25 червня 2025 року м. Чернівці Справа № 725/9957/24
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Лисака І.Н.,
суддів: Височанська Н.К., Литвинюк І.М.,
секретар: Мостолюк А.І.,
позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс»,
відповідач: ОСОБА_1 ,
при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 27 березня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Іщенка І.В., дата складання повного тексту рішення не зазначена,
У жовтні 2024 року ТОВ «Іннова Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Обґрунтовуючи позов посилалося на те, що 01.02.2024 року між ТОВ «Іннова Фінанс» та відповідачем було укладено договір №2902320224 про надання грошових коштів у позику, який створено та підписано у спосіб, визначений ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» та ЗУ «Про електронну комерцію».
ТОВ «Іннова Фінанс» свої зобов'язання за договором кредиту виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 7000 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 , яка зазначена ним при заповнені анкети клієнта, що підтверджується інформаційною довідкою. Відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконав свої зобов'язання за кредитним договором, тому у нього станом на 16.10.2024 року утворилася заборгованість за договором №2902320224 про надання грошових коштів у позику в розмірі 52 150 грн, що складається з: заборгованості по тілу кредиту 7 000 грн, заборгованість по відсотках 45 150 грн.
На підставі наведеного та з урахуванням норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, просило позов задовольнити.
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 27 березня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Іннова Фінанс» заборгованість Провадження №22-ц/822/491/25
у розмірі 52 150 грн за договором про надання грошових коштів у позику №2902320224 від 01 лютого 2024 року. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду стороною відповідача подано апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що відповідач отриману позику не повернув, а укладений договір надання грошових коштів у позику пролонгованим не був, в останнього виник обов'язок з повернення позики в розмірі 7000 грн та нараховані відсотки за період з 01 лютого 2024 року по 02 березня 2024 року в розмірі 3 675,00 грн.
Нарахування ТОВ «Іннова Фінанс» відсотків відповідачу за період з 3 березня 2024 року по 16 жовтня 2024 року є безпідставним, оскільки договір про надання грошових коштів у позику не був пролонгованим.
З огляду на викладене, вважає, що наявні достатні підстави для скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованість по відсотках за користування позикою за період з 3 березня 2024 року по 16 жовтня 2024 року у розмірі 41 475 грн та просить ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог.
Просить вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
У відзиві на апеляційну скаргу сторона позивача просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу відповідача без задоволення.
Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки відповідач не виконав умов кредитного договору №2902320224 від 01 лютого 2024 року, з останнього на користь позивача підлягає до стягнення загальна сума заборгованості в розмірі 52150 грн та понесені судові витрати.
Вказане рішення суду першої інстанції таким вимогам закону відповідає не в повній мірі, виходячи з наступного.
Обставини справи щодо укладення договору 01.02.2024 року між ТОВ «Іннова Фінанс» та ОСОБА_1 №2902320224 в електронному вигляді, отримання позичальником кредиту в розмірі 7000 грн шляхом перерахування таких на картку вказану відповідачем в анкеті клієнта сторонами визнається та не спростовується (а.с.6, 13-24).
Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором №2902320224 від 01.02.2024 року не виконав, чим порушив свої зобов'язання, встановлені договором, через що у нього за позицією позивача утворилась заборгованість у розмірі 52 150 грн, що складається з 7000 грн заборгованості по тілу кредиту та 45 150 грн заборгованості по процентам (а.с.7).
Згідно п.1.1.4. Договору дисконтна процентна ставка - 1,75% на день (638,75% річних).
У п.1.1.5. Договору обумовлено, що процентна ставка позаакційна - 2,5 на день (912,5% річних).
Строк позики (дії договору) становить 30 днів (п.1.2.).
Дата надання позики 01.02.2024 року, дата повернення позики 02.03.2024 року (п.1.3.1., п.1.3.2.).
За базовою ставкою весь строк користування кредитом 2,5%, за зниженою процентною ставкою за весь строк користування кредитом 1,75% (п.1.4.3.1., п.1.4.3.2.).
