Справа № 227/7/24
(2/199/1293/25)
Іменем України
27.05.2025 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпра
у складі головуючого - судді Авраменка А.М.,
при секретарі судового засідання - Циганок К.С.,
за участю прокурора - Олійник Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Покровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області до Шахівської сільської ради, повноваження якої тимчасово здійснює Шахівська сільська військова адміністрація Покровського району Донецької області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, -
02 січня 2024 року до Добропільського міськрайонного суду Донецької області звернувся прокурор із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що рішенням Шахівської сільської ради від 25 березня 2021 року №VIII-8/21 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 » затверджено проект землеустрою та передано у власність відповідача ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 1,97 га із кадастровим №1422087700:01:000:1189 для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів Шахівської сільської ради Покровського (раніше Добропільського) району Донецької області. На підставі такого рішення 12 травня 2021 року за №41984917 за відповдіачем ОСОБА_1 здійснено державну реєстрацію права власності на означену земельну ділянку. Вказане рішення органу місцевого самоврядування прокурор вважає незаконним, оскільки за нормами земельного законодавства передбачена можливість приватизації земельної ділянки сільськогосподарського призначення прощею не більше 2 га лише один раз. В той же час, відповідач ОСОБА_1 до прийняття вищевказаного спірного рішення органу місцевого самоврядування вже набувала 15 червня 2018 року у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення із кадастровим №1422083300:01:000:1325 та площею 2 га, яку в подальшому продала 07 червня 2019 року. Відтак відповідач ОСОБА_1 станом на час отримання спірного рішення органу місцевого самоврядування вже використала право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання. За таких обставин прокурор, посилаючись на те, що позивач не вчиняє дій щодо оскарження спірного рішення органу місцевого самоврядування, звернувся до суду із даним позовом, в якому просив суду визнати незаконним та скасувати рішення Шахівської сільської ради від 25 березня 2021 року №VIII-8/21 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 ». Також прокурор просив покласти на відповідачів судові витрати по справі.
Ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 17 січня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 02 лютого 2024 року задоволено клопотання прокурора про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
Ухвалами Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 11 березня, 24 квітня 2024 року закрито підготовче провадження у цивільній справі, а справу призначено до судового розгляду по суті.
Ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 29 квітня 2024 року відкладено судове засідання по справі.
На підставі рішення Вищої ради правосуддя від 24 вересня 2024 року №2797/0/15-24 про зміну територіальної підсудності Добропільського міськрайонного суду Донецької області до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська надійшли вищевказані матеріали цивільної справи 11 грудня 2024 року здійснено автоматизований розподіл цієї цивільної справи, яку у відповідності до ст.ст.14, 33, 34 ЦПК України передано для розгляду судді Авраменко А.М.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 січня 2025 року цивільну справу прийнято до провадження та вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження з викликом сторін в судове засідання.
В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримала, наполягала на задоволенні позовних вимог в повному обсязі з викладених у позові підстав та обставин, а також послалась на те, що скасування рішення органу місцевого самоврядування є необхідним задля подальшого забезпечення неможливості використанні спірного рішення сільської ради для повторної реєстрації за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись. Позивачем до суду подавалось клопотання про підтримання позовних вимог. Відповідачем ОСОБА_1 були подані заяви про визнання позовних вимог. Відповдіачем Шахівською сільською військовою адміністрацією Покровського району Донецької області подано суду заяву про розгляд справи за відсутності вказаного відповідача, а також про відсутність заперечень проти задоволення позову.
За таких обставин, керуючись положеннями ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести судове засідання та здійснити розгляд справи по суті за наведеної явки учасників справи.
Вислухавши прокурора та дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.
Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Так, в судовому засіданні встановлено, що 12 травня 2021 року проведено державну реєстрацію права власності за відповдіачем ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1,97 га, кадастровим №1422087700:01:000:1189 та цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. Підставою для проведення державної реєстрації стало рішення Шахівської сільської ради від 25 березня 2021 року №VIII-8/21 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 ». Дані обставини підтверджуються копією інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, копією рішення органу місцевого самоврядування та копією документів, на підставі яких таке рішення приймалось.
В той же час, судом встановлено, що 15 червня 2018 року за відповдіачем ОСОБА_1 вже здійснювалась державна реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 2 га, кадастровим №1422083300:01:000:1325 та цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. Підставою для проведення такої державної реєстрації став наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 18 квітня 2018 року №916-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення». Дані обставини підтверджуються копією інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, копією наказу територіального органу Держгеокадастру та копією документів, на підставі яких такий наказ приймався.
В подальшому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07 червня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тоцькою О.В. за реєстровим №726, відповідач ОСОБА_1 продала земельну ділянку площею 2 га, кадастровим №1422083300:01:000:1325 та цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. Дані обставини підтверджуються копією договору купівлі-продажу земельної ділянки, копією інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
24 вересня 2024 року Добропільським міськрайонним судом Донецької області за наслідками розгляду по суті цивільної справи №227/26/24 за позовом заступника керівника Покровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Шахівської сільської ради, повноваження якої тимчасово здійснює Шахівська сільська військова адміністрація Покровського району Донецької області до ОСОБА_1 , про витребування земельної ділянки - було ухвалено рішення. Вказане рішення набрало законної сили. Даним рішенням задоволено позовні вимоги в повному обсязі та вирішено витребувати у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), земельну ділянку з кадастровим номером 1422087700:01:000:1189, загальною площею 1,9700 га для ведення особистого селянського господарства, на користь Шахівської сільської територіальної громади в особі Шахівської сільської ради (код ЄДРПОУ 04343197), повноваження якої тимчасово здійснює Шахівська сільська військова адміністрація Покровського району Донецької області (код ЄДРПОУ 44905109). Відомості про вказане рішення суду наявні в Єдиному державному реєстрі судових рішень, який суд використовує у відповідності до ст.ст.2-6 Закону України «Про доступ до судових рішень», ст.81 ч.7 ЦПК України.
Вищевказаним судовим рішенням також було встановлено, що ОСОБА_1 на час отримання (на підставі рішення Шахівської сільської ради від 25.03.2021 року №VІІІ-8/21) спірної земельної ділянки з кадастровим номером 1422087700:01:000:1189 вже використала своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання (попередньо отримавши у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 1422083300:01:000:1325) на підставі ст.ст.116, 118, 121 ЗК України.
Крім того, судом встановлено, що рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 24 вересня 2024 року по цивільній справі №227/26/24 на раз виконано шляхом реєстрації 19 лютого 2025 року права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1422087700:01:000:1189 та загальною площею 1,97 га за Шахівською сільською радою. Дані обставини підтверджуються копією інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані положеннями Конституції України, Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ЦК України, ЗК України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 (далі - Порядок).
Так, відповідно до ст.124 Конституції України, ст.ст.15, 16 ЦК України, ст.158 ЗК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Положеннями ст.11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Нормою ст.2 ЦК України передбачено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Нормою ст.2 ЗК України встановлено, що суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
За змістом ст.143 Конституції України, ст.172 ЦК України, ст.ст.5, 6, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом, зокрема управляють майном, що є у комунальній власності. Схожі положення містить ст.ст.32, 35 Закону України «Про власність».
За змістом положень ст.13 Конституції України, ст.ст.80, 83 ЗК України земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування. Суб'єктами права власності на землю є в тому числі територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
За змістом норм ст.33 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст.12 ЗК України до повноважень органів місцевого самоврядування (сільських, селищних, міських рад) у галузі земельних відносин належить також розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад, зокрема надання таких земель під забудову та для інших потреб.
За змістом положень ст.41 Конституції України, ст.ст.179, 181, 190, 316, 317, 319, 328, 373, 374 ЦК України, ст.ст.78-79-1 ЗК України правом власності є право особи на річ (нерухоме майно, різновидом якого є земельна ділянка), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд. Суб'єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Частинами 3, 4 ст.116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення.
Частиною 1 ст.121 ЗК України встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 га.
За змістом ст.ст.125, 126 ЗК України, ст.ст.4, 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки підлягають обов'язковій державній реєстрації та виникають з моменту такої державної реєстрації цих прав.
Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Положеннями ст.41 Конституції України, ст.321 ЦК України, ст.153 ЗК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановленому законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Нормою ст.387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно ст.330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Положеннями ст.12 ЦК України встановлено, що якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.
Згідно ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.
Положеннями ст.1213 ЦК України передбачено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Пунктом 67 Порядку встановлено, що для державної реєстрації права власності у разі витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння на підставі рішення суду подаються необхідні для відповідної реєстрації документи, передбачені ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком, що підтверджують право власності на нерухоме майно належного власника, крім випадку, коли право власності належного власника на таке майно було зареєстроване в Державному реєстрі прав.
В свою чергу, відповідно до ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості.
За змістом ст.ст.12, 13, 76, 81, 82 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях.
Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.
Аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті викладених норм законодавства, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.
Так, нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності. Зокрема ст.387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння, подавши до суду віндикаційний позов - позов неволодіючого майном власника до його фактичного набувача про витребування шляхом вилучення в натурі індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння. Виходячи з цього, право витребувати майно із чужого незаконного володіння має лише власник цього майна, що, в свою чергу, зумовлює виникнення в позивача обов'язку довести суду своє право власності на спірне майно, а в суду - встановити дійсного власника такого майна. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. Закон не вимагає встановлення судом таких обставин в іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин, і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Якщо власник вимагає повернення свого майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, така позовна вимога підлягає розгляду та вирішенню також за правилами ст.387 ЦК України.
Крім того, відповідно до закріпленого тією ж нормою ст.387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Натомість, можливість власника реалізувати його право витребувати майно саме від добросовісного набувача залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів стст.ст.387, 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог ст.ст.387, 388 ЦК може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Викладені правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України, наведеними в постановах від 16 вересня 2015 року у справі №6-1203цс15, від 23 грудня 2015 року у справі №6-327цс15, від 17 лютого 2016 року у справі №6-2407цс15, із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 04 липня 2018 року по справі №653/1096/16-ц, від 14 листопада 2018 року по справі №183/1617/16, від 21 серпня 2019 року по справі №911/3681/17, від 11 лютого 2020 року по справі №922/614/19, від 23 листопада 2021 року по справі №359/3373/16-ц, правовими висновками Верховного Суду про застосування норм права, викладеними в постановах від 21 березня 2018 року у справі №441/1557/16-ц, від 05 грудня 2018 року у справі №522/2202/15-ц, від 19 грудня 2018 року у справі №2-557/11, а також із положеннями п.19, 21 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» №5 від 07 лютого 2014 року.
Особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності. Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа. З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.
Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.
Наведений двома абзацами вище правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року по справі №359/3373/16-ц.
У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин в іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, зокрема органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права. Такий правовий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року по справі №910/1809/18, від 11 лютого 2020 року по справі №922/614/19, від 16 червня 2020 року по справі №372/266/15-ц.
Власник з дотриманням вимог ст.388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі №183/1617/16, від 21 серпня 2019 року по справі №911/3681/17, від 16 червня 2020 року по справі №372/266/15-ц, від 02 лютого 2021 року по справі №925/642/19, від 03 квітня 2024 року по справі №917/1212/21, від 10 квітня 2024 року по справі №496/1059/18.
Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 (пункт 54), від 06 квітня 2021 року у справі №910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (пункт 76), від 02 листопада 2021 року у справі №925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі №143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункт 155).
Стосовно обставин спірних правовідносин сторін, то в ході розгляду справи підтверджено заявлений прокурором факт, що відповідач ОСОБА_1 на час отримання на підставі спірного рішення відповідача Шахівської сільської ради від 25 березня 2021 року №VІІІ-8/21 земельної ділянки з кадастровим номером 1422087700:01:000:1189 вже використала своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання, оскільки попередньо отримала у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 1422083300:01:000:1325. Відтак спірне рішення відповідача Шахівської сільської ради від 25 березня 2021 року №VIII-8/21 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 », вочевидь, не відповідає закону, а тому не має зумовлювати правових наслідків, на які воно спрямоване. В той же час, з огляду на характер спірних правовідносин сторін, метою поданого на розгляд суду спору є повернення земельної ділянки з кадастровим номером 1422087700:01:000:1189 її власнику - відповідній територіальній громаді, з власності якої така земельна ділянка вибула поза волею на підставі зазначеного спірного незаконного рішення органу місцевого самоврядування. Разом з тим, для відновлення прав територіальної громади необхідним, ефективним та достатнім є з'явлення віндикаційного позову, для задоволення якого оспорювання рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з володіння територіальної громади, не є ефективним способом захисту, а отже не є необхідним. За таких обставин, враховуючи, що віндикаційний позов щодо означеної земельної ділянки не тільки було подано в рамках іншої справи, а й такий позов вже задоволено в повному обсязі рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 24 вересня 2024 року у цивільній справі №227/26/24, таке рішення суду набрало законної сили і фактично виконано шляхом перереєстрації спірної земельної ділянки з відповідача ОСОБА_1 на відповідний орган місцевого самоврядування, суд приходить до висновку, що прокурором заявлено неефективний та надмірний спосіб захисту у даній цивільній справі, що само по собі зумовлює необхідність відмови у задоволенні позову з огляду на досягнення мети захисту земельних прав територіальної громади у спірних правовідносинах в рамках іншої цивільної справи.
При цьому суд критично ставиться та не приймає до уваги твердження прокурора про те, що спірне рішення органу місцевого самоврядування може бути повторно використано для реєстрації за відповдіачем ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку, оскільки при здійсненні спроби державної реєстрації державним реєстратором на підставі п.5 ч.1, ч.2 ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» має бути відмовлено у проведенні відповідних реєстраційних дій з огляду на наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про державну реєстрацію на підставі рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 24 вересня 2024 року по цивільній справі №227/26/24.
Відтак, підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення даного позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись нормою ст.ст.133, 141 ЦПК України, враховуючи види судових витрат по справі та результат розгляду справи, суд приходить до висновку, що судові витрати, понесені прокурором в ході розгляду справи, відшкодуванню йому не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.13, 41, 124, 143 Конституції України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст.ст.2, 11, 12, 15, 16, 172, 179, 181, 190, 316, 317, 319, 327, 328, 330, 346, 373, 374, 387, 388, 1212, 1213 ЦК України, ст.ст.2, 12, 78-80, 83, 116, 125, 126, 140, 143, 152, 153 ЗК України, ст.ст.5, 6, 10, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст.ст.4, 5, 24, 26, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п.67 Порядку, ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-82, 89, 95, 133, 141, 158, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог Покровської окружної прокуратури (ЄДРПОУ 2570700225; адреса місцезнаходження: 85302, Донецька область, м. Покровськ, вул. Дмитра Коцюбайла «Да Вінчі», 148) в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (ЄДРПОУ 39767332; адреса місцезнаходження: 36039, м. Полтава, вул. Затишна, 23) до Шахівської сільської ради (ЄДРПОУ 04343197; адреса місцезнаходження: 85050, Донецька область, Покровський район, с. Шахове, вул. Чернявського, 14), повноваження якої тимчасово здійснює Шахівська сільська військова адміністрація Покровського району Донецької області (ЄДРПОУ 44905109; адреса місцезнаходження: 85050, Донецька область, Покровський район, с. Шахове, вул. Чернявського, 14), ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя А.М. Авраменко