вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"13" березня 2025 р. м. Київ Справа № 911/2446/24
Суддя Господарського суду Київської області Смірнов О.Г., за участю секретаря судового засідання Дубенко Г.В., розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу №911/2446/24
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ТОРГОВА КОМПАНІЯ “ШЕЛЬФ»
до відповідача: держави - російська федерація
про стягнення 96 045 530, 49 грн., що еквівалентно 2 628 626, 14 доларів США
за участю представників:
від позивача: Панченко Н.В., довіреність №б/н від 03.01.2025
від відповідача: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю “ТОРГОВА КОМПАНІЯ “ШЕЛЬФ» звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою за вих. №б/н від 13.09.2024 до держави - російської федерації про стягнення 96 045 530, 49 грн., що еквівалентно 2 628 626, 14 доларів США.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.09.2024 наведену вище позовну заяву передано для розгляду судді Смірнову О.Г.
Визначаючи, чи поширюється на російську федерацію судовий імунітет у справі, яка розглядається, судом враховано наступне: предметом позову є відшкодування шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН. У зв'язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що, у свою чергу, з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні, у зв'язку із припиненням його роботи на території України. До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постановах від 14 квітня 2022 року у справі №308/9708/19, від 18 травня 2022 року №760/17232/20, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі №635/6172/17, провадження №14-167цс20 (пункт 58).
Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 р. у справі №990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.
При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах №490/9551/19 та №311/498/20.
Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі №428/11673/19 та у справі №760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов'язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
Ухвалою суду від 17.09.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “ТОРГОВА КОМПАНІЯ “ШЕЛЬФ» за вих. №б/н від 13.09.2024 залишено без руху в порядку ч. 1 ст. 174 ГПК України.
25.09.2024 на адресу суду від позивача надійшла заява, відповідно до якої усунуто недоліки, які зумовили залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою суду від 09.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 07.11.2024 о 14:30. Встановлено строк відповідачу до 04.11.2024 для подання до суду відзиву на позов із урахуванням вимог ст. 165 ГПК України.
30.10.2024 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява на виконання ухвали суду, якою позивач долучає до матеріалів справи докази надіслання відповідачу через посольство російської федерації у Республіці Польща копії ухвали суду від 09.10.2024.
Ухвалою суду від 07.11.2024 відкладено підготовче засідання на 05.12.2024 о 14:15.
04.12.2024 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява, якою позивач долучає до матеріалів справи копію конверту міжнародного відправлення №EA063851826UA .
Ухвалою суду від 05.12.2024 закрито підготовче провадження у справі №911/2446/24 та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.01.2025 о 11:00.
Ухвалою суду від 16.01.2025 відкладено розгляд справи на 13.02.2025 о 10:45 та постановлено викликати в судове засідання експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Чалюка І., Гунявого В. для надання пояснень.
Ухвалою суду від 13.02.2025 оголошено перерву у судовому засіданні до 06.03.2025 о 15:15 та постановлено викликати в судове засідання експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Волошина Андрія для надання пояснень.
Ухвалою суду від 06.03.2025 відкладено розгляд справи на 13.03.2025 о 16:15.
У судове засідання 13.03.2025 з'явився представник позивача, який підтримав позовні вимоги в повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.
Представник відповідача в судове засідання 13.03.2025 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений шляхом розміщення на офіційному веб-порталі судової влади України оголошення в порядку, передбаченому ч.ч. 4, 5 ст. 122 ГПК України.
Щодо повідомлення відповідача про судовий розгляд даної справи слід зазначити таке.
У зв'язку з військовою агресією держави-відповідача проти України, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 р. в Україні введено воєнний стан.
Відповідно до частини 1 статті 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
За зверненням Мін'юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію Росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно з листом Міністерства юстиції України "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 р., з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.
Крім того, у зв'язку з агресією з боку держави-відповідача та введенням воєнного стану АТ "Укрпошта" з 25.02.2022 р. припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з державою-відповідачем.
Наведене унеможливлює повідомлення відповідача про розгляд даної справи засобами поштового зв'язку та звернення до суду держави-відповідача з судовим дорученням про вручення документів.
Враховуючи вищевикладене, повідомлення відповідача про дату, час та місце проведення судових засідань у даній справі здійснювалося шляхом розміщення на офіційному веб-порталі судової влади України відповідного оголошення в порядку, передбаченому ч. ч. 4, 5 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України.
Представник відповідача правом на подання відзиву на позовну заяву за весь час розгляду справи не скористався.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відтак, неявка в судове засідання 13.03.2025 представника відповідача, належним чином повідомленого про дату та час розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи по суті, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті без його участі.
Таким чином, суд дійшов висновку, що судом створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом відповідно до ст. ст. 7, 8, 13 ГПК України.
З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правові норми, які підлягають застосуванню, враховуючи позицію представника позивача, суд встановив.
Позов мотивовано тим, що 12.03.2022, внаслідок влучання боєприпасів випущених російськими військами, відбулась пожежа та зруйнувалось належне позивачу майно, що було розташоване за адресою: Київська обл., Броварський р-н, село Гоголів, вул. Жовтнева, 92, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 96 045 530, 49 грн., що еквівалентно 2 628 626, 14 доларів США.
Так, позивач зазначає, що 12.03.2022 представники підрозділів збройних сил та інших силових відомств російської федерації, із застосуванням військової техніки та зброї, здійснили збройний напад на цивільні об'єкти, що розташовані в селі Гоголів, Броварського району Київської області, та допустили порушення законів та звичаїв війни. Зокрема, останні відкрили вогонь (ракетною зброєю) по цеху з виготовлення рибних продуктів, що розташований за адресою: Київська область, Броварський район, с. Гоголів, вул. Жовтнева, 92, який належить на праві власності ТОВ "ОкеанПродукт" та перебуває в оренді ТОВ "ТК "ШЕЛЬФ".
В якості підтвердження права власності ТОВ "Океан Продукт" на вказане вище знищене російською федерацією нерухоме майно позивач надав суду свідоцтво про право власності №б/н від 16.09.2011 та витяг про державну реєстрацію прав №31325599 від 16.09.2011.
В позові позивач вказує, що орендував у Товариства з обмеженою відповідальністю “Океан-Продукт» приміщення за адресою Київська область, Броварський район, село Гоголів, вулиця Жовтнева, 92, а саме частину будівлі холодильника з вбудованими адміністративними та побутовими приміщеннями, що позначена літерою З-2, загальною площею 1062,5 кв.м., що складається з частини офісних приміщень (каб. 18, 21, 22) площею 59, 35 кв.м.; складських приміщень (3, 6) з холодильним обладнанням, загальною площею 814, 2 кв.м. та частини підсобних приміщень площею 188, 95 кв.м.
Так, 25.05.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Океан-Продукт» (далі - Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ТОРГОВА КОМПАНІЯ “ШЕЛЬФ» (далі - Орендар) було укладено Договір оренди нежитлового приміщення №25-05/20 (далі-Договір), відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених Договором , Орендодавець зобов'язується передати Орендареві, а Орендар зобов'язується прийняти у тимчасове користування (оренду) частину нежитлового приміщення - цеху по переробці рибопродуктів, що знаходиться за адресою: 07452, Київська обл., Броварський р-н, с. Гоголів, вул. Жовтнева, 92, (надалі іменується - «об'єкт оренди») і належить Орендодавцеві на праві власності.
Згідно п. 1.2. Договору об'єкт оренди - частина будівлі холодильника з вбудованими адміністративними та побутовими приміщеннями, 3-2, загальною площею 1062, 5 кв. м., що складається з:
1.2.1. частини офісних приміщень (каб. 18, 21, 22) площею 59, 35 кв. м.;
1.2.2. складські приміщення (3, 6) з холодильним обладнанням, загальною площею 814, 2 кв. м.;
1.2.3. частини підсобних приміщень площею 188, 95 кв. м.
Договір набирає чинності з дня його підписання Сторонами та діє до « 30» квітня 2023 року (п. 5.1. Договору).
Позивачем також долучено до матеріалів справи Акт приймання-передачі нежитлового приміщення від 25.05.2020, згідно якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у користування об'єкт оренди, що знаходиться за адресою: 07452, Київська обл., Броварський р-н, с. Гоголів, вул. Жовтнева, 92. Об'єкт оренди - частина будівлі холодильника з вбудованими адміністративними та побутовими приміщеннями, 3-2, загальною площею 1062, 5 кв. м., що складається з: частини офісних приміщень (каб. 18, 21, 22) площею 59, 35 кв. м.; складських приміщень (3, 6) з холодильним обладнанням, загальною площею 814, 2 кв. м.; частини підсобних приміщень площею 188, 95 кв. м.
Позивач зазначає, що внаслідок обстрілу відбулася пожежа, зруйновано виробничі приміщення літера Е-2, площею 802, 7 м2, а також будівлі холодильника з вбудованими та адміністративними приміщеннями літера 3-2, площею 1613, 1 м2 цеху по переробці рибопродуктів. На підтвердження вказаних обставин позивачем долучено до матеріалів справи Акт про пожежу від 15.03.2022 та Акт обстеження технічного стану об'єктів ТОВ «Океан Продукт» від 21.06.2022.
Позивач наголошує, що за вказаним фактом Броварським районним управлінням поліції ГКНП у Київській області відкрито досудове розслідування у кримінальному провадженні №42022112130000046, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 438, ч. 2 ст. 438, ч. 3 ст. 110 КК України, на підтвердження чого позивачем надано суду витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Також, в якості підтвердження зазначених обставин позивачем долучено до матеріалів справи постанову визнання юридичної особи потерпілим Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 09.08.2022, згідно якої ТОВ “ТОРГОВА КОМПАНІЯ “ШЕЛЬФ» визнано потерпілим у кримінальному провадженні.
Для встановлення розміру збитків, завданих внаслідок знищення майна позивача, що знаходилось за адресою вул. Жовтнева, 92, с. Гоголів, Броварський район, Київська область, під час ведення бойових дій російською федерацією, позивач звернувся до експертної організації - Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.
Судовими експертами Чалюком І.М., Гунявим В.С., Волошиним А.А., Ложешніком Д.І., Степанюком О.В. складено висновок експертів за результатами проведення комплексної комісійної судової будівельно-технічної, товарознавчої експертизи, експертизи зброї та слідів і обставин її використання, вибухово-технічної експертизи у кримінальному провадженні №42022112130000046, згідно якого визначено, що розмір матеріальної шкоди, завданої внаслідок пошкодження (руйнування) військовослужбовцями РФ основних засобів та готової продукції за адресою: вул. Жовтнева, 92, с. Гоголів, Броварський район, Київська область становить для ТОВ “ТОРГОВА КОМПАНІЯ “ШЕЛЬФ» 96 045 530, 49 грн., що в еквіваленті по курсу НБУ становить 2 628 626, 14 доларів США.
Так, позивач наголошує на тому, що саме внаслідок обстрілу російськими військами ракетною зброєю будівлель цеху з виготовлення рибних продуктів, що розташовані за адресою: Київська область, Броварський район, с. Гоголів, вул. Жовтнева, 92 було знищено належне йому майно, що завдало позивачу збитків у розмірі 2 628 626, 14 доларів США та стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо та достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 1 ст. 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Статтею 7 ГПК України визначено, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.
Судочинство в господарських судах здійснюється, зокрема, відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч.ч. 1-3 ст.3 ГПК України).
Згідно ч. 2 ст. 2 ЦК України, учасниками цивільних відносин є, зокрема: іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 45 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Із змісту позовної заяви вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю “ТОРГОВА КОМПАНІЯ “ШЕЛЬФ» відповідачем визначено російську федерацію.
Згідно ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Відповідно до ч. 4 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
Отже, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Водночас, як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (ст. 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (ст. 12) передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій. Однак, ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.
У рішенні від 14.03.2013 у справі «Олєйніков проти Росії» Європейський суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються «відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її», і суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні п.1 ст.6 Конвенції (п.68, п. 31).
Отже, особливістю правового статусу держави, як суб'єкта міжнародних відносин, є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівними має влади і юрисдикції». Однак, необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни.
Водночас, у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 05:30 год. 24.02.2022 строком на 30 діб, який у подальшому відповідними нормативно-правовими актами неодноразово продовжувався.
У зв'язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24.02.2022 Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні, у зв'язку із припиненням його роботи на території України.
Крім того, постановою Верховної Ради України від 14.04.2022 №2188-IX схвалено заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», якою визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Російської Федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.
У ч. 1 ст. 2 Закону України «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну» зазначено, що Російська Федерація є державою-терористом, однією з цілей політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення, масові вбивства громадян України, вчинення міжнародних злочинів проти цивільного населення, використання заборонених методів війни, руйнування цивільних об'єктів та об'єктів критичної інфраструктури, штучне створення гуманітарної катастрофи в Україні або окремих її регіонах.
Відповідно до ст. 2 Конституції України, зокрема, суверенітет України поширюється на всю її територію. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Отже, перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
У п. 4 ч. 1 ст. 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени ООН утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з цілями Об'єднаних Націй.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Статуту ООН, остання переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживає ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводить мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.
У міжнародному праві кодифіковані підстави для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий «деліктний виняток» (англ. «tort exсeption»). Умовами, необхідними для застосування «деліктного винятку», є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв'язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.
Визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у спорі, який розглядається, суд врахував таке: предметом позову є відшкодування шкоди, завданої юридичній особі, внаслідок знищення майна останньої; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами Російської Федерації, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні, у тому числі юридичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту»).
Отже, Російська Федерація, вчинивши повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії, у тому числі юридичній особі, яка здійснює свої господарську діяльність на території України.
Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету викладена у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 у справі №428/11673/19, від 22.06.2022 у справі №311/498/20, від 12.10.2022 у справі №463/14365/21.
Також, судом береться до уваги правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 14.04.2022 у справі №308/9708/19, яка полягає в тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено Російську Федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії Російської Федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Отже, у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у резидента України, навіть з іноземною країною, зокрема й Російською Федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.
Позивач зазнав шкоди внаслідок збройної агресії рф на території України, тому рф є відповідачем у цій справі.
Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Згідно до ч. ч. 1-3 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Частиною 1 ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Стаття 1166 ЦК України встановлює загальні правила відшкодування завданої особі недоговірної шкоди так званої «деліктної шкоди». Загальною підставою застосування до правовідносин із завдання шкоди вказаної статті є відсутність договірних відносин між боржником (завдавачем шкоди) та кредитором (потерпілим).
Загальне правило вказаної статті встановлює, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі.
Умовами застосування цієї норми є завдання шкоди неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача. За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.
Отже, при поданні позову про відшкодування заподіяної майнової шкоди, на позивача покладається обов'язок довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 2 ст.74 ГПК України).
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч. 2 ст. 86 ГПК України).
При цьому, ч. 3 ст. 75 ГПК України визначено, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Орієнтовно 12.03.2022 о 05:00 у процесі горіння, внаслідок влучання ракети під час обстрілу російськими військами, в будівлі ТОВ «Океан Продукт» за адресою вул. Жовтнева, 92, с. Гоголів, Броварського району, Київської області, яка перебуває в оренді ТОВ «РЦК» та ТОВ «ТК «Шельф», було провністю знищено виробниче приміщення літера Е-2, площею 802, 7 кв. м., будівля холодильника з вбудованими та адміністративними приміщеннями літера З-2, площею 1613, 1 кв. м., про що зазначено в Акті обстеження технічного стану об'єктів ТОВ «Океан Продукт» від 21.06.2022.
Додатково вказана вище інформація зазначена в Акті про пожежу від 15.03.2022, складеному комісією у складі Дмитрика С.В. головного інспектора відділу ЗНС Броварського РУ ГУ ДСНС України у Київській області підполковника служби цивільного захисту, Каціона Р.О. начальника караула 56-ДПРУ м. Бровари ст. лейтенанта служби цивільного захисту, директора ТОВ «Океан Продукт» Авдієнко О.О.
Також, руйнування вказаних вище будівель, внаслідок влучання ракети під час обстрілу російськими військами, підтверджується Актом обстеження технічного стану об'єктів ТОВ «Океан Продукт» від 21.06.2022, складеному комісією у складі Куценка О.М. - заступника селищного голови з питань діяльності виконавчих органів влади, Мамочки О.С. - в.о. начальника відділу земельних ресурсів та екології виконавчого комітету Великодимирської селищної ради, Плотнікової Г.В. - начальника відділу капітального будівництва житлово-комунального господарсьва комунальної власності та розвитку інфраструктури виконавчого комітету Великодимерської селищної ради, ОСОБА_1 - старости Гоголівського старостинського округу.
Разом з цим, з наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, номер кримінального провадження 42022112130000046, вбачається, що 12.03.2022, приблизно о 04:00 год., представники підрозділів збройних сил та інших силових відомств російської федерації, із застосуванням військової техніки та зброї, здійснили збройний напад на цивільні об'єкти, що розташовані в селі Гоголеві, Броварського району, Київської області та допустили порушення законів та звичаїв війни. Зокрема, останні відкрили вогонь (ракетною зброєю) по цеху з виготовлення рибних продуктів площею приблизно 3000 м. кВ., що розташований за адресою: Київська обл., Броварський район, с. Гоголів, вул. Жовтнева, 92, який належить ТОВ «Океан Продукт» та перебуває в оренді ТОВ «РПК» та ТОВ «ТК «Шельф», внаслідок обстрілу сталась пожежа, руйнування холодильного складського приміщення з сировиною, продукцією та виробничих цехів, руйнування цеху.
Постановою визнання юридичної особи потерпілим від 09.08.2022 ГУ СБУ у м. Києві та Кивській області постановлено визнати потерпілим у кримінальному провадженні юридичну особу ТОВ «ТК «Шельф» (код ЄДРПОУ 41988418).
В силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними.
Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України, в розумінні ч. 3 ст. 75 ГПК України, є загальновідомим фактом, який не потребує встановлення в судовому порядку та закріплений державою на законодавчому рівні.
Щодо вини, як складового елементу цивільного правопорушення, то законодавством України не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто, відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.
Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.04.2021 у справі №648/2035/17 та у постанові від 14.02.2018 у справі №686/10520/15-ц.
Також, обов'язковою умовою покладення на відповідача відповідальності за заподіяння збитків має бути безпосередній причинний зв'язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками.
Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто, наявності прямого причинного-наслідкового зв'язку між діями однієї сторони та зменшенням майнових прав іншої.
Суд констатує, що факт пошкодження майна позивача підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Таким чином, позивачем доведено суду належними, допустимими та достовірними доказами, в розумінні ст. ст. 76, 77, 78, 79, 91 ГПК України, факт заподіяння збитків (шкоди) діями відповідача, причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та завданою майну позивача шкодою.
Відтак, суд дійшов висновку, що позивачем у даній справі належними та допустимими доказами доведено наявність повного складу цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.
Стосовно права власності позивача на знищене відповідачем майно, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Частиною 1 ст. 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Право власності позивача на майно (товар), яке було знищене під час проведення бойових дій і знаходилось в орендованих приміщеннях, розташованих за адресою: вул. Жовтнева, 92, с. Гоголів, Броварського району, Київської області, підтверджується сукупністю доказів, наявних в матеріалах справи.
Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч. 3 ст. 386 ЦК України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
За таких умов, знищення належного позивачу на праві власності майна порушує його право власності і у зв'язку із цим породжує право останнього на відшкодування заподіяної йому відповідачем шкоди.
Cуд враховує, що захист права власності гарантується статтею 1 Додаткового протоколу до Європейської конвенції з прав людини, а відповідальність за порушення вказаного права покладається безпосередньо на державу і настає у тому випадку, коли будь-яке діяння держави має своїм прямим наслідком застосування до особи забороненого поводження.
Крім того, згідно п.п. 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року, відповідальність у формі відшкодування збитків у випадку порушення правил і звичаїв ведення воєнних дій покладається саме на державу в цілому, як воюючу сторону. Відтак, стягнення відповідної шкоди також має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.
Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.
За приписами пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року також передбачено, що договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
Таким чином, відповідно до наведених положень цивільного законодавства та Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.
Щодо розміру заявлених позивачем збитків, суд зазначає наступне.
Як зазначалося вище, статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно висновку судових експертів Чалюка І.М., Гунявого В.С., Волошина А.А., Ложешкіна Д.І., Степанюка О.В., складеного за результатами проведення комплексної комісійної судової будівельно-технічної, товарознавчої експертизи, експертизи зброї та слідів і обставин її використання, вибухово-технічної експертизи у кримінальному провадженні №42022112130000046 від 17.01.2024 за №25780/22-47/25781/22-42-12474/12475/23-82/26210/23-54, визначено, що розмір матеріальної шкоди, завданої позивачу внаслідок пошкодження (руйнування) військовослужбовцями РФ його майна за адресою: вул. Жовтнева, 92, с. Гоголів, Броварський район, Київська область становить 96 045 530, 49 грн.
Також, вказаним висновком встановлено, що розмір матеріальної шкоди, завданої позивачу у розмірі 96 045 530, 49 грн. в еквіваленті по курсу НБУ, станом на 05.12.2023, становить 2 628 626, 14 доларів США.
У вказаному вище висновку експертів зазначено, що відповідно до вимог ст. 70, ч. 2 ст. 102 Кримінального процесуального кодексу України експерти про відповідальність за завідомо неправдивий висновок за ст. 384 КК України попереджені.
При цьому, безпосередньо в судовому засіданні 06.03.2025 судовий експерт Волошин А.А. зазначив, що в талиці №1 та в таблиці №2, які долучені до висновку експертів не вказано майно позивача, оскільки у відповідних таблицях міститься інформація по розрахункам основних засобів. Натомість, позивач поніс збитки у вигляді знищеного майна, що є готовою продукцією та матеріальними запасами, які в свою чергу не відносяться до основаних засобів. Знищена готова продукція та матеріальні запаси були відображені в протоколах інвентаризації комісії та наказі про затвердження та облік результатів інвентаризації. Вказані документи експертами до висновку експертів не долучаються.
Також, безпосередньо в судовому засіданні 13.03.2025 позивачем надано суду для огляду, а судом оглянуто оригінали наступних документів: наказ №06-0522 про затвердження та облік результатів інвентаризації та протоколи інвентаризації комісії.
Незалежна оцінка збитків проводиться суб'єктами оціночної діяльності - суб'єктами господарювання, визнаними такими Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (далі - суб'єкти оціночної діяльності), із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.
Висновок експерта та розмір завданої шкоди відповідачем під сумнів поставлено не було, заперечень та власних міркувань з цього приводу не висловлено.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 98 ГПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
З урахуванням зазначеного вище, оцінивши висновок експертів від 17.01.2024 за №25780/22-47/25781/22-42-12474/12475/23-82/26210/23-54, суд вважає його належним та достовірним доказом на підтвердження дійсного розміру збитків на суму 96 045 530, 49 грн., що еквівалентно 2 628 626, 14 доларів США, завданих позивачу внаслідок протиправних дій відповідача.
Таким чином, відповідно до вказаного висновку загальний розмір збитків, завданих позивачу внаслідок російської збройної агресії на території України, складає 96 045 530, 49 грн., що еквівалентно 2 628 626, 14 доларів США.
Враховуючи викладене, а також, встановлення судом факту завдання позивачу збитків внаслідок збройної агресії відповідача, заявлені вимоги про стягнення збитків у розмірі 96 045 530, 49 грн., що еквівалентно 2 628 626, 14 доларів США є обґрунтованими, підтвердженими документально, а тому, позовні вимоги підлягають задоволенню.
У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма (ст.13) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Тобто, людині мають бути надані такі міри правового захисту на національному рівні, які дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.
ЄСПЛ неодноразово звертав увагу, що одним із елементів передбаченого пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий розгляд справи судом є змістовне, а не формальне тлумачення правової норми (рішення від 23.10.85 у справі “Бентем проти Нідерландів»). Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 9 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.20033-рп/2003).
Суд констатує, що судовий захист порушеного права позивача буде максимально відповідати вимогам щодо ефективного засобу правового захисту лише у випадку вираження розміру шкоди в еквіваленті до доларів США як основної резервної (“твердої») та найпоширенішої валюти у світі.
Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача шкоди у розмірі, визначеному у доларах США є правомірною.
Надаючи оцінку визначення позивачем територіальної підсудності вказаної справи, судом було враховано наступне.
Загальновідомо, що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи повномасштабну збройну агресію. Тому, не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду, в якому би російська федерація не користувалася судовим імунітетом, тобто до суду російської федерації.
Загальновідомість цих фактів, а також неможливість захисту прав позивача у судах російської федерації, визнана Верховним Судом у постановах від 18.05.2022 року у справах №428/11673/19 та №760/17232/20-ц, в яких Верховний Суд дійшов висновків, що у зв'язку з тим, що наразі відсутні будь-які механізми або інші міждержавні домовленості між Україною та російською федерацією щодо відшкодування збитків фізичним та юридичним особам, завданих внаслідок дій військової агресії російської федерації на території України, звернення до українського суду є єдиним ефективним засобом судового захисту порушених прав та законних інтересів позивача.
Відповідно до ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право», права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Частиною 1 ст. 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що до зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень ст.ст. 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.
Згідно п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Зазначене щодо способів захисту порушених прав передбачає і ч. 2 ст. 20 ГК України.
Статтею 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом, зокрема у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Відповідно до ч. 8 ст. 29 ГПК України, позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди.
Оскільки, місцем заподіяння шкоди майну позивача є: Київська обл., Броварський район, с. Гоголів, вул. Жовтнева, 92, суд дійшов висновку, що позивачем дотримано правила підсудності, а тому, позивач правомірно звернувся із відповідним позовом до Господарського суду Київської області.
За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “ТОРГОВА КОМПАНІЯ “ШЕЛЬФ» до держави - російська федерація про стягнення 96 045 530, 49 грн., що еквівалентно 2 628 626, 14 доларів США обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Відповідно до пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Враховуючи, що ціна позову у даній справі становить 96 045 530, 49 грн., що еквівалентно 2 628 626, 14 доларів США, розмір судового збору складає 1 059 800, 00 грн.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід Державного бюджету України.
За таких обставин, з російської федерації в дохід Державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір у сумі 1 059 800, 00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили згідно вимог ч. 2 статті 86 ГПК України. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У судовому засіданні, яке відбулося 13.03.2025, відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України, було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивну частини.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 123, 129, 233, 236, 238, ч. 1 ст. 240 ГПК України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “ТОРГОВА КОМПАНІЯ “ШЕЛЬФ» до держави - російська федерація задовольнити.
2. Стягнути з російської федерації (російська федерація, 119991, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ТОРГОВА КОМПАНІЯ “ШЕЛЬФ» (04071, м. Київ, вул. Щекавицька, буд. 37/48, оф. 1, код ЄДРПОУ 41988418) 96 045 530 (дев'яносто шість мільйонів сорок п'ять тисяч п'ятсот тридцять) грн. 49 коп., що еквівалентно 2 628 626 (два мільйони шістсот двадцять вісім тисяч шістсот двадцять шість) доларів США 14 центів, видавши наказ.
3. Стягнути з російської федерації (російська федерація, 119991, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1) в дохід Державного бюджету України (отримувач: ГУК у Київ.обл./м.Київ/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37955989, Банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача UA708999980313181206083010001) 1 059 800 (один мільйон п'ятдесят дев'ять тисяч вісімсот) грн. 00 коп. судового збору, видавши наказ.
Повний текст рішення складено 16.06.2025.
Суддя О.Г. Смірнов
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.