Справа № 758/7930/19 Головуючий у суді І інстанції Захарчук С.С.
Провадження № 22-ц/824/4564/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
18 червня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Київського міського центру зайнятості на рішення Подільського районного суду міста Києва від 30 травня 2024 року у справі за позовом Київського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів,
У червні 2019 року Київський міський центр зайнятості (далі - КМЦЗ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів.
Позов обґрунтував тим, що 21 вересня 2018 року ОСОБА_1 подала до Подільської районної філії КМЦЗ заяву про надання їй статусу безробітної.
Відповідно до наказу № НТ180927 від 27 вересня 2018 року відповідачці був наданий статус безробітної з 21 вересня 2018 року.
Згідно наказу Подільської районної філії КМЦЗ № НТ180928 від 28 вересня 2018 року відповідачці призначено допомогу по безробіттю.
Позивачем здійснено обмін інформацією з Пенсійним фондом України, в результаті якого виявлено, що ОСОБА_1 у період перебування на обліку, як безробітна, перебувала в трудових відносинах з ТОВ «Делікт Промгруп» в листопаді 2018 року.
Однак, це товариство не розшукано, а тому комісією з розслідування страхових випадків КМЦЗ взято до відома акт, складений Києво-Святошинським районним центром зайнятості Київського обласного центру зайнятості № 42 від 27 березня 2019 року і дані Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про період зайнятості особи, де наявна інформація про перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з ТОВ «Делікт Промгруп».
Одночасно відповідачка перебувала на обліку у Подільській районній філії КМЦЗ, як безробітна, з 21 вересня 2018 року по 07 травня 2019 року і про свою трудову зайнятість не повідомляла.
11 травня 2019 року Подільською районною філією КМЦЗ видано наказ № 48, відповідно до якого прийнято рішення про повернення ОСОБА_1 нарахованого та виплаченого матеріального забезпечення.
Згідно довідки-розрахунку № 84 від 11 травня 2019 року розмір нарахованого та виплаченого відповідачці матеріального забезпечення на випадок безробіття з 28 листопада 2018 року по 26 грудня 2018 року становить 4 482,58 грн.
Відповідачці 11 травня 2019 року було надіслано повідомлення № 27-602 про необхідність повернення в добровільному порядку безпідставно отриманих коштів, яке вона отримала 16 травня 2019 року і вимоги якого не виконала.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив стягнути з відповідачки на його користь суму коштів у розмірі 4 482,58 грн та судовий збір у розмірі 1 921 грн.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 30 травня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не надано належних доказів того, що розслідування страхового випадку було проведено відповідно до вимог законодавства, а саме не доведено, що відомості про доходи ОСОБА_1 є достовірними і вона перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Делікт Промгруп» протягом листопада 2018 року, а тому правові підстави для задоволення позову відсутні.
Не погоджуючись з указаним судовим рішенням, КМЦЗ звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи,неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не було враховано, що відповідно до наявної в Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування інформації про громадянку ОСОБА_1 за листопад 2018 року ТОВ «Делікт Промгруп» нарахувало їй заробітну плату в сумі 864,55 грн та сплатило за неї єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 190,20 грн.
Отже, оформлення відповідних трудових відносин і, як наслідок, нарахування заробітної плати не могло бути здійснено без відома відповідачки та без її безпосередньої участі в процесі працевлаштування шляхом надання відповідних особистих документів. Проте, про перебування в трудових відносинах відповідачка центр зайнятості не повідомила.
Висновок районного суду про необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для стягнення з відповідачки незаконного отриманих коштів ґрунтується виключно на посиланні на акт № 42 від 27 березня 2019 року, складений КМЦЗ, яким установлено, що проведення розслідування страхового випадку по ОСОБА_1 не відбулося у зв'язку з тим, що ТОВ «Делікт Промгруп»не розшукано.
Позивач вважає, що судом не враховано всі фактичні обставин справи і не в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для належного вирішення цього спору, зокрема, не взята до уваги наявна в матеріалах справи довідка щодо відповідачки форми ОК-7 «Індивідуальні відомості про застраховану особу», в якій ТОВ «Делікт Промгруп» значиться у графі «Страхувальник», а відповідна інформація міститься й у графі «Розмір заробітку - 864,55 грн», «Сплачені страхові внески - так» та «Кількість днів стажу - 3».
Факт отримання чи неотримання відповідачкою коштів не змінює її обов'язку повідомити центр зайнятості про обставини, що впливають на умови виплати їй забезпечення. Суд першої інстанції взагалі не взяв до уваги той факт, що відповідачці була нарахована заробітна плата, з якої роботодавцем сплачено ЄСВ, а доводи ОСОБА_1 про відсутність трудових відносин із зазначеним товариством не знайшли свого підтвердження.
Відзив відповідачки на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов.
Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Суд першої інстанції встановив, що заяву про надання статусу безробітної та заяву про призначення виплати допомоги по безробіттю ОСОБА_1 подано до Подільської районної філії КМЦЗ 21 вересня 2018 року (а.с. 9, 10).
Відповідно до персональної картки № НОМЕР_1 Подільської районної філії КМЦЗОСОБА_1 був наданий статус безробітної з 21 вересня 2018 року (а.с. 11).
Згідно із актом розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» № 42 від 27 березня 2019 року, складеного Києво-Святошинським районним центром зайнятості Київського обласного центру зайнятості, встановлено відсутність можливості проведення розслідування страхового випадку по ОСОБА_1 у зв'язку з тим, що ТОВ «Делікт Промгруп» не розшукано (а.с. 18).
11 травня 2019 року Подільською районною філією КМЦЗ видано наказ № 48, відповідно до якого прийнято рішення щодо повернення ОСОБА_1 суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг (а.с. 19).
Згідно довідки-розрахунку КМЦЗ № 84 від 11 травня 2019 року загальний розмір нарахованого та виплаченого відповідачці матеріального забезпечення на випадок безробіття за листопад і грудень 2018 року становить 4 482,58 грн (а.с. 20).
11 травня 2019 року позивач надіслав відповідачці повідомлення № 27-602 з вимогою повернення в добровільному порядку безпідставно отриманих коштів, яке остання отримала 16 травня 2019 року і вимоги якого виконані нею не були (а.с. 21, 22).
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» (тут і далі в редакції,чинній на час виникнення спірних правовідносин, зайнятість - не заборонена законодавством діяльність осіб, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім'ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб'єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою.
Статусу безробітного може набути зокрема особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи (пункт 1 частини першої статті 43 Закону України «Про зайнятість населення»).
Статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування (частина друга статті 43 Закону України «Про зайнятість населення»).
Відповідальність за достовірність поданих до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, даних та документів, на підставі яких приймається рішення щодо реєстрації безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, покладається на зареєстрованого безробітного (частина третя статті 44 Закону України «Про зайнятість населення»).
Реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється, зокрема у разі: встановлення факту подання особою недостовірних даних та документів, на підставі яких було прийнято рішення про надання їй статусу безробітного, призначення (виплати) матеріального забезпечення на випадок безробіття та надання соціальних послуг; встановлення факту виконання безробітним оплачуваної роботи (надання послуг) (пункти 8 та 9 частини першої статті 45 Закону України «Про зайнятість населення»).
Відповідно до частини другої статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.
Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг (частина третя статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»).
Зі змісту вказаної норми закону слідує, що законодавець покладає на застраховану особу обов'язок подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг, і лише в разі умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними, з такої особи стягується сума виплаченого забезпечення.
Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Статтею 1215 ЦК України визначено, що не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Тобто, законодавцем передбачені два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.
Ураховуючи вимоги частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що ОСОБА_1 у період перебування на обліку в Подільській районній філії КМЦЗ, як безробітна, отримала одноразово у листопаді 2018 року від ТОВ «Делікт Промгруп» грошову винагороду у розмірі 864,55 грн.
Зазначені обставини були встановлені позивачем із відомостей Пенсійного фонду України, отриманих з Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідка форми ОК-7 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» (а.с. 23).
В суді першої інстанції ОСОБА_1 пояснила, що ніколи не працювала в ТОВ «Делікт Промгруп» та жодного разу не отримувала від нього кошти. Центр зайнятості самостійно проводив розслідування щодо вказаної обставини, але ТОВ «Делікт Промгруп» не зміг розшукати, а керувався лише даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Однак, у Податковій інспекції Подільського району м. Києва наявна позначка про те, що підприємство є фіктивним.
