16 червня 2025 рокуСправа №160/4468/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Комісії з надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
11.02.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Комісії з надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо розгляду заяв громадян України стосовно надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та прийняти рішення про надання відстрочки.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він є особою, яка на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягає призову на військову службу під час мобілізації. Позивачем зазначено, що він має дитину від першого шлюбу, який проживає із своєю матір'ю, позивач сплачує аліменти на утримання сина, про відсутність заборгованості відповідачу була надана довідка. Також позивач після укладання другого шлюбу, має на утриманні двох дітей своєї дружини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Від другого шлюбу позивач має доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Таким чином на думку позивача на його утриманні перебуває чотири дитини, а тому вважає протиправною відмову відповідача щодо ненадання відстрочки від призову під час мобілізації.
Ухвалою суду від 13.02.2025 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
11.06.2025 року представником ІНФОРМАЦІЯ_1 подано відзив на позовну заяву, яким заперечує проти задоволення позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Так судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 07.08.2020 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб Серії НОМЕР_1 від 07.08.2020 року.
Позивач та його дружина мають одну спільну дитину: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_2 від 27.10.2021 року.
Також позивач має дитину від попереднього шлюбу: ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується копією свідоцтва про народження Серії НОМЕР_3 від 02.05.2024 року.
Крім того, дружина позивача має двох дітей від попередніх шлюбів:
- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_4 від 06.06.2012 року. Згідно вказаного свідоцтва про народження батьком дитини зазначено - ОСОБА_7
- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Також суд зазначає, що в матеріалах справи наявна довідка Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відповідно до якої у позивача відсутня заборгованість зі сплати аліментів.
10.01.2025 року ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою, в якій зазначив, що є особою, яка на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, та просив оформити довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до Повідомлення оформленого листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20.01.2025 року № 1330 позивачу повідомлено, що протоколом від 20.01.2025 року № 48 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та повідомлено, що позивач підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні відстрочки від призову під час мобілізації, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до частини 3 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон № 2232-ХІІ) військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно частини 5 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено, що від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Частиною 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з абзацом другим частини 2 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.
Частиною 1 статті 4 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено, що Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Відповідно до абзацу 3 частини 6 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» до видів військової служби належить військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Абзацом 4 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-ХІІ) встановлено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;
Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Частиною 5 та 6 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлено, вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через медіа.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб (строк дії воєнного стану в Україні був неодноразово продовження).
Одночасно із введенням воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 №65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України від 03.03.2022 року №2105-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом (строк проведення загальної мобілізації продовжено надалі іншими Указами до сьогоднішнього дня).
Згідно зі статтею 4 Указу № 65/2022 постановлено призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Так, згідно абзацу 1 частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» Громадяни зобов'язані, зокрема: з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Згідно з абзацом 1 частини 5 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, встановлений у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Пунктом 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Таким чином, у період проведення загальної мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 «Про загальну мобілізацію», не підлягають призову на військову службу військовозобов'язані, у тому числі, на утриманні яких перебуває троє і більше дітей віком до 18 років. Водночас діти вважаються такими, які перебувають на утриманні рідних батьків, за виключенням випадку позбавлення їх батьківських прав.
Як вбачається з матеріалів справи, 07.08.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено шлюб. Позивач з дружиною мають одну спільну дитину ОСОБА_4 . Також позивач має дитину від попереднього шлюбу: ОСОБА_6 .
Крім того, дружина позивача має двох дітей від попередніх шлюбів: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 .
Суд зауважує, що подання свідоцтва про народження із зазначенням батьківства або рішення суду про усиновлення є необхідним не лише для підтвердження самого факту наявності дитини, а насамперед вимагається з метою підтвердження юридичного зв'язку між військовозобов'язаним і дитиною, який зумовлює виникнення обов'язку її утримання.
В контексті спірних правовідносин підставою для надання відстрочки позивач вважає те, що на його утриманні перебуває чотири дитини.
Таким чином, предметом доказування в цій справі є доведеність факту утримання позивачем трьох дітей (серед яких дитина дружини від попереднього шлюбу) віком до 18 років.
Загальний порядок здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов'язків закріплено у ст.ст.14, 15 СК України.
Так, сімейні права є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі.
У той же час, сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання. Майновий обов'язок недієздатної особи за її рахунок виконує опікун. Якщо в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або іншої поважної причини особа не може виконувати сімейного обов'язку, вона не вважається такою, що ухиляється від його виконання. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Ст. 180 СК України, визначає, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За змістом ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Якщо місце проживання чи перебування батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину, дитині призначається тимчасова державна допомога з урахуванням матеріального стану сім'ї, у якій виховується дитина, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Виплата тимчасової державної допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Положеннями ст. 188 СК України передбачено, що батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби. Батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину тільки за рішенням суду. Якщо дитина перестала отримувати дохід або її дохід зменшився, заінтересована особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів.
Ст. 196 СК України регулює питання відповідальності за прострочення сплати аліментів, оплати додаткових витрат на дитину.
П. 2 ч. 1 ст. 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, вони: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Ст. 207 та 232 СК України унормовано поняття «усиновлення» та правові наслідки усиновлення. Зокрема, усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.
З моменту здійснення усиновлення припиняються особисті та майнові права і обов'язки між батьками та особою, яка усиновлена, а також між нею та іншими її родичами за походженням. При усиновленні дитини однією особою ці права та обов'язки можуть бути збережені за бажанням матері, якщо усиновлювачем є чоловік, або за бажанням батька, якщо усиновлювачем є жінка. З моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов'язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому - між її дітьми, внуками), та усиновлювачем і його родичами за походженням. Усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов'язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини. Усиновлення надає особі, яку усиновлено, права і накладає на неї обов'язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків.
Закон України від 26.04.2001 № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства» визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
Ст. 12 цього Закону передбачає, що позбавлення батьківських прав або відібрання дитини у батьків без позбавлення їх цих прав не звільняє батьків від обов'язку утримувати дітей.
Згідно ст. 268 СК України мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.
Суд може звільнити вітчима, мачуху від обов'язку по утриманню падчерки, пасинка або обмежити його певним строком, зокрема у разі: 1) нетривалого проживання з їхнім матір'ю, батьком; 2) негідної поведінки у шлюбних відносинах матері, батька дитини.
Виходячи з аналізу вищевказаних норм, суд зазначає, що позивач, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_5 , має право на участь у вихованні її дитини - ОСОБА_3 , оскільки, як встановлено судом, вони проживають однією сім'єю. При цьому обов'язок щодо утримання ОСОБА_3 , у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо у дитини немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.12.2023 у справі №160/11228/23.
Суд зазначає, що сімейне законодавство містить чітке розмежування таких понять, як «батько», «мати», «дитина», «вітчим», «падчерка», «усиновлений», «усиновитель». Перед усім, це пов'язано із різним обсягом прав та обов'язків названих суб'єктів сімейних правовідносин по відношенні один до одного.
Зокрема, законодавець безальтернативно наголошує на тому, що батько зобов'язаний утримувати своїх неповнолітніх дітей навіть в тому випадку, коли не проживає разом з ними. Форми такого утримання можуть різнитись. Тобто, законодавець надає право сторонам сімейних правовідносин диспозитивно вирішити питання про форму утримання дитини одним із батьків, який проживає окремо.
Коли питання стосується сплати «аліментів», то безумовно, якщо така форма утримання, визначена рішенням суду, вона є обов'язковою. Але, з іншої сторони, не сплата аліментів не має своїм правовим наслідком втрату правового зв'язку між дитиною та одним із батьків.
Судова практика у сімейних спорах свідчить про те, що часто не сплата аліментів являється наслідком неприязних стосунків колишнього подружжя. А тому аналізовані приписи СК України визначають відповідальність за несплату аліментів, що пов'язана із негативними наслідками майнового характеру, а не припиненням зв'язку між батьками та дітьми. Адже головним завданням сімейного законодавства є охорона та збереження цінностей сім'ї, а заразом й зв'язку між дитиною та її батьками, безвідносно до того, які відносини складаються між самими батьками дитини.
«Вітчим» і «пасинок» не мають настільки чітко визначених прав та обов'язків по відношенні один одного. Якщо «падчерка» має батька, який проживає окремо, то за нормами сімейного законодавства вони наділені по відношенню один до одного правами та обов'язками. Тобто, батько має своїм обов'язком утримувати неповнолітню дитину навіть, якщо вона проживає окремо від нього з матір'ю, що перебуває в зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком. І навіть більше, з часом, така дитина (по досягненню повноліття) матиме обов'язок забезпечити утриманням свого непрацездатного батька, що потребує матеріальної допомоги (ст. 202 СК України).
Вітчим має своїм обов'язком утримувати пасинка, який з ним проживає, якщо у нього немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати йому належного утримання, за умови, що вітчим може надавати матеріальну допомогу. При цьому, суд може звільнити вітчима, мачуху від обов'язку по утриманню падчерки, пасинка або обмежити його певним строком, зокрема у разі: 1) нетривалого проживання з їхнім матір'ю, батьком; 2) негідної поведінки у шлюбних відносинах матері, батька дитини.
Звідси вбачається, що вітчим вважається таким, що зобов'язаний утримувати пасинка за сукупності таких умов:
1. пасинок проживає разом із вітчимом;
2. пасинок немає родичів першої та другої лінії кровного споріднення або ж ці особи не можуть надавати пасинку утримання;
3. вітчим може надавати матеріальну допомогу.
Такий перелік є виключним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Водночас, суд зауважує, що позивачем не надано як відповідачеві при зверненні із заявою, так і суду доказів того, що ОСОБА_3 не має діда, бабу, повнолітніх братів та сестер, здатних її утримувати або наявності у цих осіб поважних причин, з яких вони не можуть надавати їй належного утримання.
З іншої сторони, якщо вітчим самостійно (за власною ініціативою) надає матеріальну допомогу пасинку, це свідчить про дотримання засад добросовісності, розумності та справедливості у сімейних правовідносинах. Проте, з позиції норм СК України таку поведінку вітчима не можна назвати «утриманням», бо «утримання», це не «право», а безальтернативний та імперативно визначений «обов'язок» батьків по відношенню до неповнолітніх дітей.
Також пасинок у спірному випадку не може вимагати у вітчима забезпечення його утриманням, оскільки за законом такий обов'язок на нього не покладений.
Якщо мати дитини (пасинка) вбачає у поведінці свого колишнього чоловіка (батька дитини) ознаки, за наявності яких особа може бути позбавлена батьківських прав, то може скористатись відповідною процедурою. Крім того, у випадку позбавлення батька батьківських прав така дитина, за згоди самої ж дитини, може бути усиновлена. Вітчим у даному разі матиме право на усиновлення такої дитини. І лише після усиновлення, усиновлювач зобов'язаний утримувати неповнолітніх усиновлених дітей.
Альтернативних ситуацій, які описані в сімейному законодавстві та стосуються спірного випадку, немає.
Суд наголошує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів існування обставин, які зобов'язують його як вітчима утримувати свого пасинка - ОСОБА_3 .
Разом з тим, той факт, що родина позивача визнана багатодітною, не спростовує вищевикладених висновків суду, оскільки в силу положень ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» багатодітна сім'я - сім'я, в якій подружжя (чоловік та жінка) перебуває у зареєстрованому шлюбі, разом проживає та виховує трьох і більше дітей, у тому числі кожного з подружжя, або один батько (одна мати), який (яка) проживає разом з трьома і більше дітьми та самостійно їх виховує. До складу багатодітної сім'ї включаються також діти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, - до закінчення закладів освіти, але не довше ніж до досягнення ними 23 років.
За наведеної правової норми, сім'я позивача є багатодітною, оскільки подружжя (чоловік та жінка) в ній перебуває у зареєстрованому шлюбі, разом проживають та виховують трьох дітей, у тому числі кожного з подружжя (зокрема, дитину дружини від першого шлюбу).
Враховуючи вищенаведене в сукупності, суд дійшов висновку, що підстави вважати, що на утриманні позивача перебуває троє дітей віком до 18 років, відсутні.
Доводи позивача про те, що най його утриманні перебуває ОСОБА_2 , судом не беруться до уваги, оскільки станом на дату звернення до суду останній виповнилося 19 років.
Відтак, відмова відповідача у наданні позивачеві відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» є правомірною.
За приписами ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Таким чином, перевіривши в межах доводів позовної заяви спірне рішення (відмову у наданні відстрочки) на відповідність приписам ч. 2 ст. 2 КАС України, суд вважає, що воно прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому відмовляє в задоволенні позову.
Зважаючи на відмову у задоволенні позовних вимог та приписи ст. 139 КАС України, понесені позивачем судові витрати, які складаються зі сплаченого судового збору в сумі 1211,20 грн., не підлягають стягненню на його користь з відповідача.
Керуючись ст. 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Комісії з надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко