20 червня 2025 року Справа № 280/2815/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Богатинського Б.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 03.09.2018 по день фактичної виплати (13.03.2025), в розмірі 502550,87 грн (п'ятсот дві тисячі п'ятсот п'ятдесят гривень 87 коп.).
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що за період з 29.08.2016 по 28.02.2018 позивачу не в повному обсязі була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення. 13.03.2025 на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду по справі № 280/735/23 позивачу нарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 51633,00 грн. Враховуючи, що при звільненні з військової служби позивачу не виплачено належні йому суми, то позивач має право на виплату середньомісячного заробітку за весь час затримки виплати, а саме з 03.09.2018 по 13.03.2025. Позивач просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 21 квітня 2025 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Відповідач подав до суду 05 травня 2025 року відзив на позовну заяву, у якому Військова частина НОМЕР_1 вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. Стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Максимальний розмір грошового забезпечення за який може бути виплачено кошти за наявності підстав, передбачених статтею 117 Кодексу законів про працю України, є еквівалентним середньому розміру грошового забезпечення позивача за шість місяців. Під час розгляду даної справи судом, відповідач просить про застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного у відповідності до ст.117 Кодексу законів про працю України, виходячи зі середнього заробітку за весь час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні. Відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
На підставі матеріалів справи, судом встановлено наступні обставини.
Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2023 року у справі № 280/735/23 позов задоволений, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.08.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року відповідно до п.5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 за №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів».
На виконання рішення суду від 20 квітня 2023 року у справі № 280/735/23, відповідно до виписки з рахунку, яка міститься у матеріалах справи, відповідачем 13 березня 2025 року виплачено 51633,89 грн.
Позивач у цій справі просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України (у редакції до 19.07.2022) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Приписами частини 1 статті 117 КЗпП України (у редакції до 19.07.2022) визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Зі змісту зазначених законодавчих норм слідує, що умовами застосування частини 1 статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України (у редакції до 19.07.2022) при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У постанові Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) зроблено висновок, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.".
Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ (далі - Закон № 2352-ІХ) внесено зміни, зокрема до статті 116, 117 КЗпП України.
Закон № 2352-ІХ набрав чинності 19.07.2022.
У новій редакції строки розрахунку при звільненні та відповідальність за затримку розрахунку при звільненні врегульовані наступним чином.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
За приписами ст.117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Закріплені у цих статтях норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Правовідносини щодо розрахунку при звільненні закінчились виплатою відповідачем 13.03.2025 всіх належних сум при звільненні. Тобто такий розрахунок відбувся в період дії поточної редакції ст. 117 КЗпП України.
Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні статті 117 КЗпП України, у редакції до 19 липня 2022 року, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Тому стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього.
Період з 03 вересня 2018 року до 18 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19 липня 2022 року до 13 березня 2025 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативно правового регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 30 травня 2024 року у справі № 520/18807/23, і суд вважає його застосовним до спірних правовідносин.
Враховуючи, що позивачеві у день звільнення не виплачені всі належні йому суми, відповідач повинен компенсувати позивачу майнові втрати, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку відповідно до ст. 117 КЗпП, за весь період з 03 вересня 2018 року по 18 липня 2022 року, з 19 липня 2022 року по 13 березня 2025 року - не більш як за шість місяців.
Середній заробіток працівника згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).
Пунктом 2 Порядку №100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Абзацом третім пункту 3 Порядку №100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
За приписами пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Дослідивши розрахунок суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 03.09.2018 по день фактичної виплати (13.03.2025), наведений позивачем у позовній заяві в розмірі 502550,87 грн, суд зазначає, що позивачем не враховане зменшення періоду виплати до шести місяців (набрання чинності Законом №2352-ІХ) та формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України за період до 18.07.2022.
Суд звертає увагу відповідача, що при розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 вересня 2018 року до 18 липня 2022 року, необхідно враховувати розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
Сума середнього заробітку за час затримки виплати індексації за період з 03 вересня 2018 року до 18 липня 2022 року визначається за формулою: сума середнього заробітку за час затримки виплати індексації за період з 03 вересня 2018 року до 18 липня 2022 року х відсоток істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком (який визначається як розмір несвоєчасно виплачених сум / середній заробіток за весь час затримки розрахунку х 100 %).
За період з 19 липня 2022 року до 13 березня 2025 року стягненню з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців відповідно до ст. 117 КЗпП.
Середній заробіток за період з 19 липня 2022 року до 13 березня 2025 року розраховується як сума середньоденного грошового забезпечення х 184 календарних дні, а саме 210,89 грн (13075,10 грн (грошове забезпечення за останні 2 місяці перед звільненням відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 08.02.2023 року № 714 / 62 дні) х 184, та становить 38 803,76 грн.
Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги належить задовольнити частково: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 03 вересня 2018 року по 13 березня 2025 року та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), з 03 вересня 2018 року по 18 липня 2022 року - за весь період відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 з урахуванням висновків суду у цьому рішенні, та з 19 липня 2022 року по 13 березня 2025 року - не більш як за шість місяців, у розмірі 38 803,76 грн.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач звільнений від сплати судового збору в силу приписів Закону України «Про судовий збір», тому питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору не вирішується.
Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 262 КАС України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 03 вересня 2018 року по 13 березня 2025 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за весь час затримки остаточного розрахунку: з 03 вересня 2018 року по 18 липня 2022 року - за весь період, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 з урахуванням висновків суду у цьому рішенні, та з 19 липня 2022 року по 13 березня 2025 року - не більш як за шість місяців, у розмірі 38 803,76 грн.
В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядок та строки, передбачені ст.ст. 295, 297 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ),
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Повне судове рішення складено 20.06.2025.
Суддя Б.В. Богатинський