ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.06.2025Справа № 910/3946/24
За позовом фізичної особи-підприємця Лаппи Андрія Віталійовича;
до фізичної особи-підприємця Зенченка Анатолія Михайловича;
про захист прав інтелектуальної власності.
Суддя Мандриченко О. В.
Секретар судового засідання Рябий І. П.
Представники:
Від позивача: Жухевич О. В. адвокат, ордер серії АІ № 1580738 від 01.04.2024;
Єрьомін С. В., адвокат, ордер серії АІ № 1610862 від 14.05.2024;
Машкова В. І., адвокат, ордер серії АІ № 1865413 від 07.04.2025;
Від відповідача: Зенченко А. М. ;
Конюшко Д. Б., адвокат, ордер серії АВ № 1128114 від 02.05.2023.
Фізична особа-підприємець Лаппа Андрій Віталійович (далі також - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця Зенченка Анатолія Михайловича (далі також - відповідач) про захист прав інтелектуальної власності, у якому просить зобов'язати відповідача припинити використання позначення "ІНФОРМАЦІЯ_3" стосовно наведених та споріднених з наведеними у свідоцтві України на торговельну марку НОМЕР_1 від 02.03.2022 р. послуг 41 класу МКТП, в мережі Інтернет, в тому числі в контенті веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_2; в рекламі, в діловій документації, у пошуковій мережі Google та будь-яким іншим способом.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 відкрито провадження у справі № 910/3946/24 та вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання.
09.05.2024 від фізичної особи-підприємця Зенченка Анатолія Михайловича до господарського суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову.
20.05.2025 від фізичної особи-підприємця Лаппи Андрія Віталійовича до господарського суду надійшла відповідь на відзив фізичної особи-підприємця Зенченка Анатолія Михайловича.
29.05.2024 від фізичної особи-підприємця Зенченка Анатолія Михайловича до господарського суду надійшло заперечення на відповідь фізичної особи-підприємця Лаппи Андрія Віталійовича на відзив на позовну заяву.
Відповідно до розпорядження керівника апарату Господарського суду міста Києва № 01.3-16/921/24 від 12.06.2024 та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2024, справа № 910/3946/24 передана для розгляду судді Мандриченку О. В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 справу № 910/3946/24 прийнято до провадження суддею Мандриченком О. В., підготовче засідання призначене на 16.07.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2024 вирішено призначити у справі № 910/3946/24 експертизу об'єктів інтелектуальної власності, проведення якої доручити Науково-дослідному центру судової експертизи у сфері інформаційних технологій та інтелектуальної власності Міністерства юстиції України, а провадження у справі № 910/3946/24 на час проведення експертизи та отримання висновку експерта зупинити.
11.03.2025 до суду від Науково-дослідному центру судової експертизи у сфері інформаційних технологій та інтелектуальної власності Міністерства юстиції України надійшов висновок експертів № 657/1-2/24 від 27.02.2025, а також матеріали справи № 910/3946/24.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2025 вирішено поновити провадження у справі № 910/3946/24, а підготовче засідання призначити на 08.04.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/3946/24 до судового розгляду по суті.
Під час розгляду спору по суті у судовому засіданні 17.06.2025 представники позивача позовні вимоги підтримали та просили позов задовольнити.
Відповідач та представник відповідача у судовому засіданні 17.06.2025 проти позовних вимог заперечували, у задоволенні позову просилив відмовити.
17.06.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Фізична особа-підприємець Лаппа Андрій Віталійович є власником свідоцтва України на торговельну марку № НОМЕР_1 (зареєстрована 02.03.2022 для товарів і послуг 16, 25, 35, 41 класу Міжнародної класифікації товарів та послуг (далі - МКТП).
Позивач вказує, що ним у вересні 2023 року було виявлено факт неправомірного використання належної йому торговельної марки НОМЕР_1 в мережі Інтернет, а саме на веб-сайті: ІНФОРМАЦІЯ_2.
Як вказує позивач, на вказаному веб-сайті відповідача, на веб-сторінках за посиланнями ІНФОРМАЦІЯ_4 та ІНФОРМАЦІЯ_5, останній використовує позначення "ІНФОРМАЦІЯ_3", яке є схожим із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно наведених у свідоцтві послуг 41 класу МКТП, при чому внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, а саме може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою, яка належить позивачу.
Позивач звертає увагу, що зазначене використання відповідачем позначення "ІНФОРМАЦІЯ_3" на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснюється у спосіб, який не включено до передбаченого законодавством переліку способів, на які не поширюється виключне право власника свідоцтва забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстровану торговельну марку, тобто використання торговельної марки позивача здійснюється у спосіб, який потребує його згоди, як власника торговельної марки, однак позивач не надавав дозволу відповідачу на використання торговельної марки, зокрема, в контенті веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_2.
А відтак, на думку позивача, використання відповідачем позначення "ІНФОРМАЦІЯ_3", схожого із торговельною маркою за свідоцтвом України НОМЕР_1, стосовно наведених у свідоцтві послуг 41 класу МКТП, зважаючи, що внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, а саме може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою, відбувається з порушенням прав інтелектуальної власності позивача на належну йому торговельну марку.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує, що в даному випадку не може йти мова про порушення прав інтелектуальної власності позивача, оскільки відповідачем використано позначення "ІНФОРМАЦІЯ_3" на власному сайті виключно з інформаційно-освітньою метою та ніколи не стверджував, що ним надаються послуги з викладання Універсальної йоги, адже він є автором свого унікального напрямку йоги "ІНФОРМАЦІЯ_6".
Також відповідач вказує, що публікація на його сайті, де було використано позначення "ІНФОРМАЦІЯ_3" зроблена в 2010 році, а свідоцтво позивача на торгівельну марку датоване 2022 роком, а відтак, на думку відповідача, він є попереднім користувачем вказаної торговельної марки.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України. кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.
Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України в постанові від 21 жовтня 2015 року у справі №3-649гс15.
Як зазначає позивач, він звернувся до суду за захистом своїх прав як власника торговельної марки за свідоцтвом України № НОМЕР_1 стосовно 41 класу МКТП.
За наведених обставин, суд доходить висновку, що позивачем доведено наявність у нього охоронюваного законом інтересу для звернення з даним позовом.
Відповідно до ч. 1 ст. 154 Господарського кодексу України відносини, пов'язані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються Господарським кодексом України та іншими законами.
До відносин, пов'язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України та іншими законами (ч. 2 ст. 154 Господарського кодексу України).
Частиною 1 ст. 418 Цивільного кодексу України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.
Право інтелектуальної власності є непорушним відповідно до ч. 3 ст. 418 Цивільного кодексу України. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
До об'єктів права інтелектуальної власності, відповідно до ч. 1 ст. 155 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 420 Цивільного кодексу України, зокрема, належать торговельні марки (знаки для товарів і послуг).
Відповідно до ст. 492 Цивільного кодексу України, торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.
Право інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом у випадках і порядку, передбачених законом (ч. 1 ст. 157 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 494 Цивільного кодексу України).
Як встановлено судом, позивач є власником свідоцтва України на торговельну марку № НОМЕР_1 (зареєстрована 02.03.2022 для товарів і послуг 16, 25, 35, 41 класу Міжнародної класифікації товарів та послуг).
Суд зазначає про те, що за приписами статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи правоохоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів та вплив на правопорушника. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16.
Іншими словами це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц.
Суд також зазначає про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного захисту залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспоренення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Близька за змістом правова позиція міститься у низці постанов Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 зі справи № 338/180/17, від 11.09.2018 зі справи № 905/1926/16, від 19.05.2020 зі справи № 916/1608/18, від 11.01.2022 зі справи № 904/1448/20.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається.
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, у тому числі, щодо можливого порушення прав чи інтересів у майбутньому, натомість висновки суду мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.
Відповідно до п. 5 ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено цим Законом: позначення, тотожне із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг; позначення, тотожне із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання це позначення і торговельну марку можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою; позначення, схоже із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою; позначення, схоже із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою.
Згідно з п. 4 ст. 16 Закону "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", використанням торговельної марки визнається, зокрема, є застосування її в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет.
З вищевказаного вбачається, що на позивача покладено обов'язок щодо надання доказів незаконного використання іншою особою позначення "ІНФОРМАЦІЯ_3".
При цьому суд вказує, що за змістом ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, фізичною особою-підприємцем Зенченком Анатолієм Михайловичем використано позначення "ІНФОРМАЦІЯ_3" в мережі Інтернет в контенті розміщеному на веб-сторінці: ІНФОРМАЦІЯ_1
З матеріалів справи та відзиву на позов, в якому відповідач зазначає, що спірне позначення ним використано на власному веб-сайті, вбачається, що веб-сайт: ІНФОРМАЦІЯ_2 , належить відповідачеві.
Крім того, в судовому засіданні 27.05.2025, судом, під час дослідження доказів, які містяться в матеріалах справи, було здійснено огляд веб-сайту: ІНФОРМАЦІЯ_2 та веб-сторінки:ІНФОРМАЦІЯ_5, за наслідком чого встановлено, що вказаний веб-сайт належить відповідачеві, про що безпосередньо вказано на самому веб-сайті, шляхом зазначення на ньому наступного тексту: Copyright © 1995 - 2025 ІНФОРМАЦІЯ_8. ФОП Зенченко А.М. Всі права захищені.
На підтвердження своїх позовних вимог позивачем до матеріалів справи надано висновок експертів за результатами проведення комісійної експертизи у сфері інтелектуальної власності № 56/03-2024 від 25.03.2024.
На вирішення експертів ставилося наступне питання: чи є позначення "ІНФОРМАЦІЯ_3", використане на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_2, схожим із зареєстрованою торговельною маркою "ІНФОРМАЦІЯ_3" (комб.) за свідоцтвом України № НОМЕР_1 від 02.03.2022, стосовно наведених у свідоцтві послуг 41 класу МКТП, та чи внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, зокрема, чи може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою?
За наслідком проведення вказаної експертизи було складено висновок, відповідно до якого, позначення "ІНФОРМАЦІЯ_3", використане на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_2, є схожим із зареєстрованою торговельною маркою "ІНФОРМАЦІЯ_3" (комб.) за свідоцтвом України № НОМЕР_1 від 02.03.2022, стосовно наведених у свідоцтві послуг 41 класу МКТП, настільки, що їх можна сплутати, зокрема, може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою.
Однак, суд, в ухвалі від 03.09.2024, дійшов висновку, що позивачем, при замовленні висновку експертів, поставлене питання, відповідь на яке, саме в редакції позивача, не може входити до предмету доказування, оскільки таким його предметом є не встановлення схожості позначення "ІНФОРМАЦІЯ_3", яке використане на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_2, з зареєстрованою торговельною маркою "ІНФОРМАЦІЯ_3" (комб.) за свідоцтвом України № НОМЕР_1 від 02.03.2022, а є встановлення факту використання відповідачем на веб-сторінці: ІНФОРМАЦІЯ_5, зареєстрованої торговельної марки за свідоцтвом України № НОМЕР_1.
Тобто, висновок експертів № 56/03-2024 від 25.03.2024, який складений Дорошенком О. Ф. та Мінченко Н. В. є неповним, а відповідь на поставлене питання не є ствердним в розрізі предмету спору.
При цьому суд зазначає, що при складенні вказаного висновку, експертами не досліджувалися усі документи, які наявні, станом на день винесення вказаної ухвали, в матеріалах справи.
В свою чергу відповідач вказує, що у публікації "ІНФОРМАЦІЯ_7", розміщеній на веб - сторінці : ІНФОРМАЦІЯ_5 ним не використовувалася торговельна марка за свідоцтвом України № НОМЕР_1, яка належить позивачу, а словосполучення " ІНФОРМАЦІЯ_3" було використане при публікації на своєму веб-сайті англомовної оглядової статті про універсальну йогу як про один із поширених загальновідомих напрямів йоги та виключно з інформаційно-освітньою метою.
А відтак, враховуючи, що в процесі розгляду справи у суду виникли питання, які потребують спеціальних знань, та мають суттєве значення для вирішення спору, суд, з метою всебічного, повного, об'єктивного розгляду справи, враховуючи принцип дизпозитивності та принципу рівності перед законом та судом, призначив у справі № 910/3946/24 судову експертизу об'єктів інтелектуальної власності, проведення якої доручив Науково-дослідному центру судової експертизи у сфері інформаційних технологій та інтелектуальної власності Міністерства юстиції України (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26, оф. 501), а на вирішення експерта поставив наступні запитання:
- чи є позначення "ІНФОРМАЦІЯ_3", використані у публікації "ІНФОРМАЦІЯ_7", розміщеній на веб-сторінці: ІНФОРМАЦІЯ_5, тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати із зареєстрованою торговельною маркою за свідоцтвом України № НОМЕР_1?
- чи використано у публікації "ІНФОРМАЦІЯ_7", розміщеній на веб-сторінці: ІНФОРМАЦІЯ_5 зареєстровану торговельну марку за свідоцтвом України № НОМЕР_1?
11.03.2025 до суду від Науково-дослідному центру судової експертизи у сфері інформаційних технологій та інтелектуальної власності Міністерства юстиції України надійшов висновок експертів за результатами проведення комісійної судової експертизи об'єктів інтелектуальної власності № 657/1-2/24 від 27.02.2025 (далі - висновок експертів № 657/1-2/24 від 27.02.2025), а також матеріали справи № 910/3946/24.
У висновку експертів № 657/1-2/24 від 27.02.2025 викладені наступні висновки:
- позначення "ІНФОРМАЦІЯ_3", використані у публікації "ІНФОРМАЦІЯ_7" розміщеній на веб-сторінці: ІНФОРМАЦІЯ_5, є схожими настільки, що їх можна сплутати із зареєстрованою торговельною маркою за свідоцтвом України НОМЕР_1.
???- у публікації "ІНФОРМАЦІЯ_7" розмішеній на веб-сторінці: ІНФОРМАЦІЯ_5 (дата розміщення 2010 рік) не використано зареєстровану торговельну марку за свідоцтвом України НОМЕР_1 (дата подачі заявки 25.05.2020 року).
Як передбачено ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Положеннями ст. 104 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
При цьому, як роз'яснив Верховний Суд України в п. 17 своєї постанови "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" від 30.05.1997 №8, при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з'ясувати: чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; достатність поданих експертові об'єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.
Як визначено ст. 98 Господарського процесуального кодексу України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім'я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків. Якщо експерт під час підготовки висновку встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право включити до висновку свої міркування про ці обставини.
Оцінюючи висновок експертів № 657/1-2/24 від 27.02.2025, суд вважає, що зазначений висновок містить відповіді на порушені питання, які є обґрунтованими та такими, що узгоджуються з іншими матеріалами справи.
При цьому суд вказує, що висновок експертів № 657/1-2/24 від 27.02.2025, складений Фоєю Оксаною Анатоліївною (в.о. завідувача лабораторії досліджень об'єктів інтелектуальної власності та товарознавчих досліджень Науково-дослідного центру судової експертизи у сфері інформаційних технологій та інтелектуальної власності Міністерства юстиції України, яка має вищу освіту: кваліфікацію «Бакалавр інженерної механіки» за спеціальністю «Інженерна механіка», кваліфікацію юриста за спеціальністю «Правознавство», кваліфікацію «Спеціаліст з інтелектуальної власності» за спеціальністю «Інтелектуальна власність», є атестованим судовим експертом з правом проведення експертиз у сфері інтелектуальної власності за спеціальністю 13.6 «Дослідження, пов'язані з комерційними (фірмовими) найменуваннями, торговельними марками (знаками для товарів і послуг), географічними зазначеннями» (свідоцтво № 223-24/Д від 23 квітня 2024 року, видане Центральною експертно-кваліфікаційною комісією при Міністерстві юстиції України, термін дії до 23.04.2027), якій присвоєно ІІ кваліфікаційний клас. Стаж експертної роботи з 2016 року. Стаж роботи у сфері інтелектуальної власності з 2005 року) та Мотузкою Катериною Андріївною (судовий експерт сектору досліджень об'єктів інтелектуальної власності експертизи лабораторії досліджень об'єктів інтелектуальної власності та товарознавчих досліджень Науково-дослідного центру судової експертизи у сфері інформаційних технологій та інтелектуальної власності Міністерства юстиції України, яка має вищу освіту: кваліфікацію «Бакалавр з права» за спеціальністю «Правознавство», кваліфікацію «Професіонал з інтелектуальної власності» за спеціальністю «Менеджмент інтелектуальної власності», с атестованим судовим експертом ІІІ кваліфікаційного класу з правом проведення експертиз, за спеціальністю 13.6 «Дослідження, пов'язані з комерційними (фірмовими) найменуваннями, торговельними марками (знаками для товарів та послуг), географічними зазначеннями» (свідоцтво №58-23/Д від 02.02.2023 видано ЦЕКК Міністерства юстиції України дійсне до 02.02.2026). Стаж експертної роботи з 2019 року).
Головою комісії призначено - Фою О.А. Комісійна судова експертиза у сфері інтелектуальної власності проведена особисто експертами Фоєю О.А., Мотузкою К.А. в приміщенні Науково-дослідного центру судової експертизи у сфері інформаційних технологій та інтелектуальної власності Міністерства юстиції України (за адресою б-р. Л. Українки 26, м. Київ). При складанні висновку були присутні лише вищезазначені експерти. Експерти про кримінальну відповідальність згідно зі ст. 384, 385 Кримінального кодексу України попереджені.
В даному випадку, оцінивши вищенаведений висновок у сукупності з іншими доказами, які наявні в матеріалах справи, господарським судом встановлено, що висновок експертів № 657/1-2/24 від 27.02.2025 відповідає вищенаведеним вимогам і не викликає сумнівів у його правильності, оскільки висновки надані в межах компетенції експертів, висновки чіткі, логічні, послідовні і відповідають фактичним обставинам справи.
За таких обставин висновок експертів № 657/1-2/24 від 27.02.2025 приймається судом в якості належного та допустимого доказу.
При цьому судом критично сприймаються заперечення позивача щодо визначення експертами дати розміщення спірної публікації, оскільки її визначення не може повпливати на характер порушення прав інтелектуальної власності позивача, оскільки станом як на момент отримання позивачем свідоцтва так і станом на момент пред'явлення позову, така публікація містилася в мережі Інтернет на веб-сторінці: ІНФОРМАЦІЯ_5.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судом враховано в тому числі статті 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України щодо належності, допустимості, достовірності і вірогідності доказів.
Відповідно до частин першої - третьої статті 83 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18).
За вказаних обставин, оцінивши наявні в матеріалах справи докази та висновок експертів № 657/1-2/24 від 27.02.2025 у їх взаємозв'язку, належність, допустимість та достовірність кожного з них окремо та вірогідність у сукупності, суд вважає, що схожість позначень "ІНФОРМАЦІЯ_3", використаних у публікації "ІНФОРМАЦІЯ_7", розміщеній на веб-сторінці: ІНФОРМАЦІЯ_5 із зареєстрованою торговельною маркою за свідоцтвом України НОМЕР_1 підтверджена результатами висновку експертів № 657/1-2/24 від 27.02.2025.
Тобто, матеріалами справи підтверджується використання відповідачем позначень "ІНФОРМАЦІЯ_3", використаних у публікації "ІНФОРМАЦІЯ_7", розміщеній в мережі Інтернет на веб-сторінці: ІНФОРМАЦІЯ_5 та які є схожими настільки, що їх можна сплутати із зареєстрованою торговельною маркою за свідоцтвом України НОМЕР_1.
При цьому суд констатує, що інших доказів, які б свідчили про використання відповідачем позначень "ІНФОРМАЦІЯ_3" в рекламі, в діловій документації та будь-яким іншим способом матеріали справи не містять та, відповідно, судом не встановлено.
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача припинити використання позначення "ІНФОРМАЦІЯ_3" стосовно наведених та споріднених з наведеними у свідоцтві України на торговельну марку НОМЕР_1 від 02.03.2022 послуг 41 класу МКТП у пошуковій мережі Googlе, то суд зазначає, що вказана пошукова мережа належить не відповідачу, а компанії Googlе LLC, яка не є учасником справи та до якої не заявлено жодних позовних вимог, а відтак у суду відсутні правові підстави для задоволення такої вимоги.
Крім того суд зазначає, що згідно з послідовною і сталою правовою позицією Верховного Суду відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу захисту способам, визначеним законодавством, є самостійною і достатньою підставою для відмови в позові (повністю або частково). Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 03.02.2022 зі справи № 905/730/20, у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 зі справи № 910/9215/21.
А відтак, суд приходить до висновку про задоволення позовної вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача припинити використання позначення "ІНФОРМАЦІЯ_3" стосовно наведених та споріднених з наведеними у свідоцтві України на торговельну марку НОМЕР_1 від 02.03.2022 послуг 41 класу МКТП в мережі Інтернет в контенті розміщеному на веб-сторінці: ІНФОРМАЦІЯ_5.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи наведене, витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (Seryavin others vs. Ukraine) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду у справах №910/13407/17 та №915/370/16.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.
Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Зобов'язати фізичну особу-підприємця Зенченка Анатолія Михайловича ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) припинити використання позначення "ІНФОРМАЦІЯ_3" стосовно наведених та споріднених з наведеними у свідоцтві України на торговельну марку НОМЕР_1 від 02.03.2022 послуг 41 класу МКТП в мережі Інтернет в контенті розміщеному на веб-сторінці: ІНФОРМАЦІЯ_5.
3. Стягнути з фізичної особи-підприємця Зенченка Анатолія Михайловича ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь фізичної особи-підприємця Лаппи Андрія Віталійовича ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 21.06.2025.
Суддя О.В. Мандриченко