги також заявив про стягнення з осіб, які подали касаційні скарги, на користь ОСОБА_3 понесені ним витрати на правничу допомогу адвоката в суді касаційної інстанції в розмірі 28 500,00 грн.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції представник ОСОБА_3 - адвокат Шапошніков І. Б. надав: копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 3284/10, виданого Шапошнікову І. Б.; копію додатку № 22/11 до договору про надання правової допомоги від 27 вересня 2021 року № 27/9, яким визначено вартість надання правової допомоги в розмірі 17 000,00 грн; копію додатку № 13/12 до договору про надання правової допомоги від 27 вересня 2021 року № 27/9, яким визначено вартість надання правової допомоги в розмірі 11 500,00 грн; копії платіжних інструкцій на загальну суму 28 500,00 грн; докази направлення 13 січня 2025 року заяви про стягнення витрат на правову допомогу разом із відповідними на доказами - на адресу сторін, які подали касаційні скарги. Заперечень на вказану заяву не надходило.
Касаційний суд бере до уваги характер правовідносин у цій справі, обсяг наданих адвокатом Шапошніковим І. Б. послуг, з урахуванням засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що витрати на правову допомогу на користь позивача підлягають частковому відшкодуванню в розмірі 12 000,00 грн, тобто по 6 000,00 грн з кожної особи, яка подала касаційну скаргу.
Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони, а також постановам Верховного Суду від 07 серпня 2018 року в справі № 916/1283/17, від 30 липня 2019 року в справі № 902/519/18, від 10 жовтня 2018 року в справі № 910/21570/17, від 14 листопада 2018 року в справі № 921/2/18, від 11 грудня 2018 року в справі № 910/2170/18, від 10 жовтня 2019 року в справі № 909/116/19, 18 березня 2021 року в справі № 910/15621/19, від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц, на які посилаються особи, які подали касаційні скарги, щодо критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 137, 141, 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 05 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати, пов'язані з оплатою правничої допомоги, у розмірі по 6 000,00 (шість тисяч) гривень з кожного.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська