ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.06.2025Справа № 910/4361/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Служби безпеки України (01601, вул. Володимирська, буд.33, м. Київ, код ЄДРПОУ 00034074)
до Приватного підприємства "Інгулбудсервіс" (25014, просп. Інженерів, 4/8, м. Кропивницький,Кропивницький р-н, Кіровоградська обл., код ЄДРПОУ 38037351)
про стягнення 191 665,75 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Служба безпеки України (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Приватного підприємства "Інгулбудсервіс" (далі - відповідач) про стягнення 191 665,75 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч взятим на себе зобов'язанням за договором № 19/17-53д про закупівлю товарів за державні кошти від 01.07.2024 відповідач в обумовлений строк не здійснив поставку товару, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 191 665,75 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/4361/25. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
В системі «Електронний суд» 18.06.2025 відповідачем сформовано пояснення якими проти задоволення позовних вимог заперечує, просить зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій.
Подані відповідачем пояснення розцінюються судом, як відзив на позовну заяву.
За приписами ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У відповідності до ст. 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Положеннями статті 114 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 було встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву - протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Вказана ухвала від 21.04.2025 про відкриття провадження у справі № 910/4361/25 була надіслана відповідачу на адресу, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та у відповідності до поштового повернення №0610248623791 була вручена відповідачу - 01.05.2025.
Відтак відповідач мав право подати відзив на позовну заяву у строк до 19.04.2025 включно, однак зробив це лише 18.06.2025, пропустивши при цьому встановлений судом строк.
Відповідно до ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Будь-яких клопотань, заяв про поновлення такого строку відповідачем не заявлено, про поважні причини пропуску строку суду не повідомлено, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про залишення таких пояснень без розгляду на підставі ч. 2 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частин 4, 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк, суд вважає за необхідне розглядати справу за наявними матеріалами без врахування пояснень відповідача.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Між Службою безпеки України (далі - СБУ, Покупець, позивач) та Приватним підприємством «Інгулбудсервіс» (далі - ПП «Інгулбудсервіс», Продавець, відповідач) укладено договір на поставку (закупівлю) продукції за державні кошти від 01.07.2024 № 19/17-53д (далі - договір). В подальшому до цього договору укладено додаткову угоду № 1 від 01.07.2024.
Згідно з пунктом 1.1 договору Продавець зобов'язується у терміни, в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити та передати у власність Покупцю Причіп-фургони, код ДК 021:2015-34220000-5 (причепи, напiвпричепи та пересувнi контейнери) у кількості, комплектності та по ціні, відповідно до Специфікації (додаток до договору № 1) та Технічної специфікації (додаток до договору № 2), а Покупець зобов'язується прийняти цей Товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до пункту 3.1 договору ціна цього договору згідно з Специфікацією (додаток № 1) складає 1 797 990,00 грн (один мільйон сімсот дев'яносто сім тисяч дев'ятсот дев'яносто гривень 00 коп.), у т.ч. ПДВ - 299 665,00 грн. (двісті дев'яносто дев'ять тисяч шістсот шістдесят п'ять гривень 00 коп), в редакції додаткової угоди № 1.
Відповідно до пункту 5.1 договору строк поставки Продавцем товару Покупцю визначений до 28.10.2024.
Пунктом 6.3.1 договору встановлено, що Продавець зобов'язаний забезпечити поставку (передачу) Товару у строки, встановлені цим договором.
Разом з цим відповідно до видаткових накладних (№РН-0000047-0000058) поставка товару відбулась 03.12.2024 (12 одиниць) на суму 1 438 392,00 коп із загальним простроченням 35 днів.
Також згідно з видатковими накладними від 11.12.2024 (№РН-0000060-0000062) Продавцем здійснено поставку решти Товару (3 одиниці) на суму 359 598,00 коп із простроченням 8 днів.
Враховуючи вищезазначені обставини, Служба безпеки України, нарахувала штрафні санкції за порушення Товариством умов договору в частині своєчасної поставки товару на загальну суму 191 665,75 грн, з яких: 65 806,45 грн - пеня, 125 859,30 грн - штраф за прострочення понад 30 днів за період з 29.10.2024 по 10.12.2024.
В матеріалах справи наявний лист ПП «Інгулбудсервіс» від 23.10.2024 № 71, в якому відповідач просив розглядати його як повідомлення про настання форс-мажорних обставин.
Також в матеріалах наявний Сертифікат Кіровоградської торгово-промислової палати від 10.12.2024 № 3500-24-2253 про наявність у Продавця в період з 02.07.2024 по 09.12.2024 форс-мажорних обставин.
СБУ, не погодившись із позицією ПП «Інгулбудсервіс» щодо наявності форс-мажорних обставин та у зв'язку із порушенням строку поставки продукції за договором від 01.07.2024 № 19/17-53д, направила претензії від 12.11.2024 № 19/18- 5528вс та 07.01.2025 № 19/18-51.
ПП «Інгулбудсервіс» в добровільному порядку штрафні санкції не сплатило, претензію не виконало.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За частиною 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 вказаної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Матеріалами справи підтверджується і відповідачем не спростовано факт несвоєчасної поставки товару в передбачений договором строк.
Частиною 1 статті 546 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частин 1, 2 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (далі - Закон) передбачено, що цей закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Оскільки заявлені позивачем до стягнення суми пені в розмірі 65 806,45 грн та штрафу в розмірі 125 859,30 грн є арифметично вірними, відповідають вимогам чинного законодавства та положенням договору, позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаних сум є обґрунтованими.
При цьому, суд вважає безпідставними доводи відповідача викладені у листі від 23.10.2024 № 71 щодо наявності форс-мажорних обставин, з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
За змістом частини 2 статті 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
Таким чином, для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно з вищенаведеними нормами особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками.
Окрім того, повинен бути наявний елемент неможливості переборення особою перешкоди або її наслідків (альтернативне виконання). Відтак, для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 1 жовтня 2020 року в справі № 904/5610/19.
Пунктом 9.2 договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов'язків за договором, якщо воно трапилось внаслідок впливу обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).
Пунктом 9.3 договору передбачені такі обставини з зазначенням того, що вони не існували на час підписання цього договору, виникли поза волею сторін, настанню та дії яких сторони не могли запобігти та які перешкоджають належному виконанню сторонами своїх зобов'язань за договором.
Частиною 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" (далі - Закон № 671/97-ВР) встановлено, що Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати (далі - регіональні ТПП) засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Отже, тільки відповідний сертифікат торгово-промислової палати (далі - сертифікат ТПП) є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.
Проте сертифікат про форс-мажорні обставини не є актом державного органу, який спричиняє виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків сторін, а є лише одним із доказів, який не має наперед визначеної сили перед іншими доказами.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах: Верховного Суду України: від 7 вересня 2016 року в справі № 910/6240/16, від 18 лютого 2016 року в справі № 910/24738/15; Верховного Суду: у складі Касаційного адміністративного суду від 27 січня 2022 року № 826/9302/17, у складі Касаційного господарського суду від 9 листопада 2021 року в справі № 913/20/21.
У свою чергу, порядок засвідчення форс-мажорних обставин встановлюється Регламентом засвідчення ТПП України та регіональними ТПП форс-мажорних обставин, який затверджено рішенням президії ТПП України від 18 грудня 2014 року за № 44(5) (далі - Регламент).
Відповідно до пункту 3.2. Регламенту не вважаються форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили): фінансова та економічна криза, дефолт, зростання офіційного та комерційного курсів іноземної валюти до національної валюти, недодержання/порушення своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів тощо.
Крім того, пунктом 4.2. Регламенту чітко розмежовано компетенцію ТПП України та її регіональних палат, зокрема, ТПП України уповноважує регіональні ТПП засвідчувати форс-мажорні обставини з усіх питань, що належать до компетенції ТПП України, за винятком засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що стосуються зобов'язань за: умовами зовнішньоторговельних угод і міжнародних договорів України; умовами зовнішньоекономічних договорів, контрактів, типових договорів, угод, у яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України; умовами договорів, контрактів, типових договорів, угод між резидентами України, в яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України.
Вказана норма Регламенту є чинною, зміни до неї у встановленому законом порядку не вносилися.
Як вбачається із копії сертифікату № 3500-24-2253 від 10.12.2024 про форс-мажорні обставини, виданого Кіровоградською ТПП, яким встановлено, внаслідок військової агресії проти України, виникли надзвичайні і невідворотні обставини, які негативно вплинули на можливість ПП «Інгулбудсервіс» з виготовлення та поставки продукції у строки, що передбачені договором про закупівлю товарів за державні кошти № 19/17-53д від 01.07.2024.
В пункті 9.1 договору чітко перебачено, що сторони визнають, що укладення договору відбувається під час дії правового режиму воєнного стану в Україні. У зв'язку із зазначеним сторони усвідомлюють та визнають всі ризики, які можуть виникнути під час виконання прийнятих на себе зобов'язань.
Вказаний договір укладено в липні 2024 року під час запровадження режиму воєнного стану в Україні, більше ніж за 2 роки після початку повномасштабного вторгнення, з посиланням на визнання сторонами обставин воєнного стану, а тому обставини військової агресії рф проти України не можуть вважатися форс-мажорними обставинами для звільнення від відповідальності за невиконання умов договору.
Верховний Суд у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин. Він не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 911/589/21, від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21).
Разом із цим, за умовами договору Товариство є лише постачальником обумовленого ним товару, а не її виробником.
Пунктом 9.5 договору встановлено, що сторона, яка підпала під дію обставин непереборної сили та виявилась внаслідок цього неспроможною виконувати зобов'язання за договором, повинна терміново, не пізніше 2 (двох) днів з моменту їх настання, у письмовій формі повідомити про це іншу сторону із наступним наданням впродовж погодженого сторонами строку, але не більше 15 (п'ятнадцяти) календарних днів з дати повідомлення іншої сторони про настання обставин непереборної сили, сертифікату Торгово-промислової палати України, що підтверджує виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії.
При цьому за пунктом 9.5.1. невиконання (несвоєчасне виконання) вищевказаних умов договору (строку повідомлення про наявність обставин непереборної сили та надання відповідних підтверджуючих документів) позбавляє сторону, що опинилась під впливом обставин непереборної сили, права посилатись на такі обставини, як на підставу для виправдання і звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань за договором, крім випадків, коли вплив таких обставин зумовив об'єктивне збільшення строків, необхідних для повідомлення іншої сторони про дію обставин непереборної сили, що має обов'язково зазначатись у наданому підтверджуючому документі сертифікаті Торгово-промислової палати України (регіональної торгово-промислової палати)
У самому сертифікаті ТПП від 10.12.2024 № 3500-24-2253 зазначено, що датою настання форс-мажорних обставин є 02.07.2024, а дата закінчення - тривають станом на 09.12.2024.
Проте, повідомлення ПП «Інгулбудсервіс» про настання форс-мажорних обставин відбулось 23.10.2024, тобто через 3 місяці від дати, яку ТПП засвідчила як початок форс-мажорних обставин.
Власне сертифікат, виданий 10.12.2024 у відповідь на звернення 09.12.2024. Хоча в договорі чітко вказано і погоджено сторонами, що повідомлення про форс-мажор має відбутись не пізніше 2 (двох) днів з моменту їх настання, а надання сертифікату - не більше 15 (п'ятнадцяти) календарних днів з дати повідомлення. Обидва строки, погоджені сторонами, ПП «Інгулбудсервіс» не дотримано.
Відтак у разі оцінки засвідчених ТПП обставин як форс-мажорних (що заперечує СБУ) відповідач втрачає право посилатись на такі обставини в силу пункту 9.5.1 договору.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідач не довів належними та допустимими доказами наявність обставин, які відповідно до умов договору, а також статті 617 ЦК України та статті 218 ГК України звільняють його від відповідальності за порушення умов вказаного договору.
За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити повністю.
2.Стягнути з Приватного підприємства "Інгулбудсервіс" (25014, просп. Інженерів, 4/8, м. Кропивницький,Кропивницький р-н, Кіровоградська обл., код ЄДРПОУ 38037351) на користь Служби безпеки України (01601, вул. Володимирська, буд.33, м. Київ, код ЄДРПОУ 00034074) штрафні санкції у розмірі 191 665,75 грн (сто дев'яносто одна тисяча шістсот шістдесят п'ять грн 75 коп) штрафних санкцій та 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. судового збору.
3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 23.06.2025
Суддя Наталія ЯГІЧЕВА