справа №761/3802/24 Головуючий у І інстанції - Волошин В.О.
апеляційне провадження №22-ц/824/9551/2025 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
10 червня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Миголь А.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «А.Т.К.» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 лютого 2025 року та на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 квітня 2025 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «А.Т.К.», третя особа: ОСОБА_2 про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-
установив:
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ТОВ «А.Т.К.», третя особа: ОСОБА_2 про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
В обґрунтування вимог позову зазначала, що 21 жовтня 2022 року приблизно о 18 год 00 хв на автодорозі Київ-Чоп (М-06, 115 км.) сталася дорожньо-транспортна пригода, а саме: зіткнення автомобілів: «BMW Х5», д.н.з. НОМЕР_1 , що належить їй на праві власності, та автомобіля «КамАЗ», д.н.з. НОМЕР_2 , з напівпричепом «СЗАП», д.н.з. НОМЕР_3 , що належать на праві власності відповідачу ТОВ «А.Т.К.».
На час ДТП керування зазначеним автомобілем «КамАЗ» з напівпричепом «СЗАП», здійснювала третя особа ОСОБА_2 .
Внаслідок даної ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Коростишівського районного суду Житомирської області від 11 січня 2023 року по справі №935/2796/22, третю особу ОСОБА_2 , було визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності, за ст. 124 КУпАП.
В досудовому порядку, АТ «Страхова група «ТАС», в якій була застрахована цивільна відповідальність власника автомобіля «КамАЗ», д.н.з. НОМЕР_2 , з напівпричепом «СЗАП», д.н.з. НОМЕР_3 , було їй сплачено суму страхового відшкодування 127450 грн.
Разом з тим, вартість матеріального збитку, завданого їй, як власнику автомобіля «BMW Х5», д.н.з. НОМЕР_1 складає 1447074,35 грн.
Оскільки в досудовому порядку відповідач відмовляється здійснити виплату їй різниці між розміром суми матеріального збитку та суми сплаченого страхового відшкодування, в розмірі 1319624,35 грн., вона вимушена була звернутись до суду з вказаним позовом, для захисту свого порушеного права.
Крім того, вказувала, що їй була спричинена моральна шкода, яку вона оцінює в розмірі 100000 грн., оскільки протягом тривалого часу, у зв'язку з пошкодженням належного їй автомобіля, вона вимушена була самостійно шукати грошові кошти для ремонту автомобіля, що спричинило у неї пригнічений стан, при цьому вказаним автомобілем користувалася не тільки вона, а і члени її сім'ї, що викликало також додаткових зусиль, яких вона вимушена була прикласти для відновлення душевного спокою.
Просила суд, стягнути з ТОВ «А.Т.К.» на свою користь у відшкодування матеріальної шкоди - 1319624,35 грн., у відшкодування моральної шкоди - 100000 грн., 5000 грн. - вартість проведення автотоварознавчого дослідження та судові витрати.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 лютого 2025 року зазначений вище позов задоволено частково.
Стягнуто з ТОВ «А.Т.К.» на користь ОСОБА_1 , у відшкодування матеріальної шкоди 1119624,35 грн., витрати, на проведення автотоварознавчого дослідження, у розмірі 5000 грн., у відшкодування моральної шкоди 50000 грн., судовий збір в розмірі 11696,24 грн.
В решті позову відмовлено.
Крім того, до суду першої інстанції, у лютому 2025 року, надійшла заява, подана представником ОСОБА_1 - адвокатом Масленніковою Т.М., про ухвалення додаткового рішення у справі, щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, за наслідком розгляду даної цивільної справи, у якій вона просиласуд: вирішити питання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 49000 грн., які понесені позивачем на правову допомогу.
Разом з тим, у лютому 2025 року представником відповідача також було подано заяву, у якій просив суд: ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з позивача на користь відповідача вартість витрат на професійну правничу допомогу, вартість проведення судових автотехнічної та транспортно-товарознавчої експертиз у загальному розмірі 78250грн.
Шевченківським районним судом м. Києва від 10 квітня 2024 року ухвалено додаткове рішення у зазначеній вище цивільній справі.
Стягнуто з ТОВ «А.Т.К.» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, яку сторона позивача понесла у зв'язку з розглядом зазначеної справи у розмірі 21596 грн.
В решті заяв відмовлено.
Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, представник ТОВ «А.Т.К.» - Сіняк Д.В. подав апеляційні скарги, вважаючи, що при ухваленні оскаржуваних рішень судом першої інстанції порушено норми процесуального та матеріального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції зазначив, щоТовариство не визнає позовні вимоги, щодо стягнення частини суми матеріального збитку у розмірі 1003953,17 грн. у зв'язку із наявністю вини у ДТП обох водіїв-учасників та вирахуванням із суми матеріального збитку, зазначеної у позовних вимогах, розміру вартості утилізації пошкодженого транспортного засобу.
Вказує, що під час розгляду справи в суді першої інстанції наголошувалось, що у настанні ДТП винні обидва водії ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що підтверджують документи, копії яких знаходяться в справі, при цьому відсутність постанови суду про притягнення до адміністративної відповідальності водія ОСОБА_3 за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, не є беззаперечним фактом відсутності її вини.
