Апеляційне провадження № 22-ц/824/9323/2025
Справа № 369/3838/24-ц
Іменем України
18 червня 2025 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Діденка А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Печерського районного суду м. Києва, постановлену у складі судді Соколова О.М. в м. Київ 06 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, просила розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрований актовим записом № 4 05 січня 2010 року Центральним відділом державної реєстрації шлюбів м. Києва з державним центром розвитку сім'ї.
Позов мотивувала тим, що перебуває з відповідачем в зареєстрованому шлюбі, спільне життя в них не склалося, протягом тривалого часу відносини між ними поступово погіршувалися в зв'язку з різними поглядами на життєві цінності, вони не змогли зберегти почуття взаємної любові, поваги, дружби та взаємодопомоги, які мають бути в сім'ї. Шлюб існує формально та суперечить інтересам кожного з них, а отже підлягає розірванню. На даний час вона має намір влаштувати свої справи, тому звертається до суду з даним позовом. Розірвати даний шлюб через органи РАЦС не має змоги, оскільки чоловік постійно проживає за кордоном.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 06 лютого 2025 року у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 відмовлено.
Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 06 лютого 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, наводила зміст ст. 4 ЦПК України, ст. 104, 105, 106, 110 ЦПК України, п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визначення його недійсним та поділ спільного майна подружжя».
Вказувала, що суд першої інстанції не звернув увагу, що у випадку відсутності дітей подружжя особа вправі подати заяву про розірвання шлюбу до органу РАЦС, однак це не є її обов'язком звернутись саме в даний орган, і один з подружжя вправі звернутися безпосередньо до суду з позовом про розлучення, що не суперечить ч. 1 ст. 110 СК України.
Оскільки в даному випадку подружжя вправі звернутись до суду з заявою про розірвання шлюбу, то законодавством України не передбачено обов'язковості надання суду будь-яких доказів, які б підтверджували факт звернення сторін до органів РАЦС, зокрема, відмови державного органу РАЦС у розірванні шлюбу, відмови у прийнятті відповідної заяви органом РАЦС, або даних про заперечення відповідачем проти розірвання шлюбу, чи ухилення його від звернення до державного органу РАЦС з спільною заявою про розірвання шлюбу, а отже це не є обов'язком позивача.
Наголошувала, що з позову вбачається, що розірвати шлюб через органи РАЦС неможливо, оскільки відповідач постійно проживає за кордоном.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Так, в лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом про розірвання шлюбу.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 квітня 2024 року справу передано за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва за останнім відомим місцем реєстрації відповідача.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24 січня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху із наданням строку для усунення недоліків.
Суд у даній ухвалі зазначив, що згідно вимог, встановлених п. 6 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору. Як вбачається з позовної заяви подружжя не має від шлюбу неповнолітніх дітей. Відповідно до ч. 1 ст. 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Дана норма закону стосується випадків, коли один із подружжя заперечує проти розірвання шлюбу, у зв'язку з чим полегшений спосіб розірвання шлюбу є неможливим, або коли він не заперечує проти розірвання шлюбу, але ухиляється від подання відповідної спільної заяви до органу державної реєстрації актів цивільного стану. Згідно вимог ст.106 СК України подружжя, яке не має дітей, має право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану заяву про розірвання шлюбу. Порядок державної реєстрації розірвання шлюбу передбачений Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 52/5 від 18.10.2000 року, а також Порядком ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1064 від 22.08.2007 року.
Відповідно до п. 3 Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі за заявою про розірвання шлюбу між подружжям, що не мають неповнолітніх дітей, суди мають враховувати, що воно проводиться органами РАЦС незалежно від наявності між подружжям майнового спору. Розірвання шлюбу судом відбувається: за наявності в подружжя спільних неповнолітніх дітей; за відсутності згоди одного з подружжя на розірвання шлюбу, та за спільною заявою подружжя, яке має дітей.
Використані можливості щодо розірвання шлюбу між подружжям, які не мають дітей в порядку, визначеному СК України та вищевказаними підзаконними нормативно-правовими актами, зазначаються у відомостях про вжиття заходів досудового врегулювання спору, згідно вимог п. 6 ч. 3 ст. 175 ЦПК України.
Проте, позивачем в позовній заяві лише вказано, що відповідач постійно проживає за кордоном, що унеможливлює розірвати цей шлюб через органи РАЦС, разом з тим доказів вказаного до матеріалів справи не додано.
Тому, як вказав суд першої інстанції, для розгляду даного позову в судовому порядку і підтвердження наявності спору необхідно надати до суду докази звернення позивача до відповідного державного органу реєстрації актів цивільного стану щодо розірвання шлюбу та ухилення відповідача від розірвання шлюбу в органах реєстрації актів цивільного стану.
На виконання вимог ухвали Печерського районного суду міста Києва про вжиття заходів досудового врегулювання і надання доказів неможливості розірвання шлюбу між сторонами, які не мають неповнолітніх дітей, в органах РАЦС, представником позивача направлено копії закордонних паспортів позивача, яка з початку повномасштабного вторгнення рф виїхала з України і тривалий час знаходилася за її межами, а після повернення в Україну регулярно виїздить на спортивні збори і змагання за кордон, та відповідача, який будучи особою з інвалідністю, постійно перебуває за межами України.
Судом першої інстанції в ухвалі від 06 лютого 2025 року про відмову у відкритті провадження в справі зазначено, що якщо один із подружжя проживає за кордоном і не може бути присутнім в Україні, він може подати нотаріально засвідчену заяву. Законодавство дозволяє подавати заяву про розірвання шлюбу через українське консульство в країні перебування. Консульство забезпечить нотаріальне посвідчення заяви відповідно до українських норм.
Відмовляючи у відкритті провадження за позовом про розірвання шлюбу ухвалою від 06 лютого 2025 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки існує інший, позасудовий спосіб вирішення питання про розірвання шлюбу між подружжям, що не має неповнолітніх дітей, який позивачем не був дотриманий у відповідності до вимог чинного законодавства.
Однак з такими висновками апеляційний суд не може погодитися, виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до ч. 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Відповідно до ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя відповідно до статті 106 або одного з них відповідно до статті 107 цього Кодексу. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 109 цього Кодексу. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 106 СК України подружжя, яке не має дітей, має право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану заяву про розірвання шлюбу.
Відповідно до ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Таким чином, справа про розірвання шлюбу підлягає розгляду в порядку позовного провадження за правилами цивільного судочинства, що прямо передбачено нормами чинного законодавства.
Висновки суду першої інстанції про існування іншого, позасудового способу вирішення питання про розірвання шлюбу між подружжям, що не має неповнолітніх дітей, який позивачем не був дотриманий у відповідності до вимог чинного законодавства, є передчасними та помилковими, оскільки розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку ст. 106 СК України є правом, а не обов'язком подружжя, і пред'явлення одним з подружжя, що не має дітей, позову про розірвання шлюбу безпосередньо до суду, є альтернативним способом розірвання шлюбу, який може бути використано на розсуд самого подружжя, що положенням ст. 110 СК України не суперечить.
Залишаючи без руху позовну заяву ОСОБА_1 про розірвання шлюбу для надання доказів звернення позивача до відповідного державного органу РАЦС щодо розірвання шлюбу та ухилення відповідача від розірвання шлюбу в органах РАЦС, судом першої інстанції залишено поза увагою, що оскільки в даному випадку подружжя вправі звернутись до суду з позовом про розірвання шлюбу, то законодавством України не передбачено обов'язковості надання суду будь-яких доказів, які б підтверджували факт попереднього звернення сторін перед цим до органів РАЦС, зокрема, відмови державного органу РАЦС у розірванні шлюбу, відмови у прийнятті відповідної заяви органом РАЦС, або даних про заперечення відповідачем проти розірвання шлюбу, чи ухилення його від звернення до державного органу РАЦС з спільною заявою про розірвання шлюбу, а отже це не є обов'язком позивача.
Таким чином, суд першої інстанції не забезпечив захист прав та інтересів ОСОБА_1 і фактично усунувся від розгляду справи.
Сама по собі процесуальна неможливість оскарження ухвали про залишення позовної заяви без руху не зобов'язує позивача беззаперечно виконувати вимоги суду щодо усунення недоліків, якщо ці вимоги не відповідають вимогам закону.
Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», №35787/03, п. 29).
При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява №48778/99, пункт 25).
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).
Аналізуючи фактичні обставини справи, вимоги процесуального права, апеляційний суд вважає, що підстави для залишення позовної заяви без руху та в наступному відмови у відкритті провадження були відсутні, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, суд першої інстанції дійшов передчасного та помилкового висновку про відмову у відкритті провадження з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.
Апеляційний суд приходить до висновку, що відмова у відкритті провадження із підстав, наведених судом першої інстанції, не узгоджується з забезпеченням права позивача на доступ до правосуддя, проголошеного ст. 55 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Апеляційний суд також вважає за необхідне наголосити, що відповідно до ч. 6 ст. 19 ЦПК України для цілей цього кодексу справи про розірвання шлюбу є малозначними, для розгляду яких передбачено спрощене позовне провадження (ч. 4 ст. 19 ЦПК України), при цьому, відповідно до ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Апеляційний суд звертає увагу, що з даним позовом ОСОБА_1 звернулася до суду в лютому 2024 року. Ухвала, якою суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження, до цього безпідставно залишивши позовну заяву без руху, постановлена через рік, в лютому 2025 року, що вочевидь не відповідає принципу розумного строку розгляду справи.
Враховуючи вищевикладене, ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження не може вважатися законною і обґрунтованою, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена із порушенням норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Керуючись ст. 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.
Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 06 лютого 2025 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.