Справа № 120/3484/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Віятик Н.В.
Суддя-доповідач - Курко О. П.
18 червня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Курка О. П.
суддів: Боровицького О. А. Ватаманюка Р.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради про зобов'язання вчинити дії,
ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Вінницької міської ради про зобов'язання вчинити дії разом з доданими до неї матеріалами повернуто особі, яка її подала.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 312 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Як свідчать матеріали справи, до Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Вінницької міської ради про зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 25.03.2025 позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу у 7-денний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви, а саме:
- з метою достовірного встановлення того факту, що дана позовна заява підписана саме позивачем - ОСОБА_1 , а не іншою особою, позивачу необхідно надати суду відповідне письмове підтвердження чи пояснення про те, хто є дійсним підписантом цієї позовної заяви;
- зазначення ідентифікаційного коду відповідача як юридичної особи; відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету у нього та відповідача;
- привести зміст позовних вимог у відповідності до положень ст. 5 та п. 4 ч. 5 ст. 160 КАС України;
- надання доказів, що підтверджують, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги;
- надання доказів сплати судового збору, або належних доказів, які б підтверджували підстави звільнення від сплати судового збору.
17.04.2025 до суду надійшов лист щодо виконання ухвали від 25.03.2025, в якому зазначено, що ознайомившись зі змістом ухвали про залишення позовної заяви без руху, позивач дійшов до висновку щодо часткового задоволення, в частині надання два примірника нової редакції позовної заяви із зазначенням інформації щодо відсутності в нього електронного кабінету та надання копії нового посвідчення, а всі інші "примхи та химерники" залишив без задоволення.
Так, перевіряючи повноту усунення позивачем виявлених недоліків позовної заяви згідно ухвали суду від 25.03.2025, суд встановив, що такі недоліки не є усунутими в повному обсязі.
Як вже зазначалось вище, в ухвалі від 25.03.2025 суд вказав на низку недоліків позовної заяви та надав позивачу час для їх усунення.
Однак позивачем було проігноровано ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Відтак, відповідні недоліки позовної заяви усунуті не були.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, вона повертається позивачеві.
За нормами п. 2 частини 5 статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв'язку, адреса електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
При цьому судова колегія наголошує, що жодних винятків з правила щодо обов'язку позивача вказати у позовній заяві дані щодо ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України відповідача-суб'єкта закон не містить.
Водночас як у позовній заяві, так і на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачем не зазначено ідентифікаційного коду відповідача як юридичної особи.
Порушуючи норми п. 2 ч. 5 ст. 160 КАС України, позивач у позовній заяві не зазначив відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету у нього та відповідача.
Зазначені недоліки не є надміру формальними, оскільки їх виправлення в майбутньому може вплинути на ефективність виконання рішення, а також на своєчасність повідомлення сторін про рух справи, у зв'язку з недостатнім фінансуванням суду на здійснення витрат на закупівлю поштових марок та оплати послуг відправлення поштової кореспонденції.
Отже, в цій частині також позовна заява не відповідає вимогам п. 2 ч. 5 ст. 160 КАС України.
Крім того, відповідно до пункту 4 частини 5 статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Також, варто зауважити, що зміст позову складають два елемента - підстава та предмет позову. Підставою адміністративного позову є юридичні факти, на яких позивач обґрунтовує свої позовні вимоги до відповідача, тобто юридичні факти, з наявністю або відсутністю яких закон пов'язує виникнення, зміну або припинення правовідносин. Зазначення підстави позову сприяє встановленню спірних правовідносин та можливості прийняття справи до провадження суду. Предметом позову є та конкретна матеріально-правова вимога до відповідача, яка випливає із спірного матеріального публічно-правового відношення та з приводу якої адміністративний суд має прийняти рішення.
Способи захисту порушених прав фізичної та юридичної особи у сфері публічно-правових відносин визначаються статтею 5 КАС України.
Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
- визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
- встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
- прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Разом з тим, у прохальній частині адміністративного позову заявлено вимогу:
- зобов'язати Вінницьку міську раду повернути помилково сплачені кошти у сумі 810 грн.
Отже, враховуючи зазначене, суд акцентує увагу, що заявлені позовні вимоги позивача не відповідають змісту статті 5 КАС України. Враховуючи, що відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право звернутися до адміністративного суду з вимогою захистити її права, свободи чи законні інтереси, які були порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас у цьому випадку заявлені вимоги не підпадають під визначені ст. 5 КАС України способи захисту порушених прав.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відтак, обов'язок по визначенню (формулюванню) позовних вимог, з якими особа звертається до суду за захистом своїх прав, на етапі подання позовної заяви процесуальним законодавством покладено саме на позивача, саме для цього законодавцем визначені вимоги до позовної заяви, що міститься в статті 160 КАС України. Цей обов'язок не може бути перекладено на суд, оскільки саме позивач є зацікавленим в ефективному захисті своїх прав та ефективному здійснені судочинства за його позовною заявою.
Окрім того, суд звертає увагу, що відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Судом встановлено, що позивачем на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху не приведено позовну заяву у відповідності до положень ст. 5 та п. 4 ч. 5 ст. 160 КАС України. При цьому, в апеляційній скарзі ним також підтверджено вказані обставини.
При цьому ч. 2 ст. 94 КАС України передбачає, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом.
Відповідно до змісту позовної заяви позивач оскаржує протиправні дії відповідача щодо не повернення помилково сплачених коштів в сумі 810 грн.
Натомість до позовної заяви долучено лише документ "скарга від громадянина України" датований 02.12.2024, однак доказів його надіслання та отримання адресатом не надано.
Крім того, в позовній заяві позивач вказує, що його представником отримана відповідь на скаргу, згідно якої відповідач відмовив повертати помилково сплачені кошти.
В силу того, що згідно із ч. 4 статті 161 КАС України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, то не дотримання цих положень є недоліком позовної заяви.
З огляду на викладене і враховуючи те, що позивач не усунув в повному обсязі недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовну заяву належить повернути позивачеві на підставі п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України.
Окремо суд зауважує, що попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Сторона, яка задіяна у судовому розгляді справи, зобов'язана добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (ч. 2 ст. 44 КАС України).
У пункті 37 рішення від 18 листопада 2010 року у справі "Мушта проти України" Європейський суд з прав людини нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть звужувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.
Суд вважає, що повернення позовної заяви позивачу у зв'язку з невиконанням ухвали суду про усунення недоліків позовної заяви переслідує легітимну мету та має розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Адже розгляд позовної заяви, яка складена без дотримання вимог КАС, не передбачений положеннями процесуального законодавства. Позивач був повідомлений про наслідки неусунення недоліків у встановлений судом строк і мав реальну можливість їх усунути у визначений судом спосіб, чого, однак, не зробив.
Отже, рішення про повернення позовної заяви зумовлене не будь-яким свавільним небажанням суду розглядати звернення позивача до суду, а лише невиконанням ним процесуальних вимог закону щодо форми та порядку подання позовної заяви.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно з ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Курко О. П.
Судді Боровицький О. А. Ватаманюк Р.В.