11 червня 2025 року
м. Київ
справа №761/4734/24
провадження № 61-16768св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «СКАЙ-БАНК»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Козаченко Іриною Володимирівною, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від ЗО серпня 2024 року у складі судді Романишеної І. П. та постанову Київського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Болотова Є. В., Сушко Л. П.,
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулась Акціонерного товариства «СКАЙ-БАНК» (далі - АТ «СКАЙ-БАНК») про визнання недійсним частини публічного договору та стягнення коштів.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 19 жовтня 2018 року ОСОБА_2 уклала з AT «СКАЙ-БАНК» угоду-заяву № 1016/980/9528 про надання послуг із розміщення банківського вкладу в національній/іноземній валюті (додаток № 4 до Публічного договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб AT «СКАЙ-БАНК» (нова редакція) від 08 червня 2013 року (в редакції від 23 липня 2018 року), відповідно до якої на банківський рахунок були внесені кошти в розмірі 196 000,00 грн зі сплатою 18 % річних щомісячно.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Вона ( ОСОБА_1 ) прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2 як спадкоємець за заповітом.
Зазначала, що 12 січня 2023 року звернулась до банку з вимогою повернути їй, як спадкоємиці ОСОБА_2 , суму банківського вкладу за договором від 19 жовтня 2018 року № 1016/980/9528 та відсотки за ним, а також подала заяву про закриття поточного рахунку № НОМЕР_1 .
На її вимогу банківська установа виплатила неповну суму депозиту у розмірі 155 204,70 грн, вирахувавши з суми вкладу надмірно сплачені проценти за період із 07 квітня 2020 року до 16 січня 2022 року в сумі 44 417,60 грн.
Відповідно до положень абз. 5 пункту 4.5.23 вказаного публічного договору банк має право зупинити нарахування процентів за користування грошовими коштами на депозитному рахунку та вирахувати з суми депозиту надмірно нараховані проценти у день отримання відомостей про смерть вкладника; у такому разі виплата банком суми депозиту з відповідними процентами здійснюється згідно вимог чинного законодавства про спадщину.
Вважає, що цей пункт Публічного договору, затвердженого рішенням Правління «СКАЙ-БАНК», є недійсним, оскільки суперечить вимогам статей 608, 1219, 1058, 1061 ЦК України.
Змінивши у квітні 2024 року предмет позову, просила суд:
- визнати недійсним пункт 4.3.12.4 Публічного договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб AT «СКАЙ-БАНК», затвердженого рішенням Правління AT «СКАЙ-БАНК» (протокол від 06 лютого 2020 року № 21);
- визнати недійсним пункт 9.14 Публічного договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб AT «СКАЙ-БАНК», затвердженого рішенням Правління AT «СКАЙ БАНК» (протокол від 06 лютого 2020 року № 21);
- стягнути з AT «СКАЙ-БАНК» на її користь грошові кошти в сумі 50 006,03 грн, з яких: 40 795,26 грн - заборгованість за банківським вкладом, 1 029,34 грн - інфляційні втрати, 536,52 грн - 3 % річних та упущену вигоду в сумі 7 644,91 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від ЗО серпня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 , уклавши договір з відповідачем, своїм підписом засвідчила, що погоджується з усіма його положеннями, в тому числі в частині припинення нарахування процентів на вклад із дати смерті. Враховуючи, що незгода позивача з умовами договору, який був підписаний банком зі спадкодавцем, не може слугувати підставою для визнання окремих його пунктів недійсними, суд відмовив у задоволенні позову через його необґрунтованість.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 серпня 2024 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним і обґрунтованим та не вбачав підстав для його скасування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
16 грудня 2024 року представник ОСОБА_1 - Козаченко І. В. звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 910/12876/19, від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18, у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 559/1605/18, від 23 травня 2018 року у справі № 910/9823/17, у постанові Верховного суду України від 22 січня 2014 року у справі № 6-157цс 13 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.
Суди не врахували, що заборона врегулювання цивільних правовідносин у власний спосіб може бути здійснена не лише шляхом прямої вказівки про це в актах цивільного законодавства, а й у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або з суті відносин між сторонами.
Доводи інших учасників справи
Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Шевченківського районного суду м. Києва цивільну справу № 761/4734/24 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «СКАЙ-БАНК» про визнання недійсним частини публічного договору та стягнення коштів.
У січні 2025 року справа № 761/4734/24 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного суду від 06 березня 2025 року справу № 761/4734/24 призначено до судового розгляду.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Суди встановили, що 19 жовтня 2018 року ОСОБА_2 та AT «СКАЙ БАНК» уклали угоду-заяву № 1016/980/9528 про надання послуг з розміщення банківського вкладу в національній/іноземній валюті, укладанням якої вкладник приєднався до Публічного договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб AT «СКАЙ-БАНК», затвердженого рішенням Правління AT «СКАЙ-БАНК» (протокол від 08 червня 2018 року № 52). На умовах «строковий з автопролонгацією» був розміщений вклад у сумі 196 000,00 грн строком на 740 днів, із 19 жовтня 2018 року до 28 жовтня 2020 року з пролонгацією на кожні наступні 740 днів.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.
Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом (реєстровий № 485) спадщину після смерті ОСОБА_2 прийняла ОСОБА_1 , яка, у свою чергу, 12 січня 2023 року звернулась до банку з вимогою повернути їй, як спадкоємиці ОСОБА_2 , суму банківського вкладу та відсотки за ним (договір від 19 жовтня 2018 року № 1016/980/9528), а також подала заяву про закриття поточного рахунку № НОМЕР_1 .
На вказану вимогу банківська установа, посилаючись на пункти 4.3.12.4 та 9.14 Публічного договору, виплатила ОСОБА_1 кошти у розмірі 155 204,70 грн.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).
Підставою касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 910/12876/19, від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18, у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 559/1605/18, від 23 травня 2018 року у справі № 910/9823/17, у постанові Верховного суду України від 22 січня 2014 року у справі № 6-157-цсІЗ (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.
Позиція Верховного Суду
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Обґрунтовуючи підстави позову, позивачка посилалась на те, що пункти 4.3.12.4 та 9.14 Публічного договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб AT «СКАЙ БАНК», затвердженого рішенням Правління AT «СКАЙ БАНК», суперечить вимогам статей 608,1219, 1058,1061 ЦК України, у зв'язку з чим просила визнати їх недійсними та стягнути на свою користь заборгованість за банківським вкладом, інфляційні втрати, 3 % річних та упущену вигоду.
Статтями 6, 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 сформульовано висновок, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що 19 жовтня 2018 року
ОСОБА_2 та AT «СКАЙ БАНК» уклали угоду-заяву № 1016/980/9528 про надання послуг із розміщення банківського вкладу в національній/іноземній валюті, укладанням якої вкладник приєднався до Публічного договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб AT «СКАЙ БАНК».
Згідно з пунктом 4.3.12.4 Публічного договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб AT «СКАЙ БАНК», затвердженого рішенням Правління AT «СКАЙ БАНК» (у редакції, чинній на час смерті вкладника), банк припиняє нарахування процентів та вираховує з суми строкового вкладу надмірно нараховані проценти станом на день, що передує дню (даті) смерті вкладника, на підставі отриманого документального підтвердження відомостей про смерть вкладника; по вкладах на вимогу нарахування процентів припиняється датою отримання відповідного документального підтвердження.
У пункті 9.14 договору сторони дійшли згоди, що у разі настання непередбаченої обставини (смерть клієнта/вкладника) права та обов'язки клієнта/вкладника припиняються. Виплата банком суми грошових коштів з рахунку з відповідними процентами здійснюється згідно вимог діючого законодавства про спадщину.
Пункт 9.14.1. передбачає, що незалежно від того, чи здійснюється успадкування коштів згідно з законом, заповітом або розпорядженням, банк здійснює виплату коштів із рахунку спадкоємцю клієнта на підставі відповідного свідоцтва.
Також суди встановили, що в період із 07 квітня 2020 року до 16 листопада 2022 року банк щомісячно нараховував та сплачував проценти за вкладом на поточний рахунок із використанням персонального коду померлого вкладника, які регулярно з цього рахунку знімались за допомогою платіжної картки, що підтверджується відомостями виписки по поточному рахунку з використанням платіжної картки (відображені всі операції, здійснені з карткою або без картки). Тобто кошти знімалися, в тому числі вже після смерті вкладника.
17 листопада 2022 року банк, керуючись пунктом 4.3.12.4. Публічного договору, здійснив вирахування з суми вкладу надмірно сплачених процентів за період із 06 квітня 2020 року до 16 листопада 2022 року в сумі 44 417, 60 грн, після чого сума вкладу з нарахованими процентами склала 151 582, 40 грн. Залишок коштів у сумі 151 582, 40 грн із вкладного рахунку був зарахований на поточний рахунок із використанням персонального коду вкладника, на якому також знаходились кошти у сумі 3 622,34 грн, після чого сума разом склала 155 204,74 грн, що відповідає умовам укладеного договору.
Встановивши, що ОСОБА_2 , уклавши договір з відповідачем, своїм підписом засвідчила, що погоджується з усіма положеннями договору, зокрема й у частині припинення нарахування процентів на вклад із дати смерті, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про те, що незгода спадкоємця ОСОБА_2 - ОСОБА_1 з умовами договору, який був підписаний спадкодавцем, не є підставою для визнання окремих його пунктів недійсними.
Проте колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками судів.
За договором банківського вкладу (депозиту), відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України, одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Укладення та виконання договору банківського вкладу (депозиту) підпорядковується загальним положенням регулювання цивільно-правового договору, з урахуванням особливостей встановлених § 3 глави 71 (Банківський вклад) ЦК України. Загальний порядок залучення банками України та філіями іноземних банків в Україні грошових коштів або банківських металів від вкладників на їхні вкладні (депозитні) рахунки, а також здійснення банками України операцій з ощадними сертифікатами регулює «Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій та операцій з ощадними сертифікатами банку», затверджене постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (у редакції постанови Правління Національного банку України від 14 липня 2022 року № 144).
Частина перша статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є правовою підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язання) (частина друга статті 11; частина третя статті 509 ЦК України).
У справі, яка переглядається, у зобов'язанні, що виникло з договору банківського вкладу (депозиту), вкладник ОСОБА_2 є кредитором, а AT «СКАЙ-БАНК» - боржником.
Зобов'язання, відповідно до частини другої статті 608 ЦК України, припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язане з особою кредитора. Зобов'язання, що виникло на підставі укладення договору банківського вкладу (депозиту), не є таким, що нерозривно пов'язане з особою кредитора (вкладника). Тому смерть вкладника не припиняє вкладне (депозитне) зобов'язання, а є лише підставою для заміни кредитора (вкладника).
Спадкуванням, згідно зі статтею 1216 ЦК України, є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1216 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 1228 ЦК України право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним.
Статтею 512 ЦК України встановлено підстави заміни кредитора у зобов'язанні. Так, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва', 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем), 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Заборона щодо заміни кредитора (вкладника) у Публічному договорі відсутня, тому він зберігає чинність, кредитором (вкладником), за яким після смерті ОСОБА_2 , в порядку правонаступництва (спадкування), стала ОСОБА_1 .
Відповідно до частини другої статті 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора. Проте у зобов'язаннях, не пов'язаних з особою кредитора, смерть не призводить до припинення зобов'язань, а відбувається перехід прав і обов'язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб - спадкоємців.
Статтею 1228 ЦК України встановлено право вкладника розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі).
Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним (частина друга статті 1228 ЦК України).
Згідно із частиною п'ятою статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав.
Оскільки сторонами договору банківського вкладу є банк (боржник) і вкладник (кредитор), а зобов'язання банку виплачувати проценти на суму вкладу не є нерозривно пов'язаним з особою вкладника, таке зобов'язання відповідача не припиняється внаслідок смерті вкладника, входить до складу спадщини та триває до моменту фактичного повернення коштів спадкоємцям.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 22 січня 2014 року у справі № 6-157цс13, та постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 645/3720/17 (провадження № 61 -38245св 18).
При зверненні до суду з позовом про вигнання недійсними пунктів 4.3.12.4 та 9.14 Публічного договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб AT «СКАЙ БАНК», позивачка зазначала, що вони є недійсним, оскільки суперечать вимогам статей 608, 1219, 1058, 1061 ЦК України.
Апеляційний суд, погодившись із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову через його необґрунтованість, не звернув увагу на те, що свобода договору, як одна із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України) є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Однак останні у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий у силу прямої вказівки акта законодавства, а також, якщо ці відносини врегульовані імперативними нормами.
Тому сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов'язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті). Домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов'язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням (близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 01 червня 2021 року у справі № 910/12876/19 (пункти 7.6-7.10)).
Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов'язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.
У позові позивачка посилалась на те, що пункти 4.3.12.4 та 9.14 Публічного договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб AT «СКАЙ-БАНК», затвердженого рішенням Правління AT «СКАЙ БАНК», суперечать нормам цивільного законодавства, зокрема статтям 608,1219,1058,1061 ЦК України.
Відповідно до частин першої, другої статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Частиною шостою статті 633 ЦК України визначено, що умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов'язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.
З огляду на те, що положення 4.3.12.4 та 9.14 Публічного договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб AT «СКАЙ-БАНК», згідно з якими банк припиняє нарахування процентів та вираховує з суми строкового вкладу надмірно нараховані проценти станом на день, що передує дню (даті) смерті вкладника та у разі настання непередбаченої обставини (смерть клієнта/вкладника) права та обов'язки клієнта/вкладника припиняються, суперечать положенням частини п'ятої статті 1061 ЦК України, якою встановлено, зокрема, що проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові, то такі умови договору є нікчемними.
Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».
Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (див. пункти 53-54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19)).
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом (див. пункти 69-70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18)).
Тому в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними пунктів 4.3.12.4 та 9.14 Публічного договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб AT «СКАЙ БАНК» належало відмовити внаслідок обрання неналежного способу захисту.
Водночас, відмовивши у задоволенні цих вимог через їх недоведеність, суди попередніх інстанцій неправильно визначили характер спірних правовідносин, помилково витлумачили норми матеріального права, які підлягають застосуванню, тому оспорювані рішення в цій частині підлягають зміні шляхом викладення їх мотивувальних частин в редакції цієї постанови.
У пункті 9.14 Публічного договору сторони дійшли згоди, що у разі настання непередбаченої обставини (смерть клієнта/вкладника) права та обов'язки клієнта/вкладника припиняються. Виплата банком суми грошових коштів з рахунку з відповідними процентами здійснюється згідно вимог діючого законодавства про спадщину.
Враховуючи односторонню природу договору банківського вкладу (депозиту) та відсутність у вкладника будь-яких обов'язків за договором, мова може йти виключно про припинення прав вкладника, а саме: право на одержання (повернення) вкладу та право на виплату процентів на вклад. Із наведеної умови Публічного договору слідує, що вкладник у Публічному договорі зробила розпорядження щодо правової долі належних їй за життя майнових прав після своєї смерті, фактично припинивши їх (відмовившись від них). Таким чином вона встановила порядок спадкування після своєї смерті.
Слід зауважити, що виплата процентів на вклад за своєю правовою природою є платою за користуванням вкладом та ціною оплатного договору банківського вкладу (депозиту), тому є невід'ємною від самого вкладу.
Норми спадкового права, закріплені в книзі 6 (Спадкове право) ЦК України, за окремими винятками, носять імперативний характер. Тому спадкодавець вправі вибрати варіант поведінки в межах правового регулювання, встановленого Книгою 6 (Спадкове право) ЦК України.
За змістом статті 1228 ЦК України, присвяченій спадкуванню права на вклад у банку (фінансовій установі), вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі). Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним. Заповіт, складений після того, як було зроблене розпорядження банку (фінансовій установі), повністю або частково скасовує його, якщо у заповіті змінено особу, до якої має перейти право на вклад, або якщо заповіт стосується усього майна спадкодавця.
У розглядуваній справі ОСОБА_1 , як спадкоємиця за заповітом після смерті ОСОБА_2 , набула право вимоги до AT «СКАЙ-БАНК» за Публічним договором як щодо повернення вкладу, так і щодо сплати процентів на вклад. Тому умова Публічного договору щодо припинення прав та обов'язків клієнта/вкладника у разі настання непередбаченої обставини (смерть клієнта/вкладника) суперечить імперативним нормам Книги 6 (Спадкове право) ЦК України, зокрема статті 1228 ЦК України. У разі якщо зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, такий правочин, відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України може бути визнаний недійсним.
У договорах за участю фізичної особи - споживача, згідно з частиною другою статті 627 ЦК України, враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Вкладник є споживачем фінансових послуг, яким згідно з пунктом 7-1 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-111 «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є фізична особа, яка отримує або має намір отримати фінансову послугу для задоволення особистих потреб, не пов'язаних із підприємницькою, незалежною професійною діяльністю.
Відповідно до частини другої статті 3 зазначеного Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відносини, що виникають у зв'язку із захистом прав споживачів фінансових послуг, регулюються законодавством про захист прав споживачів з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
Статтею 18 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІ1 «Про захист прав споживачів» (в редакції Закону України від 01 грудня 2005 року № 3161-1V) встановлено, що продавець (виконавець, виробник), не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (частина перша). Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача (частина друга). Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним (частина четверта).
Зміст Публічного договору свідчить, що він містить умови (пункти 4.3.12.4 та 9.14), які є несправедливими.
Відповідно до частини п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Як зазначено у пункті 4 статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ (в редакції Закону України від 01 грудня 2005 року № 3161-IV) крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені, виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.
Аналіз спірних пунктів Публічного договору свідчить, що умови, закріплені в них , порушують принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач (в частині виплати процентів на вклад).
Згідно зі статтею 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
За правилами вказаної статті реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
З огляду на встановлені у справі обставини, а також сформульовані у цій постанові висновки щодо нікчемності пунктів 3.12.4 та 9.14 Публічного договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб AT «СКАЙ-БАНК», наявні підстави для зобов'язання банку здійснити перерахунок відсотків, сплачених на користь спадкоємця вкладника.
Апеляційний суд зазначене не врахував, внаслідок чого передчасно залишив без змін рішення суду першої інстанції, який відмовив у задоволенні позову з огляду на відсутність підстав для стягнення з AT «СКАЙ-БАНК» відсотків у зазначений позивачкою період.
У силу положень частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.
Тому постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення з відповідача на користь позивачки грошових коштів належить скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду постановлені без додержання норм матеріального та процесуального права.
Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними пунктів 3.12.4 та 9.14 Публічного договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб AT «СКАЙ-БАНК» необхідно змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови; постанову апеляційного суду в частині вимог про стягнення грошових коштів скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Щодо судових витрат
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Козаченко Іриною Володимирівною, задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від ЗО серпня 2024 року у та постанову Київського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним частини публічного договору та стягнення коштів змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
Постанову Київського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року в частині вимог про стягнення коштів скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов