13 червня 2025 року Київ справа №320/23500/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Голосіївського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною, скасування постанови та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Голосіївського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову №57977108, винесену Головним державним виконавцем Голосіївського відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Бабковою Тетяною Ігорівною 22.12.2018 про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 на користь держави у розмірі 296 795,14 грн;
- зобов'язати Голосіївський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вчинити дії щодо закінчення виконавчого провадження № 57977108 зі стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 на користь держави у розмірі 296 795,14 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.10.2024 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
В обґрунтування позовних вимог позивач наголошує, що виконавчий збір стягується виключно з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим документом, чого в даному випадку не було, а отже і виконавчий збір не підлягає стягненню з позивача як боржника у межах виконавчого провадження.
За час розгляду справи відповідачем не надано суду відзиву або іншого документу, зі змісту якого було б можливим встановити його ставлення до заявлених позовних вимог. Поряд з цим, відповідачем, на виконання вимог ухвали суду від 15.10.2024 було надано належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження №57977108.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається з матеріалів справи, у межах виконавчого провадження №50771057 з виконання виконавчого листа, виданого Солом'янським районним судом міста Києва від 11.07.2014 року №2-4782/12, відповідачем 22.12.2018 прийнято постанову про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 296 795,14 грн.
У зв'язку з зазначеним, 22.12.2018 відповідачем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №57977108 з виконання постанови №50771057 від 22.12.2018 про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 296 795,14 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Відповідно до вимог частини 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі нормативно-правові акти наведені у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення відповідача) в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваної постанови, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувана про примусове виконання рішення.
Частиною 5 вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Тобто, наведені норми Закону України «Про виконавче провадження» не встановлюють залежності між прийняттям постанови про стягнення виконавчого збору та обставинами вчинення державним виконавцем дій по здійсненню примусового стягнення з боржника в межах відповідного виконавчого провадження.
На це вказує те, що розмір виконавчого збору законодавчо поставлений у відсоткову залежність від суми, що підлягає примусовому стягненню, а не від суми, яка є фактично стягнутою в межах виконавчого провадження.
Таким чином, необґрунтованими є доводи позивача про те, що виконавчий збір стягується виключно з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом, які базуються на нормах Закону України «Про виконавче провадження», які не були чинними на момент прийняття оскаржуваного позивачем рішення.
З наведеного вбачається, що Закон України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) не ставить можливість застосування санкцій у вигляді стягнення виконавчого збору в залежність від фактичного вчинення державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду або іншого виконавчого документу.
Щодо посилання позивача на норму частини 8 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі, суд зазначає про безпідставність такого посилання, оскільки у даному випадку не мала місце передача виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю.
Так, матеріалами справи підтверджується, що у межах виконавчого провадження №50771057 виконавчий документ, а саме виконавчий лист, виданий Солом'янським районним судом міста Києва від 11.07.2014 № 2-4782/12, був повернутий стягувачу, а 13.03.2019 за заявою ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Корольовим М.А. було відкрито виконавче провадження № 58609284 по стягненню заборгованості станом на 15.05.2012 року за кредитним договором №228-Ф/08 від 18.04.2008.
Тобто, у межах відповідних правовідносин не вчинялось дій щодо передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю, що свідчить про безпідставність доводів позивача щодо необхідності застосування у даному випадку вимог частини 8 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».
Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 21.07.2022 по справі №320/6215/19 суд вважає безпідставним з огляду на відмінне правове регулювання правовідносин, що виникли у справі, що розглядалась Верховним Судом, та даній адміністративній справі.
Беручи до уваги наведене, суд приходить до висновку про безпідставність наведених у позовній заяві доводів, а тому вважає необґрунтованими заявлені позовні вимоги.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 139 КАС України, відсутні підстави для розподілу судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.