ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"12" червня 2025 р. справа № 300/7163/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Скільського І.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач) в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 15.01.1992 по 05.11.1992;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в Аптечній базі ПГТПП "Фармация" з 15.01.1992 по 05.11.1992;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити з дати призначення перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням страхового стажу з 15.01.1992 по 05.11.1992 з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що набувши право на отримання пенсії за віком, звернулася до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із відповідною заявою про призначення пенсії за віком. Однак,при призначенні пенсії за віком, відповідачем до страхового стажу не зараховано періоди роботи ОСОБА_1 території російської федерації з 15.01.1992 по 05.11.1992. Позивач уважає неправомірним таке незарахування спірного періоду, оскільки відповідно до пункту 2 статті 13 Угоди від 13.03.1992 пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. З метою захисту порушеного права на належне пенсійне забезпечення звернувся до суду з цією позовною заявою.
Ухвалою суду від 25.09.2024 відкрито провадження у цій адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.22-23).
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву (а.с.28-32). Так, у відзиві представник відповідача зауважила, що пенсії громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом №1058, при цьому, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території російської федерації по 31.12.1991. Також з 19.06.2023 Україною припинено участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Таким чином, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача є безпідставним та такими, що суперечать нормам чинного законодавства, просила відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив такі обставини.
Записами трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 (а.с.15-17), підтверджено періоди роботи позивача на території російської федерації з 15.01.1992 по 05.11.1992 в Аптечній базі «Фармация"
З листа відповідача від 30.05.2024 № 5417-4006/Г-02/8-0900/24 судом встановлено, що позивачу призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 27.01.2024.При цьому,до її страхового стажу не зараховано періоди роботи на території російської федерації з 15.01.1992 по 05.11.1992 (а.с.19-20).
Не погоджуючись з такими діями відповідача, з метою захисту порушеного права, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується приписами Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, а також бере до уваги положення законів та підзаконних нормативно-правових актів у відповідних редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-XII "Про пенсійне забезпечення (далі- Закон №1788) та Законом України від 09 липня 2003 року №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Частиною 1 зазначеної статті передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: 1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України "Про пенсійне забезпечення" - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.
Відповідно до приписів частин 1, 2, 4 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
Відповідно до статті 62 Закону №1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 працювала на території російської федерації, зокрема у період з 15.01.1992 по 05.11.1992.
Спірний період роботи позивача підтверджуються записами трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с.15-17). Усі записи зроблені належним чином та не викликають жодних сумнівів щодо їх достовірності. Жодних доводів на спростування недійсності зазначених записів трудової книжки позивача відповідач не наводить.
При цьому, як вбачається зі змісту відзиву відповідача на позовну заяву, спірного рішення до страхового стажу позивача не зараховано період роботи: з 15.01.1992 по 05.11.1992, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Отже, єдиною підставою відповідно до спірного рішення для неврахування до страхового стажу позивача періодів роботи на території російської федерації слугувала обставина припинення з 01.01.2023 участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Суд критично оцінює такі мотиви відмови відповідача, викладені у спірному рішенні, з огляду на таке.
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та російською федерацією та відповідно, була обов'язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Відповідно до статті 13 Угоди від 13.03.1992 кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Згідно з частиною 1 статті 25 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов'язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов'язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.
З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору слід дійти висновку, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов'язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.
Суд наголошує на тому, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв'язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.
Також судом враховано, що предметом цього спору є правова оцінка рішенню територіального пенсійного фонду України щодо відмови в зарахуванні періодів роботи позивача в російській федерації до трудового (страхового) стажу, що дає право на пенсію в Україні, набутого в період чинності такого міжнародного договору. Здійснюючи трудову діяльність у такі періоди позивач мав легітимні очікування щодо зарахування таких періодів до страхового стажу та належне пенсійне забезпечення.
Отже, суд вважає безпідставним посилання відповідача на вихід росії з Угоди від 13.03.1992, як на підставу для незарахування позивачу стажу, набутого на території російської федерації в період дії такої угоди для всіх її учасників.
Записи трудової книжки позивача про спірний період роботи не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії у належному розмірі тільки з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором.
Окрім цього, позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на отримання пенсії у належному розмірі з урахуванням спірного періоду роботи не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин державами-учасницями Угоди.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини в справі Стреч проти Сполученого Королівства ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM " № 44277/98).
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).
Суд зазначає, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (FormerKingofGreeceandOthers v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
Таким чином, враховуючи встановлені обставини та висновки, суд приходить до переконання, що для ефективного відновлення порушеного права позивача на пенсійне забезпечення слід визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 15.01.1992 по 05.11.1992; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в Аптечній базі ПГТПП "Фармация" з 15.01.1992 по 05.11.1992; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити з дати призначення перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням страхового стажу з 15.01.1992 по 05.11.1992 та з урахуванням раніше виплачених сум.
Підсумовуючи викладене, суд вважає, що позов належить задовольнити.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією № 0.0.3892050426.1 від 18.09.2024 (а.с.8).
Таким чином, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статями 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 15.01.1992 по 05.11.1992.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в Аптечній базі ПГТПП "Фармация" з 15.01.1992 по 05.11.1992.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити з дати призначення перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням страхового стажу з 15.01.1992 по 05.11.1992 з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 20551088) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ), адреса: АДРЕСА_1 ;
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 20551088), адреса: вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018.
Суддя /підпис/ Скільський І.І.