Справа № 759/9257/25 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/3940/2025 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
28 травня 2025 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою представника власників майна ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 02 травня 2025 року про арешт майна,
за участю:
представника власників майна ОСОБА_9 ,
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 02 травня 2025 рокузадоволено клопотання прокурора у кримінальному провадженні - заступника начальника третього відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтриманням публічного обвинувачення першого управління Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 про арешт майна у кримінальному провадженні № 42024000000001043 від 09.09.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368-5 КК України.
Накладено арешт з метою забезпечення збереження речових доказів на майно, яке 30.04.2025 року вилучене в ході обшуку квартири, за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони користування ним, розпоряджання та відчуження, а саме на:
- мобільний телефон Iphone сірого кольору чохлі чорного кольору;
- мобільний телефон Iphone білого кольору в рожевому чохлі;
- банківську картку «Ощадбанк» на ім'я ОСОБА_11 № НОМЕР_1 ;
- банківську картку «ПриватБанк» № НОМЕР_2 ;
- банківську картку «ПриватБанк» № НОМЕР_3 .
Не погоджуючись із вказаною ухвалою слідчого судді, представник власників майна ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 02 травня 2025 року та відмовити повністю у задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на майно, вилучене 30.04.2025 року в ході обшуку квартири за адресою АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, представник власників майна посилається на те, що у вказаному кримінальному провадженні жодній особі не повідомлено про підозру, а ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не мають жодного процесуального статусу, в тому числі свідка.
Зазначає, що ухвала слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва була постановлена в день подання клопотання, без виклику третіх осіб, щодо майна яких вирішувалось питання про арешт, та без виклику їх представників.
Звертає увагу на те, що слідчим суддею не було повідомлено та не викликано власників тимчасово вилученого майна для розгляду клопотання прокурора про арешт. У результаті клопотання було розглянуто без їх належного повідомлення та участі, чим істотно порушено положення ч. 1 ст. 172 КПК України та права власників майна, гарантовані ст. 64-2 КПК України.
Як вказує представник, 30.04.2025 року було проведено обшук у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_7
02.05.2025 року, згідно з інформацією із розділу «Стан розгляду справ», прокурором було подано клопотання до суду про накладення арешту на майно.
Представник зазначає, що ним були вжиті всі належні заходи для участі у судовому засіданні. Зокрема, 01.05.2025 року о 12:40 було подано клопотання №1-36 до слідчого з проханням долучити документи адвоката, як представника власника майна, та зазначити його анкетні дані у поданому до суду клопотанні, щоб забезпечити його виклик. 05.05.2025 року слідчим було повідомлено, що документи долучено.
Крім того, 01.05.2025 року о 12:41 представником було направлено клопотання №2-36 на ім'я голови Святошинського районного суду м. Києва з проханням викликати його для участі у розгляді клопотань про арешт майна.
Однак, власники майна не були повідомлені про розгляд клопотання, а слідчий суддя розглянув його за декілька годин, тоді як закон передбачає строк у два дні, не забезпечивши право на участь та на правничу допомогу адвоката, чим грубо порушено положення ст. 42, ст. 64-2, ч. 1 і 2 ст. 172 КПК України.
Внаслідок цього, як зазначає представник, власники майна були позбавлені можливості подати слідчому судді докази та пояснення. Таким чином, ухвала була постановлена без належного судового розгляду та без з'ясування фактичних обставин справи.
Звертає увагу на те, що клопотання прокурора про арешт майна не відповідає вимогам ч. 2 ст. 171 КПК України та підлягало поверненню прокурору, однак слідчим суддею цього зроблено не було, чим порушено ч. 3 ст. 172 КПК України.
Також апелянт посилається на те, що до клопотання не було долучено документів, які підтверджують право власності на майно, та не зазначено, кому саме належить арештоване майно - ОСОБА_6 чи ОСОБА_7 .
Вказує, що слідчий суддя, не з'ясувавши власника майна і не надавши можливості останнім надати пояснення щодо підстав володіння та користування вказаним майном, розглянув клопотання, яке не відповідало вимогам п. 3 ч. 2 ст. 171 КПК України.
Також апелянт вважає, що слідчим суддею порушено ч. 3 ст. 132 КПК України, оскільки захід забезпечення кримінального провадження було застосовано без доведення прокурором обставин, які обґрунтовують його необхідність.
Окремо звертає увагу на те, що у матеріалах справи відсутні належні докази існування обґрунтованої підозри та невідповідності правової кваліфікації, за якою розслідується кримінальне провадження, фактичним обставинам, які досліджуються у вказаному кримінальному провадженні.
Зокрема, в оскаржуваній ухвалі зазначено, що клопотання про накладення арешту на майно подане в межах досудового розслідування кримінального провадження 42024000000001043 від 09.09.2024 року за ст. 368-5 КК України - «Незаконне збагачення».
У витягу з ЄРДР зазначено наступний короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення:
«Службова особа одного з військових формувань, будучи особою, уповноваженою на виконання функцій держави, набув необґрунтовані активи, вартість яких більше ніж на шість тисяч п'ятсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян перевищує його законні доходи.».
На думку апелянта, з вказаного короткого викладу фактичних обставин слідчий суддя взагалі не міг пересвідчитися, що вказане кримінальне провадження стосується ОСОБА_6 та/або ОСОБА_7 .
Більше того, прокурором відповідно до вимог ч. 6 ст. 132 КК не підтверджено існування обґрунтованої підозри щодо вчинення будь-якого кримінального правопорушення.
Постанова про визнання та приєднання до матеріалів кримінального провадження речових доказів від 30.04.2025 року, без зазначення у резолютивній частині, що вилучене майно визнано у вказаному кримінальному провадженні речовими доказами.
Крім цього, апелянт наголошує, що у матеріалах, доданих до клопотання, відсутній висновок НАЗК або інші документи, що могли б підтвердити факт незаконного збагачення чи недостовірних даних у деклараціях.
Вказує, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не перебувають у шлюбі, не мають фактичних шлюбних стосунків і не проживають разом, тому ОСОБА_6 не повинен був відображати ОСОБА_7 у своїй декларації. Усі його активи набуті законно, задекларовані та не перевищують сукупний дохід за 2016-2024 роки.
Наголошує, що майно, яке належить ОСОБА_7 , є її особистою приватною власністю, придбане за грошові кошти, отримані від господарської діяльності, та не має відношення до ОСОБА_6 .
Стверджує, що клопотання прокурора про арешт майна не містить обґрунтування потреби в арешті телефонів та банківських карток, а слідчий суддя не встановлював таких обставин, чим порушено п. 2 ч. 3 ст. 132 КПК України.
В апеляційній скарзі представник також посилається на те, що вилучене майно не відповідає критеріям речового доказу, передбаченим ст. 98 КПК України, а постанова слідчого від 30.04.2025 року не містить у резолютивній частині визнання цього майна речовими доказами.
Зазначає, що мобільні телефони (Iphone сірого та білого кольору) належать ОСОБА_7 , самі по собі не є речовими доказами, а в клопотанні не обґрунтовується потреба у проведенні експертизи.
Стверджує, що банківські картки, зокрема картка Ощадбанку на ім'я ОСОБА_6 та дві картки ПриватБанку на ім'я ОСОБА_7 , не є і не можуть бути речовими доказами, а накладення арешту на банківські картки обмежує ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у користуванні банківськими послугами та власними коштами без будь-яких обмежень або заборон розпоряджатися грошовими коштами, що знаходяться на їх банківських рахунках.
Звертає увагу на те, що слідчий суддя не навів в ухвалі обґрунтування, що майно відповідає ознакам речового доказу, не з'ясував, хто є його власником, і не встановив правових підстав для арешту відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України.
Вказує, що арешт накладено без доведення необхідності його застосування, без встановлення ризиків, передбачених ч. 1 ст. 170 КПК України, а також із порушенням ч. 11 ст. 170 КПК України.
Апелянт посилається також на те, що слідчий суддя не врахував обставини, передбачені ч. 2 ст. 173 КПК України, зокрема розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Апелянт вважає, що обмеження права власності ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вигляді користування мобільними телефонами, а також банківськими картками, за умови ненакладення арешту на розрахункові рахунки, не є розумним та співмірним завданням кримінального провадження, оскільки шляхом накладення арешту на вказане майно жодне з завдань кримінального провадження не досягається, а навпаки порушуються основні засади кримінального провадження, зокрема право на вільне володіння, користування та розпорядження майном.
Наголошує, що слідчим суддею застосовано найбільш обтяжливий спосіб арешту, що порушує ч. 4 ст. 173 КПК України, оскільки накладення арешту на телефони та банківські картки суттєво обмежує власників у розпорядженні майном без повідомлення про підозру.
Підсумовуючи викладене вище, представник зазначає, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, внаслідок неповноти судового розгляду, невідповідності фактичним обставинам справи та за відсутності доказів, а тому підлягає скасуванню.
В судове засідання прокурор не з'явився, про дату, час та місце судового засідання його повідомлено у встановленому законом порядку, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності прокурора, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника власників майна ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_9 , яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, Відділом розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління ГУНП в Київській області за процесуального керівництва Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 42024000000001043 від 09.09.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368-5 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що згідно з приміткою до ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції» у цілях розділу VII з урахуванням положення статті 1 цього Закону членами сім'ї суб'єкта декларування, які не є його подружжям або неповнолітніми дітьми станом на останній день звітного періоду, вважаються особи, що спільно проживали із суб'єктом декларування станом на останній день звітного періоду або сукупно протягом не менше 183 днів протягом року, що передує року подання декларації.
Однак, згідно з даними з Єдиного державного реєстру декларацій встановлено, що начальник Північного управління замовника робіт (далі Північне УЗР) ЄДРПОУ - 26630164, ОСОБА_6 в щорічних деклараціях не відображає членів сім'ї, зокрема співмешканку (дружину) - ОСОБА_7 .
ОСОБА_6 у 2016 році фіктивно розірвав шлюб із дружиною ОСОБА_7 з метою умисного приховування незаконного отримання доходів та майна. При цьому, останні продовжують проживати разом, в анкетних даних вказують однакову адресу, використовують одну і ту ж саму поштову скриньку та схожі номери мобільних телефонів, мають спільних дітей, ведуть спільний побут, разом їздять у відпустки за кордон та по Україні, тощо.
ОСОБА_6 протягом всього періоду своєї трудової діяльності був військовослужбовцем та постійно працював в системі військових установ, що займаються будівництвом, ремонтом, обслуговуванням споруд та будівель. У 2020 році за рішенням Міністерства оборони України ОСОБА_6 відкликано із запасу та призначено на посаду начальника Північного УЗР у військовому званні полковника.
Згідно з відомостями про доходи встановлено, що з 2010 року по теперішній час ОСОБА_6 отримав офіційний дохід у розмірі близько 6 млн. грн. (заробітна плата, пенсія, соціальні виплати, надання в оренду землі). За вказаний період останнім набуто таку нерухомість: квартиру, житлового будинку та земельної ділянки 0,21 га, дві земельні ділянки, яку відображено в декларації про доходи. Також ОСОБА_6 офіційно задекларував автомобіль AUDI Q5, 2013 року випуску, ринкова вартість якого - 350 тис. грн., перевищує зазначену вартість в декларації, та готівкові кошти - 55 тис. доларів США та 40 тис. Євро.
Разом з тим, за наявними даними ОСОБА_6 умисно приховано транспортні засоби, а саме, вантажний автомобіль Renault T460 2014, який перебуває у власності останнього.
Крім того встановлено, що ОСОБА_6 у 2021 році не відобразив в декларації придбання (придбано за кордоном) та реалізацію («продано» дружині) вантажного автомобіля Renault Premium 380.19., 2011 року випуску, та Renault Т460, 2013 року випуску, напівпричіп Mega MNL, 2014 року випуску, та Bador НП-C30, 2018 року випуску, загальна ринкова вартість яких становить близько 2,4 млн. грн.
Щодо співмешканки (дружини) останнього - ОСОБА_7 , встановлено, що до 2015 року остання також працювала в КЕВ м. Чернігів, в подальшому звільнилась та почала займатися підприємницькою діяльністю. Згідно з відомостями про доходи встановлено, що з 2010 року по теперішній час ОСОБА_7 набуто таку нерухомість: земельна ділянка 0,12 га, дві квартири з паркомісцем та коморою, нежитлове приміщення, квартиру, дві земельні ділянки та житловий будинок, орієнтовна ринкова вартість активів сягає близько 10 млн. грн.
За попередніми оцінками розмір набутих активів, які не відповідають офіційному доходу ОСОБА_6 та членів його сім'ї, може становити понад 10 млн. грн.
30.04.2025 року в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 проведено обшук, в ході якого виявлено та вилучено:
- мобільний телефон Iphone сірого кольору чохлі чорного кольору;
- мобільний телефон Iphone білого кольору в рожевому чохлі;
- банківська картка «Ощадбанк» на ім'я ОСОБА_11 № НОМЕР_1 ;
- банківська картка «ПриватБанк» № НОМЕР_2 ;
- банківська картка «ПриватБанк» № НОМЕР_3 .
Постановою старшого слідчого СУ ГУНП в Київській області ОСОБА_12 від 30.04.2025 року про визнання речовими доказами зазначені речі, які вилучені в ході обшуку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
02.05.2025 року (клопотання датоване 01.05.2025 року) прокурор у кримінальному провадженні - заступник начальника третього відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтриманням публічного обвинувачення першого управління Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 звернувся до слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва з клопотанням про арешт майна, у кримінальному провадженні № 42024000000001043 від 09.09.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368-5 КК України, у якому просив накласти арешт з метою забезпечення збереження речових доказів на майно, яке 30.04.2025 року вилучене в ході обшуку квартири, за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони користування ним, розпоряджання та відчуження, а саме на:
- мобільний телефон Iphone сірого кольору чохлі чорного кольору;
- мобільний телефон Iphone білого кольору в рожевому чохлі;
- банківську картку «Ощадбанк» на ім'я ОСОБА_11 № НОМЕР_1 ;
- банківську картку «ПриватБанк» № НОМЕР_2 ;
- банківську картку «ПриватБанк» № НОМЕР_3 .
Клопотання прокурор обґрунтовував тим, що вилучені речі мають значення для встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення. Зокрема, вони можуть містити інформацію про походження, обіг та використання коштів, які можуть бути предметом злочину, а також підтверджувати зв'язок між причетною особою та фінансовими активами, здобутими злочинним шляхом.
Таким чином, в органу досудового розслідування є достатньо даних вважати, що перелічені вище речі зберегли на собі сліди кримінального правопорушення та можуть містити відомості, які можуть бути використані як докази фактів чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Накладення арешту на зазначені речі є необхідним для запобігання їх знищенню чи прихованню, що може унеможливити встановлення істини у кримінальному провадженні та завдати шкоди слідству. Таким чином, вилучення та арешт речей спрямовані на забезпечення належного, повного й об'єктивного досудового розслідування.
У зв'язку з вищевикладеним, для забезпечення збереження речових доказів, виникла необхідність у накладенні арешту на вказані речі, що передбачено п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 02 травня 2025 року задоволено клопотання прокурора у кримінальному провадженні - заступника начальника третього відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтриманням публічного обвинувачення першого управління Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 про арешт майна у кримінальному провадженні № 42024000000001043 від 09.09.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368-5 КК України.
Накладено арешт з метою забезпечення збереження речових доказів на майно, яке 30.04.2025 року вилучене в ході обшуку квартири, за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони користування ним, розпоряджання та відчуження, а саме на:
- мобільний телефон Iphone сірого кольору чохлі чорного кольору;
- мобільний телефон Iphone білого кольору в рожевому чохлі;
- банківську картку «Ощадбанк» на ім'я ОСОБА_11 № НОМЕР_1 ;
- банківську картку «ПриватБанк» № НОМЕР_2 ;
- банківську картку «ПриватБанк» № НОМЕР_3 .
Задовольняючи дане клопотання, подане в межах кримінального провадження № 42024000000001043 від 09.09.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368-5 КК України, слідчий суддя виходив з наявності передбачених ст. 170 КПК України підстав для накладення арешту на вказане майно, з метою збереження речових доказів.
З таким рішенням слідчого судді колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою, зокрема, і збереження речових доказів.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Згідно з ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
У відповідності до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладено у встановленому цим КПК порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Згідно з ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.
На переконання колегії суддів, задовольняючи дане клопотання, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав, передбачених ст. 170 КПК України, для накладення арешту на вилучене майно, оскільки вказане майно в даному кримінальному провадженні відповідає критеріям, визначеним в ст. 98 КПК України та визнане речовим доказом у даному кримінальному провадженні постановою слідчого від 30.04.2025 року.
При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, та обґрунтовано задоволено клопотання прокурора про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту, перевірив співрозмірність втручання у права особи з потребами кримінального провадження.
Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Тому, з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто його власник, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
З огляду на наведене та враховуючи, що судом першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, та враховано, що для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні цього майна до встановлення фактичних обставин вчинення злочину, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно.
Тобто, слідчий суддя обґрунтовано, всупереч доводам представника, у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з метою забезпечення його збереження, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням унеможливлення настання наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню.
Беззаперечних доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.
При цьому, незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізації мету досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбачені ч. 1 ст. 170 КПК України.
Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Слід зауважити і на тому, що досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, а органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінального правопорушення, у тому числі усіх причетних до вказаного кримінального правопорушення осіб.
Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали ретельно перевірялися, проте не знайшли свого підтвердження, оскільки рішення слідчого судді ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом.
Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.
З урахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги про те, що у матеріалах справи відсутні належні докази існування обґрунтованої підозри та невідповідності правової кваліфікації, за якою розслідується кримінальне провадження, фактичним обставинам, які досліджуються у вказаному кримінальному провадженні, а у матеріалах, доданих до клопотання відсутній висновок НАЗК або інші документи, що могли б підтвердити факт незаконного збагачення чи недостовірних даних у деклараціях, а також про те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не перебувають у шлюбі, не мають фактичних шлюбних стосунків і не проживають разом, тому ОСОБА_6 не повинен був відображати ОСОБА_7 у своїй декларації і усі його активи набуті законно, задекларовані та не перевищують сукупний дохід за 2016-2024 роки, є передчасними та такими, що не є предметом оцінки слідчого судді під час розгляду клопотання про арешт майна.
Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Доводи апеляційної скарги про те, що у вказаному кримінальному провадженні жодній особі не повідомлено про підозру, а ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не мають жодного процесуального статусу, в тому числі свідка, а також про те, що слідчий суддя не з'ясував, хто є власником майна і про те, що майно, яке належить ОСОБА_7 , є її особистою приватною власністю, придбане за грошові кошти, отримані від господарської діяльності, та не має відношення до ОСОБА_6 , колегією суддів відхиляються, оскільки з огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
При цьому, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження, при вирішенні питання щодо арешту майна, з підстав визначених ст. 170 КПК України, потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Твердження апелянта про відсутність підстав для арешту майна та про те, що арештоване майно не може бути речовим доказом та не відповідає критеріям ст. 98 КПК України, є безпідставними, так як встановлені прокурором фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що вилучені речі можуть містити інформацію про походження, обіг та використання коштів, які можуть бути предметом злочину, а також підтверджувати зв'язок між причетною особою та фінансовими активами, здобутими злочинним шляхом, а отже арештоване майно відповідає ознакам, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
Прокурором при розгляді клопотання було доведено, що вилучене під час обшуку майно відповідає критеріям, встановленим ст. 98 КПК України, та є речовим доказом, оскільки може містити відомості, які можуть бути використані як докази фактів чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, тому висновок слідчого судді про накладення арешту на дане майно відповідає вимогам кримінального процесуального закону та прав ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , як власників арештованого майна не порушує.
Колегія суддів відхиляє також доводи апелянта про те, що постанова слідчого від 30.04.2025 року про визнання майна речовими доказами носить формальний характер та не містить інформації про визнання майна речовим доказом, так як вказана постанова слідчого, а також клопотання прокурора про арешт майна, з посиланням на встановлені у кримінальному провадженні фактичні обставини кримінального правопорушення, всупереч твердженням представника власників майна, містять відповідні мотиви та підстави на обґрунтування висновку про відповідність такого майна ознакам речових доказів, визначеним ст. 98 КПК України, зокрема, посилання на те, що зазначене майно містить відомості, які можуть бути використані як доказ фактів і обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Колегією суддів перевірено також доводи апелянта про те, що судовий розгляд проведено без участі власників майна. Дана обставина знайшла своє підтвердження, однак колегія суддів цю обставину не вважає істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що потягло б за собою скасування оскаржуваної ухвали, з урахуванням строків розгляду даної категорії клопотань відповідно до вимог ч. 1 ст. 172 КПК України, та з урахуванням того, що в такому випадку відповідно до вимог ч. 1 ст. 174 КПК України, у власника майна виникає право звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна.
Крім того, слід зауважити, що процесуальні права власників майна щодо подачі пояснень та заперечень стосовно накладеного арешту відновлено під час апеляційного розгляду, де останні не були обмежені в своїх правах відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
Не спростовують висновків слідчого судді і доводи апеляційної скарги про неспівмірність обмеження прав власників майна завданням кримінального провадження, оскільки на переконання колегії суддів, слідчий суддя при вирішенні питання про накладення арешту на майно, дійшов обґрунтованого висновку про те, що в даному випадку обмеження права власності є розумним і співмірним завданням кримінального провадження, з огляду на встановлені обставини даного кримінального провадження, зважаючи на те, що на час прийняття рішення вони вимагали вжиття такого методу державного регулювання, як накладення арешту на вищезазначене майно.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Інші доводи апеляційної скарги, з урахуванням наведеного, не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не встановлено.
При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду, -
Апеляційну скаргу представника власників майна ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 -залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 02 травня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4