іменем України
12 червня 2025 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 751/2733/25
Головуючий у першій інстанції - Діденко А. О.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1136/25
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:
головуючого-судді: Онищенко О.І.
суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.
Заявник: ОСОБА_1
Боржник: ОСОБА_2
Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1
Розглянув у порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу на ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 06 травня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини (суддя Діденко А.О.), постановлену в м.Чернігів,
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 на її користь аліментів на утримання малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи з дня подачі заяви про стягнення аліментів до суду та до досягнення дитиною повноліття. Заява мотивована тим, що сторони є батьками малолітнього ОСОБА_3 , який проживає із заявницею. Батько дитини матеріальної допомоги на утримання сина не надає, угоди про добровільну сплату аліментів між батьками не досягнуто.
Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 06 травня 2025 року відмовлено у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_4 про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини. Ухвалу суду мотивовано тим, що судом із поданої заяви не встановлено наявності у заявника безспірного права грошової вимоги, адже не надано документального підтвердження того, що дитина ОСОБА_3 мешкає саме разом із заявником та, відповідно, перебуває на її утриманні.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вказану ухвалу суду, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що на момент звернення із заявою про стягнення аліментів син заявниці є малолітнім, а тому, як і було зазначено в заяві, проживає разом із матір'ю. Жодних спорів між батьками щодо визначення місця проживання дитини саме разом із нею, між батьками немає. Вважає безпідставним прийняття оскаржуваної ухвали через досить тривалий проміжок часу, у той час як суд мав прийняти рішення протягом п'яти днів, що дало б змогу у найкоротший термін звернутися до суду повторно. ОСОБА_1 звертає увагу, що на даний час в судах функціонує система «Електронний суд», що дає можливість суддям користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру, як це передбачено ч.7 ст.165 ЦПК України. Крім того, заявниця разом із своїм малолітнім сином офіційно зареєстрована за однією адресою, що підтверджується даними з Єдиного державного демографічного реєстру, доступ до якого надано суду в межах системи «Електронний суд». За таких умов, ОСОБА_1 вважає, що обставини місця проживання особи не потребують і не підлягають доказуванню.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.
Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону відповідає судове рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За положеннями ч.3 ст.19 ЦПК України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Відповідно до ч.1 ст.160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.
Наказне провадження - це самостійний і спрощений вид судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою про видачу судового наказу особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.
Статтею 165 ЦПК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у видачі судового наказу, зокрема згідно з п.1 ч.1 суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу.
У частині 1 статті 161 ЦПК України передбачено вимоги, за якими може бути видано судовий наказ. Зокрема, згідно з пунктом 4 цієї частини судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
У статті 163 ЦПК України визначено перелік документів, які додаються до заяви про видачу судового наказу. Зокрема, відповідно до пункту 4 частини 3 цієї статті, до заяви про видачу судового наказу додаються інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
Право на звернення до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на дітей має той з батьків, або інших законних представників дітей, разом з яким проживає дитина та знаходиться на утриманні.
Відповідно до ч. 5 ст. 183 СК України той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Таким чином, право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів має той з батьків дитини, з яким дитина проживає у визначеному законом порядку.
У заяві ОСОБА_1 про видачу судового наказу зазначено, що до неї додаються: копія заяви про видачу судового наказу; копії свідоцтва про народження; копія паспорта заявниці; копія свідоцтва про одруження з перекладом на українську мову; ордер.
Вбачається, що заявницею не надано документів, що підтверджують обставини, якими ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги, а саме, що син проживає разом із нею, у той час як обов'язковою умовою для стягнення аліментів на користь одного з батьків є проживання з нею чи з ним самої дитини, на утримання якої власне і стягуються аліменти. Тобто, фактично заявницею не доведено, що вона є особою, якій належить право вимоги.
Отже висновок суду першої інстанції про відмову у видачі судового наказу є правильним.
Малолітній вік дитини, а також відсутність спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини не можуть з достовірністю свідчити, що дитина проживає саме з матір'ю, враховуючи також, що положеннями ч.1 ст.160 К України встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Доводи апеляційної скарги щодо можливості використання суддею даних Єдиного державного демографічного реєстру з системи «Електронний суд» не можуть бути прийняті до уваги, оскільки частина 7 статті 165 ЦПК України надає можливість судді користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру з метою визначення підсудності, а не з метою визначення спільного проживання дитини з одним із батьків. У даній справі у видачі судового наказу відмовлено не з підстав порушення правил підсудності, а з підстав неподання доказів на підтвердження місця проживання дитини.
Крім того, відповідно до ч.7 ст.81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
ОСОБА_1 до апеляційної скарги додала довідку Мохнатинського старостинського округу Новобілоуської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області від 14 травня 2025 року про те, що вона зареєстрована разом з сином ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , а також витяг з Реєстру територіальної громади від 13 травня 2025 року. Проте такі відомості отримані заявницею вже після постановлення оскаржуваної ухвали суду і заявниця не обгрунтувала неможливості їх подання до суду першої інстанції.
Доводи заявниці щодо порушення судом норм процесуального права не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вбачається, що з метою визначення підсудності суддя суду першої інстанції направляв запит про надання відомостей про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 , відомості про яке судом отримано, зокрема з Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради 01 травня 2025 року. Таким чином, суд розглянув заяву про видачу судового наказу у визначений ч.1 ст.167 ЦПК України строк.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а ухвала суду першої інстанції про відмову у видачі судового наказу в даній справі постановлена з додержанням вимог процесуального законодавства і підстави для її скасування відсутні.
Між тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 166 ЦПК України відмова у видачі судового наказу не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.
Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 375, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 06 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий: Судді: