Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"12" червня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/590/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
при секретарі судового засідання
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Хазар ЛТД", м. Харків
до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (адреса: 119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, буд. 14)
про стягнення 52 162 571,00 грн (еквівалентно 1 260 879,16 доларам США)
за участю представників:
не з'явилися
Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Хазар» ЛТД (надалі - Позивач) 24 лютого 2025 року звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (надалі - Відповідач) загальної суми у розмірі 52 162 571,00 грн (еквівалентно 1 260 879,16 доларам США). Також Позивач просить суд стягнути з Відповідача судові витрати.
В обґрунтування позову зазначено, що збитки, які поніс Позивач сталися внаслідок збройної агресії Російської Федерації отриманні при пошкоджено об'єктів нерухомого майна.
Ухвалою суду від 27 лютого 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 922/590/25, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначенням підготовчого засідання.
Судом постановлено ухвалу від 24.04.2025 про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 15 травня 2025 року о 12:00.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.05.2025 призначено наступне судове засідання на 05.06.25 11:45.
У судовому засіданні 05.06.2025 представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.
Судом здійснено повідомлення учасників справи (ухвалою від 04.06.2025) про те, що судове засідання призначене на 05 червня 2025 року о(б) 11:45 год. у приміщенні господарського суду за адресою: 61022, місто Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 8-й під'їзд, 1-й поверх, зал № 105 не відбудеться з підстав обмеження перебування у приміщенні Господарського суду Харківської області з 02.06.2025 та 06.06.2025, як працівників суду так й відвідувачів (учасників процесу). Про особливий режим роботи суду повідомлено шляхом публікації на сторінці суду вебпорталу "Судова влада України".
Ухвалою від 09.06.2025 року судом повідомлено учасників справи, що судове засідання відбудеться 12.06.2025 о 10:15.
Суд зазначає, що ним було визначено про здійснення повідомлення Відповідача про дату, час і місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Відповідні докази наявні в матеріалах справи.
Представники Позивача у призначеному судовому засідання (12.06.2025), не з'явився, подав до суду заяву (вх. 13927 від 12.06.2025) у якій просить суд провести судове засідання по справі № 922/590/25 без участі представника Позивача за наявними у справі доказами.
Представник Відповідача своїм правом, наданим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, відзив на позов не надав, будь-яких заяв або пояснень по суті спору на адресу суду від Відповідача не надходило, повідомлення останнього про дату, час та місце проведення судових засідань у даній справі здійснювалось шляхом розміщення на офіційному веб-порталі судової влади України відповідного оголошення в порядку, передбаченому ч.ч. 4, 5 ст. 122 ГПК України, та шляхом завчасного офіційного оприлюднення ухвали суду у відповідності до ст. 122 ГПК України в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
В силу приписів ст. 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є розумність строків розгляду справи судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункти 10, 11 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом. Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
З врахуванням вказаних приписів чинного законодавства та з огляду на фактичні обставини справи суд констатує, що вчинив всі необхідні та можливі заходи для належного повідомлення сторін про дату, час та місце судового засідання по даній справі, їм надана можливість скористатись своїми процесуальними правами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України, в тому числі судом дотримано під час розгляду справи обумовлені чинним законом процесуальні строки для звернення учасників справи із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
При цьому суд зазначає, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022.
За змістом ст. ст. 10, 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відповідно до ч. 1 ст. 79 Закону України "Про міжнародне приватне право", зокрема, пред'явлення позову до іноземної держави, - може бути допущено лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України. Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави, за відсутності згоди компетентних органів цієї держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави, зокрема, в якості відповідача.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 "Про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
Наведені дії Відповідач вчиняє з 2014 року та продовжує станом на момент постановлення цього рішення. Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суди України, розглядаючи справу, де Відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 щодо судового імунітету Російської Федерації у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором, Верховний Суд дійшов висновку, що Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі-громадянину України.
У постановах від 18.05.2022 у справах № 428/11673/19 та № 760/17232/20-ц Верховний Суд розширив правові висновки, згідно з якими підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Водночас, у зв'язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24.02.2022 Україна розірвала дипломатичні відносини з Російською Федерацією, що унеможливлює із цієї дати направлення запитів до Посольства Російської Федерації в Україні щодо згоди РФ бути Відповідачем у справах про відшкодування шкоди, з огляду на припинення його роботи на території України.
Судом встановлено, що звертаючись із позовом до Російської Федерації для правильного вирішення спору, позивач не потребує згоди компетентних органів держави Російської Федерації на розгляд справи у судах України або наявності міжнародної угоди між Україною та Російською Федерацією з цього питання.
При цьому судом враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, відповідно до якоЇ національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом "генерального делікту").
Так, суд дійшов висновку про застосування у цій справі “деліктного винятку», відповідно до якого будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й Російською Федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.
Також суд зазначає, що, оскільки, в Україні введено воєнний стан у зв'язку з триваючою повномасштабною збройною агресією Відповідача проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди РФ бути Відповідачем у цій справі наразі є недоречним.
Дана правова позиція суду відображена у постановах Верховного Суду у справах № 796/165/18 від 25.01.2019, № 308/9708/19 від 14.04.2022 та № 760/17232/20-ц від 18.05.2022, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2022 у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20, (пункт 58).
Крім того, згідно з листом Міністерства юстиції України "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.
Водночас, визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у справі, яка розглядається, судом враховано наступне.
Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Отже, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.
Відомості про судовий розгляд даної справи та відповідні процесуальні рішення по ній своєчасно оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відомості якого є загальнодоступними у мережі Інтернет на офіційному сайті "Судова влада України".
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Враховуючи те, що неявка учасників справи в судове засідання, відповідно до приписів частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України, не перешкоджає розгляду справи по суті, а також приймаючи до уваги обмежені строки розгляду справи по суті, визначені частиною другою статті 195 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача на підставі наявних у справі документальних доказів.
Розглянувши матеріали справи та з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши надані Позивачем докази, суд встановив наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Хазар» ЛТД є суб'єктом господарювання, зареєстрованим у відповідності до норм чинного законодавства України, та здійснює господарську діяльність згідно Статуту.
Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «ХАЗАР» ЛТД є власником наступних об'єктів нерухомого майна:
- нежитлових приміщень 1-го поверху №150-1, 150-2, 150-6, 150-9-:-150-13, 150-12а, 150-15-:-150-19, 150-19а, 150-21, 150-22 загальною площею 280,80 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1650128563101), нежитлових приміщень підвалу №ХХ-:-ХХХІХ в літ. «А-5», загальною площею 382,9 кв.м., нежитлових приміщень 1-го поверху в літ. «А-5», №151-38-:-151-40, 151-40а, 151-406, 151-43, 151-45, загальною площею 137,5 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1672865163101) за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, 1 на підставі договору купівлі-продажу від 18.09.2018 посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Хомою О.В. та посвідчений в реєстрі за №2785.
- нежитлових приміщень 1-го поверху в літ. «А-5» №№23, 23а, 24-27, 27а, 28-37, загальною площею 191,7 кв. м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 247142563101) за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, 1 на підставі договору купівлі-продажу №НО-00223 від 24.05.2000 зареєстрований Універсальною товарною біржею «ХАРКІВ».
Загальна площа нежитлових приміщень, що перебувають у власності Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «ХАЗАР» ЛТД у будівлі літ. «А-5» за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, 1 складає 992,9 кв.м.
06 березня 2022 року приблизно о 23 годині 15 хвилин військові формування країни-агресора російської федерації здійснили авіаційний удар по будівлі за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, 1, в якій знаходилися нежитлові приміщення, що належать ТОВ фірма «ХАЗАР» ЛТД на праві приватної власності,
Внаслідок авіаційного удару збройних сил російської федерації нерухоме майно, що належить ТОВ фірма «ХАЗАР» ЛТД було знищено.
За даним фактом 08 березня 2022 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22022220000003342 було внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення - злочину передбаченого ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України та в ході досудового розслідування було встановлено, що 06 березня 2022 було встановлено порушення законів та звичаїв війни військовослужбовцями збройних сил російської федерації, що полягали у здійсненні обстрілів із невстановленого виду озброєння та снарядами невстановленого калібру по будівлі по вул. Академіка Проскури, 1, яка належить ТОВ фірма «ХАЗАР» ЛТД.
В межах проведення досудового розслідування по кримінальному провадженню № 22022220000003342 від 08.03.2022 було проведено судову оціночно-будівельну та вибухотехнічну експертизу судовими експертами Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса» за результатами якої складено висновок №30377/30378 від 19 листопада 2024.
Відповідно до зазначеного вище висновку судових експертів, розмір матеріальної шкоди (ремонтно-будівельних робіт), заподіяної в результаті обстрілу, що стався 06.03.2022, внаслідок якого зруйновано (пошкоджено) приміщення, які належать ТОВ фірма «ХАЗАР» ЛТД та знаходяться в будівлі, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, 1, складає 52162571,00 грн. та технічною причиною пошкоджень і руйнувань будівлі, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, 1, є авіаційний удар та артилерійські обстріли (обстріл), які сталися під час бойових дій, що відбувалися у місті та навколо нього. Основні пошкодження та руйнування будівлі були завдані в результаті прямого влучання осколково-фугасної (фугасної) авіаційної бомби калібру 250 кг. Такою бомбою могла бути бомба ОФАБ-250-270 (ФАБ-250 М54, ФАБ-250 М62 тощо). Достеменно визначити конкретний зразок означеного боєприпасу не представляється можливим по причині малоінформативності щодо цього наданих осколків, які були виявлені в зоні вибуху. Пошкодження даху досліджуваної будівлі були завдані у результаті двох прямих влучань осколково-фугасних бойових припасів. Такими боєприпасами могли бути 122 мм некеровані реактивні снаряди «М-21ОФ» індексу «9М22» («М22У-1», «9М22У-2»,), або осколково-фугасні артилерійські снаряди калібру 152 мм. Не виключається застосування для обстрілу інших видів осколково-фугасних боєприпасів. Достеменно визначити конкретні зразки бойових припасів, якими були завдані пошкодження та руйнування даху досліджуваної будівлі, не представляється можливим по причині відсутності у розпорядженні експерта решток означених засобів ураження та малоінформативності щодо цього наданих матеріалів кримінального провадження.
23 січня 2025 постановою слідчого Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Харківській області, старшого лейтенанта поліції Ємця Олександра Васильовича, ТОВ фірма «ХАЗАР» ЛТД було визнано потерпілою особою у кримінальному провадженні № 22022220000003342 від 08.03.2022.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 6 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
За приписами ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
В силу ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Статтею 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
Способи захисту цивільних прав та інтересів встановлено у ч. 2 ст. 16 ЦК. Законом N 2147-VIII було змінено абз. 12 ч. 2 ст. 16 ЦК. Так, починаючи з 15.12.2017, суд вправі захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що буде встановлений судом у визначених законом випадках. У свою чергу КУ не містить положень, які б зводились до обмеження осіб у праві на судовий захист їхніх цивільних прав, свобод чи інтересів. Навпаки, у ч. 5 ст. 55 Основного Закону України міститься загальне правило про те, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави є основною метою при вирішенні судом господарських справ та виконанні завдань господарського судочинства.
Суд встановлює способи захисту цивільних прав або інтересів визначені цим же Законом № 2147-VIII, де ч. 2 ст. 5 ГПК доповнено новелою господарського судочинства відповідно “визначення судом ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи», а саме: “у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону».
Зазначена новела у процесуальній нормі, є по суті спробою імплементації у національному процесуальному законодавстві усталеної практики ЄСПЛ, відповідно до якої конвенційні права мають бути практичними та ефективними, а справедливий судовий розгляд не закінчується ухваленням рішення, оскільки судове рішення також має бути виконане належним чином. Зазначена норма запроваджена законодавцем насамперед з метою ефективного захисту приватного права або інтересу, що визначається у спосіб, встановлений самим же судом, створює нові можливості для судового захисту.
Особливістю захисту суб'єктивних цивільних прав та інтересів є можливість вибору різних порядків визнання порушення прав та правового впливу на порушника, що не обмежується способами, встановленими ст. 16 ЦК України.
Вирізняють ознаки поняття способів захисту цивільних прав: “1) підставою їх застосування є закон чи договір; 2) реалізується суб'єктом у рамках матеріального правовідношення; 3) виникає із факту об'єктивно-протиправного діяння (порушення, невизнання чи оспорювання права)» Наведене поняття способів захисту цивільних прав та його ознаки, на нашу думку, необхідно застосовувати також і до судових способів захисту приватних прав.
“Способи захисту суб'єктивних цивільних прав» - це закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. (Постанова Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 6-55Ц15. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43675421.).
Повертаючись до конвенційних провідників нової норми ст. 5 ГПК України, ст. 13 ЄСПЛ передбачено право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі конвенційних прав і свобод.
ЄСПЛ неодноразово, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання ст. 13 СКПЛ, вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути: незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення у справі “Гуренка проти України» (Gurepka v.т Ukraine, №.61406/00, §59, 6.09.2005); “ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоби його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. рішення у справі “Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey, №.21987/93, § 95, 18.12.1996); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення у справі “Кудла проти Польші» (Kudla v. Poland, №.30210/96, §158, 26.10.2000), рішення у справі “Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine, №.20390/07, $29, 16.05.2013) - Постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №339/142/16-ц. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79298376.
Відповідно до частини 1 статті 144 ГК України майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати, зокрема, внаслідок заподіяння шкоди іншій особі.
Відповідно до частини 1 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Частиною 1 статті 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
За приписами частини 1 статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Частиною 2 статті 22 ЦК України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
З аналізу вище викладеного слідує, що статтею 22 ЦК України визначено поняття збитків, яке поділяється на дві частини (види): реальні збитки й упущена вигода. Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала в зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі та втрати, які особа зробила для відновлення свого порушеного права.
Згідно із частиною 2 статті 224, частиною 1 статті 225 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил статті 22 ЦК України, адже частиною першою цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Оскільки відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, застосування цієї відповідальності можливе лише за наявності чотирьох умов складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки боржника; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, вини боржника.
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності)).
Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
Відповідно до частини 3 статті 147 ГК України збитки, завдані суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч. 1, ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України).
Суд зазначає, що при вирішенні спорів про відшкодування шкоди за ст.1166 Цивільного кодексу України, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов'язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.
Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додатковим протоколом 1977 року до них.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 210/4458/15-ц, від 30.01.2020 у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.08.2017 у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.
Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки, у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Відповідно до ч. 3 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні ч. 3 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.
Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв'язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації.
Згідно з пп. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.
Основні показники, які оцінюються (зокрема): вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності.
Відповідно до п. 5 Загальних засад (додаток до Постанови Кабінету міністрів України від 20.03.2022 № 326) оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.
Відповідно до Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затвердженої наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України 18 жовтня 2022 року № 3904/1223, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02 грудня 2022 р. за № 1522/38858, методика застосовується під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації (далі - збройна агресія), оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб'єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб'єктів господарювання.
Методика є обов'язковою для використання під час оцінки збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, проведення судової експертизи (експертного дослідження), пов'язаної з оцінкою збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, та її положення переважають над іншими положеннями нормативно-правових актів, методик, рекомендацій тощо, які регулюють питання визначення розміру збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям, іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності. У разі якщо певні питання, пов'язані з оцінкою збитків, не врегульовано Методикою, застосовуються інші нормативно-правові акти з питань оцінки майна, що визначені такими згідно із Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», та оціночні процедури, що передбачені міжнародними та національними стандартами оцінки, міжнародною оціночною практикою. Необхідність та доцільність застосування інших нормативно-правових актів з питань оцінки майна обґрунтовуються у звіті про оцінку збитків (висновку експерта).
Статтею 98 ГПК України передбачено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
Матеріали справи містять висновок експерта №30377/30378 від 19.11.2024, згідно якого розмір матеріальної шкоди (ремонтно-будівельних робіт), заподіяної в результаті обстрілу, що стався 06.03.2022, внаслідок якого зруйновано (пошкоджено) приміщення, які належать ТОВ фірма «ХАЗАР» ЛТД та знаходяться в будівлі, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, 1, складає 52162571,00 грн. та технічною причиною пошкоджень і руйнувань будівлі, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, 1, є авіаційний удар та артилерійські обстріли (обстріл), які сталися під час бойових дій, що відбувалися у місті та навколо нього. Основні пошкодження та руйнування будівлі були завдані в результаті прямого влучання осколково-фугасної (фугасної) авіаційної бомби калібру 250 кг. Такою бомбою могла бути бомба ОФАБ-250-270 (ФАБ-250 М54, ФАБ-250 М62 тощо). Достеменно визначити конкретний зразок означеного боєприпасу не представляється можливим по причині малоінформативності щодо цього наданих осколків, які були виявлені в зоні вибуху. Пошкодження даху досліджуваної будівлі були завдані у результаті двох прямих влучань осколково-фугасних бойових припасів. Такими боєприпасами могли бути 122 мм некеровані реактивні снаряди «М-21ОФ» індексу «9М22» («М22У-1», «9М22У-2»,), або осколково-фугасні артилерійські снаряди калібру 152 мм. Не виключається застосування для обстрілу інших видів осколково-фугасних боєприпасів. Достеменно визначити конкретні зразки бойових припасів, якими були завдані пошкодження та руйнування даху досліджуваної будівлі, не представляється можливим по причині відсутності у розпорядженні експерта решток означених засобів ураження та малоінформативності щодо цього наданих матеріалів кримінального провадження.
Відповідно до висновку експерта № 30377/30378 від 19 листопада 2024, ТОВ фірмі «Хазар» ЛТД завдані збитки, завдані внаслідок збройної агресії російської федерації в розмірі 52162571,00 грн. (п'ятдесят два мільйони сто шістдесят дві тисячі п'ятсот сімдесят одна) гривень 00 копійок.
Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, суд зазначає, що законодавством України на Позивача не покладається обов'язок доказування вини Відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.
Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.04.2021 у справі № 648/2035/17, постанові від 14.02.2018 у справі № 686/10520/15-ц.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 р. у справі №210/4458/15-ц, від 30.01.2020 р. у справі №287/167/18-ц, висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.
Таким чином, суд дійшов висновку, що Позивачем у справі на підставі належних та допустимих доказів (витягом з ЄДРДР, актом про пожежу, правовстановлюючими документами) доведено повний склад цивільного правопорушення, як і доведено заявлений розмір збитків (висновками експертів, виконаних на підставі обов'язкової для використання Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності), що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності, як відшкодування збитків.
Враховуючи викладене у ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту зважає на його ефективність.
У п.145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).
З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що вимога Позивача про стягнення з Відповідача суми завданих збитків є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.
Отже, протиправність діяння Відповідача, як складового елементу факту збройної агресії РФ проти України в розумінні частини 3 статті 75 ГПК України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, а тому цей факт встановленню в судовому порядку не потребує.
Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв'язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.
Із обставин справи та наявних в матеріалах справи доказів убачається, що причинно-наслідковий зв'язок між протиправними діяннями Відповідача та збитками, завданих позивачу, підтверджується постановою слідчого Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Харківській області, старшого лейтенанта поліції Ємця Олександра Васильовича 23 січня 2025 року про визнання ТОВ фірми «Хазар» ЛТД потерпілою особою у кримінальному провадженні № 22022220000003342 від 08.03.2022 за ознаками вчинення кримінального правопорушення передбаченого частиною 1 ст. 438 КК України. При цьому розмір матеріальної шкоди підтверджується висновком експерта №30377/30378 від 19 листопада 2024 року.
Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, суд враховує, що законодавством України не покладається на позивача обов'язок доказування вини Відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди (таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21.04.2021 р. у справі №648/2035/17).
При цьому, матеріали справи свідчать, що саме внаслідок авіаційного удару 06.03.2022 та артилерійських обстрілів, які сталися під час бойових дій мало місце порушення законів та звичаїв війни військовослужбовцями підрозділів збройних сил та інших відомств Російської Федерації, внаслідок чого зруйновані (пошкоджені) приміщення, що належать позивачу, що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, б. 1.
Отже, суд дійшов висновку, що Позивачем у даній справі доведено належними та допустимими доказами наявність повного складу цивільного правопорушення, що є умовою та підставою застосування до Відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.
Згідно з ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
З положень ч.ч. 1, 2, 6 ст. 11 Цивільного кодексу України слідує: цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
В силу приписів ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Відповідно до ст. 192 Цивільного кодексу України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті при існуванні іноземного елемента у відносинах.
Зважаючи на повний розрив дипломатичних відносин між Україною та країною-агресором очевидним є те, що стягнення з Російської Федерації грошових коштів в гривні є неможливим, через неможливість конвертації російських платіжних засобів в гривню.
Відповідно Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, та Методики визначення шкоди та збитків, завданих об'єктам енергетичної інфраструктури України внаслідок збройної агресії Російської Федерації, оцінка розміру збитків здійснюється в умовних одиницях (функціональна валюта) - доларах США. Отриманий результат оцінки підлягає конвертації в національну валюту за поточним курсом Національного банку України на дату оцінки.
Враховуючи наведене, з метою забезпечення реального відновлення порушеного права Позивача, зважаючи на те, що долари США є грошовою валютою, яка знаходиться в обігу в більшості країн світу, суд вважає за можливе стягнути грошові кошти з Відповідача в доларовому еквіваленті за курсом НБУ на дату проведеної оцінки.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).
Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.
У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов'язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.
Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.
Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.
На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).
Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах"
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Із зазначеного вище вбачається, що Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги Позивача не спростовано.
Здійснюючи розподіл судових витрат, господарський суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 22 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Пунктом 5 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно п. 22 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 2 статті 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з Відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо Відповідач не звільнений від сплати судового збору.
З огляду на те, що позивач від сплати судового збору за розгляд даного спору звільнений, даний спір вирішено по суті та позовні вимоги задоволено, судовий збір за розгляд справи підлягає стягненню з Відповідача в дохід Державного бюджету України у розмірі 782 438,57 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 4, 12, 20, 46, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 ГПК України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, буд. 14) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «ХАЗАР» ЛТД (код ЄДРПОУ 22647877, 61085, м. Харків, вул. Астрономічна, 37А) збитки, завдані внаслідок збройної агресії російської федерації в розмірі 52 162 571,00 грн. (п'ятдесят два мільйони сто шістдесят дві тисячі п'ятсот сімдесят одна) гривень 00 копійок, що на дату проведеної оцінки збитків 16.11.2024 за офіційним курсом Національного банку України складає в еквіваленті 1 260 879 (один мільйон двісті шістдесят тисяч вісімсот сімдесят дев'ять) доларів США 16 центів.
Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, буд. 14) на користь Державного бюджету України (одержувач коштів: Головне управління казначейства у м. Києві, код ЄДРПОУ: 37993783, рахунок: UА908999980313111256000026001, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106) 782 438,57 грн. судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено "12" червня 2025 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Суддя І.П. Жигалкін