В п.1.6. Договору обумовлено, що у випадку користування позикою понад строк, встановлений в п.1.2. Договору, з наступного дня після спливу строку вказаного в п.1.2. цього Договору умови щодо нарахування процентів за Дисконтною процентною ставкою у розмірі 1,75% на день перераховуються і до взаємовідносин між сторонами застосовується позаакційна процентна ставка в розмірі 2,5 на день від суми позики за кожен день користування позикою.
Згідно п.5.2. Договору строк дії цього Договору, вказаний у п.1.2. Договору діє на весь період, протягом якого сторони здійснюють свої права і виконують свої обов'язки за цим Договором, але не раніше повного виконання сторонами своїх обов'язків, та визначається як період від дати отримання позичальником позики до фактичної дати повернення позики, процентів за Дисконтною та/або (позаакційною) Базовою процентними ставками, штрафних санкцій, які мають бути сплачені у разі невиконання умов Договору та інших нарахувань передбачених таким (а.с.20-23).
Справа переглядається в частині стягнення відсотків за користування кредитом.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України).
Тобто, позичальник 1 - отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та 2 - отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти.
Натомість, у позичальника виникає зобов'язання 1 - повернути грошові кошти у встановлений строк та 2 - сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.
Поняття «користування кредитом», яким послуговуються скаржники, є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10 квітня 2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).
Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини 2 статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини 2 статті 1057 цього Кодексу.
Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина 2 статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними, якщо інше не передбачено самим договром.
Зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.
За таких обставин, надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту без обумовлення цього в договорі вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Отже, припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК України.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Отже, кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків є безпідставним.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року (справа №910/4518/16) зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточнюючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18.01.2022 року (справа №910/17048/17) щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Як вже встановлено, строк, на який надавався кредит, становив 30 днів.
Крім того, зміст Договору, зокрема п.1.6 обумовлює умови нарахування процентів за однією чи іншою процентною ставкою після настання строку повернення кредити і до повного виконання зобов'язань.
Таким чином, позичальник був повідомлений про загальні витрати, які будуть понесені ним у разі отримання кредиту у відповідній фінансовій установі, зокрема, повідомлено про реальну переплату за кредитом, тобто розмір відсотків, які повинні бути повернуті разом із грошовими коштами, наданими фінансовою установою в кредит, як і обумовлено, що нарахування процентів можливе до фактичної дати повернення позики, процентів.
Відповідно до статті 21 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції чинній на момент укладення договору) визначено, що споживач, який порушив своє зобов'язання щодо повернення кредиту та процентів за ним, має відшкодувати кредитодавцю завдані цим збитки відповідно до закону з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
У договорах про споживчий кредит пеня за невиконання зобов'язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу.
Сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов'язань на підставі договору про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, не може перевищувати розміру подвійної суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.
За порушення виконання споживачем зобов'язань за договором про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, процентна ставка за кредитом, порядок її обчислення, порядок сплати процентів не можуть бути змінені у бік погіршення для споживача.
Отже, зміст зазначеної норми не врегульовує питання нарахованих процентів та містить вимоги щодо штрафних санкцій (пеня, штрафи), а тому дія ст.21 ЗУ «Про споживче кредитування» не може застосовуватися до вказаних правових відносин, зокрема щодо нарахування відсотків.
Не може бути застосовано до спірних правовідносин і п.5 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів», який зазначає, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором, оскільки ч.5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачі» містить посилання на те, що положення договору, яке визнано несправедливим, включаючи ціну договору, може бути змінено або визнано недійсним. Отже, вказана норма законодавства передбачає наявність окремої вимоги споживача про визнання недійсною умови договору з підстав її несправедливості.
Позичальником не пред'явлено вимоги про визнання умов договору недійсними, в т.ч. щодо установлення розміру процентної ставки.
Задовольняючи позовні вимоги частково в частині стягнення заборгованості по відсотках по договору суд першої інстанції зазначив, що визначена сума таких до стягнення підлягає перерахунку з урахуванням п.17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування», однак колегія суддів з таким твердженням не погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЗК «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.
