Справа № 120/4926/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Мультян М.Б.
Суддя-доповідач - Курко О. П.
18 червня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Курка О. П.
суддів: Боровицького О. А. Ватаманюка Р.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
в квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 03.03.2025 ОСОБА_1 звернувся до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг із інформаційним запитом, в якому просив надати відповіді на наступні питання:
1. Надати роз'яснення, а саме - чи є визначення «виконавець комунальної послуги» тотожним визначенню «енергопостачальник» і на яких підставах?
2. Надати роз'яснення, а саме - чи є визначення «виконавець комунальної послуги» тотожним визначенню «електропостачальник» і на яких підставах?
3. Надати роз'яснення, а саме - чи є визначення «енергопостачальник» тотожним визначенню «електропостачальник» і на яких підставах?
4. Надати роз'яснення , а саме - чи є «електропостачальник» виконавцем комунальних послуг з постачання та розподілу електричної енергії і на яких підставах?
5. Надати роз'яснення, а саме - чи є визначення «споживач житлово-комунальних послуг» тотожним визначенню «споживач» і на яких підставах?
6. Надати роз'яснення, а саме - чи є визначення «споживач житлово-комунальних послуг» тотожним визначенню «побутовий споживач» і на яких підставах?
7. Надати роз'яснення, а саме - чи є побутовий споживач суб'єктом, який купує електричну енергію для власного споживання і на яких підставах?
8. Надати роз'яснення, а саме - чи є побутовий споживач суб'єктом (учасником) ринку електричної енергії і на яких підставах?
9. Надати роз'яснення, а саме - чи є індивідуальний споживач суб'єктом, який купує електричну енергію для власного споживання і на яких підставах?
10. Надати роз'яснення, а саме - чи є індивідуальний споживач, побутовий споживач суб'єктом (учасником) ринку електричної енергії і на яких підставах?
11. Надати роз'яснення, а саме - чи є індивідуальний споживач та побутовий споживач суб'єктами, на яких розповсюджуються положення (дія) ЗУ «Про ринок електричної енергії» і в якій самі частині?
12. Надати роз'яснення, а саме - чи є індивідуальний споживач, побутовий споживач, населення України суб'єктами на яких розповсюджуються у своїй дії Правила роздрібного ринку електричної енергії (ПРРЕЕ) , затверджені Постановою НКРЕКП №312 від 14.03.2018 і на яких підставах?
13. Надати роз'яснення, а саме - чи є електропостачальник суб'єктом господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору і на яких підставах?
14. Надати роз'яснення, а саме - чи є «продаж електричної енергії» за договором постачання електричної енергії споживачу тотожним визначенню «надання (виконання) комунальної послуги» з постачання та розподілу електричної енергії і на яких підставах?
15. Надати роз'яснення, а саме - яким Законом України (вказати статтю Закону) передбачений обов'язок індивідуального споживача сплачувати у складі тарифу за передачу електроенергії. (Плата за передачу електроенергії фігурує у кожній так званій квитанції будь-якого електропостачальника і на даний час є складовою так званого тарифу натомість така так звана "комунальна послуга" відсутня у переліку комунальних послуг згідно імперативних положень ЗУ "Про житлово-комунальні послуги")?
16. Надати роз'яснення, а саме - чи є «передача електроенергії» комунальною послугою в понятті ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» та чи входить вона до складу тарифу на постачання і розподіл електричної енергії?
17. Повідомити чи приймала Верховна Рада України Закон (не постанова, не наказ, не розпорядження), яким відповідно до ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» конкретно визначено виконавців комунальних послуг (енергопостачальників), в тому числі з постачання та розподілу електричної енергії? (Вказати назву Закону, дату набрання Законом чинності, номер його реєстрації).
18. Запитувану інформацію на цей мій запит направити не пізніше п'яти робочих днів на мою поштову адресу та одночасно направити на мою електронну адресу (ст. 34 Конституції України). Повідомити належним чином (листом на мою електронну адресу) про факт прийняття цього мого запиту та повідомити дату і номер реєстрації цього мого запиту.
Листом від 06.03.2025 №2653/09/7-25 Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг повідомила позивача, що оскільки запитувана інформація не є публічною та потребує надання роз'яснень, відповідь буде надана у порядку та строки, встановлені вимогами Закону України "Про звернення громадян".
Листом від 01.04.2025 №3693/20.1/7-25 Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг повідомила позивача про таке.
"Правову основу функціонування ринку електричної енергії становлять, зокрема, Конституція України, закони України «Про ринок електричної енергії», «Про альтернативні джерела енергії», «Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу», «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та інші акти законодавства України.
Зазначаємо, що згідно з розділом ІІ Конституції України, яким визначені права, свободи та обов'язки людини і громадянина, використовується термін «населення», проте без його визначення.
Разом з цим, правовий статус НКРЕКП, її завдання, функції, повноваження та порядок їх здійснення визначені Законом України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», статтею 17 якого встановлено, що НКРЕКП, зокрема, надає роз'яснення з питань застосування нормативно-правових актів Регулятора.
Cлід зазначити, що згідно зі статтею 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» (далі - Закон):
електрична енергія - енергія, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товаром, призначеним для купівлі-продажу;
електропостачальник - суб'єкт господарювання, який здійснює продаж електричної енергії за договором постачання електричної енергії споживачу, та мне є виконавцем комунальних послуг;
учасник ринку електричної енергії - виробник, електропостачальник, трейдер, оператор системи передачі, оператор системи розподілу, оператор малої системи розподілу, оператор ринку, гарантований покупець, оператор установки зберігання енергії та споживач, які провадять свою діяльність на ринку електричної енергії в порядку, передбаченому цим Законом;
роздрібний ринок електричної енергії - система відносин, що виникають між споживачем електричної енергії та електропостачальником у процесі постачання електричної енергії, а також іншими учасниками ринку, які надають пов'язані з постачанням електричної енергії послуги.
Також статтею 72 Закону встановлено, що учасниками роздрібного ринку електричної енергії є споживачі, електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, інші учасники ринку, які надають послуги, пов'язані з постачанням електричної енергії споживачам.
Окремо зазначаємо, що відповідно до статті 1 Закону:
споживач електричної енергії - фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, або юридична особа, що купує електричну енергію для власного споживання;
побутовий споживач - індивідуальний побутовий споживач (фізична особа, яка використовує електричну енергію для забезпечення власних побутових потреб, що не включають професійну та/або господарську діяльність) або колективний побутовий споживач (юридична особа, створена шляхом об'єднання фізичних осіб - побутових споживачів, яка розраховується за електричну енергію за показами загального розрахункового засобу обліку в обсязі електричної енергії, спожитої для забезпечення власних побутових потреб таких фізичних осіб, що не включають професійну та/або господарську діяльність).
Отже, побутовий споживач (фізична особа, індивідуальний побутовий споживач) є учасником роздрібного ринку електричної енергії, що є складовою ринку електричної енергії.
У свою чергу зазначаємо, що відповідно до пункту 23 розділу XVII Прикінцеві та перехідні положення Закону термін «енергопостачальники», який був передбачений статтею 1 Закону України «Про електроенергетику», втратив чинність з 01 липня 2019 року, з дати початку дії нового ринку електричної енергії.
Звертаємо Вашу увагу, що відповідно до положень статті 57 Закону електропостачальник має право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію та послуги з постачання електричної енергії відповідно до укладених договорів.
Згідно зі статтею 58 Закону споживач має право, зокрема купувати електричну енергію на роздрібному ринку у електропостачальників за правилами роздрібного ринку, а також зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.
Також варто зазначити, що положеннями частини п'ятої статті 2 Закону встановлено, що загальні умови постачання електричної енергії споживачам, систему договірних відносин між учасниками роздрібного ринку, права та обов'язки учасників ринку, енергії постачальником універсальної послуги, постачальником «останньої надії» передбачають правила роздрібного ринку електричної енергії.
На виконання Закону НКРЕКП постановою від 14.03.2018 № 312 затвердила Правила роздрібного ринку електричної енергії (далі - ПРРЕЕ, Правила), які є обов'язковими для виконання усіма учасниками роздрібного ринку.
При цьому учасниками роздрібного ринку є, зокрема, електропостачальники, оператори систем розподілу, споживачі, основні споживачі, та інші учасники ринку, які надають послуги, пов'язані з постачанням електричної енергії споживачу з метою використання ним електричної енергії на власні потреби.
Одночасно повідомляємо, що згідно з положеннями пункту 3.1.6 глави 3.1 розділу ІІІ ПРРЕЕ постачання електричної енергії споживачу здійснюється, зокрема, якщо споживач є стороною діючих договорів про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії та про постачання електричної енергії споживачу, або про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, або про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії».
На роздрібному ринку не допускається споживання електричної енергії споживачем без укладення відповідних договорів, передбачених цими Правилами (пункт 3.1.9 глави 3.1 розділу ІІІ ПРРЕЕ).
Ураховуючи вищезазначене, споживач (у тому числі фізична особа) є учасником роздрібного ринку електричної енергії, а електрична енергія, що виробляється на об'єктах електроенергетики, є товаром, призначеним для купівлі-продажу за правилами роздрібного ринку.
Додатково повідомляємо, що відповідно до Закону ринкова ціна на електричну енергію для кінцевих споживачів складається з ціни купівлі електричної енергії на ринку електричної енергії, тарифу на послуги оператора системи передачі, тарифу на послуги оператора системи розподілу, тарифу на послуги постачальника та податку на додану вартість.
Згідно з пунктом 1.2.6 глави 1.2 розділу І ПРРЕЕ оператор системи розподілу, який здійснює розподіл (передачу) електричної енергії безпосередньо до електроустановок споживача, отримує плату за послуги з розподілу (передачі) електричної енергії або від споживача, або від електропостачальника за вибором споживача (крім постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг).
У разі постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг послугу з розподілу (передачі) електричної енергії для потреб споживачів, електроустановки яких приєднані на території діяльності відповідного оператора системи, оплачує відповідний електропостачальник за усією сукупністю зазначених споживачів, постачання яким здійснює постачальник універсальних послуг. При цьому, ціни на електричну енергію, що постачається споживачам постачальниками універсальних послуг, включають, у тому числі, ціни (тарифи) на послуги оператора системи передачі та оператора системи розподілу відповідно до укладених договорів про надання відповідних послуг.
Отже, відповідно до діючої на сьогодні системи тарифоутворення, вартість передачі та розподілу електричної енергії оплачується постачальниками електричної енергії та не впливає на кінцеву ціну електричної енергії для побутових споживачів.
У свою чергу, зазначаємо, що відповідно до положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон про ЖКП), цей Закон регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг.
Предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та управління побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках. Згідно з частинною першою статті 1 Закону про ЖКП:
виконавець комунальної послуги - суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору;
споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач;
житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг;
індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги;
колективний споживач - юридична особа, що об'єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги.
Враховуючи зазначене терміни індивідуальний споживач, споживач житлово-комунальних послуг та виконавець комунальної послуги, визначені у Законі про ЖКП, і побутовий споживач та електропостачальник, визначені у Законі, не є тотожними.
Необхідно наголосити, що статтею 2 Закону про ЖКП встановлено, що норми цього Закону застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законами, що регулюють відносини у сферах постачання та розподілу електричної енергії і природного газу, постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, управління побутовими відходами, у тому числі Законом України «Про ринок електричної енергії».".
Позивач не погоджується із такою відповіддю відповідача, зазначає, що вона не повна, не чітка, текст викладений не в хронологічній послідовності, а також зазначає про порушення строків надання відповіді, тому звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частинами другою, шостою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стаття 34 Конституції України закріплює, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Таке конституційне та законодавче регулювання права особи вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію узгоджується з Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року, яким визначено, що кожна людина має право на вільне вираження свого погляду; це право включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір (пункт 2 статті 19). Однією з гарантій реалізації конституційних прав на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації є законодавче закріплення права кожного на доступ до інформації.
Статтею 5 Закону України "Про інформацію" від 02.10.1996 № 2657-XII (далі Закон № 2657-XII) визначено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Положеннями частини четвертої статті 13 зазначеного Закону передбачено, що усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
Згідно зі статтею 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується в тому числі і шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Поняття розпорядників інформації визначається у статті 13 Закону № 2939-VI. Так, за пунктом 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Отже, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг є розпорядником інформації.
Відповідно до частини першої статті 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов'язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту (частина друга статті 19 Закону № 2939-VI). Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача (частина третя статті 19 Закону № 2939-VI).
Згідно частини першої статті 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту (ч. 4 ст. 20 Закону № 2939-VI).
Частиною другою статті 22 Закону № 2939-VI встановлено, що відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Згідно із частинами першою та другою статті 23 Закону № 2939-VI рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
Отже, системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право скористатися своїм правом на подання інформаційного запиту у встановленому законодавством порядку, якому кореспондує обов'язок розпорядника інформації надати на нього відповідь. Водночас, право особи на доступ до публічної інформації включає в себе не тільки право на отримання відповідної інформації, а й право на своєчасність її отримання.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг із інформаційним запитом від 03.03.2025.
Листом від 06.03.2025 №2653/09/7-25 Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг повідомила позивача, що оскільки запитувана інформація не є публічною та потребує надання роз'яснень, відповідь буде надана у порядку та строки, встановлені вимогами Закону України "Про звернення громадян".
Листом від 01.04.2025 №3693/20.1/7-25 Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг надала відповідь позивачу.
Згідно встановлених у цій справі обставин, підставою звернення позивача з цим позовом до суду слугувало те, що позивач не погоджується із відповіддю відповідача, зазначає, що вона не повна, не чітка, текст викладений не в хронологічній послідовності, а також вважає її такою, що вводить його в оману, крім того зазначає про порушення строків надання відповіді.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Так, аналізуючи наведені положення Закону № 2939-VI у контексті цього спору, насамперед слід зауважити, що розпорядник публічної інформації може (і має своїм обов'язком) надати тільки ту публічну інформацію, яку він, з огляду на свій правовий статус, створив та яка певним чином задокументована/відображена на матеріальних носіях інформації і якою він (розпорядник) володіє.
Тобто розпорядник може надати ту інформацію, яка вже існує і заздалегідь зафіксована на будь-яких носіях. Вжиття заходів для того, щоб створити інформацію, якої у володінні розпорядника немає, але щодо якої подано інформаційний запит, не охоплюється поняттям доступу до публічної інформації, а тому не покладає на розпорядника (додаткових) зобов'язань та/або відповідальності за надання/ненадання запитувачу такої інформації (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №9901/925/18).
Отже, визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона по своїй суті є заздалегідь готовим зафіксованим на певному носії продуктом. Отримувати та/або створювати такий продукт може виключно суб'єкт владних повноважень у процесі здійснення ним своїх владних управлінських функцій. У подальшому володіти цим продуктом може будь-який розпорядник публічної інформації, навіть якщо він не є суб'єктом владних повноважень.
Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов'язаний нею володіти (пункт 1 частини першої статті 22 Закону).
Якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям «відображеності та задокументованості» і є публічною.
Статтею 40 Конституції України закріплено право особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів. Спеціальним нормативно-правовим актом у цьому аспекті є Закон України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року, основним і єдиним предметом якого є відносини з розгляду звернень громадян.
Зі змісту запиту убачається, що ОСОБА_1 цікавило, щоб Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг надала свої роз'яснення, визначенням, зафіксованим у законодавстві, а саме «виконавець комунальної послуги» та «енергопостачальник», «виконавець комунальної послуги» та «електропостачальник», «енергопостачальник» та «електропостачальник», «споживач житлово-комунальних послуг» та «споживач», «споживач житлово-комунальних послуг» та «побутовий споживач» чи є вони тотожними. А також просив надати роз'яснення чи є «електропостачальник» виконавцем комунальних послуг з постачання та розподілу електричної енергії і на яких підставах; чи є побутовий споживач суб'єктом, який купує електричну енергію для власного споживання і на яких підставах; чи є побутовий споживач суб'єктом (учасником) ринку електричної енергії і на яких підставах; чи є індивідуальний споживач суб'єктом, який купує електричну енергію для власного споживання і на яких підставах; чи є індивідуальний споживач, побутовий споживач суб'єктом (учасником) ринку електричної енергії і на яких підставах; чи є індивідуальний споживач та побутовий споживач суб'єктами, на яких розповсюджуються положення (дія) ЗУ «Про ринок електричної енергії» і в якій самі частині; чи є індивідуальний споживач, побутовий споживач, населення України суб'єктами на яких розповсюджуються у своїй дії Правила роздрібного ринку електричної енергії (ПРРЕЕ), затверджені Постановою НКРЕКП №312 від 14.03.2018 і на яких підставах; чи є електропостачальник суб'єктом господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору і на яких підставах; чи є «продаж електричної енергії» за договором постачання електричної енергії споживачу тотожним визначенню «надання (виконання) комунальної послуги» з постачання та розподілу електричної енергії і на яких підставах.
Аналізуючи зміст запиту, суд зазначає, що ОСОБА_1 звернувся із запитом, надання відповіді на який потребує проведення додаткового змістовного аналізу правових норм, а саме: надання роз'яснення законодавства, тобто створення нової інформації на цей запит.
Фактично скаржник просить надати інформацію, яка не є (і не повинна бути відповідно до чинного законодавства) відображена чи задокументована будь-якими засобами інформації, а потребує створення нової, зокрема, шляхом здійснення аналітичної роботи.
Отже, звернення позивача за своєю суттю не є запитом на інформацію у розмінні Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки не передбачає надання уже відображеної та задокументованої інформації будь-якими засобами.
В п. 3.5 зазначеної вище постанови Пленум Вищого адміністративного суду України також роз'яснив, що Закон № 2939-VI не поширюється на відносини у сфері звернень громадян щодо надання юридичної консультації, проведення аналізу правових норм стосовно конкретних обставин, повідомлених запитувачем інформації, тощо, оскільки такі відносини регулюються спеціальним законом - Законом України "Про безоплатну правову допомогу".
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду як суд першої інстанції у подібних правовідносинах, викладених у рішенні від 25 жовтня 2021 року у справі №9901/390/21, залишеного без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 2 лютого 2022 року, а також Верховний Суду у постанові №9901/502/21 від 19 травня 2022 року.
За таких обставин, суд вважає, що на запитувану позивачем інформацію не розповсюджуються положення Закону України «Про доступ до публічної інформації», а отже Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг обґрунтовано розглянуло подане позивачем звернення у порядку Закону України «Про звернення громадян».
Закон України "Про звернення громадян", регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. (ч. 1 ст. 1 Закону України "Про звернення громадян").
Приписами статті 18 Закону України "Про звернення громадян", встановлено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, серед іншого, одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.
Відповідно до положень статті 19 Закону України "Про звернення громадян", органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги.
Так, згідно статті 20 Закону України "Про звернення громадян", звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Як встановлено судом вище, 03.03.2025 позивач звернувся до відповідача з запитом на інформацію.
Суд звертає увагу, що листом 01.04.2025 №3693/20.1/7-25 позивачу надано розгорнуту відповідь на його звернення.
Тобто, відповідь на своє звернення позивачу надано в межах встановленого Законом України "Про звернення громадян" строку - в межах 30 денного строку.
Крім того, зі змісту мотивувальної частини позову слідує, що фактично позивач незгоден із змістом отриманої відповіді.
У свою чергу суд зауважує, що незгода позивача зі змістом отриманої відповіді не свідчить про її недостовірність чи невідповідність дійсності. Крім того, твердження про начебто суперечність наданої інформації законодавству не підтверджені об'єктивними доказами. Відповідно до принципу добросовісності та об'єктивності, оцінка правдивості інформації має ґрунтуватися на її відповідності фактичним обставинам, передбаченим законодавством критеріям та офіційним джерелам, а не на суб'єктивному сприйнятті чи очікуваннях заявника.
Таким чином, незадоволеність позивача змістом або обсягом інформації, наданої відповідачем, не може сама по собі слугувати підставою для визнання такої інформації неправдивою.
Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем при розгляді запиту позивача від 03.03.2025 не порушено норм ні Закону України "Про доступ до публічної інформації", ні Закону України "Про звернення громадян", а тому позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача та похідні від них вимоги зобов'язального характеру задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Курко О. П.
Судді Боровицький О. А. Ватаманюк Р.В.