Стверджувала, що вона ніколи не перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Делікт Промгруп», їй не відомо як останнє отримало її персональні дані і незаконно без її згоди використало їх. Вона намагалась розшукати ТОВ «Делікт Промгруп» самостійно, але їй це не вдалося, тому зверталась до правоохоронних і контролюючих органів з відповідними заявами, але бажаного результату це не дало.В дійсності вона стала жертвою шахрайських дій з боку невідомих їй осіб, жодних протиправних дій вона не вчиняла, у трудових відносинах не перебувала, матеріальну допомогу отримувала на законних підставах, як безробітна.
На підтвердження своїх заперечень відповідачка долучила до відзиву на позовну заяву докази письмових звернень і відповідей Подільської районної філії КМЦЗ, Подільського управління поліції ГУ НП у м. Києві, Прокуратури м. Києва, ГУ ДФС у м. Києві, ГУ Держпраці у Київській області, Міністерства соціальної політики України, Генеральної прокуратури України (а.с. 90-141).
Відповідно до акту розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» № 42 від 27 березня 2019 року, складеного Києво-Святошинським районним центром зайнятості Київського обласного центру зайнятості, проведення розслідування страхового випадку по ОСОБА_1 не відбулося у зв'язку з тим, що ТОВ «Делікт Промгруп» (код ЄДРПОУ 42182941) не розшукано за юридичною та фактичною адресою місцезнаходження (а.с. 18).
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).
Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанови Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними. Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц. З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою.
У матеріалах даної справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 повідомила позивача про укладення нею трудового договору з ТОВ «Делікт Промгруп» та/або отримання нею у листопаді 2018 року грошової винагороди, проте така бездіяльність відповідачки за встановлених обставин сама по собі не може вважається умисним зловживанням нею своїми обов'язками та свідчити про наявність достатніх підстав для стягнення з неї допомоги по безробіттю за час перебування на обліку у Подільській районній філії КМЦЗ.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що допомога по безробіттю була виплачена відповідачці лише за період з 28 по 30 листопада 2018 року (3 дні) в сумі 463,71 грн та з 01 по 26 грудня 2018 року (26 днів) в сумі 4 018,87 грн, тоді як згідно з інформацією з Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування у листопаді 2018 року (точна дата невідома) ОСОБА_1 отримала грошову винагороду від ТОВ «Делікт Промгруп» лише одноразово та в незначному розмірі, що свідчать про відсутність недобросовісності з боку відповідачки
Колегія суддів вважає, що хоча відповідачка не повідомила центр зайнятості про наявність між нею та ТОВ «Делікт Промгруп» трудових відносин та отримання одноразового доходу у розмірі 864,55 грн, проте це не свідчить про наявність умислу в її діях чи умисного невиконання нею своїх обов'язків при отриманні допомоги по безробіттю, а як наслідок, наявності підстав для стягнення з неї допомоги по безробіттю, яка була їй виплачена КМЦЗ у листопаді - грудні 2018 року.
Вищевказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, прийнятої у справі № 545/163/17 (провадження № 61-33727св18) від 06 лютого 2019 року та у постанові Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 липня 2018 року, прийнятій у справі № 362/2992/17 (провадження № 61-32378св18).
В силу положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав, передбачених частиною третьою статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та статтею 1212 ЦК України, для стягнення з відповідачки на користь позивача виплаченої допомоги по безробіттю.
Доводами апеляційної скарги позивача не спростовано факт відсутності добросовісності дій відповідачки при отримані соціальної виплати, а також умисне невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними з метою безпідставного заволодіння коштами Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України, виплачених в якості матеріального забезпечення на випадок безробіття, тому суд апеляційної інстанції відхиляє їх як необґрунтовані.
Суд першої інстанції виконав вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення в цивільній справі, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі, правильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, у зв'язку з чим дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову КМЦЗ до ОСОБА_1 про стягнення коштів.
Колегія суддів враховує що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91).
Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційну скаргу Київського міського центру зайнятості необхідно залишити без задоволення, а рішення Подільського районного суду м. Києва від 30 травня 2024 року у даній справі - без змін.
У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачем судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.
З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Київського міського центру зайнятості залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 30 травня 2024 року у даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній