ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.06.2025Справа №910/2880/25
Суддя Господарського суду міста Києва Бойко Р.В., розглянувши позовну заяву Фізичної особи-підприємця Труша Володимира Антоновича
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбудсталь"
про стягнення коштів у розмірі 348 242,00 грн,
У березні 2025 року Фізична особа-підприємець Труш Володимир Антонович звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбудсталь" про стягнення боргу у розмірі 348 242,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог Фізична особа-підприємець Труш Володимир Антонович вказує, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбудсталь" не виконано своїх зобов'язань за укладеним сторонами у спрощений спосіб договором поставки з передання у власність Фізичній особі-підприємцю Трушу Володимиру Антоновичу труб на суму 348 242,00 грн, у зв'язку з чим наявні правові підстави для повернення сплаченої позивачем на підставі виставленого відповідачем рахунку на оплату №344 від 16.07.2024 суми попередньої оплати у розмірі 348 242,00 грн.
У змісті позовної заяви Фізична особа-підприємець Труш Володимир Антонович виклав клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2025 відкрито провадження у справі №910/2880/25; вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначено сторонам у справі строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Так, ухвала Господарського суду міста Києва від 14.03.2025 про відкриття провадження у справі №910/2880/25 була доставлена до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбудсталь" 17.03.2025 о 23 год. 06 хв., про що судом було отримано інформацію 18.03.2025 о 10 год. 16 хв.
Пунктом 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Таким чином, ухвала суду від 14.03.2025 вручена відповідачу 18.03.2025.
Статтею 113 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
За приписами ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
Пунктом 4 резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 14.03.2025 у справі №910/2880/25 встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Укрбудсталь" строк на подання відзиву з долученими до нього доказами та з доказами його направлення позивачу - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.
Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрбудсталь" вправі було подати відзив на позов у строк до 02.04.2025 включно.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов у визначений судом у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк не скористався, а відтак справа підлягає вирішенню за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбудсталь" було виставлено Фізичній особі-підприємцю Трушу Володимиру Антоновичу рахунок на оплату по замовленню №344 від 16.07.2024 на оплату постачання труби проф. 140х140х4мм МІРА 12м, кількостю 4,343 т, вартістю 179 822,00 грн з ПДВ та труби проф. 180х180х5мм МІРА 12м, кількостю 4,01 т, вартістю 168 420,00 грн з ПДВ. Загальна вартість товару за даним рахунком складає 348 242,00 грн.
Фізична особа-підприємець Труш Володимир Антонович перерахував на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбудсталь (вказаний у рахунку на оплату по замовленню №344 від 16.07.2024) кошти у розмірі 348 242,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №522 від 16.07.2024 з призначенням платежу - оплата згідно рахунку №338 від 11.07.2024 у сумі 290 201,67 грн, ПДВ - 20% 58 040,33 грн.
На наступний день після оплати рахунку №344 від 16.07.2024 Фізична особа-підприємець Труш Володимир Антонович листом вих. №25 від 17.07.2024 повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрбудсталь" про зазначення невірного номеру рахунку у призначенні платежу у платіжній інструкції №522 від 16.07.2024 та просив вважати коректним номером №344 від 16.07.2024.
В подальшому Фізичною особою-підприємцем Трушем Володимирои Антоновичем було складено лист вих. №01/25 від 21.01.2025, в якому позивач, посилаючись на нездійснення поставки товару згідно рахунку №344 від 16.07.2024 станом на 21.01.2025, просив здійснити повернення коштів у розмірі 348 242,00 грн за вказаними банківськими реквізитами.
Факт направлення Товариству з обмеженою відповідальністю "Укрбудсталь" претензії (вих. №01/25 від 21.01.2025) підтверджується описом вкладення у рекомендоване відправлення №8150000064794 та накладною відділення поштового зв'язку №8150000064794 від 22.01.2025.
Спір у справі виник у зв'язку з твердженнями позивача про наявність у відповідача простроченого обов'язку з повернення попередньої оплати 348 242,00 грн, сплаченої Фізичною особою-підприємцем Трушем Володимиром Антоновичем за товар, який не був поставлений Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбудсталь".
Отже позивач стверджує, що сторонами у спрощений спосіб було укладено договір поставки шляхом виставлення відповідачем рахунку та сплати Фізичною особою-підприємцем Трушем Володимиром Антоновичем коштів за таким рахунком.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
За приписами частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 638 Цивільного кодексу України унормовано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
У частині 1 статті 181 Господарського кодексу України зазначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
За приписами ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Згідно з ч. 1 ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Суд зазначає, що поняття повнота та безумовність оферти є одночасно необхідними, а існування одночасно двох названих умов до акцепту є достатнім для того, що констатувати, що відповідь на оферту є такою, що дає змогу зробити висновок про згоду акцептанта з офертою та з її умовами. Неповнота та небезумовність відповіді на пропозицію укласти договір не є акцептом, тобто є умовами для констатації факту відмови акцептанта від пропозиції, а з іншого боку неповнота та не безумовність відхиляють початкову оферту. Іншими словами неповнота та не безумовність акцепту є умовами припинення оферти.
Таким чином, розцінюючи рахунок на оплату по замовленню №344 від 16.07.2024 як пропозицію відповідача укласти договір на умовах, визначених у ньому, а саме щодо поставки зазначеного у ньому переліку товару за вказаною вартістю, суд повинен встановити обставини щодо повного та безумовного прийняття такої пропозиції позивачем шляхом повної оплати рахунку у визначений у ньому строк (по суті, строк для акцепту).
Оплата рахунку є акцептом Фізичної особи-підприємця Труша Володимира Антоновича на укладення договору поставки визначеного у рахунку №344 від 16.07.2024 переліку товару за вказаною вартістю.
При цьому, судом враховано, що в призначенні платежу Фізичною особою-підприємцем Трушем Володимиром Антоновичем допущено помилку в зазначенні реквізитів рахунку на оплату, про що останній повідомляв Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрбудсталь" листом вих. №25 від 17.07.2024.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 30.06.2022 у справі №927/774/20 та 22.02.2022 у справі №904/6293/20).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України", в якому Суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Оцінюючи надані сторонами докази, суд, вважає за необхідне застосовуючи стандарт "balance of probabilities" ("баланс ймовірностей"), за яким факт є доведеним, якщо після оцінки доказів внутрішнє переконання судді каже йому, що факт скоріше був, а ніж не мав місце, та приходить до висновку, що за наявних в матеріалах справи доказів більш вірогідними є обставини виставлення відповідачем (основним видом діяльності якого є неспеціалізована оптова торгівля) позивачу рахунку на оплату будівельних матеріалів, ніж помилкова сплата позивачем коштів з подальшим фальсифікуванням доказів (такого рахунку) для повернення цих коштів, замість направлення вимоги в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Отже, суд дійшов висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбудсталь" було виставлено Фізичній особі-підприємцю Труша Володимира Антоновича рахунок на оплату по замовленню №344 від 16.07.2024 на суму 348 242,00 грн, а позивачем в той же робочий день після виставлення рахунку №344 від 16.07.2024 було сплачено на користь відповідача кошти в якості передоплати у сумі 348 242,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №522 від 16.07.2024.
За наведених обставин та керуючись приписами ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що між сторонами було укладено у спрощений спосіб договір поставки (купівлі-продажу).
Згідно частини 1 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).
Нормою ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За приписами ст. 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.
Статтею 213 Цивільного кодексу України визначено, що при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Приймаючи до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів, суд приходить до висновку, що обов'язок з поставки товару міг виникнути з моменту повної оплати позивачем коштів за рахунком №344 від 16.07.2024 - у розмірі 348 242,00 грн.
Попри наведене, Фізичною особою-підприємцем Трушем Володимир Антонович було складено лист вих. №01/25 від 21.01.2025, в якому позивач, посилаючись на нездійснення поставки товару згідно рахунку №344 від 16.07.2024 станом на 21.01.2025, просив здійснити повернення коштів у розмірі 348 242,00 грн за вказаними банківськими реквізитами.
За приписами статті 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Суд розцінює лист позивача вих. №01/25 від 21.01.2025 як пропозицію (оферту) на розірвання укладеного сторонами у спрощений спосіб договору поставки.
В той час як вимога позивача про повернення суми попередньої оплати за товар була викладена у листі вих. №01/25 від 21.01.2025, то саме із дати акцептування відповідачем оферти позивача про розірвання укладеного у спрощений спосіб договору поставки підлягає обрахунку строк на повернення суми попередньої оплати.
Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За інформацією із пошукової системи поштових відправлення на сайті АТ "Укрпошта" вбачається, що лист вих. №01/25 від 21.01.2025 (поштове відправлення №8150000064794) був вручений Товариству з обмеженою відповідальністю "Укрбудсталь" за адресою місцезнаходження 04.02.2025.
Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрбудсталь" повинне було повернути Фізичній особі-підприємцю Трушу Володимиру Антоновичу суму попередньої оплати до 11.02.2025 включно.
Частинами 1 та 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).
Аналогічні приписи закріплені у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
За приписами частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Матеріали справи не містять доказів ні виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбудсталь" свого обов'язку з поставки Фізичній особі-підприємцю Трушу Володимиру Антоновичу визначеного у рахунку №344 від 16.07.2024 товару, ні повернення позивачу сплачених в якості попередньої оплати за товар коштів у розмірі 348 242,00 грн.
За таких обставин, позовна вимога Фізичної особи-підприємця Труша Володимира Антоновича про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбудсталь" суми попередньої оплати у розмірі 348 242,00 грн підлягає задоволенню в повному обсязі.
На підставі частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача в зв'язку з задоволенням позовних вимог повністю.
Керуючись статтями 13, 74, 79, 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
1. Позов Фізичної особи-підприємця Труша Володимира Антоновича задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбудсталь" (04052, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 13, секція 1, офіс 2; ідентифікаційний код 44092153) на користь Фізичної особи-підприємця Труша Володимира Антоновича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) суму попередньої оплати у розмірі 348 242 (триста сорок висім тисяч двісті сорок дві) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 5 223 (п'ять тисяч двісті двадцять три) грн 63 коп. Видати наказ.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У відповідності до положень ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складено 23.06.2025.
Суддя Р.В. Бойко