ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"12" червня 2025 р. справа № 300/2114/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про те, що на виконання рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, відповідачем з 21.03.2023 проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 із зарахуванням до спеціального трудового стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугою років відповідно до пункту "е" Закону України "Про пенсійне забезпечення" періоду роботи на посаді медичної сестри санаторію-профілакторію "Шешори" з 29.08.1983 по 3108.2001 та нараховано грошову допомогу в розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Однак, при нарахуванні та виплаті грошової допомоги в розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення, відповідачем застосовано положення пункту 7 розділу ІІ Порядку розроблення, затвердження та виконання бюджету Пенсійного фонду України. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки в даному випадку, призначення виплати грошової допомоги відбулось не на виконання рішення суду, а згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області. Крім того, позивач вважає, що такими протиправними діями відповідач завдав їй моральної шкоди, яку оцінює в 20000 гривень.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 дану позовну заяву залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліку.
21.04.2025 позивачем зазначений в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недолік усунутий.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.04.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
09.05.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та вказує, на правомірність застосуванням ним положення пункту 7 розділу ІІ Порядку розроблення, затвердження та виконання бюджету Пенсійного фонду України. Крім того, звертає увагу суду на ту обставину, що позивачем не надано жодних доказів наявності причинного зв'язку між діями відповідача та станом здоров'я позивача, та, як наслідок, доказів заподіяння моральної шкоди. Просив в задоволенні позову відмовити.
22.05.2025 позивач подала суду відповідь на відзив, проте суд зазначає, що у відповідності до частин 3 статті 263 КАС України, у справах, визначених частиною 1 цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив, а тому в суду відсутні правові підстави надавати оцінку даному документу в рамках розгляду даної адміністративної справи.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив таке.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.01.2024 у справі №300/6487/23 Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 18.07.2023 №092250005202 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального трудового стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" період роботи на посаді медичної сестри санаторію-профілакторію "Шешори" з 29.08.1983 по 31.08.2001; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу в розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення, згідно пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.08.2024 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області задоволено частково. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 січня 2024 року в адміністративній справі №300/6487/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - скасовано частково, а саме, в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального трудового стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" період роботи на посаді медичної сестри санаторію-профілакторію "Шешори" з 29.08.1983 по 31.08.2001, та про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу в розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення, згідно пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", - і в цій частині прийняти нову постанову про часткове задоволення таких позовних вимог; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.07.2023 року про перерахунок пенсії (Допризначення у зв'язку із наданими додатковими документами (10 пенсій)), із зарахуванням до спеціального трудового стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" періоду роботи на посаді медичної сестри санаторію-профілакторію "Шешори" з 29.08.1983 по 31.08.2001, і за результатами розгляду прийняти обґрунтоване і законне рішення; у решті частини рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 січня 2024 року в адміністративній справі №300/6487/23 - залишено без змін.
На виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.08.2024 у справі №300/6487/23 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 та прийнято рішення, яким вирішено провести перерахунок пенсії із зарахуванням до спеціального трудового стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугою років відповідно до пункту "е" Закону України "Про пенсійне забезпечення" періоду роботи на посаді медичної сестри санаторію-профілакторію "Шешори" з 29.08.1983 по 3108.2001 та нарахувати грошову допомогу в розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення, згідно пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
На звернення позивача про стан розгляду її заяви, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області листом 07.10.2024 повідомило позивача про зміст прийнятого рішення, а також про те, що оскільки, позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, то пенсійну справу для подальшого опрацювання до вказаного управління (а.с.18).
На заяву позивача від 25.10.2024 щодо способу нарахування розміру грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення, згідно пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідач листом від 15.11.2024 повідомив про розмір перерахованих пенсійних виплат (а.с.19,20).
Оскільки, сума грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення, згідно пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" позивач не отримала, то вражаючи бездіяльність відповідача протиправною, звернулась із скаргою до Пенсійного фонду України (а.с.21,22).
Згідно листа Пенсійного фонду України від 17.01.2025, позивач дізналась, що при виконанні рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в частині виплати грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення, згідно пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідачем застосовано положення пункту 7 розділу ІІ Порядку розроблення, затвердження та виконання бюджету Пенсійного фонду України (а.с.23).
Вважаючи бездіяльність відповідача, яка полягає у невиконанні рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 29.08.2024 в частині не проведення виплати грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення, згідно пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", протиправною, позивач звернулася до суду з вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 2 статті 95 Конституції України виключно Законом про Державний Бюджет України на відповідний рік визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Тобто, виплати пенсій здійснюються Головним управлінням Пенсійного фонду України виключно за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством. Інших фінансових можливостей, крім зазначених, для здійснення виплат управління не має.
Згідно із Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженого указом Президента України від 06.04.2011 року № 384/2011, Пенсійний фонд України готує пропозиції щодо формування та реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування, бере у межах своїх повноважень участь у розробленні прогнозних показників економічного і соціального розвитку України та проекту Державного бюджету України, планує свої доходи та видатки, здійснює ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення, розробляє проект бюджету Пенсійного фонду України, складає звіт про його виконання та подає їх в установленому порядку Міністру праці та соціальної політики для внесення на розгляд Кабінету Міністрів України.
Згідно пунктів 3, 4 статті 22 Бюджетного кодексу України, управління отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у Законі про державний бюджет України.
Відповідно до статей 23 та 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнування та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.
Згідно положень пунктів 20, 29 частини 1 статті 116 Бюджетного кодексу України, взяття зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч цьому Кодексу чи закону Про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.
Кошти Державного бюджету України включаються до бюджету Пенсійного фонду України в обсягах, визначених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Відповідно до пункту 7 розділу II Порядку розроблення, затвердження та виконання бюджету Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 31.08.2009 № 21-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.09.2009 за №897/16913 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 09.12.2021 №35-1) видатки на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, виданими або ухваленими після набрання чинності Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" плануються в межах коштів Державного бюджету України, передбачених у Державному бюджеті України на фінансування пенсійних програм. Черговість виплат на виконання рішень суду визначається датою набрання ними законної сили.
Мотивуючи невиплати позивачу сум грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення, згідно пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідач зазначає, що у відповідності до положення пункту 7 розділу ІІ Порядку розроблення, затвердження та виконання бюджету Пенсійного фонду України, нарахована ОСОБА_1 сума допомоги в розмірі 46 605,00 гривень, внесена в Реєстр судових рішень Пенсійного фонду України та буде виплачена при наявності додаткового фінансування з Державного бюджету України в порядку черговості з урахуванням дати набрання рішення суду законної сили.
Проте, суд зазначає, що в даному випадку підставою для нарахування позивачу нарахування допомоги в розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення, згідно пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не є рішення суду, а рішення іншого пенсійного органу - Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Відтак, суд зазначає, що в даному випадку у відповідача не було підстав для застосування пункту 7 розділу ІІ Порядку розроблення, затвердження та виконання бюджету Пенсійного фонду України, оскільки судовим рішенням лише зобов'язано відповідний пенсійний орган повторно розглянути заяву ОСОБА_1 .
Як наслідок, суд доходить висновку, що заявлений позов в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо невиконання рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 29.08.2024 в частині виплати призначеної грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення, згідно пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в сумі 46605,00 грн., є обґрунтованим та підлягає до задоволення.
Щодо заявленої вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 20 000 грн., то суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Вчинення лише протиправного діяння стосовно особи свідчить про можливість, але не обов'язковість виникнення моральної шкоди, а об'єктивними обставинами, які підтверджують негативний емоційний стан потерпілого, є, зокрема: неможливість продовження активного суспільного життя, погіршення або позбавлення реалізації фізичною особою своїх звичок та бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми тощо.
Згідно з пунктом 5 згаданої постанови Пленуму Верховного Суду України відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, а також вини останнього в її заподіянні.
Як вбачається із заявленого позову, позивач обґрунтовує завдану їй моральну шкоду, спричиненими моральними стражданнями, які виникли внаслідок протиправної поведінки відповідача.
Разом з цим, суд звертає увагу, що матеріали адміністративної справи не містять жодного доказу на підтвердження причинного зв'язку між допущеною відповідачем бездіяльністю та завданням позивачу моральної шкоди.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 16 червня 2021 року у справі № 559/2218/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 457/906/17.
Відтак, в цій частині заявлений позов, не підлягає до задоволення.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).
Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про часткове обґрунтування заявлених позовних вимог, тому позов підлягає задоволенню частково.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Документально підтвердженими судовими витратами в даній справі є витрати позивача зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн. згідно квитанцій від 26.03.2025 та від 16.04.2025 (а.с.6,36).
Частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, то слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача частину сплаченого судового збору в розмірі 1211,20 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , с. Пістинь, Косівський район, Івано-Франківська область, 78633) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо невиконання рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 29.08.2024 в частині виплати призначеної грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення, згідно пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в сумі 46605,00 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , с. Пістинь, Косівський район, Івано-Франківська область, 78633) частину сплаченого судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Матуляк Я.П.