25 червня 2025 року м. Чернівці Справа № 727/13871/24
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Лисака І.Н.,
суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М.,
секретар: Мостолюк А.І.,
позивач: Акціонерне товариство «Акцент-Банк»,
відповідач: ОСОБА_1 ,
при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 квітня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Танасійчук Н.М., дата виготовлення повного тексту рішення суду не зазначена,
У грудні 2024 року АТ «Акцент-Банк» звернулося з позовом до відповідачки, в обґрунтування якого вказувало, що 03.06.2020 року ОСОБА_1 приєдналася до Умов та Правил надання банківських послуг в А-банку з метою укладення кредитного договору та отримання кредитної картки.
На підставі анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-банку відповідачці було надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 44,4 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
В силу п.п.2.1.1.2.2 та 2.1.1.2.4 Умов та Правил клієнт погодився з тим, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт надає банку право в будь-який момент змінити (зменшити, збільшити або анулювати) кредитний ліміт.
Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-банку разом з Умовами та правилами і Тарифами, які викладені на банківському сайті https://a-bank.com.ua/terms, складають між ним та банком кредитний договір, що підтверджується підписом у заяві.
АТ «Акцент-Банк» свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачці кредит у розмірі, відповідно до умов договору.
Провадження №22-ц/822/522/25
Відповідачка не повернула своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором.
У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідачка станом на 25.11.2024 року має заборгованість по кредитному договору у розмірі 56 886,44 грн, в тому числі: 36451,37 грн - заборгованість за кредитом; 20435,07 грн - заборгованості по відсотках, які банк просив стягнути на свою користь.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 квітня 2025 року позов АТ «Акцент-Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованість за договором від 03.06.2020 року у розмірі 56886,44 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду відповідач оскаржила його в апеляційному порядку.
На думку апелянта, оскаржуване судове рішення є таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, в апеляційній скарзі наводить обставини, викладені у відзиві на позовну заяву.
Вказує, що суд не врахував пропущення строку позовної давності по відсотках, оскільки відповідач здійснила останній платіж 22.12.2022 року, а тому відсотки підлягають списанню.
Стверджує, що є матір'ю 3 дітей, один з синів має статус інвалідності - підгрупа «А», потребує цілодобового догляду, у зв'язку із чим вона не має можливості працевлаштуватися, а джерелом доходу є отримання соціальних виплат, що свідчить про неналежне виконання банком своїх обов'язків з приводу перевірки майнового стану позичальника при укладенні кредитного договору.
Наголошує, що її родина опинилася в критично скрутному становищі, а тому просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити банку у стягненні пені та відсотків, а також надати відстрочку виконання рішення суду.
У відзиві на апеляційну скаргу Банк просить рішення суду залишити без змін, скаргу без задоволення.
Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд вказав, що відповідач не належно виконує свої зобов'язання за укладеним договором й, відповідно, не надала суду доказів на спростування вказаного, а також не заперечувала щодо дотримання банком строків звернення до суду за захистом порушених прав.
Щодо прохання відповідачки про скасування або відстрочки боргу, суд зазначив, що відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язання виникають на підставі договору або інших підстав, передбачених законом. Укладений договір має юридичну силу та підлягає виконанню сторонами. Неплатоспроможність боржника сама по собі не звільняє його від обов'язку виконати зобов'язання.
Щодо відстрочки або реструктуризації боргу, то ст.1056-1 ЦКУ передбачає можливість звернення до суду для надання відстрочки чи розстрочки платежу, але така можливість реалізується виключно за рішенням суду з урахуванням обставин справи. Навіть у випадку надання відстрочки або розстрочки основне зобов'язання не скасовується.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вимогам, визначеним в ст.263 ЦПК України, виходячи з наступного.
Так, судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 03.06.2020 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-БАНК», будь-яких відомостей щодо кредиту вказана заява не містить (а.с.14/зворот).
Банком додано до позовної заяви Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «А-БАНК», Тарифи по картці «Універсальна», «Універсальна GOLD», «Зелена», які не підписані відповідачем (а.с.15-23).
Також, 03.06.2020 року відповідачка шляхом накладення простого електронного підпису підписала паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка» (а.с.11).
Відповідно до довідки банку за картами ОСОБА_1 відкрито рахунок № НОМЕР_1 та видано картки № НОМЕР_2 , строком дії до червня місяця 2027 року та № НОМЕР_3 , строком дії до жовтня місяця 2027 року (а.с.12/зворот).
Крім того, банком надано довідку за лімітами за період з 03.06.2020 року по 25.11.2024 року з якої вбачається, що 03.06.2020 року встановлено ліміт клієнтом 5000 грн, 21.12.2020 року встановлено ліміт банком 35000 грн, 24.12.2020 року зменшено банком ліміт до 21000 грн, того ж дня збільшено ліміт клієнтом до 35000 грн, 23.12.2022 року зменшено банком ліміт до 34450 грн та 25.04.2024 року збільшено ліміт до 36500 грн (а.с.13/зворот).
Зазначені обставини відповідачем не спростовуються.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за договором від 06.03.2020 року станом на 25.11.2024 року становить 56886,44 грн, яка складається із: 36451,37 грн - заборгованості за тілом кредиту; 20435,07 грн -заборгованості за процентами. Наведене підтверджується і випискою по картці №COGH-SPO0-UHNQ-3SF3 від 09.05.2025 року (а.с.5-10, 94-95).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верхового Суду від 23.10.2024 року, справа №753/25081/21.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» №675-VIII від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини третьої статті 11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (частина шоста статті 11 вказаного Закону). Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина дванадцята статті 11 Закону № 675-VIII).
За змістом статті 12 вказаного Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Статтею 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Для вирішення спору в цій справі обов'язковим є з'ясування обставин щодо виникнення зобов'язання боржника сплатити певну суму отриманих в кредит коштів та процентів на користь іншої сторони у строк та в порядку відповідно до цивільно-правового договору.
Розроблені Банком умови договору приєднання повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що інша сторона договору лише приєднується до тих умов, з якими вона ознайомлена.
Однак рішення суду не може обґрунтовуватись лише самими правовими підставами або аргументами, на які робиться посилання в апеляційній скарзі без встановлення відповідних фактів.
У цій справі підтверджені обставини та дії позичальника щодо погодження останньою з Банком умов про проценту ставку в певному розмірі та на умовах, зазначених в письмовому документі.
Вираження волі позичальника відбулось вчиненням певних дій, та суд першої інстанції дійшов відповідного висновку про те, що наявні правові підстави та погоджені сторонами договору умови з приводу процентної ставки за кредитом, й умови з цього приводу відображені в Паспорті споживчого кредиту.
Зміст зобов'язання, наведених у Заяві щодо встановлення кредитного ліміту за карткою/рахунком та Паспорті споживчого кредиту викладено досить зрозуміло, оскільки системний аналіз Анкети-заяви, наданого Банком розрахунку, банківської виписки та довідок дає підстави для висновку про те, що справжня воля сторін договору зводилась до отримання коштів, які позичальник зобов'язалася повернути, із сплатою процентів за кредитним договором в розмірі та умовах погоджених сторонами.
Відповідно до вимог статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Матеріали справи містять належні та допустимі докази, які підтверджують факт ознайомлення позичальника з умовами договору щодо розміру процентів за кредитним договором; наявні відомості про те, що саме ОСОБА_1 погодилася з умовами з приводу процентної ставки за кредитом та Банком доведені обставини, які давали можливість суду переконатись в тому, з приводу яких відносин були складені Заява щодо встановлення кредитного ліміту за карткою/рахунком та Паспорт споживчого кредиту, та хто ознайомлений з викладеними в них умовами.
Підписавши вказану Анкету-заяву, Заяву щодо встановлення кредитного ліміту за карткою/рахунком, які є складовими частинами кредитного договору, та Паспорт споживчого кредиту ОСОБА_1 відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодилася на такі умови кредитного договору, взяла на себе відповідні зобов'язання, що нею визнається та не заперечується.
Крім того, відповідач, ознайомившись зі змістом кредитного договору, Паспортом споживчого кредиту, мала реальну можливість відмовитися від укладення останнього та на момент його підписання щодо спірних умов договору не заявляла, у подальшому виконував його умови та покладені на неї договірні зобов'язання, сплачуючи кредит, що свідчить про свідоме визнання нею умов договору.
Таким чином, можна дійти висновку, що позивачем належними і допустимими доказами доведено існування між сторонами договірних відносин, заборгованості за кредитним договором і її розмір, а відповідачем, в свою чергу, зазначене не заперечувалося та не спростовувалося, не надано контррозрахунку, тощо, а тому вимоги позивача щодо стягнення заборгованості є обґрунтованими та доведеними.
Що стосується застосування строку позовної давності, які заявлені в апеляційній скарзі з приводу нарахованих відсотків за кредитним договором, то суд апеляційної інстанції вказує наступне.
Частина перша статті 261 ЦК України передбачає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Тобто, для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини їх порушення.
Зміст наведених у частині першій статті 261 ЦК України термінів, зокрема «довідався» та «міг довідатися», свідчить про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивачка не знала про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо. Доведенню позивачкою підлягає також той факт, що вона не могла дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Зазначене є наслідком дії загального правила про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, які є підставами її вимог і заперечень.
Із вказаного вбачається, що кожна із сторін мала довести певні факти щодо позовної давності, яким, в свою чергу, за наявності відповідних процесуальних підстав (підстав для врахування заяви про позовну давність, подану на стадії апеляційного розгляду справи) мав надати правову оцінку апеляційний суд.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17, від 19 листопада 2019 року у справі №911/3680/17 та у справі №911/3677/17.
Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі
№904/3405/19 вказала, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим.
За змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому, так і в позасудовому порядку.
Суд визнає причини пропуску позовної давності поважними з ініціативи та за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів.
Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідач була обізнано про розгляд справи в суді першої інстанції, подавала відзив, однак не заявляла в суді першої інстанції клопотання стосовно застосування строку позовної давності щодо вимоги про стягнення нарахованих відсотків.
Таким чином, суд апеляційної інстанції не вправі прийняти до розгляду заяву про застосування позовної давності за умови, що відповідачка у справі була належним чином повідомлена судом першої стосовно судового розгляду справи і не заявила про застосування такого строку, як і не вказала інших поважних причин, які об'єктивно позбавляли особу зробити в суді першої інстанції таку заяву, внаслідок чого було порушено принцип процесуальної рівності сторін.
Отже, підстави для застосування строку позовної давності під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції відсутні.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні, а тому апеляційний суд дійшов висновку про залишення судового рішення щодо суті спору про стягнення заборгованості за кредитним договором без змін.
Що стосується доводів апеляційної скарги з приводу відстрочення виконання рішення суду, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати наступне.
Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні (ч.1 ст.267 ЦПК України).
За приписами п.2 ч.7 ст.265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині також вказується про надання відстрочення або розстрочення виконання рішення.
За змістом п.37 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» відповідно до статті 217 ЦПК визначення порядку виконання рішення суду, надання відстрочки або розстрочки виконання, вжиття заходів для забезпечення його виконання за наявності для цього підстав зазначається безпосередньо в рішенні суду при його ухваленні.
У відзиві на позовну заяву відповідач просила, крім іншого, відстрочити виконання рішення суду на період не менше 12 місяців з підстав скрутного матеріального становища.
На підтвердження своїх доводів надала свідоцтва про народження дітей: 22.06.2015 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , 17.02.2007 року ОСОБА_4 ; виписку від 31.01.2025 року із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_2 з повним діагнозом (спастична тетраплегія, повна, хронічна, генералізована ідіопатична епілепсія та епілептичні синдроми, без згадки про фармакорезистентну епілепсію. Сліпота ОН внаслідок ВВР головного мозку. Вторинна розбіжна косина ОН; медичний висновок №85/99 від 08.08.2018 року щодо ОСОБА_2 , що вказує на інвалідність дитини категорії групи «А»; посвідчення багатодітної матері НОМЕР_4 від 13.12.2017 року; довідку №2841 від 12.09.2024 року Департаменту соціальної політики згідно якої вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як отримувач державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям; довідку №3248 від 09.10.2024 року Департаменту соціальної політики про перебування ОСОБА_1 на обліку як отримувача державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю підгрупи «А»; рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 21.12.2016 року про розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ; довідку про склад сім'ї від 31.01.2025 року (а.с.43-54).
При цьому, судом було встановлено, що ОСОБА_1 за договором кредитування від 03.06.2020 року, зобов'язана сплатити позивачу борг в розмірі 56886,44 грн.
Враховуючи те, що внаслідок введення на території України воєнного стану майнове становище відповідачки погіршилось, та ОСОБА_1 через життєві обставини не має можливості працевлаштуватися, її основним доходом є соціальна допомога на дітей та, як наслідок, погасити заборгованість, яка вже зафіксована судовим рішенням одним платежем, суд приходить до переконання про можливість відстрочення сплати зобов'язання на строк 12 місяців, який було заявлено в суді першої інстанції при поданні відзиву.
Апеляційним судом не приймається до уваги прохання в мотивувальній частині апеляційної скарги з приводу відстрочення виконання рішення на 24 місяці, оскільки така зміна строку з 12 на 24 місяці не мотивована й не була предметом розгляду суду першої інстанції.
Отже, колегія суддів, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що заява викладена у відзиві та підтримана в апеляційній скарзі з приводу відстрочення виконання рішення суду підлягає задоволенню, а рішення суду зміні шляхом доповнення його мотивувальної та резолютивної частин.
В силу ч.4 ст.376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.141, 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 квітня 2025 року змінити шляхом доповнення його мотивувальної та резолютивної частин.
Надати ОСОБА_1 відстрочку в поверненні заборгованості за кредитним договором від 03.06.2020 року, укладеним між Акціонерним товариством «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 , в розмірі 56 886,44 грн на строк 12 місяців.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач І.Н. Лисак
Судді: Н.К. Височанська
І.М. Литвинюк