Стаття 8 ЗУ «Про споживче кредитування», якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %, була доповнена частиною п'ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22 листопада 2023 року.
Закон України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року.
Згідно з частиною п'ятою статті 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.
Враховуючи, що самим Законом України від 22 листопада 2023 року №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» передбачено те, що він набирає чинності 24 грудня 2023 року, а кредитний договір було укладено 27 березня 2024 року, тобто після набрання чинності цим Законом, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина п'ята статті 8 ЗУ «Про споживче кредитування».
Пункт 17 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про споживче кредитування» визначає, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Частина 5 ст.8 ЗУ «Про споживче кредитування» визначає, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Отже, на підставі ч.5 ст.8 ЗУ «Про споживче кредитування» починаючи з 241 дня з дня набрання чинності Законом №3498-ІХ, тобто з 21.08.2024 року максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч.4 ст.8 ЗУ «Про споживче кредитування», не може перевищувати 1%.
Позивач надав розрахунок заборгованості, сторона відповідача в апеляційній скарзі навела власний, а тому суд апеляційної інстанції вказує, що у межах наданих йому процесуальним законодавством повноважень не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з розрахунком, наданим позивачем/відповідачем.
Закон України №3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року.
Кредитний договір було укладено 01 лютого 2024 року, тобто після 40 днів з дня набрання вказаним вище Законом чинності.
Так, період кредитування складав 258 днів.
До збігу першого періоду перших 120 днів з часу дії внесених змін до прикінцевих та перехідних положень залишилося 80 днів, з яких береться відсоткова ставка 2,5% (період з 01.02.2024 по 21.04.2024): 7 000 : 100 х 2,5% х 80 днів = 14 000 грн;
Другий період 120 днів згідно обмежень, зазначеного вище Закону, відсоткова ставка не може перевищувати 1,5% (період з 22.04.2024 року по 19.08.2024): 7 000 : 100 х 1,5% х 120 = 12 600 грн;
Далі, по періоду строку дії кредитування застосовується ч.5 ст.8 ЗУ «Про споживче кредитування»: на залишок 58 днів відсоткова ставка обмежується 1% (період з 20.08.2024 по 16.10.2024): 7 000 : 100 х 1% х 58 = 4 060 грн.
Тобто, загальна сума заборгованості по тілу кредиту та процентах має складати: 7000 грн тіло кредиту + 30660 грн проценти = 37 660 грн.
За наведеного вище суд першої інстанції в повній мірі не врахував, та як наслідок, прийшов до помилкового висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення процентів повністю.
Відповідно до положень ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до положень частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
ТОВ «Іннова Фінанс» при зверненні до суду сплатило судовий збір в розмірі 2422,40 грн (а.с.40), ОСОБА_1 подаючи апеляційну скаргу сплатив 3633,60 грн (а.с.85).
За результатами перегляду рішення суду першої інстанції позовні вимоги ТОВ «Іннова Фінанс» задоволено на 72,21%.
При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (ч.10 ст.141 ЦПК України).
Отже, за подання позову позивачу слід компенсувати витрати за рахунок відповідача зі сплати судового збору в розмірі 1749,22 грн (72,21%), а відповідачу за подання апеляційної скарги 1009,78 грн (27,79%), а тому, з врахуванням взаємозаліку вказаних сум, з відповідача на користь позивача слід стягнути 739,44 грн судового збору.
Керуючись ст.ст.368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 27 березня 2025 року змінити в частині щодо визначення розміру та стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами та розподілу судових витрат.
Визначити до стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінасн» заборгованість по відсоткам за договором про надання грошових коштів у позику №2902320224 від 01.02.2024 року у розмірі 30660 грн.
Остаточно визначити до стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» за договором про надання грошових коштів у позику №2902320224 від 01.02.2024 року загальну суму боргу у розмірі 37660 грн.
В іншій частині рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 27 березня 2025 року залишити без змін.
Здійснити перерозподіл судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» судовий збір у розмірі 739,44 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя-доповідач І.Н. Лисак
Судді: Н.К. Височанська
І.М. Литвинюк