Зазначає, що згідно пояснень, які водій ОСОБА_2 надав директору ТОВ «А.Т.К.» у доповідній записці про обставини ДТП від 25 квітня 2023 року, перед здійсненням розвороту він зупинився та переконався, що на зустрічній смузі не було транспортних засобів, яким би він створював перешкоди. ОСОБА_2 бачив світло фар найближчого до нього транспортного засобу, яким виявися BMW X5, р.н. НОМЕР_1 . Однак, на його переконання цей транспортний засіб знаходився на достатній відстані від нього, щоб здійснити розворот не створюючи перешкод, у разі якщо б водій транспортного засобу BMW X5, р.н. НОМЕР_1 , дотримувався б граничного допустимого ліміту швидкості в 110 км/г, який дозволений на цьому відрізку автодороги, ДТП не сталося б. Зіткнення з транспортним засобом BMW X5, р.н. НОМЕР_1 , відбулося в задню праву частину тягача (заднє праве крило), що підтверджується схемою місця ДТП. Водій ОСОБА_2 відчув удар в той момент, коли він вже передньою частиною тягача заїхав у дорожній карман, а задня частина тягача знаходилася приблизно на середині першої смуги руху автодороги.
Отже, на його думку, зазначені обставини дають підстави вважати, що у діях водія транспортного засобу BMW X5, р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_3 також наявний причинно-наслідковий зв'язок із настанням зазначеного ДТП.
Крім того, посилається на Висновок експерта №324/01.2024, та вказує, що враховуючи всі наявні дані, експерт визначив, що відстань, яка була необхідна водію ОСОБА_3 для зупинки транспортного засобу (з урахуванням необхідного часу для реакції водія на небезпеку) становила від 108,1 м. до 124,7 м. в залежності від швидкості, на якій водій згідно його пояснень пересувався (110-120 км/г). При цьому відстань, на якій транспортний засіб BMW Х5, р.н. НОМЕР_1 , знаходився до місця зіткнення, становила від 146,7 м. до 160 м. 31.
Отже, враховуючи ці дані, при дотриманні водієм ОСОБА_3 п.п. 10.1. та 12.3. Правил дорожнього руху цієї ДТП не сталося б, оскільки, водій мав достатньо часу зреагувати та застосувати гальмування для уникнення зіткнення з транспортним засобом КАМАЗ.
Експерт зазначив, що саме недотримання водієм ОСОБА_3 п.п. 10.1. та 12.3. Правил дорожнього руху знаходиться в причинному зв'язку із виникненням ДТП.
Таким чином, на його думку, враховуючи вищезазначене, за настання ДТП відповідальні обидва водії.
Вказує, що позивач не надала жодного доказу, який би підтверджував, що: 200000 грн. є реальною ринковою ціною залишків транспортного засобу на момент ДТП.
Наданий позивачем Договір №8046/2023/3654567 підтверджує, що з самого початку вона зазначала недостовірні фактичні обставини, оскільки, залишки автомобіля були продані третій особі і позивач не здійснювала ремонт автомобіля за власні або залучені нею кошти.
Крім того, вказує, що позивач не надала жодного доказу, який би підтверджував наявність вказаних нею обставин, що могли стати причиною її моральних страждань.
Також позивачем не надано жодного доказу в обґрунтування розміру заявленої нею моральної шкоди.
Більше того, позивач взагалі зазначала неправдиву інформацію в позові для обґрунтування наявності моральної шкоди, на що суд першої інстанції ніяк не відреагував.
Вказує, що позивач мала у власності три транспортних засоби, при цьому вона це не заперечувала, не повідомила та не надала жодних доказів, чому вона не могла використовувати інші два власні транспортні засоби, зокрема для вирішення справ, для яких потрібен автомобіль, та поїздок на відпочинок після трудового тижня.
Таким чином, очевидним є факт, що при дослідженні доказів та вирішенні питання щодо стягнення з ТОВ «А.Т.К.» 50000 грн. моральної шкоди, суд першої інстанції в порушення норм процесуального законодавства поклався виключно на непідтверджені і неправдиві заяви позивача та власні припущення.
Звертає увагу, що позивач неодноразово зловживала своїми процесуальними правами, а саме: вчинення дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями та введення суду в оману, щодо фактичних обставин справи.
Так, 21 серпня 2023 року до Печерського районного суду м. Києва позивачем була подана позовна заява до відповідача, за участі третьої особи про відшкодування збитків заподіяних внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
У зв'язку із тим, що звернення позивача до Печерського районного суду м. Києва з позовом до відповідача було здійснене з порушенням встановлених правил територіальної юрисдикції (підсудності), відповідачем було подане до суду клопотання про передачу справи до Шевченківського районного суду м. Києва.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14 листопада 2023 року у справі №757/37385/23-ц, справу було передано за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 03 січня 2024 року суддя Макаренко І.О. прийняла справу до провадження.
19 січня 2023 року позивач подала до Шевченківського районного суду м. Києва заяву про залишення позову без розгляду. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 23 січня 2024 року на підставі зазначеної заяви суд залишив справу №757/37385/23-ц без розгляду.
30 січня 2024 року позивач подає до Шевченківського районного суду м. Києва позов до відповідача за участю третьої особи з тими самими вимогами, підставами та доказами, що були у позові у справі № 757/37385/23-ц. Без будь-яких змін. Більше того, позивачем не була навіть змінена адреса місцезнаходження відповідача, що була не вірно зазначена при подачі позову до Печерського районного суду м. Києва.
Отже, на його переконання, така поведінка позивача є нічим іншим як намагання маніпулювати автоматизованим розподілом справ між суддями з якихось власних мотивів, що є зловживанням своїми процесуальними правами.
Таким чином, вважає, що за факти зловживання стороною позивача своїми процесуальними правами, всі судові витрати позивача мають бути покладені на позивача.
Просив суд, скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 лютого 2025 року в частині стягнення з ТОВ «А.Т.К.»: матеріальної шкоди у розмірі 798953,35 грн., моральної шкоди у розмірі 50000 грн., витрат на проведення автотоварознавчого дослідження у розмірі 5000 грн., судового збору у розмірі 11696,24 грн., та ухвалити нове рішення в частині стягнення з ТОВ «А.Т.К.» матеріальної шкоди у розмірі 320671 грн.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції зазначив, щовідповідно до заяви про ухвалення додаткового рішення відповідач просив суд першої інстанції стягнути з позивача понесені ним судові витрати у розмірі 78250 грн., проте, суд першої інстанції взагалі не зазначив мотивованої оцінки аргументації сторони відповідача, щодо понесених ним витрат на правничу допомогу, зокрема: які витрати є неспівмірними із складністю справи та обсягом виконаних робіт, що складають більше 50% від суми, заявленої відповідачем; чому суд першої інстанції оцінив вартість роботи представника відповідача на 20% менше вартості роботи представника позивача, коли фактично представником відповідача було здійснено більше робіт у справі, частина яких, зокрема, були пов'язані з неналежними діями сторони позивача у зв'язку із недотримання нею положень процесуального законодавства.
Вказує, що частина робіт здійснених ним, як представником відповідача були пов'язані з неналежними діями сторони позивача, у зв'язку із недотримання нею положень процесуального законодавства.
Наголошує, що ним, як представником відповідача був наданий детальний опис робіт, здійснених у справі, вартість яких відповідала умовам Договору про надання правової допомоги №07/09-16 від 07 вересня 2023 року та є співмірною із складністю справи та обсягом виконаних ним, як представником відповідача робіт, відповідає критеріям розумності їхнього розміру та справедливості з урахуванням розміру заявлених вимог.
Просив суд, скасувати додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 квітня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким покласти судові витрати позивача на позивача та стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати у сумі 78250 грн.
На вказані апеляційні скарги ОСОБА_1 подала відзиви, в обґрунтування вимог відзиву на апеляційну скаргу ТОВ «А.Т.К.» на рішення суду першої інстанції зазначила, що постановою Коростишівського районного суду Житомирської області від 11 січня 2023 року у справі №935/2796/22 встановлено, що ДТП виникла внаслідок порушення водієм ОСОБА_2 п.п. 10.1., 10.4. ПДР України.
У вказаній постанові суд дійшов висновку про наявність у діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та про прямий причинний взаємозв'язок його дій із настанням ДТП.
Окрім цього, судом зазначено про те, що ОСОБА_2 не було надано жодних переконливих доводів, підтверджених відповідними доказами, які б давали суду підстави поставити під сумнів правдивість обставин, викладених в матеріалах справи.
Таким чином, особисте тлумачення апелянта про вину, обопільну вину, наявність причинно-наслідкового зв'язку не може розглядатися судом як фактичні обставини, які мали місце бути, з урахуванням наявності постанови суду, яка набрала законної сили, в якій встановлено, за чиєї вини відбулася ДТП, та яка взяту судом першої інстанції до уваги при прийнятті рішення.
Наголошує, що постанова Коростишівського районного суду Житомирської області від 11 січня 2023 року у справі №935/2796/22 не оскаржувалась ні апелянтом, ні третьою особою.
Отже, доводи апелянта про обопільність вини у вчиненні ДТП є лише його припущеннями, які наявними матеріалами справи не підтверджені.
Вказує, що продаж транспортного засобу «BMW Х5», д.н.з. НОМЕР_1 було здійснено не відразу після ДТП, а через тривалий час після ДТП, через що залишки транспортного засобу втрачали щодня свою вартість.
З урахуванням продажу транспортного засобу, нею було отримано 200000 грн., а тому на її переконання, саме ця сума має враховуватись при вирішенні розміру загальної матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню їй.
Зазначає, що беручи до уваги характер моральних страждань, які вона перенесла, враховуючи її турботи та хвилювання, відмова відповідача у врегулюванні питання мирним шляхом, необхідність звернення до суду, щодо захисту своїх прав, ставлення відповідача до виниклих правовідносин, а також, виходячи із принципів розумності, виваженості, справедливості та співмірності, вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди є справедливим та співмірним перенесеними нею моральними стражданнями.
Просила суд, апеляційну скаргу ТОВ «А.Т.К.» на рішенняШевченківського районного суду м. Києва від 21 лютого 2025 року залишити без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 лютого 2025 року залишити без змін.
В обґрунтування вимог відзиву на апеляційну скаргу ТОВ «А.Т.К.» на додаткове рішення суду першої інстанції зазначила, що висновки апелянта про те, яка сторона зробила менше роботи, а яка більше, є виключно суб'єктивною думкою апелянта.
