Справа № 754/9404/24
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/3903/2025
21 травня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.
при секретарі Кононовій Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 14 жовтня 2024 року (суддя Панченко О.М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів,
встановив:
у червні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом про зменшення розміру аліментів, що стягуються з нього на користь ОСОБА_1 на неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 1/8 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно до повноліття дитини, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з дня набрання цим рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 9 серпня 2017 року з нього стягуються аліменти на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини всіх видів заробітку, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 4 липня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття.
Позивач посилався на те, що одружений з ОСОБА_4 і ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася донька ОСОБА_5 , у якої з народження був діагностований нижній спастичний парапарез, атактичний синдром, виражені когнітивні порушення та атрофія, у зв'язку чим вона потребує постійного стороннього догляду та лікування, зокрема, проходження обстежень, спостереження у невролога, ортопеда, окуліста, санаторного лікування, психолого-педагогічної, фізичної, соціальної та побутової реабілітації у реабілітаційній установі, забезпечення ортопедичним взуттям, памперсами, що підтверджується висновком ЛКК від 24 травня 2023 року.
Позивач зазначав, що через значні витрати на лікування та догляд за дитиною з інвалідністю в нього недостатньо майнових ресурсів для свого лікування та виконання рішення суду про сплату аліментів.
Також, позивач посилався на те, що з 2014 по 2016 роки він проходив службу у складі добровольчих підрозділів «Айдар» та «Правий сектор», в період з 15 червня 2022 року по 29 червня 2022 року брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з
військовою агресією рф проти України, перебуваючи у м. Бахмут. 28 листопада 2015 року під час виконання бойового завдання, внаслідок обстрілу отримав закриту травму поперекового відділу хребта, а в червні 2022 року внаслідок відкидання вибуховою хвилею, отримав ЗЧМТ, струс головного мозку, акубаротравму, у результаті чого йому було проведено ряд операцій та діагностовано захворювання, у зв'язку з якими він був визнаний непридатним до військової служби та виключений з військового обліку. В подальшому, 9 травня 2023 року йому було встановлено непрацездатність та інвалідність ІІІ групи. Через стан свого здоров'я він не може надалі займати свою посаду у лавах ЗСУ, що призвело до суттєвого погіршення його матеріального стану. Надалі стан його здоров'я погіршився, а 26 квітня 2024 року його було госпіталізовано, у зв'язку з чим він і наразі несе значні витрати на своє лікування. Крім цього, внаслідок вторгнення російської федерації на територію України, він втратив своє єдине житло, що знаходилося у селі Новоолександрівка Скадовського району Херсонської області.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 14 жовтня 2024 року позов задоволено. Зменшено розмір аліментів, що стягуються відповідно до рішення Деснянського районного суду міста Києва від 9 серпня 2017 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з частини до 1/8 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з дня набрання цим рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та відмовити у задоволенні позову, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції фактичних обставин справи та недоведеність обставин справи, які суд першої інстанції визнав доведеними.
Відповідачка вважає, що сама по собі зміна сімейного стану позивача, без підтвердження погіршення його матеріального становища, не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів. При цьому, позивачем не надано доказів погіршення його матеріального стану, останній продовжує отримувати доходи в якості військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 , попри встановлення йому інвалідності. Крім цього, позивач отримує пенсію у розмірі 6 491,39грн, про що він не повідомив суд першої інстанції.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, у судове засідання не з'явилися, ОСОБА_1 направила до апеляційного суду заяву про розгляд справи у її відсутність, ОСОБА_2 причини неявки не повідомив, причини неявки представника ОСОБА_2 - адвоката Вітіва В.А. визнані судом неповажними, тому відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність учасників справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 29 грудня 2007 року, мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розірвання шлюбу сторін залишився проживати разом з матір'ю.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 9 серпня 2017 року шлюб сторін розірвано, стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини всіх видів заробітку, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 4 липня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття.
ОСОБА_2 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , у якому
ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 від 30 жовтня 2019 року.
Відповідно до висновку ЛКК № 230 від 24 травня 2023 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , встановлені діагнози: нижній спастичний парапарез, атактичний синдром з вираженими когнітивними та руховими порушеннями, атрофією ДЗН внаслідок важкої ЧМТ, забою головного мозку, у зв'язку із чим вона потребує постійного стороннього догляду (с.с.14).
Згідно довідки №6487Д військової частини НОМЕР_3 від 12 лютого 2024 року ОСОБА_2 в період з 15 червня 2022 по 29 червня 2022 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в м. Бахмут (с.с.15 зворот).
Відповідно до Свідоцтва про хворобу №11107 №41 від 3 серпня 2023 року з 4 липня 2022 року при проведенні рентгеногафії шийного відділу хребта ОСОБА_2 діагностовано остеохондроз шийного відділу хребта, іррадіація в ліву руку. З 29 серпня 2022 року ОСОБА_2 лікувався в Головному військово-медичному клінічному центрі ДПС України з причин ускладненого між хребцевого остеохондрозу шийного хребта; кили міжхребцевого диску С5-С6 ліворуч ; широкоосновної кили між хребцевого диску С6-С7, виражений цервікобрахіалшічний синдром з вертебро-динамічними та вертебро-статичними порушеннями.
30 серпня 2022 року ОСОБА_2 проведена операція: передня дискектомія С5-С6, С6-С7, видалення міжхребцевих дисків, переднє протезування кейджами, хронічна астма.
Після чого виявлено хронічний гастродуодоніт, РЕРХ Іст., жировий гепатоз з незначним порушенням функцій печінки, порушена толерантність до глюкози, астено-невротичний синдром в стадії компенсації, простий короткозорий астигматизм правого ока, короткозорість лівого ока (с.с.16-17).
Як підтверджується випискою з медичної карти стаціонарного хворого №ІХ-220703/11918 від 29 червня 2022 року у ОСОБА_2 наявна ЗЧМТ із стійким цефалічним синдромом, повторні контузії (3тя) наслідки вибухової травми від 29.06.2022, струс головного мозку з стійкими цафалгіями астеноневротичним синдромом, розповсюджений остеохондроз хребта, деф. спондильоз, спондилоартрит С 5-С6 з вираженим больовим синдромом ПФХ ІСт.
29 червня 2022 року ОСОБА_2 отримав травми через контузією, яка була отримана під час бойових дій при виконанні обов'язків військової служби. Даний факт підтверджується Довідкою про обставини травми №456/911 від 9 листопада 2023 року.
З 9 травня 2023 року ОСОБА_2 встановлена інвалідність 3 групи, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серія 12 ААВ №768556 від 9 травня 2023 року (с.с.18).
Згідно копії витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_1 № 142-РС від 1 липня 2024 року ОСОБА_2 звільнений з військової служби у відставку за станом здоров'я (с.с.50).
Відповідно до довідки Пенсійного фонду України ОК-7 від 1 серпня 2024 року ОСОБА_2 з квітня 2024 року доходу не отримував (с.с.54).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що надані докази свідчать про те, що з 2023 року матеріальний стан позивача змінився в бік погіршення, враховуючи те, що ОСОБА_2 внаслідок хвороби втратив працездатність та працевлаштування, що позбавило єдиного джерела доходу, та несе постійні витрати на лікування доньки ОСОБА_5 , дитини інваліда з дитинства з численними захворюваннями.
Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає про наступне.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в
порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За змістом статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частиною першої статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.
Згідно з пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Звертаючись до суду з позовом про зменшення розміру аліментів, позивач посилався на те, що у нього змінився сімейний та матеріальний стан, оскільки у нього народилася дитина, яка має інвалідність та потребує постійного стороннього догляду, та лікування, внаслідок поранення його стан здоров'я значно погіршився, він втратив працездатність, був звільнений з військової служби, несе постійні витрати на лікування себе та своєї дочки.
Статтею 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни
матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів.
При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного і зміни матеріального стану. Однак, зміна сімейного стану є самостійною, не залежною від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 727/1599/22, від 10 жовтня 2023 року у справі № 682/2454/22.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Позивачем суду першої інстанції надані докази, які підтверджують зміну його сімейного стану та народження доньки, яка має численні захворювання, потребує постійного стороннього догляду та лікування.
Також позивач надав докази, які підтверджують погіршення його стану здоров'я, у результаті чого йому була встановлена 3 група інвалідності та він був звільнений з військової служби, тобто погіршився його матеріальний стан.
Надані позивачем докази не були спростовані відповідачкою, тому суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про наявність підстав для зменшення розміру аліментів, які стягуються з позивача на користь відповідачки.
Доводи апеляційної скарги, що зміна сімейного стану позивача, а саме народження іншої дитини, не є підставою для зміни розміру аліментів, а позивачем не надано належних доказів у підтвердження погіршення його матеріального стану, колегія суддів вважає безпідставними.
За обставинами даної справи сімейний стан позивача змінився у 2019 році, його дочка ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак з позовом про зменшення розміру аліментів позивач звернувся до суду у червні 2024 року, коли погіршився його стан здоров'я, у результаті чого він був звільнений з військової служби та йому була
встановлена 3 група інвалідності.
Також суд першої інстанції правильно врахував стан здоров'я дочки позивача, яка потребує постійного стороннього догляду.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач отримує доходи у військовій частині НОМЕР_1 , належними доказами не підтверджені.
Крім того, відповідачкою не зазначено, які саме доходи отримує позивач, будучи звільненим з 1 липня 2024 року з військової служби.
За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Отже, не тільки позивач має обов'язок надавати суду докази. Такі ж обов'язки має відповідач, який заперечує проти позовних вимог.
Однак, на спростування тверджень позивача, відповідачкою належних та допустимих доказів надано не було.
Додана до апеляційної скарги копія листа Бериславського відділу державної виконавчої служби у Бериславському районі Херсонської області від 31 жовтня 2024 року, у якому зазначено, що згідно відповіді ПФУ від 5 квітня 2024 року ОСОБА_2 проходить службу у в/ч НОМЕР_4 , куди державним виконавцем направлена постанова про звернення стягнення на заробітну плату, яка до відділу не поверталася, не може бути належним та достатнім доказом того, що позивач на час звернення до суду з даним позовом отримує заробітну плату у зазначеній військовій частині, так як позивачем суду першої інстанції надана копія наказу від 1 липня 2024 року про його звільнення з військової служби.
Інші докази відповідачкою суду надано не було.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, судом правильно застосовані норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення суду, під час апеляційного розгляду висновки суду першої інстанції спростовані відповідачкою не були, тому правові підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не встановлені.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Деснянського районного суду міста Києва від 14 жовтня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 20 червня 2025 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук