12 червня 2025 року
м. Київ
cправа № 756/59/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О. А. - головуючий, Мамалуй О. О., Студенець В. І.,
за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д. А.
та представників:
позивача - Віданова О. В.
відповідача 1 - не з'явився
відповідача 2 - не з'явився
відповідача 3 - не з'явився
третьої особи 1 - не з'явився
третьої особи 2 - не з'явився
третьої особи 3 - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства "Аудиторська фірма "Аналітик"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 (головуючий - Руденко М. А., судді Пономаренко Є. Ю., Барсук М. А.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2024 (суддя - Курдельчук І. Д.)
та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2024 (суддя - Курдельчук І. Д.)
у справі № 756/59/20
за позовом ОСОБА_3
до 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_4 , 3) ОСОБА_5
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: 1) Приватне акціонерне товариство "Аудиторська фірма "Аналітик", 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "НВП "Магістр", 3) Публічне акціонерне товариства "Національний депозитарій України"
про визнання договорів недійсними та зобов'язання вчинити дії
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_3 (позивач) звернулась до Оболонського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 (відповідач 1), ОСОБА_4 (відповідач 2), ОСОБА_5 (відповідач 3) про:
- визнання недійсним правочину з відчуження ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 64 900 простих бездокументарних іменних акцій, що становить 44% статутного капіталу приватного акціонерного товариства (далі - ПрАТ) "Аудиторська фірма (далі - АФ) "Аналітик" загальною вартістю 64 900,00 грн;
- визнання недійсним правочину з відчуження ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 14 750 простих бездокументарних іменних акцій, що становить 10% статутного капіталу ПрАТ "АФ "Аналітик" загальною вартістю 14 750,00 грн;
- зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП "Магістр", як депозитарної установи, здійснити списання з рахунку в цінних паперах ОСОБА_4 64 900 простих бездокументарних іменних акцій, які обліковуються на рахунку НОМЕР_1 , та надати відповідне розпорядження Публічному акціонерному товариству "Національний депозитарій України" з метою зарахування на рахунок в цінних паперах ОСОБА_1 , відкритого в системі реєстру власників іменних цінних паперів ПрАТ "АФ "Аналітик" 64 900 простих іменних акцій ПрАТ "АФ "Аналітик";
- зобов'язання ТОВ "НВП "Магістр", як депозитарної установи, здійснити списання з рахунку в цінних паперах ОСОБА_5 14 750 простих бездокументарних іменних акцій, які обліковуються на рахунку НОМЕР_2 , та надати відповідне розпорядження ПАТ "Національний депозитарій України" з метою зарахування на рахунок в цінних паперах ОСОБА_1 , відкритого в системі реєстру власників іменних цінних паперів ПрАТ "АФ "Аналітик" 14 750 простих іменних акцій ПрАТ "АФ "Аналітик".
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 25.08.1973 ОСОБА_3 перебувала у шлюбі з ОСОБА_1 , який рішенням Оболонського районного суду міста Києві від 25.04.2019 був розірваний. За час перебування у шлюбі за спільні кошти подружжя ОСОБА_1 придбав акції ПрАТ "АФ "Аналітик", а саме акції прості бездокументарні іменні кількістю 129 800 шт., що становило 80% статутного капіталу цього акціонерного товариства. У 2019 році вона звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна, у якому, зокрема, просила суд розподілити між ними акції ПрАТ "АФ "Аналітик", однак ОСОБА_1 без її згоди, під час розгляду справи про поділ майна відчужив ОСОБА_4 акції цього товариства у кількості 64 900 шт., ОСОБА_5 - у кількості 14 750 шт. Оскільки ОСОБА_1 розпорядився акціями ПрАТ "АФ "Аналітик" без її згоди, а ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , набуваючи ці акції, не могли не знати про те, що ОСОБА_1 набув їх за час перебування у шлюбі з нею, адже перебували з ним у довірливих відносинах, позивачем заявлено даний позов.
Хід розгляду справи
3. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 02.08.2022 у справі № 756/59/20 позов задоволено.
4. Постановою Київського апеляційного суду від 30.01.2023 у справі № 756/59/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 02.08.2022 в частині зобов'язання ТОВ "НВП "Магістр" щодо вчинення певних дій скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволені позову. В іншій частині рішення залишено без змін.
5. Постановою Верховного Суду від 17.01.2024 у справі № 756/59/20 задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 . Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 02.08.2022 та постанову Київського апеляційного суду від 30.01.2023 скасовано та закрито провадження у справі. Повідомлено позивача про те, що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції господарського суду.
6. Ухвалою Верховного Суду від 21.02.2024 задоволено заяву ОСОБА_3 про направлення справи № 756/59/20 за встановленою юрисдикцією та передано справу для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
7. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 позов задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу цінних паперів, укладений 15.05.2019 між ОСОБА_1 , як продавцем, ТОВ "НВП "Магістр", як повіреним, та ОСОБА_4 , як покупцем, щодо відчуження 64 900 простих іменних акцій ПрАТ "Аудиторська фірма "Аналітик". Визнано недійсним договір купівлі-продажу цінних паперів, укладений 15.05.2019 між ОСОБА_1 , як продавцем, ТОВ "НВП "Магістр", як повіреним, та ОСОБА_5 , як покупцем, щодо відчуження 14 750 простих іменних акцій ПрАТ "АФ "Аналітик". Відмовлено у задоволенні позовних вимог до ТОВ "НВП "Магістр" в частині зобов'язання вчинення певних дій.
8. Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд мотивовано тим, що ОСОБА_1 не спростовано поширення презумпції спільності права власності подружжя на майно - прості іменні бездокументарної форми акції ПрАТ "АФ "Аналітик" у кількості 79 650 шт. на які він набув право власності під час перебування у шлюбі з ОСОБА_3 , а тому така власність є спільною сумісною власністю подружжя та, відповідно, розпорядження відповідачем 1 такими акціями на власний розсуд після розірвання шлюбу без поділу майна і визначення шляхом продажу за договорами купівлі-продажу цінних паперів без письмової згоди ОСОБА_3 суперечить законодавчим вимогам, а відтак такі правочини підлягають визнанню судом недійсними.
9. В іншій частині вимог суди відмовили, оскільки ОСОБА_3 не є стороною спірних договорів купівлі-продажу цінних паперів, а відтак положення ст.216 ЦК України не підлягають застосуванню, оскільки не є належним способом захисту її прав.
10. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 10.10.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 заяву ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 48 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
11. За висновками судів заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критерію розумності їхнього розміру, є співмірним із складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та підтверджується відповідними доказами. В той же час, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача 1, які полягають у відчуженні майна, на яке поширюється правовий режим спільної сумісної власності подружжя, суди дійшли висновку про покладення витрат на професійну правничу допомогу понесених позивачем в заявленому розмірі на відповідача 1.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
12. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Приватне акціонерне товариство "Аудиторська фірма "Аналітик" звернулись до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просять скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 і рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2024 в частині задоволення позовних вимог та ухвалити у цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Також скаржники просять скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2024.
13. У касаційній скарзі скаржники не погоджуються з висновками судів першої і апеляційної інстанцій, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначають, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17, від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18 та постановах Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 916/1932/20, від 10.11.2021 у справі № 910/8060/19, від 09.02.2022 у справі № 761/6844/19.
14. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржники зазначають про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України у подібних правовідносинах.
15. Також в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України скаржники зазначають, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).
16. Разом з цим, скаржники стверджують про порушення судом апеляційної інстанції приписів частини п'ятої статті 227 ГПК України, що полягає у безпідставній відмові апеляційним господарським судом у зупиненні провадження у цій справі до вирішення іншої справи, яка розглядається в порядку цивільного судочинства.
17. Обґрунтовуючи підстави оскарження додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2024 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 у відповідній частині скаржники зазначають про те, що оскільки останні вважають рішення і постанову у цій справі по суті спору незаконними та просять відмовити у задоволенні позовних вимог і здійснити розподіл судових витрат, останнє також підлягає скасуванню.
Позиція інших учасників справи
18. Позивач подала відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
19. Інші учасники не надали відзивів на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
20. 25.08.1973 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 .
21. Рішенням виконавчого комітету Печерської районної ради народних депутатів від 26.11.1990 № 864 зареєстроване мале підприємство "Економіко-правова фірма "Аналітик".
22. Відповідно до засновницького договору від 19.10.1990, укладеного між Київським юридичним клубом в особі головуючого ОСОБА_1. та Акціонерним економічним банком розвитку "Економбанк" (засновники) створено МП "Економіко-правову фірму "Аналітик".
23. Згідно зі статутом Аудиторської фірми у формі ТОВ "Аналітик", затвердженого зборами учасників, протокол від 01.10.1993 № 1, частка у статутному фонді фізичних осіб становить: ОСОБА_1 50 000 карбованців (50%), ОСОБА_6 250 000 карбованців (25%), ОСОБА_7 150 000 карбованців (15%), ОСОБА_8 100 000 карбованців (10%).
24. З матеріалів реєстраційної справи ПрАТ "Аудиторська фірма "Аналітик", що зберігається у Печерській районній в м. Києві державній адміністрації вбачається, що 31.07.1996 ОСОБА_1 звернувся до АФ "Аналітик" із заявою про передання його частки у статутному фонді ОСОБА_6 , у зв'язку із призначенням на посаду заступника Міністра юстиції України.
25. Протоколом загальних зборів ТОВ АФ "Аналітик" від 31.07.1996 частку ОСОБА_1 у статутному фонді фірми передано у розпорядження ОСОБА_6 .
26. Відповідно до протоколу учасників аудиторської фірми у формі ТОВ "Аналітик" від 16.03.2001 вирішено реорганізувати товариство у закрите акціонерне товариство та прийнято нового учасника ОСОБА_1 , у зв'язку з чим перерозподілити частки у статутному фонді, частка ОСОБА_1 - 75 255 простих іменних акцій, або 51% статутного фонду.
27. 09.10.2006 між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу акцій, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куликовською Т. В., відповідно до умов якого ОСОБА_1 придбав прості іменні акції емітента Аудиторської фірми у формі закритого акціонерного товариства «Аналітик» номінальною вартістю 1 грн за 1 шт., у кількості 54 575 шт., що складає 37% статутного фонду товариства, загальною вартістю 54 575,00 грн.
28. За інформацією про випуски цінних паперів емітента, які перебувають в обігу АФ "Аналітик" ОСОБА_1 належить 129 800 простих іменних акцій цього товариства номінальною вартістю 129 800,00 грн, що становить 88 % акцій статутного капіталу.
29. Як вбачається зі змісту протоколу загальних зборів акціонерів Аудиторської фірми у формі закритого акціонерного товариства "Аналітик" від 22.01.2013 змінено найменування товариства на Приватне акціонерне товариство "Аудиторська фірма "Аналітик".
30. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 25.04.2019 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.
31. 15.05.2019 між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 укладено договір купівлі-продажу цінних паперів за яким ОСОБА_1 продав ОСОБА_9 64 900 шт. простих іменних акцій ПрАТ "Аудиторська фірма "Аналітик".
32. Розпорядженням ТОВ "НВП "Магістр" від 15.05.2019 списано з рахунку в цінних паперах ОСОБА_1 на рахунок в цінних паперах ОСОБА_9 64 900 шт. простих іменних акцій ПрАТ "Аудиторська фірма "Аналітик" на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів від 15.05.2019.
33. Крім того, 15.05.2019 між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу цінних паперів за яким ОСОБА_1 продав ОСОБА_5 14 750 шт. простих іменних акцій ПрАТ "Аудиторська фірма "Аналітик".
34. Розпорядженням ТОВ "НВП "Магістр" від 15.05.2019 списано з рахунку в цінних паперах ОСОБА_1 на рахунок в цінних паперах ОСОБА_5 14 750 шт. простих іменних акцій ПрАТ "Аудиторська фірма "Аналітик" на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів від 15.05.2019.
35. У 2019 році ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна, у якому, зокрема, просила суд розподілити між ними акції ПрАТ "Аудиторська фірма "Аналітик", однак відповідач без її згоди, під час розгляду справи про поділ майна відчужив ОСОБА_10 акції цього товариства у кількості 64 900 шт., а ОСОБА_5 - у кількості 14 750 шт.
36. Оскільки ОСОБА_1 розпорядився акціями ПрАТ "Аудиторська фірма "Аналітик" без згоди позивача, а ОСОБА_10 та ОСОБА_5 , набуваючи ці акції, не могли не знати про те, що відповідач набув їх за час перебування у шлюбі з позивачем, оскільки перебували з ним у довірливих відносинах, ОСОБА_3 звернулась до суду з розглядуваним позовом.
Позиція Верховного Суду
37. Перевіривши повноту встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та заперечення, наведені у відзиві, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства "Аудиторська фірма "Аналітик" з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 і 4 частини другої статті 287 ГПК України не підлягає задоволенню, а з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства "Аудиторська фірма "Аналітик" слід закрити, виходячи з наступного.
38. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
39. Судові рішення відповідачами 1, 2 і третьою особою 1 оскаржуються в частині висновків про наявність підстав для визнання недійсними оспорюваних договорів, отже, з урахуванням положень статті 300 ГПК України в іншій частині (відмови у задоволенні позову) судові рішення судом касаційної інстанції не переглядаються.
40. Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
41. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено ст. 16 цього Кодексу. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються.
42. За змістом пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.
43. Підставою позову у справі, що розглядається, є укладення спірних договорів ОСОБА_1 , який є колишнім чоловіком ОСОБА_3 - позивача, без її згоди на їх укладення та на розпорядження акціями ПрАТ "Аудиторська фірма "Аналітик", що є їх спільною сумісною власністю як подружжя, та відповідно до статті 369 ЦК України та статті 65 Сімейного кодексу України підлягають визнанню недійсним.
44. За приписами статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
45. За приписами статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
46. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
47. Верховний Суд констатує, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою до іншої сторони чи сторін правочину; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, у чому полягає його порушення, і в залежності від цього у який ефективний спосіб порушене право може бути захищено.
48. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, частково задовольняючи позовні вимоги позивача, встановив, що розпорядження спільною сумісною власністю подружжя, а саме відчуження акцій ПрАТ "Аудиторська фірма "Аналітик", було вчинено відповідачем 1 без отримання згоди позивача, тобто без належного обсягу повноважень.
49. Суди попередніх інстанцій вказали на те, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
50. Суди також зазначили, що відповідачем 1 під час розгляду даної справи не доведено та не підтверджено належними та допустимими доказами що плата за придбання спірних акцій вносилась саме за рахунок отриманих коштів від продажу земельної ділянки, як про це стверджував відповідач.
51. Відповідно до статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
52. Згідно зі статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
53. Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
54. Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
55. Відповідно до частини першої статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
56. Частинами першою, другою статті 355 ЦК України передбачено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
57. За приписами статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
58. Зазначені норми закону встановлюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
59. Згідно зі статтею 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.
Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
60. Статтею 65 СК України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
61. У частині першій статті 67 СК України вказано, що дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.
62. Зазначені норми закону встановлюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
63. Зазначені вище приписи не тільки забезпечують права одного з подружжя, а й обмежують права іншого з подружжя у відчуженні спільного подружнього майна, оскільки ставлять правомочності одного з подружжя на відчуження майна в залежність від наявності належним чином оформленої згоди іншого з подружжя на таке відчуження. Відсутність такої згоди свідчить про відсутність повноважень в одного з подружжя (відчужувача) на відчуження подружнього майна. У таких випадках відсутня воля власника спільного майна, на боці якого виступають обидва співвласники (подружжя), на вчинення правочину.
64. Так, судами встановлено, що за договорами купівлі-продажу цінних паперів від 15.05.2019 ОСОБА_1 продав., а ОСОБА_9 придбала 64 900 шт. простих іменних акцій ПрАТ "Аудиторська фірма "Аналітик", за іншим договором ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_5 придбала 14 750 шт. простих іменних акцій ПрАТ "Аудиторська фірма "Аналітик", що належить до цінного майна і для їх відчуження необхідна письмова згода другого з подружжя відповідно до вимог частини третьої статті 65 СК України.
65. При цьому, як встановили суди попередніх інстанцій, матеріали справи не містять письмової згоди позивача на відчуження відповідачем 1 належних їм акцій ПрАТ "Аудиторська фірма "Аналітик", а умови оспорюваних договорів також не містять такої згоди.
66. Разом з цим, суди попередніх інстанцій відхилили доводи відповідача 1 про те, що акції за спірними договорами були придбані відповідачем 1 за власні кошти, зазначивши, що такі заперечення не підтверджуються належними та допустимими доказами та спростовуються встановленими обставинами справи.
67. У постанові від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18 Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.
Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
68. Аналогічний висновок Велика Палата Верховного Суду зазначила в постанові від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19.
69. Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц погоджуючись із доводами сторони про те, що сама по собі відсутність письмової згоди одного з подружжя на відчуження спільного сумісного майна не є достатньою підставою для визнання відповідного правочину недійсним, зазначила, що необхідно, щоб той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та кінцева набувачка - контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема щоб кінцева набувачка знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладав договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
70. Отже, Велика Палата Верховного Суду неодноразово послідовно формувала позицію про те, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.
71. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), а отже, і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
72. У справі № 916/2813/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що недобросовісною є особа, яка знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
73. Отже, добросовісність насамперед характеризує поведінку кінцевого набувача, який міг або не міг дізнатися про факти, які становлять предмет доказування. Верховний Суд зазначає, що об'єктивно неможливо дізнатися, як та чи інша особа сприймає певні обставини. Добросовісність не можна пов'язувати з внутрішнім сприйняттям кінцевим набувачем певних обставин.
74. Згідно з частиною п'ятою статті 12 ЦК України якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.
75. Тлумачення частини п'ятої статті 12 ЦК України свідчить, що згідно з наведеною нормою добросовісність набувача презюмується, тобто набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про визнання такого правочину недійсним.
76. Добросовісність здійснення права завжди проявляється в поведінці особи - носія такого права, яка, знаючи (повинна була знати), що здійснення нею прав або виконання обов'язків може призвести до негативних наслідків, вжила доступні їй заходи для їх усунення. В іншому випадку така особа має вважатися недобросовісною з настанням для неї тих чи інших правових наслідків.
77. Верховний Суд звертає увагу на те, що покупець як добросовісний набувач не звільняється від негативних наслідків, які можуть виникнути при укладенні правочину. Набувач із великим ступенем зацікавленості повинен оцінювати обставини укладення правочину.
78. Відповідачі 2 і 3, як покупці, діючи добросовісно і розумно, повинні були не лише перевірити інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стосовно учасників юридичної особи), а і оцінити й інші обставини, зокрема перевірити особу, як контрагента за договором (огляд паспорта для встановлення особи, з якою укладається договір), з'ясувати перебування контрагента у шлюбі (Верховний Суд бере до уваги можливість перевірки такого факту з огляду на державну реєстрацію шлюбу, як акта цивільного стану, з видачою відповідних документів та внесенням інформації до Державного реєстру актів цивільного стану громадян і паспорта громадянина) для встановлення обставин необхідності надання письмової згоди одного з подружжя на відчуження спільного сумісного майна, або встановлення обставин поділу, виділу в натурі частки з майна, що перебуває в спільній сумісній власності.
79. У контексті наведеного Суд також звертається до власної правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 16.01.2025 у справі № 922/405/24.
80. Окрім цього Суд також враховує усталену правову позицію Верховного Суду стосовно того, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Проте розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям виключно за взаємною згодою відповідно до положень ЦК України.
81. Ураховуючи викладене, суди першої і апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку про наявність підстав для задоволення позову про визнання договорів купівлі-продажу простих іменних акцій ПрАТ "Аудиторська фірма "Аналітик" недійсними. Такі висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17, від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18, про неврахування яких зазначає скаржник у касаційній скарзі.
82. Водночас, касаційний суд вказує, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суди попередніх інстанцій, посилаючись на норму права, застосували її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачили тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, яка є подібною до справи, що розглядається Судом.
83. Не можна посилатись на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
84. Разом з цим, враховуючи запроваджені Великою Палатою Верховного Суду критерії оцінки подібності правовідносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-16цс20)), колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відхиляє посилання скаржника на правові висновки, викладені у постанові від 10.11.2021 у справі № 910/8060/19 (спір за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" про визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора), з огляду на те, що вказана справа розглянута та ухвалено судове рішення за наслідками розгляду неподібних правовідносин ні за підставами позову, ні за змістом позовних вимог, ні за встановленими фактичними обставинами, ні за матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин.
85. Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України Верховний Суд зазначає таке.
86. Пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
87. Зміст наведеної норми права свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
88. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 04.02.2025 у справі № 909/996/22, від 10.12.2024 у справі № 904/5475/23, від 08.08.2024 у справі № 906/446/23, від 08.08.2024 у справі № 906/497/23.
89. Водночас у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.02.2025 у справі № 909/996/22, від 08.08.2024 у справі № 906/446/23, від 08.08.2024 у справі № 906/497/23, від 19.03.2024 у справі № 910/6141/22, від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22.
90. В контексті наведеної підстави касаційного оскарження скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України у подібних правовідносинах, також у цій частині скаржник посилається на постанови Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 916/1932/20 та від 09.02.2022 у справі № 761/6844/19.
91. Перевіривши та надавши оцінку зазначеним доводам скаржника, Верховний Суд зазначає таке.
92. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
93. Відповідно до статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
94. Пунктом 4 частини першої статті 20 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.
95. Так, предметом позовних вимог у цій справі є визнання недійсними договорів купівлі-продажу цінних паперів (акцій простих іменних ПрАТ "Аудиторська фірма "Аналітик") з підстав укладення їх без згоди другого з подружжя та застосування наслідків недійсності цього договору.
96. Згідно з частиною першою статті 9 Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" акція - це іменний цінний папір, що посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України, цим Законом та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.
97. Відповідно до частини першої статті 2 СК України цей Кодекс регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.
98. Частиною першою статті 9 СК України визначено, що подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім'ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.
99. Згідно з частинами першими статті 14 та 15 СК України сімейні права є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі. Сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
100. Зазначені норми права визначають правочин у сімейних правовідносинах як домовленість, зокрема, між подружжям, батьками та дітьми про врегулювання належних їм сімейних прав та обов'язків, які тісно пов'язані з їх особами та не можуть бути передані та/або перекладені на інших осіб.
101. Справа у спорі про визнання недійсним укладеного одним з подружжя без згоди іншого з подружжя договору щодо розпорядження часткою в статутному капіталі юридичної особи має розглядатися господарським судом відповідно до пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України.
Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) та у постановах Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 515/1060/19, від 29.09.2021 у справі № 361/6229/19, від 29.06.2022 у справі № 757/69759/17-ц.
102. Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2020 у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20) вказала, що справи у спорах щодо правочинів незалежно від їх суб'єктного складу, які стосуються акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, підлягають розгляду господарськими судами. Винятком є спори щодо таких дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення сімейних і спадкових прав та обов'язків, які мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
103. Разом з цим, у постанові Верховного Суду від 17.10.2022 у справі № 686/26335/21 (провадження № 61-7163св22) зазначено: "оспорюваним позивачкою договором купівлі-продажу частки (прав на частку) у статутному фонді товариства не регулюються сімейні права та обов'язки подружжя, тобто він не є правочином у сімейних правовідносинах.
Посилання ОСОБА_1 на положення статей 60, 61 СК України не свідчить про укладення вказаного договору у сімейних правовідносинах. Право власності не належить до сімейних прав, а суб'єктами права власності можуть бути фізичні особи, у тому числі, які не перебувають у сімейних відносинах, юридичні особи, держави, територіальні громади.
З огляду на суб'єктний склад учасників спору, предмет і підставу позову, а також характер спірних правовідносин апеляційний суд дійшов висновку, що заявлені позивачкою позовні вимоги підлягають розгляду за правилами господарського судочинства, оскільки цей спір має ознаки корпоративного".
104. З огляду на наведене, оскільки спір у цій справі виник щодо визнання недійсними договорів купівлі-продажу акцій в юридичній особі, яким не регулюються сімейні права та обов'язки між подружжям, тобто він не є правочином у сімейних правовідносинах, такий спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 761/6844/19.
105. Разом з цим Верховний Суд зазначає, що відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
106. Згідно з частиною першою статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права.
107. За змістом пункту 1 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України верховенство права є одним з основних засад (принципів) господарського судочинства.
108. Як зазначив Конституційний Суд України в абзаці 3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 11.10.2005 № 8-рп/2005 та в абзаці 1 підпункту 2.1. пункту 2 мотивувальної частини рішення від 31.03.2015 № 1-рп/2015, складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.
109. Юридична визначеність дає можливість учасникам суспільних відносин завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх легітимних очікуваннях (legitimate expectations), зокрема у тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право буде реалізоване (рішення Конституційного Суду України від 05.06.2019 № 3-р(І)/2019).
110. Отже, правова визначеність гарантує, що однакові відносини, які склались в один і той же проміжок часу, не будуть врегульовані у різний спосіб.
111. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц зазначила про те, що правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов'язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Світлана Науменко проти України" (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, §53).
112. Наразі саме на суди покладено значний обсяг відповідальності за дотримання принципу правової визначеності.
113. Крім того, в основі принципу юридичної визначеності, як одного з істотних елементів принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися.
114. Отже, забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.
115. Принцип правової визначеності серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (пункт 61 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Брумареску проти Румунії" від 28.10.1999 (заява № 28342/95).
116. Поняття "перегляд" охоплює не лише перегляд рішення суду нижчої інстанції судом вищої інстанції в межах однієї справи чи перегляд рішення за нововиявленими обставинами. Європейський суд з прав людини у рішенні від 25.11.2021 у справі "ЦЕНТР "УКРАСА" проти України" (заява № 2836/10) констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та дійшов висновку, що судові рішення у провадженні № 15/140 фактично нівелювали результати провадження № 12/254, що призвело до порушення принципу юридичної визначеності
117. Так Верховний Суд зазначає, що таких же висновків стосовно юрисдикції цієї справи дійшов і Верховний Суд у постанові від 17.01.2024 у цій справі, яка розглядається.
118. З огляду на наведене вище Суд також відхиляє посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 916/1932/20 та від 09.02.2022 у справі № 761/6844/19.
119. Таким чином, Верховний Суд вже викладав висновки щодо застосування пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України у подібних правовідносинах, а здійснене господарськими судами попередніх інстанцій застосування норм права не суперечить таким висновкам.
120. Отже, доводи скаржника про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України не підтвердилися.
121. Оскільки Верховний Суд вже надавав правові висновки щодо застосування пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України, а оскаржувані судові рішення таким висновкам відповідають, то посилання скаржника на приписи пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України як на підставу касаційного оскарження судових рішень є необґрунтованими.
122. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
123. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а їх застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
124. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
125. Так самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
126. Оскільки наведені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Приватним акціонерним товариством "Аудиторська фірма "Аналітик" підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1 і 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримали свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, у задоволенні касаційної скарги відповідачів 1 і 2 та третьої особи 1 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України слід відмовити, а касаційне провадження з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підлягає закриттю на підставі пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України.
127. Щодо інших заявлених скаржниками підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.
128. Згаданим пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
129. Обґрунтовуючи наведену підставу касаційного оскарження, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).
130. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
131. У свою чергу, у пункті 1 частини третьої статті 310 ГПК України вказано, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
132. Таким чином, в силу наведеного припису процесуального права скасування оскаржуваних рішень судом касаційної інстанції з подальшим направленням судової справи для нового розгляду можливе виключно у тому випадку, коли суд дійде висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
133. За таких обставин, оскільки Судом визначені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України вже визнані необґрунтованими, тому і підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення цієї справи на новий розгляд з підстави встановленої пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України у Суду також відсутні.
134. Стосовно доводів касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції положень пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України Верховний Суд зазначає таке.
135. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
136. Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції відповідачем 1 було заявлено усне клопотання про зупинення провадження у даній справі до розгляду справи № 757/53299/24-ц у задоволенні якого апеляційним господарським судом було відмовлено з огляду на те, що колегією суддів не встановлено об'єктивної неможливості розгляду даної справи, а зібрані докази у справі дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом даного судового розгляду.
137. Так, Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, відповідно до якої метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено.
138. Верховний Суд вказував, що: по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов'язкова пов'язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення.
139. Верховний Суд у постанові від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20 зазначив, що для вирішення питання про зупинення провадження у справі з огляду на вимоги пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України суд повинен у кожному конкретному випадку з'ясувати:
- чи існує вмотивований зв'язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства;
- чим обумовлюється об'єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі.
140. Також у постанові від 07.09.2023 у справі № 4821/3/23 Верховний Суд зазначав, що така підстава зупинення провадження, як неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи, застосовується у тому разі, коли в тій іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав заявлених у цій справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.
141. При цьому, вирішуючи питання про зупинення провадження у справі, суд повинен враховувати, що зупинення провадження у цивільній справі з мотивів наявності іншої справи, може мати місце тільки в тому разі, коли лише в тій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав вимог у даній справі чи умов, від яких залежить можливість її розгляду, і з'ясувати, чи дійсно від наслідків розгляду зазначеної цивільної справи залежить прийняття рішення у цій цивільній справі.
142. Суд апеляційної інстанції, відхиляючи доводи скаржника щодо необхідності зупинення провадження у даній справі, дійшов висновку про відсутність об'єктивної неможливості розгляду даної справи, а зібрані докази у справі дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом даного судового розгляду.
143. Доводи касаційної скарги щодо необхідності зупинення не спростовують наведеного висновку суду апеляційної інстанції.
144. Так, зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
145. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи № 373/2054/16-ц).
146. Стосовно доводів касаційної скарги в частині оскарження додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2024 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 у відповідній частині Верховний Суд зазначає, що скаржниками не зазначено жодних порушень судами норм процесуального права під час вирішення питання про відшкодування судових витрат, у зв'язку з чим Верховий Суд доходить висновку, що скаржник просить скасувати додаткове рішення як "похідне" від задоволення позову (наведене також вбачається зі змісту касаційної скарги). Водночас, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів не вбачає підстав для їх скасування, а тому і не переглядає правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції.
147. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржників, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
148. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
149. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.
150. За таких обставин, перевіривши застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
151. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі.
152. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
153. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
154. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржники не спростували наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довели неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі судових рішень.
155. За таких обставин, доводи касаційної скарги, не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у зв'язку з чим касаційне провадження в частині підстави, передбаченої у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстав передбачених пунктами 1 і 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення, додаткове рішення і постанову - без змін.
Розподіл судових витрат
156. Враховуючи викладене, судовий збір за розгляд касаційної скарги на підставі статті 129 ГПК України покладається на скаржників.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства "Аудиторська фірма "Аналітик" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2025, рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2024 і додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2024 у справі № 756/59/20 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства "Аудиторська фірма "Аналітик" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2025, рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2024 і додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2024 у справі № 756/59/20 з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1 і 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2025, рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2024 і додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2024 у справі № 756/59/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. А. Кролевець
Судді О. О. Мамалуй
В. І. Студенець