13 червня 2025 року Київ справа №320/52577/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Державної служби України з питань праці до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними та скасування постанови, -
встановив:
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Державної служби України з питань праці до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, щодо винесення державним виконавцем Гатинюк Т.Ю. постанови про накладення штрафу від 08.04.2024 на Державну службу України з питань праці у розмірі 5100,00 грн та скасувати постанову про накладення штрафу від 08.04.2024 (ВП № 74339465).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю у відповідача правових підстав для прийняття оскаржуваного рішення.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві, наголошує, що оскаржуване рішення прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені у такому відзиві.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконанні у Відділі перебувало виконавче провадження № 74339465 з примусового виконання виконавчого листа № 300/7149/23 виданого 29.01.2024 Івано-Франківським окружним адміністративним судом про поновлення ОСОБА_1 з 18 вересня 2023 року в Південно-Західному міжрегіональному управлінні на рівнозначну, займаній Клим Мирославою Іллівною посадою в Управлінні Держпраці в Івано-Франківській області.
Державним виконавцем 05.03.2024 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. Даною постановою зобов'язано боржника виконати рішення суду негайно. Копію постанови направлено боржнику для виконання, а стягувану до відома.
Станом на 21.03.2024 інформація про виконання рішення суду від боржника не надійшла, у зв'язку з чим державним виконавцем направлено вимогу державного виконавця від 21.03.2024. Вказаною вимогою повторно зобов'язано боржника виконати вимоги виконавчого листа та надати відповідне письмове підтвердження виконання рішення суду.
Державна служба України з питань праці листом від 19.03.2024 № 1018/1/9.2-24а (відповідачем отримано 25.03.2024) повідомила державного виконавця, що наразі реалізація виконавчого листа від 29.01.2024 №300/7149/23 є ускладненою, у зв'язку з «незрозумілістю» щодо процедури виконання даного рішення суду.
Враховуючи, що боржником не виконано вимог виконавчого документа, державним виконавцем 08.04.2024 винесена постанова ВП № 74339465 про накладення штрафу на боржника у розмірі 5 100, 00 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» (далі - Закон).
Згідно із статтею 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 65 Закону рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону.
Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідного до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувана на роботі, після чого державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Згідно вимог статті 63 Закону, у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Згідно вимог статті 75 Закону, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Поважними причинами невиконання боржником рішення можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення боржника, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для виконання рішення у встановлений виконавцем строк та повинні бути підтверджені належними доказами.
При цьому, застосування такого заходу реагування як винесення постанови про накладення штрафу є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.
Як вбачається з матеріалів справи, станом на 08.04.2024 позивачем не було здійснено заходів направлених на виконання рішення суду, а відтак рішення суду залишалось не виконаним боржником без поважних причин. При тому, що вказане рішення мало бути виконано негайно.
Вказані обставини свідчать про те, що існували ознаки свідомого невиконання рішення суду, яке набрало законної сили та підлягало негайному виконанню.
Пунктом 1 частини другої статті 18 Закону передбачено, що державний виконавець здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Тобто, законодавець закріпив імперативний обов'язок державного виконавця дотримуватись вимог Закону під час здійснення заходів, спрямованих на примусове виконання рішення суду.
Аналізуючи вищезазначені норми законодавства, слід зазначити, що винесення постанови про накладення штрафу є не правом виконавця, а обов'язком, і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
За результатами аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.
Отже, основним призначенням стадії виконавчого провадження є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом та Законом.
У зв'язку з вищевикладеним, суд вважає, що постанова про накладення штрафу від 08.04.2024 прийнята відповідачем правомірно, у межах чинного законодавства та з метою належного і повного виконання виконавчого документа № 300/7149/23 виданого 29.01.2024 Івано-Франківським окружним адміністративним судом. А тому, відповідно, підстави для задоволення позову відсутні.
Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 139 КАС України, відсутні підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.