24 червня 2025 року
м. Чернівці
справа № 727/13347/24
провадження № 22-ц/822/485/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Одинака О. О.
суддів: Половінкіної Н. Ю., Лисака І. Н.
секретар Факас А. В.
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС»
відповідач ОСОБА_1
апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС», в інтересах якого діє Тараненко Артем Ігорович, на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 26 березня 2025 року
головуючий в суді першої інстанції суддя Смотрицький В. Г.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» (далі - ТОВ «ФК «ЕЙС») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 .
Просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором від 03 травня 2021 року № 570637087 у сумі 78 062 гривні 03 копійки, з яких: 19 894 гривні 50 копійок - тіло кредиту; 58 167 гривень 53 копійки - проценти за користування кредитом.
Позов обґрунтований тим, що 03 травня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 570637087 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, створеного за допомогою одноразового ідентифікатора НОМЕР_4, пройдено декілька етапів підтвердження наміру вступити в договірні відносини з товариством та укладено кредитний договір без зовнішнього впливу та примусу і відповідно, відповідач отримав кредит у розмірі 15 000 гривень, які були перераховані на його банківську карту № НОМЕР_1 .
Крім того, внаслідок укладання сторонами 18 травня 2021 року додаткової угоди до договору № 570637087 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» додатково перерахувало грошові кошти в сумі 5 000 гривень на банківську карту № НОМЕР_2 .
Вказує, що первісний кредитор свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надав відповідачу кредит у вказаному розмірі, що підтверджується відповідними платіжними дорученням.
28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) уклали договір факторингу № 28/1118-01 строк дії якого закінчувався 28 листопада 2019 року (додаток № 10).
28 листопада 2019 року ТОВ «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду № 19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2020 року (додаток № 11). При цьому інші умови договору залишилися без змін.
31 грудня 2020 року між клієнтом та фактором укладено додаткову угоду № 26 від 31 грудня 2020 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018, що продовжила строк дії договору до 31 грудня 2021 року (додаток № 12). В даній додатковій угоді договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 викладено у новій редакції.
31 грудня 2021 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року (додаток № 13). При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.
31 грудня 2022 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 31, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2023 року (додаток № 14). При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.
31 грудня 2023 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 32, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року (додаток № 15).
Зазначає, що відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 145 від 03 серпня 2021 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року (з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 51 980 гривень 54 копійки (додаток № 16).
05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01, строк дії якого закінчувався 04 серпня 2021 року (додаток № 17). В подальшому ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали ряд додаткових угод: № 2 від 03 серпня 2021 року (додаток № 18) та № 3 від 30 грудня 2022 року (додаток № 19), якими продовжено строк дії договору факторингу до 30 грудня 2024 року включно. Всі інші умови залишились без змін.
28 жовтня 2024 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» уклали договір факторингу № 2810/24/Е відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором (додаток № 21). Відповідно до Реєстру боржників за договором факторингу № 2810/24/Е від 28 жовтня 2024 року від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 78 062 гривні 03 копійки (додаток № 22).
Відповідач не виконує умови взятого на себе зобов'язання, не погашає кредит та не сплачує проценти за користування кредитом.
Станом на день звернення із цим позовом до суду заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 03 травня 2021 року № 570637087 не погашена.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 26 березня 2025 року у позові ТОВ «ФК «ЕЙС» до ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що право майбутньої вимоги на момент укладення договору має бути визначеною, тоді як жодної визначеної вимоги у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» щодо ОСОБА_1 на момент укладення Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року й подальших додаткових угод до нього не існувало та сторони не могли передбачити, що 03 травня 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладе кредитний договір з відповідачем.
Крім того, на час укладення договору відступлення права вимоги № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, як і в додаткових угодах до вказаного договору, сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину, предмет не індивідуалізовано належним чином.
Враховуючи, що позивачем ТОВ «ФК «Ейс» не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором на першому етапі - від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», наступні переходи прав вимоги, які є похідними, не можуть підтвердити передання вказаного права вимоги до останнього кредитора - ТОВ «ФК Ейс».
Наявні в матеріалах справи реєстри прав вимоги, де боржником зазначено ОСОБА_1 , самі по собі не свідчать про набуття позивачем прав кредитора по відношенню до позичальника, а є додатками до договору та його невід'ємною частиною.
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що посилання позивача на продовження строку дії договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року додатковими угодами не спростовує необхідності чіткого визначення предмета договору на момент його укладення, адже правочин є чинним лише за умови визначеності його істотних умов, а предмет договору факторингу має бути конкретно визначений.
За встановленої відсутності (недоведеності) порушеного або оспорюваного права позивача, суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову у позові, незалежно від інших встановлених судом обставин, що узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2040/20.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Ейс» просить заочне рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 26 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
ТОВ «ФК «Ейс» посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення від 03 лютого 2025 року з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вказує на те, що 03 серпня 2021 року відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 145 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року (з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 51 980 гривень 54 копійки (додаток № 16 до позовної заяви).
Відповідно, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило дійсне право вимоги до ТОВ «Таліон Плюс», оскільки з урахуванням визначених строків дії цього договору, його виконання здійснювалось не одномоментно, а протягом всього часу його дії.
Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги.
При цьому вищезазначений договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, у встановленому законом порядку не визнавався недійсним.
Отже, підписання реєстру є актом виконання сторонами своїх зобов'язань за договором факторингу. Якщо фактор отримав реєстр і не заявляв заперечень, він тим самим визнав перехід права вимоги.
Акцентує увагу на тому, що реєстр прав вимог № 145 підписано 03 серпня 2021 року, тобто вже після укладення кредитного договору між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем 03 травня 2021 року.
Відповідно до пункту 5.3.3 договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року (в редакції з урахуванням додаткових угод до нього) визначено, що Фактор (ТОВ «Таліон Плюс») має право розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати право вимоги на користь третіх осіб.
Враховуючи вищевикладене, перехід права вимоги за кредитним договором стосувався чинного на момент його передачі зобов'язання і відбувся на законних підставах, оскільки реєстр прав вимоги підписано після укладення кредитного договору
Отже, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, не врахував усі обставини справи та помилково визначив, що передача права вимоги відбулася в момент укладення договору факторингу.
Відповідно до умов договору факторингу, передача права вимоги здійснюється не за самим договором, а за реєстрами, які є додатками до нього. Тобто, реєстр № 145 від 03 серпня 2021 року, що містить інформацію про боржника, підтверджує факт переходу права вимоги у визначений момент (дату його підписання).
Зазначає, що даний реєстр укладено після виникнення кредитних правовідносин з відповідачем, що судом першої інстанції не враховано належним чином. Тому висновки суду щодо відсутності правових підстав для задоволення позову потребують перегляду з урахуванням вищезазначених обставин.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
03 травня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії №570637087 у формі електронного документу з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором (документ сформований у системі «Електронний суд» під назвою «2 Копія кредитного договору № 570637087 від 03 травня 2021 року.pdf» арк. 3-7).
Відповідно до пункту 1.1 договору кредитодавець зобов'язується надати позичальникові кредит на суму 15 000 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «смарт» ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (далі - Правила). Згідно з пунктом 1.2 кредит надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником (далі - «дисконтний період»).
Згідно з пунктом 4.4 Сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості підпису позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.
Відповідачем проставлено електронний підпис з одноразовим ідентифікатором НОМЕР_4.
В подальшому 18 травня 2021 року сторонами укладено додаткову угоду до договору № 570637087 від 03 травня 2021 року, відповідно до умов якої сторони домовилися збільшити суму кредиту на 5 000 гривень на строк дії договору № 570637087 (надалі - договір) на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути грошові кошти, надані у кредит, та сплатити проценти за користування кредитом на умовах договору (документ сформований у системі «Електронний суд» під назвою «2 Копія кредитного договору 570637087 від 03 травня 2021 року.pdf» арк. 9).
Згідно з довідкою щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», позичальник ОСОБА_1 03 травня 2021 року, о 8:14 годині подав заявку на отримання кредиту, договір відправлено позичальнику 03 травня 2021, ідентифікатор відправлено о 8:19 годині, акцепт оферти позичальником (підписання договору одноразовим ідентифікатором - № НОМЕР_4) одноразовий ідентифікатор було введено 03 травня 2021 о 8:20 годині, перерахування грошових коштів позичальнику здійснено 03 травня 2021 о 8:20 годині.
02 червня 2021 року ОСОБА_1 сплачено по 1 733 гривні в рахунок погашення заборгованості (документ сформований у системі «Електронний суд» під назвою «5 Копія довідки щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».pdf»).
Матеріали справи містять також правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «смарт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (документ сформований у системі «Електронний суд» під назвою «3 Копія Правил надання грошових коштів в позику.pdf») та алгоритм дій споживача ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» стосовно укладання кредитних договорів (документ сформований у системі «Електронний суд» під назвою «7 Копія алгоритму дій споживача ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» стосовно укладання кредитних договорів.pdf»).
З платіжного доручення № 8706720a-aa9e-4425-b2c9-d862fc726d21 від 03 травня 2021 року вбачається, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» здійснило переказ грошових коштів ОСОБА_1 у розмірі 15 000 гривень на картковий рахунок НОМЕР_2 та 18 травня 2021 року - у розмірі 5 000 гривень, на той самий рахунок (документ сформований у системі «Електронний суд» під назвою «8 Копія платіжних доручень про перерахування коштів.pdf»), що також підтверджується електронним повідомленням АТ «ТАСОКМБАНК», де вказано, що банком за дорученням ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» здійснено успішні платежі на карти клієнтів, в тому числі й на карту НОМЕР_2 в сумі 15 000 гривень та 5 000 гривень (документ сформований у системі «Електронний суд» під назвою «9 Повідомлення щодо перерахунку коштів Боржникові.pdf»)
28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) уклали договір факторингу № 28/1118-01. Відповідно до умов вказаного договору наведено визначення, а саме: «боржник» - фізична особа, з якою укладено кредитний договір, право вимоги до якого уступається за цим договором (пункт 1.1.), «право вимоги» - означає всі права клієнта за кредитним договором, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права на вимоги, які виникнуть в майбутньому (пункт 1.3.), «борг» - означає суми грошових коштів, належить до сплати клієнту боржниками за кредитними договорами, включаючи суми кредиту, процентів за користування кредитом, та будь-які інші суми, що належать до сплати клієнту за кредитними договорами, які нараховані або можуть бути нараховані клієнтом на день набуття цим договором зобов'язальної сили (пункт 1.4.). Згідно з умовами цього договору, клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (пунктом 2.1). Строк дії договору до 28 листопажа 2019 року (документ сформований у системі «Електронний суд» під назвою «10 Копія Договору факторингу № 281118-01 від 28 листопада 2018 року.pdf»).
28 листопада 2019 року ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) укладено додаткову угоду №19 до договору факторингу № 28/1118-01, продовжено строк дії цього договору до 31 грудня 2020 року (документ сформований у системі «Електронний суд» під назвою «11 Копія додаткової угоди №19.pdf»).
31 грудня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) укладено додаткову угоду № 26 до договору факторингу № 28/1118-01 та викладено його в новій редакції. Строк дії договору до 31 грудня 2021 року. В пункті 4.1 додаткової угоди обумовлено, що право майбутньої вимоги передається з моменту виникнення такого права вимоги до боржника та додаткового оформлення не потребує (документ сформований у системі «Електронний суд» під назвою «12 Копія додаткової угоди № 26.pdf»).
31 грудня 2021 року між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) укладено додаткову угоду № 27 до договору факторингу № 28/1118-01. Строк дії договору продовжено до 31 грудня 2022 року (документ сформований у системі «Електронний суд» під назвою «13 Копія додаткової угоди № 27.pdf»).
31 грудня 2022 року між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) укладено додаткову угоду №31 до договору факторингу № 28/1118-01. Строк дії договору продовжено до 31 грудня 2023 року (документ сформований у системі «Електронний суд» під назвою «14 Копія додаткової угоди № 31.pdf»).
31 грудня 2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) укладено додаткову угоду № 32 до договору факторингу №28/1118-01. Строк дії договору продовжено до 31 грудня 2024 року (документ сформований у системі «Електронний суд» під назвою «15 Копія додаткової угоди №32.pdf»).
Відповідно до Реєстру прав вимоги № 145 від 03 серпня 2021 року ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) підписали цей реєстр, в тому числі й щодо ОСОБА_1 на загальну суму заборгованості 51 980 гривень 54 копійки (документ сформований у системі «Електронний суд» під назвою «16 Скан копія витягу з реєстру прав вимоги 145 від 03 серпня 2021 року.pdf»).
05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01, (документ сформований у системі «Електронний суд» під назвою «17 Копія договору факторингу 050820-01.pdf»).
В подальшому ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали ряд додаткових угод: № 2 від 03 серпня 2021 року (документ сформований у системі «Електронний суд» під назвою «18 Копія Додаткової угоди 2 від 03.08.2021.pdf») та № 3 від 30 грудня 2022 року (документ сформований у системі «Електронний суд» під назвою «19 Копія Додаткової угоди 3 від 30 грудня 2022 року.pdf»), якими продовжено строк дії договору факторингу до 30 грудня 2024 року включно, всі інші умови залишились без змін.
Відповідно до витягу з Реєстру прав вимоги № 11 від 31 серпня 2023 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 на загальну суму 78 062 гривні 03 копійки (документ сформований у системі «Електронний суд» під назвою «20 Скан копія витягу з реєстру прав вимоги № 11 від 31 серпня 2023 року.pdf»).
28 жовтня 2024 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» було укладено договір факторингу № 2810/24-Е, відповідно до умов якого позивачу було відступлено право грошової вимоги (документ сформований у системі «Електронний суд» під назвою «21 Копія договору факторингу № 281024Е від 28 жовтня 2024 року.pdf»).
Відповідно до Реєстру боржників за договором факторингу № 2810/24/Е від 28 жовтня 2024 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 78 062 гривні 03 копійки (документ сформований у системі «Електронний суд» під назвою «22 Скан копія витягу з реєстру божників.pdf»).
Згідно з випискою з особового рахунку за кредитним договором № 570637087 від 03 травня 2021 року у ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК «ЕЙС» станом на 31 жовтня 2024 (включно) існує заборгованість у сумі 78 062 гривні 03 копійки (документ сформований у системі «Електронний суд» під назвою «26 Скан копія виписки з особового рахунку Божника.pdf»).
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам закону, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Щодо переходу права вимоги до ТОВ «ФК «ЕЙС» за кредитним договором № 570637087 від 03 травня 2021 року
Як на підставу для скасування рішення суду першої інстанції ТОВ «ФК «ЕЙС» посилалося на помилковість висновку суду про недоведеність факту переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги в цій частині колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З урахуванням викладеного, суд повинен реалізовувати своє основне завдання, а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів та заяв на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод. Формальний підхід суду до здійснення своїх повноважень на будь-якій стадії судового процесу може призвести до порушення права особи на справедливий судовий розгляд.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Належними сторонами в цивільному процесі є суб'єкти переданих на розгляд суду спірних матеріально-правових відносин.
Обґрунтування належності у осіб процесуальної правосуб'єктності позивача і відповідача покладається на позивача та осіб, які порушують процес на захист прав та інтересів позивача.
Разом із тим, суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб'єктності сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб'єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов'язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення.
При цьому слід ураховувати, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Тобто, якщо позов пред'явила особа, якій не належить право вимоги (особа, права якої не порушені та не оспорені), суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини і, переконавшись у тому, що вимоги пред'явлено неналежним позивачем, відмовити йому у задоволенні позову.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21), від 25 жовтня 2022 року у справі № 607/14378/21.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).