При цьому, вказує, що вдаючись до ряду виконаних відповідачем робіт, також можна відмітити, що вони не були необхідними у даній справі, та ніяким чином не вплинули на результат розгляду справи. Це стосується сумнівного висновку експерта, необґрунтованих клопотань відповідача та затягування справи, що призвело до додаткових судових засідань у справі.
Водночас, посилання апелянта на зловживання нею процесуальними правами є нічим іншим, як способом створити хибну думку про неї, задля отримання позитивного рішення у справі.
При цьому, стверджуючи, що вона зловживала процесуальними правами, відповідач не спромігся обґрунтовано це підтвердити та надати докази, які свідчать про це, водночас, зробив суб'єктивні висновки про маніпулювання автоматичним розподілом справ між суддями.
Також, необґрунтованими є посилання про зловживання процесуальним правами в частині стягнення моральної шкоди, оскільки продаж залишків автомобіля третій особі не свідчить про те, що вона не шукала гроші на ремонт транспортного засобу. Наявний в матеріалах справи договір про продаж залишків не свідчить про зазначення недостовірних даних в позовній заяві, оскільки пошук грошових коштів на ремонт транспортного засобу передував продажу транспортного засобу.
Так, після ДТП вона мала намір відремонтувати транспортний засіб та шукала на це кошти, що, відповідно, завдало їй моральної шкоди.
Таким чином, звинувачення відповідача є голослівними та не відповідають дійсним обставинам справи.
Що стосується подачі нових доказів, через що, на думку апелянта, відкладалися судові засідання у суді першої інстанції, та виникла додаткова необхідність у підготуванні документів, вказує, що подача нових доказів була зумовлена вимогою суду першої інстанції. Так, у судовому засіданні її було зобов'язано надати докази того, де знаходиться транспортний засіб. На виконання вимоги суду нею було надано договір купівлі-продажу, який завчасно направлявся усім учасникам судового процесу. При цьому, саме відповідачем у судовому засіданні було заявлено про відкладення судового засідання через те, що відповідач нібито не отримав долучений договір та не ознайомився з ним, хоча такий направлявся нею на адресу сторони, зазначену відповідачем для листування.
Таким чином, посилання апелянта на зловживання процесуальними правами в цій частині є необґрунтованими.
Отже, відповідачем не доведено здійснення нею дій, які мають законодавчо закріплені ознаки зловживання процесуальними правами.
Крім того, із врахуванням того, що її позовні вимоги задоволено частково, судові витрати відповідача, пов'язані з розглядом справи, не підлягають відшкодуванню нею.
Просила суд, апеляційну скаргу ТОВ «А.Т.К.» на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 квітня 2025 року залишити без задоволення, додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 квітня 2025 року залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, з таких підстав.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Судом першої інстанції встановлено, що 21 жовтня 2022р. приблизно о 18 год 00 хв на автодорозі Київ-Чоп (М-06, 115 км.) сталася ДТП за участі: автомобіля «BMW Х5», д.н.з. НОМЕР_1 (який на праві власності належав позивачу, відповідно до свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_4 ), та автомобіля «КамАЗ», д.н.з. НОМЕР_2 , з напівпричепом «СЗАП», д.н.з. НОМЕР_3 (власником яких є відповідач, що підтверджується листом Головного сервісного центру МВС України від 06 березня 2024 року).
На момент ДТП, керування автомобілем «КамАЗ», д.н.з. НОМЕР_2 , з напівпричепом «СЗАП», д.н.з. НОМЕР_3 , здійснювала третя особа ОСОБА_2 , який перебував у трудових відносинах з відповідачем, та виконував безпосередньо свої трудові обов'язки, що визнав в судовому засіданні представник відповідача.
Зазначена ДТП мала місце з вини третьої особи ОСОБА_2 , що встановлено постановою Коростишівського районного суду Житомирської області від 11 січня 2023 року по справі №935/2796/22, яка набрала законної сили.
Зазначену вище постанову суду не було оскаржено в апеляційному порядку.
Станом на час ДТП, цивільно-правова відповідальність відповідача, як власника автомобіля «КамАЗ», д.н.з. НОМЕР_2 , з напівпричепом «СЗАП», д.н.з. НОМЕР_3 , була застрахована, згідно договорів обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів у АТ «Страхова група «ТАС», поліси АТ 2465732 та АТ 2465768.
Відповідно до Звіту про оцінку вартості (розміру) майнової шкоди, завданої власнику КТХ від 19 грудня 2022р. №0605/12/22, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «BMW Х5» д.н.з. НОМЕР_1 , складає 1447074,35 грн., що дорівнює фактичній вартості цього автомобіля перед ДТП.
Судом встановлено, що в досудовому порядку, АТ «Страхова група «ТАС» було здійснено виплату позивачу суми страхового відшкодування, в межах відповідних лімітів, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу автомобіля, у розмірі 127450 грн., що не заперечувалось та не оспорювалось представниками сторін в судовому засіданні.
12 лютого 2023р. між позивачем та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу №8046/2023/3654567 транспортного засобу, відповідно до якого позивач передала у власність покупцеві транспортний засіб «BMW Х5», 2015 року випуску. Відповідно до п. 3.1. вказаного договору, ціна транспортного засобу складає 200000 грн.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, з урахуванням того, що позивачем було відчужено належний їй транспортний засіб «BMW Х5» після ДТП, та отримано на підставі вищезазначеного договору 200000 грн., а також отримано в досудовому порядку суму страхового відшкодування - 127450 грн., суд першої інстанції дійшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню, у відшкодування матеріальної шкоди - 1119624,35 грн. (1447074,35 грн. - 127450 грн. - 200000 грн.).
Також, суд першої інстанції дійшов до висновку, що обґрунтованими є вимоги сторони позивача, в силу положень ст. 133 ЦПК України, в частині стягнення з відповідача 5000 грн. - вартості проведення автотоварознавчого дослідження (Звіт №0605/12/22 від 19 грудня 2022 року, з додатками до нього), що підтверджуються квитанцією від 08 грудня 2022р. №605.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що діями співробітника відповідача, під час виконання трудових обов'язків, позивачу завдано моральних страждань, внаслідок пошкодження її майна - автомобіля «BMW X5» д.н.з. НОМЕР_1 , втрати нормальних життєвих зв'язків, які вимагали від останньої додаткових зусиль для організації свого життя, відчуття нею негативних емоцій, перебування у стресовій ситуації, тривалого захисту в суді свого порушеного права, а тому суд першої інстанції дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню у відшкодування моральної шкоди 50000 грн.
З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставою виникання цивільних прав та обов'язків є завдання матеріальної та моральної шкоди іншій особі.
Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 1187 цього Кодексу, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно до п. 14 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення ст. 1192 ЦКУкраїни.
Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні реальних збитків потерпілий має право вимагати відшкодування упущеної вигоди.
Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), було використано нові вузли, деталі, комплектуючі частини, у тому числі іншої модифікації, що випускаються в обмін знятих із виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не має права вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації.
Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого вартості такого майна (у разі відшкодування збитків).
Згідно п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», у разі пошкодження внаслідок дій винної особи окремих деталей, вузлів, агрегатів транспортного засобу розмір реальних збитків необхідно визначати виходячи з вартості запасних частин і відновлювального ремонту.
Згідно з ч. 1 ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатньої страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до пункту 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої ст. 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).
Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.
З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду».
За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст.1191 ЦК набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.
Отже, з урахуванням ч. 1 ст. 1172 ЦК відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу шкоду, заподіяну його працівником.
Виходячи з наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов'язки на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі №6-108цс13, підтриманою у постановах Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі №373/1773/18-ц (провадження №61-17948св19), від 20 листопада 2019 року у справі №501/2298/16-ц (провадження №61-31268св18), від 05 вересня 2018 року у справі №534/872/16-ц (провадження №61-11969св18).
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача майнової шкоди у розмірі 1119624,35 грн., оскільки майнова шкода є доведеною та обґрунтованою.
Доводи апеляційної скарги про те, що Товариство не визнає позовні вимоги, щодо стягнення частини суми матеріального збитку у розмірі 1003953,17 грн. у зв'язку із наявністю вини у ДТП обох водіїв-учасників, і при дотриманні водієм ОСОБА_3 п.п. 10.1. та 12.3. Правил дорожнього руху цієї ДТП не сталося б, оскільки, водій мала достатньо часу зреагувати та застосувати гальмування для уникнення зіткнення з транспортним засобом КАМАЗ, тобто у діях водія ОСОБА_3 наявний причинно-наслідковий зв'язок із настанням зазначеного ДТП, а тому за настання ДТП відповідальні обидва водії,при цьому відсутність постанови суду про притягнення до адміністративної відповідальності водія ОСОБА_3 за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, не є беззаперечним фактом відсутності її вини, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки постановою Коростишівського районного суду Житомирської області від 11 січня 2023 року по справі №935/2796/22 встановлено, що ДТП виникла внаслідок порушення водієм ОСОБА_2 п.п. 10.1., 10.4. ПДР України.
У вказаній постанові суд дійшов висновку про наявність у діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та про прямий причинний взаємозв'язок його дій із настанням ДТП.
Крім того, судом зазначено про те, що ОСОБА_2 не було надано жодних переконливих доводів, підтверджених відповідними доказами, які б давали суду підстави поставити під сумнів правдивість обставин, викладених у матеріалах адміністративної справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 81 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
За змістом ч. 8 ст. 81 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Поняття преюдиційність (преюдиціальність) судового рішення безпосередньо пов'язана з конституційними нормами про: обов'язковість судового рішення авторитет і неупередженість правосуддя. Преюдиційні обставини - це обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили.
За змістом ч. 4 ст. 82 ЦПК України, учасники процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи.
Правовий висновок Верховного суду у справі №320/4938/17 встановлює, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Установлені у прийнятих раніше судових рішеннях факти мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ (постанова КГС ВС віл 26.11.2019 по справі №922/643/19).
Частиною 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою №48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою №28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів, щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (постанова КЦС ВС від 17.12.2019 по справі №641/1793/17).
З урахуванням вищезазначеного, особисте тлумачення апелянтом про вину, обопільну вину у ДТП обох водіїв-учасників, наявність причинно-наслідкового зв'язку не може розглядатися судом як фактичні обставини, які мали місце бути, з урахуванням наявності постанови Коростишівського районного суду Житомирської області від 11 січня 2023 року у справі №935/2796/22, яка набрала законної сили, та у якій встановлено, за чиєї вини відбулася ДТП, та яка взята судом першої інстанції до уваги при прийнятті рішення.
Тобто, Коростишівський районний суд Житомирської області, повною мірою дослідивши матеріали справи, дійшов беззаперечного висновку про наявність у ДТП лише вини ОСОБА_2 , про що свідчить зміст постанови та відсутність даних про те, що була встановлена вина ОСОБА_3 .
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що особа, яка не погоджується з ухваленим рішенням суду, не була позбавлена права на його оскарження, однак, постанова Коростишівського районного суду Житомирської області від 11 січня 2023 року у справі №935/2796/22 не оскаржувалася ні апелянтом, ні третьою особою.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не надала жодного доказу, який би підтверджував, що 200000 грн. є реальною ринковою ціною залишків транспортного засобу на момент ДТП, а тому розрахунок матеріального збитку є неправильним, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.
Порядок відшкодування шкоди, пов'язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано ст. 30 Закону №1961-IV, який згідно зі ст. 8 ЦК (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду. Тобто транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим, а власник транспортного засобу згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.
У разі якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди.
Якщо ж транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди виплачується у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди та витратам з евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Як вбачається з матеріалів справи, 12 лютого 2023 року між позивачем та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу №8046/2023/3654567 транспортного засобу, відповідно до якого позивач передала у власність покупцеві транспортний засіб «BMW Х5», 2015 року випуску. Відповідно до п. 3.1. вказаного договору, ціна транспортного засобу складає 200000 грн.
Таким чином, з урахуванням продажу транспортного засобу, позивачем було отримано 200000 грн., а тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме ця сума має враховуватись при вирішенні розміру загальної матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу.
Щодо заперечень апелянта в частині завдання позивачу моральної шкоди, ненадання доказів, які б підтверджували наявність заявлених обставин, що могли стати причиною моральних страждань позивача, колегія суддів зазначає наступне.
Вимоги частин 2 та 3 ст.23 ЦК України передбачають, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).
Відповідно до роз'яснень, наведених у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат(їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до вимог частин 2 та 5 ст.1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовійпідставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Судом встановлено, що 21 жовтня 2022 року приблизно о 18 год 00 хв на автодорозі Київ-Чоп (М-06, 115 км.) сталася ДТП за участі: автомобіля «BMW Х5», д.н.з. НОМЕР_1 (який на праві власності належав позивачу, відповідно до свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_4 ), та автомобіля «КамАЗ», д.н.з. НОМЕР_2 , з напівпричепом «СЗАП», д.н.з. НОМЕР_3 (власником яких є відповідач, що підтверджується листом Головного сервісного центру МВС України від 06 березня 2024 року).
На момент ДТП, керування автомобілем «КамАЗ», д.н.з. НОМЕР_2 , з напівпричепом «СЗАП», д.н.з. НОМЕР_3 , здійснювала третя особа ОСОБА_2 , який перебував у трудових відносинах з відповідачем, та виконував безпосередньо свої трудові обов'язки.
Зазначена ДТП мала місце з вини третьої особи ОСОБА_2 , що встановлено постановою Коростишівського районного суду Житомирської області від 11 січня 2023 року по справі №935/2796/22, яка набрала законної сили.
Тобто, діями співробітника відповідача, під час виконання трудових обов'язків, позивачу було завдано моральних страждань, внаслідок пошкодження її майна - автомобіля «BMW X5» д.н.з. НОМЕР_1 .
Отже, ТОВ «А.Т.К.» має нести відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 ст. 1187 ЦК України).
Отже, обов'язок доведення вини, власника або володільця джерела підвищеної небезпеки покладено саме на власника або володільця джерела підвищеної небезпеки.
Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року №14-463цс18 (справа №210/5258/16-ц) та постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 року №61-44173св18 (справа №336/3665/16-ц).
Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату.
Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 1193 ЦК України). Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).
Врахувавши наведені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач має нести відповідальність за моральну шкоду, завдану таким джерелом, незалежно від наявності його вини.
Разом із цим, відповідачем не доведено наявність підстав для повного звільнення його від відповідальності у зв'язку із тим, що завдання шкоди сталося внаслідок обставин непереборної сили або умислу потерпілого.
Згідно практики ЄСПЛ деякі форми нематеріальної шкоди, включаючи моральні страждання, за самою їхньою природою не завжди можна підтвердити конкретними доказами, але це не заважає суду присуджувати грошову компенсацію, якщо у нього є розумні підстави вважати, що заявник зазнав моральної травми, яка потребує такого відшкодування (рішення у справі Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства Abdulaziz, Cabales and Balkandaliv. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, № 94, п.96).
Пунктом 6.4 Методичних рекомендацій «Відшкодування моральної шкоди» (лист Міністерства юстиції від 13 травня 2004 року № 35-13/797) роз'яснено, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним.
Практика ЄСПЛ з питання відшкодування моральної шкоди свідчить про те, що оцінка такої шкоди за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. При ньому судова практика має забезпечувати правову визначеність у питанні щодо компенсацій за вчинення аналогічних правопорушень.
З цього погляду можливість людини реалізувати своє природне право на одержання компенсації за страждання і переживання, спричинені посяганням на належні їй особисті немайнові блага, слід розцінювати як один з виявів верховенства права. Водночас усвідомлення взаємозв'язку відшкодування моральної шкоди з правом на доступ до ефективного засобу юридичного захисту вочевидь має спиратися на загальне переконання у спроможності юрисдикційного органу сформувати обґрунтоване уявлення щодо наявності та специфіки втілення моральної шкоди, що зазвичай виникає за подібних життєвих обставин.
У переважній більшості випадків ЄСПЛ: а) наголошує па розумно очікуваних. передбачуваних або звичайних за подібних обставин негативних наслідках, що мали б виникнути у немайновій сфері потерпілої особи; б) виходить з розумного врахування суті порушеного права, особливостей вчинення конкретного правопорушення та характерного для останнього негативного впливу на стан потерпілого; в) при визначенні розміру моральної шкоди керується власного практикою в аналогічних справах.
Отже, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженої Головою ЄСПЛ на підставі статті 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди необхідно виходити з того, що моральна шкода позивачу завдана внаслідок пошкодження її майна - автомобіля «BMW X5» д.н.з. НОМЕР_1 , втрати нормальних життєвих зав'язків, які вимагали від останньої додаткових зусиль для організації свого життя, відчуття нею негативних емоцій, перебування у стресовій ситуації, тривалого захисту в суді свого порушеного права.
При чому, наявність у власності позивача інших транспортних засобів ніяким чином не спростовує спричинення їй моральної шкоди через ДТП, винуватцем якої є третя особа.
Також, продаж залишків транспортного засобу третій особі не виключає завдання моральної шкоди позивачу, оскільки, такий продаж не повернув позивача у той стан, який був до ДТП, через втрату транспортного засобу, організацію свого життя та саму подію ДТП, такий продаж відбувся не відразу після ДТП, що викликало занепокоєння та душевні переживання позивача, оскільки до продажу транспортного засобу позивач займалася пошуком коштів для ремонту автомобіля, що також призвело до душевних страждань, а тому доводи апеляційної скарги про те, що позивачу не було заподіяно моральної шкоди, і на обґрунтування вимог в цій частині нею не надано жодного доказу, суд апеляційної інстанції оцінює критично.
Отже, беручи до уваги характер моральних страждань, які перенесла позивач, враховуючи її турботи і хвилювання, відмова відповідача у врегулюванні питання мирним шляхом, необхідність звернення до суду, щодо захисту своїх прав, ставлення відповідача до виниклих правовідносин, а також виходячи із принципів розумності, виваженості, справедливості та співмірності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 50000 грн., що є справедливим та співмірним перенесеним ОСОБА_1 моральним стражданням.
Щодо оскарження ТОВ «А.Т.К.» додаткового рішення суду першої інстанції, то апеляційний суд зазначає наступне.
Встановлено, що у лютому 2025 року представником позивача подано до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, у якій просила суд: ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача вартість витрат на правничу допомогу у розмірі 49000 грн.
Крім того, у лютому 2025 року представником відповідача також подано заяву, у якій просив суд: ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з позивача на користь відповідача вартість витрат на професійну правничу допомогу, вартість проведення судових автотехнічної та транспортно-товарознавчої експертиз у загальному розмірі 78250 грн.
Стороною позивача на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надано: договір про надання правової допомоги №18/12/2023 від 18 грудня 2023 року; акти про прийняття-передачу наданої правової допомоги від 01 січня 2024 року, 05 лютого 2024 року, 27 лютого 2024 року, 11 квітня 2024 року, 18 липня 2024 року, 01 жовтня 2024 року, 21 листопада 2024 року, 14 лютого 2025 року, 24 лютого 2025 року.
Стороною відповідача на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надано: договір про надання правової допомоги №07/09-16 від 07 вересня 2023 року; акт про надання правової допомоги від 21 лютого 2025 року за вказаним договором, згідно якого, сума наданих адвокатом послуг, становить 54250 грн.; копію платіжної інструкції кредитового переказу коштів від 21 лютого 2025 року про фактичну сплату 54260 грн. відповідачем за надані послуги з правничої допомоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, що пов'язані з розглядом справи, належать витрати 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч.1 ст.134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволенихпозовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має врахувати: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч. 3 ст. 141 ЦПК України).
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч. 1 ст. 270 ЦПК України визначено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі №673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Крім того, розмір винагороди за надання правової допомоги визначений в договорі у вигляді фіксованої суми не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу, що узгоджується з правовою позицією, викладеній у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19.
Згідно ч. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
З урахуванням викладеного, проаналізувавши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку під час ухвалення додаткового рішення про часткове задоволення заяв та відшкодуванню судових витрат на професійну правничу допомогу, яку сторони понесли у зв'язку з розглядом зазначеної справи, та стягнув з ТОВ «А.Т.К.» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну (правничу) допомогу у розмірі 21596 грн., а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для його скасування.
Судом першої інстанції вірно враховано, що заявлена сторонами сума витрат на професійну правничу є неспівмірною із складністю справи та обсягом виконаних адвокатами робіт в інтересах сторін, не відповідає критеріям розумності їхнього розміру та справедливості з урахуванням розміру заявлених вимог, та зменшив суму витрат на професійну правничу допомогу понесену стороною позивача до 26240 грн., понесену стороною відповідача до 4644 грн., що є обґрунтованим та відповідає дійсним і необхідним витратам, які змушені були понести сторони у цій справі, зважаючи на те, що позов було задоволено частково на 82%.
Посилання апелянта на зловживання позивачем своїми просувальними правами, колегією суддів оцінюється критично, оскільки відповідачем не доведено здійснення позивачем дій, які мають законодавчо закріплені ознаки зловживання процесуальними правами.
Частиною 9 ст. 141 ЦПК України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником своїми процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу на їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1)подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2)подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3)подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4)необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5)укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами.
У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (ч. 4 ст. 44 ЦПК України).
Невід'ємним елементом процесуальної поведінки є добросовісне користування процесуальними правами учасниками судового процесу та їхніми представниками. Недобросовісна поведінка вважається зловживанням процесуальними правами.
Тобто, якщо зловживання правом процесуальним законодавством розкривається через недобросовісну поведінку, ключовим для його визначення є визначення поняття недобросовісної поведінки.
Отже, зловживання цивільними процесуальними правами це недобросовісні дії учасників судового процесу, направлені на реалізацію суб'єктивного права всупереч його призначенню, за допомогою яких один учасник цивільного процесу чи його представник навмисно або недбало заподіює шкоду іншим учасникам процесу чи їх представникам чи правосуддю в цілому.
При цьому, не йдеться про те, що має бути оцінена будь-яка поведінка учасника судового процесу на предмет її добросовісності, оскільки поодинокі випадки поведінки, що можуть мати зовнішній вигляд недобросовісної, можуть мати інші причини: необізнаність, помилка тощо. Але на умисну недобросовісну поведінку може вказувати зокрема, систематичність, відсутність розумних підстав певної поведінки тощо.
Визначення зловживання процесуальними правами тільки через категорію «дії, що суперечать завданню цивільного судочинства» саме по собі не дає змоги виявити, що є зловживанням процесуальними правами, а що є реалізацією процесуальних прав учасниками процесу, але, наприклад, таке, що веде до втрат процесуального часу. Тільки визнання відповідних дій недобросовісною поведінкою дає змогу говорити про зловживання процесуальними правами.
Таким чином, зловживанням процесуальними правами може бути визнана будь-яка поведінка, яка має ознаки недобросовісної.
На суд покладено обов'язок запобігання зловживанню учасниками судового процесу їх правами та вжиття заходів для виконання ними їх обов'язків (ст. 12 ЦПК України).
Відтак, для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, останньому згідно з процесуальним обов'язком доказування необхідно було довести суду випадки зловживання позивачем чи її представником процесуальними правами або те, які саме неправильні дії позивача були нею здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяла позивач чи її представник недобросовісно; чи систематично протидіяли правильному та швидкому вирішенню спору; чи були дії позивача чи її представника умисні та який ступінь її вини й чим це підтверджується.
Як зазначено в постанові КС ВС від 03.06.2020 у справі №318/89/18, слід розмежовувати зловживання процесуальними правами та зловживання матеріальними (цивільними) правами. Вказані правові конструкції відрізняються як по суті, так і за правовими наслідками щодо їх застосування судом. При зловживанні процесуальними правами суд має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, позов чи застосувати інші заходи процесуального примусу. Натомість правовим наслідком зловживання матеріальними (цивільними) правами може бути, зокрема, відмова у захисті цивільного права та інтересу, тобто відмова в позові.
При цьому, застосування ч. 9 ст. 141 ЦПК України можливо у випадку, якщо судом в процесі розгляду справи було встановлено зловживання стороною процесуальними правами. У такому випадку суд мав би право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, позов чи застосувати інші заходи процесуального примусу.
Однак, як свідчать матеріали справи, в рамках розгляду справи судом не було встановлено зловживання стороною позивача процесуальними правами, а тому необґрунтованими є посилання відповідача на можливість застосування ч. 9 ст. 141 ЦПК України.
Також, колегія суддів звертає увагу, що зловживання процесуальними правами це винні процесуальні дії сторони та здійснюються вони з корисних або особистих мотивів.
При цьому, як свідчать матеріали справи та це не доведено відповідачем, вина сторони позивача у зловживанні процесуальними правами не встановлювалася, як і відсутні докази того, що сторона позивача зловживала процесуальними правами з корисних або особистих мотивів.
Таким чином, дії позивача, на які посилається відповідач, не є визначеними ч. 2 ст. 44 ЦПК України діями, які можна визнати зловживанням процесуальними правами, факти зловживання позивача процесуальними правами не підтверджені матеріалами справи, що свідчить про те, що відсутні підстави для покладення судових витрат позивача на позивача.
Інші доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди відповідача з висновками суду, повторюють доводи відзиву на позовну заяву. При цьому, докази та обставини, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи.
Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, рішення суду та додаткове рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не можуть бути скасовані з підстав, викладених у апеляційних скаргах.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «А.Т.К.» залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 лютого 2025 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 19 червня 2025 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба