Справа №756/7364/24
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/10937/2025
Головуючий у суді першої інстанції: Шролик І.С.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В.
03 червня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача Крижанівської Г.В.,
суддів Оніщука М.І., Шебуєвої В.А.,
при секретарі Шпирук Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 липня 2024 року, ухвалене у складі судді Шролик І.С., присяжних Пристинської М.В., Петрука Ю.О., о 12 год. 35 хв. у м. Києві у справі № 756/7364/24 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про визнання особи безвісно відсутньою, повний текст якого складено 24 липня 2024 року, -
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявоюпро визнання особи безвісно відсутньою, заінтересовані особи: ОСОБА_2 . Зазначив, що він є батьком малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З лютого 2022 року він нічого не знає про місце знаходження сина, який останнім часом проживав із матір'ю ОСОБА_2 . Телефонні номери не відповідають, близьким та родичам нічого не відомо. З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив суд, визнати ОСОБА_3 безвісно відсутнім.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24 липня 2024 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву в повному обсязі. Посилається на те, що судом було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Зазначає, що суд першої інстанції прийняв доводи ОСОБА_2 про те, що він не цікавиться сином, ухилявся від сплати аліментів та неодноразово звертався до поліції, проте твердження ОСОБА_2 не були доведені належними доказами та є суперечливими. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції помилково врахував надані ОСОБА_2 фото світлини разом із сином, оскільки вони не можуть вважатися належними і достовірними доказами. Звертає увагу, що ці та будь-які інші фото могли бути зроблені будь-коли та за будь-яких обставин, створені графічними редакторами. Також, суд першої інстанції безпідставно надав дозвіл на участь ОСОБА_2 в судових засіданнях в режимі відеоконференції, оскільки не була дотримана вимога ідентифікації особи останньої. Вважає, що і ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не перетинали державний кордон України і насправді знаходяться в Україні, однак, поза місцем проживання. Вважає, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 можуть, знаходитися в зоні бойових дій, бути викраденими, можливо, залучені до зайняття шахрайством, жебрацтвом, дитячою проституцією, звідництвом, торгівлею людьми тощо і саме з цим пов'язаний активний супротив встановленню істини по справі. При цьому є неприпустимим та безвідповідальним висновок суду першої інстанції про те, що шукати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 немає сенсу, оскільки вони знаходяться за кордоном.
Постановою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 липня 2024 року скасовано, провадження по справі закрито.
Постановою Верховного Суду від 16 квітня 2025 року постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 , яка брала участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, та її представник адвокат Кишенько С.В. проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили скаргу залишити без задоволення з огляду на її безпідставність, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за його відсутності.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 18 лютого 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Центральним відділом державної реєстрації шлюбів Головного територіального управління юстиції у м. Києві було зареєстровано шлюб, актовий запис № 255.
ІНФОРМАЦІЯ_2 у вказаному шлюбі народився син - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Оболонським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 3149 (т.1, а.с. 3).
Згідно вказаного свідоцтва про народження ОСОБА_1 записаний батьком ОСОБА_3 , 2018 року народження.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 15 липня 2020 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь та ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Як встановлено з відповіді Оболонського УП ГУ НП у м. Києві на адвокатський запит 16 липня 2024 року за зверненням ОСОБА_1 від 13 червня 2024 року про встановлення місцезнаходження колишньої дружини ОСОБА_2 та малолітнього сина ОСОБА_3 , ОСОБА_1 сповіщено, що дані особи перебувають за кордоном у безпечному місці.
ОСОБА_2 повідомила, що через систематичний психологічний тиск з боку ОСОБА_1 вона не бажає сповіщати місце свого перебування разом із сином.
З'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 .
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що будь-яких доказів правової зацікавленості у заявника ОСОБА_1 у вирішенні питання про визнання особи безвісно відсутньою судом не встановлено, а посилання останнього на реалізацію його права, як батька на участь у вихованні дитини не можна визнати обґрунтованою та достатньою підставою для задоволення заяви. При цьому судом з'ясовані відомості про дійсне перебування особи, щодо якої порушене питання про визнання безвісті.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження, серед інших, справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.
Відповідно до ст.ст. 305, 306 ЦПК України заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна.
У заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.
Підстави для визнання особи безвісно відсутньою визначені ст. 43 ЦК України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 43 ЦК України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.
У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 травня 2018 року у справі №225/1297/17 безвісна відсутність - це посвідчення в судовому порядку тривалої відсутності фізичної особи в місці її постійного проживання за умов, що не вдалося встановити місця її знаходження (перебування). Підставами для визнання фізичної особи безвісно відсутньою є сукупність юридичних фактів, тобто юридичний склад, до якого включаються: а) відсутність відомостей про перебування фізичної особи у місці її постійного проживання; б) відсутність відомостей про дійсне перебування особи і неможливість отримати такі відомості; в) сплив річного строку з дня одержання останніх відомостей про місце перебування фізичної або з дня, визначеного відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦК України; г) наявність у заявника правової зацікавленості у вирішенні питання про визнання особи безвісно відсутньою. При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місце знаходження у цей час неможливо, причому вказана презумпція має спростовний характер.
З аналізу вказаних норм, фізична особа може бути визнана безвісно відсутньою за сукупності таких умов: якщо вона відсутня у місці свого постійного проживання протягом року; якщо протягом одного року в місці, де особа постійно або переважно проживає, немає відомостей про її місцеперебування; вжитими заходами щодо розшуку відсутньої особи встановити місце її перебування неможливо; визнання причин, через які заявник просить визнати фізичну особу безвісно відсутньою, юридично поважними.
Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції з'ясовано, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із матір'ю ОСОБА_2 за межами України.
Вказана обставина також була встановлена в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, в якому приймала участь ОСОБА_2 в режимі відеоконференції.
Тобто судом першої та апеляційної інстанції з'ясовані відомості про дійсне перебування особи, щодо якої порушене питання про визнання її безвісті відсутньою.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про визнання його сина ОСОБА_3 безвісно відсутнім.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Колегія суддів не убачає порушень судом норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції було надано належну оцінку наданим йому доказам.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 лютого 2025 року без змін.
Керуючись ст. 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 12 червня 2025 року.
Суддя-доповідач
Судді