За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Отже, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору - вчинення відповідного правочину у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким відступається.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, що притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
За змістом частини першої статті 4 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», який був чинним но момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2664-III), факторинг вважається фінансовою послугою.
У пункті 5 частини першої статті 1 Закону № 2664-III зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону № 2664-III.
Так, за змістом частини першої статті 6 Закону № 2664-III, договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб'єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім'я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.
Крім того, відповідно до пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106) зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляд різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону № 2664-III.
Крім того, у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов'язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
Як вже зазначалося, відповідно до абзацу першого частини першої статті 1077 ЦК України договір факторингу передбачає, зокрема, те, що фактор передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).
Звідси за договором факторингу фактор має надавати фінансову послугу, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону № 2664-III), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту в розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послугу з фінансування (надання позики або кредиту).
При цьому така плата за надану фактором послугу може бути, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 61), встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеною в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу.
Водночас грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв'язку з її продажем (частина перша статті 1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 ЦК України фактор має право в разі невиконання клієнтом зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.
Отже, договір факторингу є змішаним договором, який обов'язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.
Верховний суд у постанові від 24 квітня 2018 року у справі № 914/868/17 дійшов висновку, що передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином.
При цьому, колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу.
Також Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20).
Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Підставою заміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах.
За обставин цієї справи право вимоги до ОСОБА_1 переходило тричі: від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «Ейс».
Відповідно до Реєстру боржників за договором факторингу № 2810/24/Е від 28 жовтня 2024 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 78 062 гривні 03 копійки.
Убачається, що укладаючи договори факторингу, сторони цих договорів обумовили умову, яка полягає у тому, що передача права вимоги здійснюється на підставі Реєстру прав вимог, які є невід'ємним додатком до договорів факторингу, у яких зазначено перелік кредитних договорів та боржників за ними, в межах чинного договору факторингу. Окрім цього, невід'ємними додатками договору є додаткові угоди, якими продовжувався строк дії договору факторингу.
Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що на момент укладення договору факторингу від 28 листопада 2018 року боргові зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором від 03 травня 2021 року № 570637087 ще не існували, відтак і не могли відступатися права кредитора за цим договором, оскільки на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов'язання між первісним кредитором та боржником ОСОБА_1 , то у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов'язанням, яке він міг би передати ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу від 28 листопада 2018.
Зокрема суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відступлення права вимоги не відбувалось лише на підставі договору факторингу від 28 листопада 2018 року, тобто в момент укладення відповідного договору.
У цій частині апеляційний суд звертає увагу на те, що положення статті 1078 ЦК України, які наголошують на тому, що предметом договору факторингу може виступати право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Відповідно до пункту 1.3 договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, право вимоги означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Розділом 4 вказаного договору регламентовано порядок відступлення права вимоги, згідно з пунктом 4.1 договору право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку.
З наведеного та з урахуванням встановленого у межах даної цивільної справи, апеляційний суд робить висновок, що укладання договорів факторингу до виникнення кредитних правовідносин з ОСОБА_1 не свідчить про неможливість передачі прав вимоги за таким договором новому кредитору, оскільки станом на момент укладення кредитного договору договори факторингу були чинними, якими передбачено факт передачі права вимоги до боржника на підставі реєстру прав вимоги. Більш того, діючими договорами факторингу було передбачено, що право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним Реєстром права вимоги.
Отже, право вимоги до боржника від кредитора до фактора здійснюється виключно на підставі реєстру прав вимог, відповідно до чинного договору факторингу на момент підписання такого реєстру, та в такому реєстрі прав вимоги сторони погоджують права вимоги до боржників із зазначенням: прізвища, імені та по-батькові боржника, РНОКПП боржника, номеру та дати кредитного договору, заборгованість та її складові частини, а також суму фінансування.
Аналогічні умови зазначено в усіх укладених договорах факторингу: між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем.
Відтак, умови зазначених договорів факторингу передбачали можливість передачі права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Такі умови договорів не суперечать нормам чинного законодавства та в установленому законом порядку судом недійсними не визнавалися, а отже, виходячи із презумпції правомірності правочину, є правомірними, тобто такими, що породжують певні цивільні права та обов'язки.
Крім того, додатковими угодами, строк дії договорів факторингу було продовжено, а умовами договору передбачалося, що перехід права вимоги здійснюється в момент підписання реєстру права вимоги. Реєстри прав вимоги у межах зазначеної справи були підписані під час строку дії договорів факторингу.
Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо не доведення позивачем факту набуття права грошової вимоги за зобов'язаннями ОСОБА_1 за кредитним договором від 03 травня 2021 року № 570637087 та відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог, а також непогодження сторонами договорів факторингу предмета договору, оскільки його не індивідуалізовано, не визначено ціни договору, що спростовується матеріалами справи та наявними в них доказами.
Поряд з цим, апеляційний суд звертає увагу на те, що договорами факторингу визначено умову, яка полягає в тому, що клієнт передає фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги. Так, в матеріалах справи міститься витяги з реєстрів прав вимоги, в яких зазначена необхідна інформація щодо права вимоги, яке відступається, а також у яких сторонами погоджена ціна відступлення прав вимоги, що узгоджується із пунктом 3.1.2 договорів факторингу.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність позивачем факту відступлення права грошової вимоги за кредитним договором від первісного кредитора до наступних кредиторів.
Щодо укладення кредитного договору від 08 червня 2023 року № 819790 в електронному вигляді
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII (далі - Закон № 675-VIII)
Згідно з пунктами 6, 12 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону № 675-VIII).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону № 675-VIII визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб'єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб'єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Частиною п'ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У справі, яка переглядається, встановлено, що:
- кредитний договір від 03 травня 2021 року № 570637087 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 підписано останнім одноразовим ідентифікатором НОМЕР_4, який було надіслано на номер відповідача НОМЕР_3 ;
- у договорі зазначені всі дані про особу ОСОБА_1 необхідні для його ідентифікації: реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, офіційно зареєстроване місце проживання, номер мобільного телефону.
- відповідач через особистий кабінет на веб-сайті кредитодавця подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, після чого позикодавець надіслав за допомогою засобів зв'язку на вказаний ним номер телефону НОМЕР_3 (міститься в реквізитах договору) одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач використав для підтвердження підписання кредитного договору.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому цей правочин відповідно до Закону № 675-VIII вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі ОСОБА_1 .
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведених у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066 св 23).
Щодо виконання кредитодавцем обов'язку щодо переказу (надання) кредитних коштів
Колегія суддів виходить із того, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 675-VIII розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.
Згідно з частиною 3 статті 13 Закону № 675-VIII продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.
За обставин цієї справи факт перерахування кредитних коштів підтверджується платіжним дорученням № 8706720a-aa9e-4425-b2c9-d862fc726d21 від 03 травня 2021 року, з якого слідує, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» здійснило переказ грошових коштів ОСОБА_1 у розмірі 15 000 гривень на картковий рахунок НОМЕР_2 та 18 травня 2021 року - у розмірі 5 000 гривень, на той самий рахунок.
Вказана обставина також підтверджується електронним повідомленням АТ «ТАСОКМБАНК», де вказано, що банком за дорученням ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» здійснено успішні платежі на карти клієнтів, в тому числі й на карту НОМЕР_2 в сумі 15 000 гривень та 5 000 гривень.
Окрім цього судами також встановлено часткове виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 03 травня 2021 року № 570637087 на загальну суму 1 733 гривні, що також розцінюється як підтвердження факту укладеності кредитного договору.
Щодо розміру заборгованості за кредитним договором від 03 травня 2021 року № 570637087
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16, вирішуючи виключну правову проблему щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв'язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом, зробила такі висновки:
- припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України (пункт 91 постанови);
- вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає (пункт 92 постанови);
- якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов'язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов'язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України (пункт 100 постанови);
- у разі порушення позичальником зобов'язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором (пункт 103 постанови).
Відповідно до умов кредитного договору № 570637087 сторони погодили:
- загальну суму кредиту у розмірі 20 000 гривень з урахуванням додаткової угоди;
- строк кредитування в межах якого здійснюється нарахування процентів за користування кредитом;
- розмір процентів за користування кредитом.
Відповідно до умов договору за користування кредитом протягом дисконтного періоду позичальник зобов'язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом, які нараховуються в наступному порядку: 1.4.1 виключно на період строку визначеного в пункті 1.2 Договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою в розмірі 113,15% річних, що становить 0,31% від суми кредиту за кожний день користування ним; 1.4.2 за умови продовження строку дисконтного періоду, на умовах пункту 1.3 договору, з наступного дня після закінчення вказаного в пункті 1.2 договору строку, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за індивідуальною процентною ставкою в розмірі 506,22% річних, що становить 1,39% в день від суми кредиту за кожний день користування ним. У випадку користування кредитом з боку позичальника після закінчення дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому пункту 1.3 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною процентною ставкою за весь строк дисконтного періоду скасовуються з дати надання кредиту і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою в розмірі 620,50% річних, що становить 1,70% в день від суми кредиту за кожний день користування ним, відповідно до чого позичальник зобов'язується сплатити кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за дисконтною та індивідуальною процентними ставками за весь строк користування кредитом протягом дисконтного періоду (пункт 1.4 договору).
Також сторони погодили, що зобов'язання повернення основної суми кредиту переноситься на наступний день після закінчення дисконтного періоду, однак при ненадходженні платежу зобов'язання позичальника по оплаті основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду (пункт 1.7.1 договору).
Тобто нарахування процентів за правомірне користування ОСОБА_1 кредитними коштами відповідно до умов договору № 570637087 могло відбуватись протягом дії дисконтного періоду, а після його закінчення - не більше ніж протягом 90 календарних днів.
Також судами встановлено часткове виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 03 травня 2021 року № 570637087 на загальну суму 1 733 гривні.
Згідно з розрахунку заборгованості за кредитним договором від 03 травня 2021 року № 570637087, загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 складає у сумі 78 062 гривні 03 копійки, з яких: 19 894 гривні 50 копійок - тіло кредиту; 58 167 гривень 53 копійки - проценти за користування кредитом.
Розрахунок заборгованості зроблений в межах строку кредитування, передбаченого умовами договору. Також вказаний розрахунок на предмет його відповідності умовам кредитного договору перевірений судом апеляційної інстанції.
Обставин, які б вказували на помилковість розрахунку судом не встановлено.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та матеріального права, а тому його слід скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ФК «ЕЙС» у встановленому порядку та розмірі сплачено судовий збір за подання у електронній формі позовної заяви у сумі 2 422 гривні 40 копійок (платіжна інструкція від 26 листопада 2024 року № 4562) та апеляційної скарги у електронній формі - у сумі 3 633 гривні 60 копійок (платіжна інструкція від 25 квітня 2025 року № 10577).
Як вбачається з мотивувальної частини цієї постанови суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про задоволення позову ТОВ «ФК «ЕЙС» у повному обсязі.
З урахуванням викладеного з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у сумі 6 056 гривень.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» задовольнити.
Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 26 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» задовольнити.
Сягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором від 03 травня 2021 року № 570637087 у сумі 78 062 (сімдесят вісім тисяч шістдесят дві) гривні 03 копійки, з яких: 19 894 гривні 50 копійок - тіло кредиту; 58 167 гривень 53 копійки - проценти за користування кредитом.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» судові витрати зі сплати судового збору у сумі 6 056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 24 червня 2025 року.
Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК
Судді: Наталія Половінкіна
Ігор ЛИСАК