11 червня 2025 року м. Київ
справа № 199/10167/21
провадження № 61-14716св24
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Шаулової М. О., приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В. В., третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Петренко К. В., про визнання недійсною довіреності, визнання частково недійсним договору купівлі-продажу, припинення права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Шаулової М. О., приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В. В., третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Петренко К. В., про визнання недійсною довіреності, визнання частково недійсним договору купівлі-продажу, припинення права власності, визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння - задоволено частково.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 26 грудня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В. В. за реєстровим № 5752, - в частині продажу ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 належної останньому 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 .
Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
У порядку розподілу судових витрат по справі стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 в рівних частках судовий збір за подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову пропорційно розміру задоволених позовних вимог - в загальному розмірі 4 132 грн, тобто по 1 377,33 грн з кожного із зазначених співвідповідачів.
Додатковим рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2024 року в порядку розподілу судових витрат стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 в рівних частках вартість проведеної судової почеркознавчої експертизи в розмірі 11 471,04 грн, тобто по 3 823,68 грн з кожного із вказаних співвідповідачів.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 - залишено без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2024 року та додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2024 року - залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 11 червня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_4 , подану адвокатом Левенталь Світланою Анатоліївною, залишено без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2024 року, додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року залишено без змін.
Погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, колегія суддів суду касаційної інстанції виходила із того, що довіреність позивачем не підписувалась, а тому є неукладеним правочином, що не породжує жодних прав та обов'язків, а також жодних правовідносин. У ОСОБА_2 на момент укладення спірного договору купівлі-продажу квартири були відсутні повноваження на розпорядження належною позивачу часткою такої квартири, що також свідчить і про наявність дефекту волі при укладенні спірного договору купівлі-продажу квартири, а відтак і про наявність підстав, передбачених статтею 203, частиною першою, третьою статті 215, частиною першою статті 658 ЦК України, для визнання такого оспорюваного правочину недійсним в частині продажу належної саме позивачу частки спірної квартири. Отже, позовні вимоги про визнання частково недійсним спірного договору купівлі-продажу квартири є обґрунтованими.
Суди попередніх інстанцій дійшли до правильних висновків, що ефективним способом захисту порушеного права власності позивача є витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 .
Колегія суддів погодилась з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач не пропустив строк позовної давності.
Однак з висновками Верховного Суду погодитися не можемо з таких підстав.
Позовна давність - це встановлений законом строк, протягом якого можна пред'являти позов у разі порушення прав. Власність (proprietas) - це право на володіння, користування та розпорядження майном, а зобов'язання (obligatio) - право вимоги на виконання певних дій. Позовна давність може впливати на права власності та зобов'язання, оскільки з плином часу, якщо власник не пред'явив позов, його право може бути визнане втраченим, або зобов'язання - списане.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлена тривалістю три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
Згідно зі статтею 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 711/802/17 та від 06 червня 2018 року у справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковувався з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.
У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що оскільки право власності на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов'язується з моментом, коли власник довідався або міг довідатися про порушення його права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи. Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов'язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. Закон також не пов'язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.
Оскільки право власності позивача на спірне нерухоме майно було порушено в момент його вибуття на підставі договору купівлі-продажу від 26 грудня 2011 року, а не з моментом отримання позивачем листа від КП «ДМБТІ», то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов'язується з моментом, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права або про особу, яка його порушила.
Оскільки порушення прав позивача відбулося внаслідок вибуття з його володіння спірного майна на підставі договору купівлі-продажу від 26 грудня 2011 року, з врахуванням презумпції можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Таким чином, висновки суддів попередніх інстанцій, з якими погодився і касаційний суд, щодо початку перебігу позовної давності з моменту отримання позивачем листа від КП «ДМБТІ», а відтак про те, що позивач не пропустив позовну давність, вважаємо помилковими, такими, що не відповідають наведеним нормам матеріального права та встановленим обставинам справи.
Зважаючи на те, що позовні вимоги в частині витребування майна є обґрунтованими, однак ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду лише у грудні 2021 року, у його задоволенні слід було відмовити у зв'язку з пропуском позовної давності.
Судді:М. Є. Червинська
В. М. Коротун