11 червня 2025 р. Справа № 440/12739/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.04.2024, головуючий суддя І інстанції: А.О. Чеснокова, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі №440/12739/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач 1), Військової частини НОМЕР_2 (далі - в/ч НОМЕР_2 , відповідач 2), в якому просив:
- визнати протиправними дії в/ч НОМЕР_1 , які полягають у нарахуванні позивачу виплати додаткової винагороди як військовослужбовцю, встановленої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (в редакції від 21.01.2023) за лютий, березень, квітень 2023 року у розмірі збільшеному до 30000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань, а не часу несення служби;
- визнати протиправними дії в/ч НОМЕР_1 , які полягають у ненарахуванні позивачу виплати додаткової винагороди як військовослужбовцю, встановленої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (в редакції від 21.01.2023) за травень, червень, липень 2023 року у розмірі збільшеному до 30000 грн;
- зобов'язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати позивачу додаткову винагороду як військовослужбовцю, встановлену пунктом І постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (в редакції від 21.01.2023) за лютий, березень, квітень, травень, червень, липень 2023 року в розмірі збільшеному до 30000 грн пропорційно в розрахунку на місяць саме часу несення служби, з урахуванням раніше проведених виплат;
- визнати протиправними дії в/ч НОМЕР_2 , які полягають у виплаті позивачу додаткової винагороди як військовослужбовцю, встановленої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (в редакції від 21.01.2023) за лютий, березень, квітень 2023 року у розмірі збільшеному до 30000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань, а не часу несення служби;
- визнати протиправними дії в/ч НОМЕР_2 , які полягають у не виплаті позивачу додаткової винагороди як військовослужбовцю, встановленої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (в редакції від 21.01.2023) за травень, червень, липень 2023 року у розмірі збільшеному до 30000 грн;
- зобов'язати в/ч НОМЕР_2 виплатити позивачу додаткову винагороду як військовослужбовцю, встановлену пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (в редакції від 21.01.2023) за лютий, березень, квітень, травень, червень, липень 2023 року розмірі збільшеному до 30000 грн пропорційно в розрахунку на місяць саме часу несення служби, з урахуванням раніше проведених виплат.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.04.2024 відмовлено в задоволенні позову.
Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин у справі та порушення норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено про не врахування судом першої інстанції, що при визначенні розміру додаткової винагороди позивачу слід керуватися нормами пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова № 168), а не Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260), у зв'язку з чим він має право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 грн пропорційно в розрахунку на місяць до днів служби, а не в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань.
Також апелянт зазначає, що у відповідності до Статуту ЗСУ добові чергування є лише одним із видів несення служби. Поряд з цим, позивач в дні, коли не перебуває на добовому чергуванні, виконує ті ж самі службові обов'язки та перебуває у повній бойовій готовності двадцять чотири години на добу сім днів на тиждень. Тобто, вживає всіх можливих заходів для забезпечення виконання військовою частиною бойового розпорядження щоденно. За таких умов, включення до обрахунку розміру додаткової винагороди виключно днів в яких позивач перебуває в добовому наряді є безпідставним та протиправним.
Крім того, апелянт звертає увагу на не врахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.09.2023 у справі № 260/3564/22.
Відповідачі правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.
За змістом положень частини 1 статті 308, пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 01.10.2022 проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 , яка знаходиться в підпорядкуванні та на повному фінансовому, речовому та іншому забезпеченні в/ч НОМЕР_2 , на посаді командира 1 відділення 1 взводу 3 роти в/ч НОМЕР_1 .
24.05.2023 адвокатом позивача було направлено адвокатський запит до в/ч НОМЕР_1 з проханням надати інформацію про розмір грошового забезпечення, виплаченого позивачу, починаючи з грудня 2022 року по травень 2023 року включно, із зазначенням при цьому, чітких складових відповідного грошового забезпечення та сум (доплати, премії та інше), а також обов'язковим виділенням сум, виплачених на виконання пункту 1 Постанови № 168; інформацію про підстави ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, визначеної пунктом 1 Постанови № 168, за лютий, березень, квітень, травень 2023 року.
Листом від 23.06.2023 № 216 в/ч НОМЕР_1 повідомила, що на даний час позивачу виплачена щомісячна додаткова винагорода за лютий 2023 року із розрахунку 30000 грн пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань із забезпечення ведення бойових дій за місяць, у складі особового складу в/ч НОМЕР_1 , який виконував бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) у складі діючих угрупувань військ Повітряних Сил оборони держави, що забезпечують та виконують завдання з протиповітряного прикриття та наземної оборони об'єктів критичної інфраструктури, забезпечення здійснення заходів національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, відповідно до протоколу комісії з визначення виплати додаткової грошової винагороди від 03.06.2023 № 48, згідно наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 05.06.2023 № 80. Комісія продовжує роботу щодо розгляду документів на виплату щомісячної додаткової винагороди військовослужбовцям частини за березень, квітень, травень місяці. На цей час розглянуто виплату додаткової грошової винагороди за березень місяць, що оформлено протоколом в/ч НОМЕР_2 від 16.06.2023 № 62 та складено протокол наказу на її виплату. Після розгляду комісією документів на відповідність Порядку № 260, що підтверджують залучення цього військовослужбовця до виконання завдань за призначенням у вказаний в запиті період, командування частини гарантує підготовку і реалізацію наказів щодо виплати щомісячної додаткової винагороди даному військовослужбовцю.
Листом від 20.06.2023 № 1057 за підписом командування в/ч НОМЕР_1 та в/ч НОМЕР_2 повідомлено, що в/ч НОМЕР_1 зарахована на фінансове забезпечення до в/ч НОМЕР_2 , веде окреме діловодство та видає накази з усіх видів діяльності. 09.06.2023 до фінансово-економічної служби в/ч НОМЕР_2 від в/ч НОМЕР_1 надійшла копія наказу від 05.06.2023 № 80 "Про виплату додаткової винагороди за лютий 2023 року". На підставі наказу позивачу було здійснено нарахування та виплату додаткової винагороди за лютий 2023 року пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань, кошти зараховані на картковий рахунок 14.06.2023. Станом на 20.06.2023 до фінансово-економічної служби в/ч НОМЕР_2 від в/ч НОМЕР_1 накази про виплату додаткової винагороди за березень, квітень, травень 2023 року не надходили. Не виконаних наказів щодо виплати додаткової винагороди у фінансово-економічної служби в/ч НОМЕР_2 немає.
Не погоджуючись з діями відповідачів щодо нарахування виплати додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168 за лютий, березень, квітень 2023 року, а також у не нарахуванні виплати такої додаткової винагороди за травень, червень та липень 2023 року у розмірі збільшеному до 30000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань, а не часу несення служби, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що, застосовуючи положення пункту 2 розділу ХХХІV Порядку № 260 та здійснюючи виплату позивачу додаткової винагороди виключно пропорційно часу виконання ним бойових (спеціальних) завдань, командування відповідачів діяло в межах своїх повноважень, та на підставі вимог чинного законодавства України і керівних документів вищого Командування.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На виконання приписів частини 5 статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Положеннями статті 1 Закону № 2011-ХІІ визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 2 статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
В силу норм абзацу 1 частини 1 статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із частиною 2 статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (абзац 1 частини 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзац 2 частини 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова №704) визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Постанови № 704 умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.
За змістом пункту 3 Постанови № 704 виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - державні органи).
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, дію якого продовжено відповідними Указами Президента України по теперішній час.
Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
На виконання указів Президента України від 24.02.2022 № 64" Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію" Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 168.
Так, пунктом 1 Постанови № 168 (у редакції, чинній у спірний період з лютого по липень 2023 року) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Відповідно до пункту 2-1 Постанови № 168 керівники відповідних міністерств та державних органів визначають порядок і умови виплати додаткової винагороди, одноразової грошової допомоги, розміри виплати додаткової винагороди в розмірі до 30000 гривень.
Згідно з частиною 1 статті 15 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" від 17.03.2011 № 3166-VI (далі - Закон № 3166-VI) Міністерство у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, які підписує міністр.
Відповідно до частини 3 статті 15 Закону № 3166-VI накази міністерства нормативно-правового змісту підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України та включаються до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.
Водночас, порядок і умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, у тому числі всіх його видів, до яких входить і додаткова винагорода, здійснюються виключно в порядку, що затверджуються наказом Міністерства оборони України, який підлягає державній реєстрації Міністерством юстиції України.
Отже, оскільки пунктом 2-1 Постанови № 168 Кабінет Міністрів України делегував керівникам відповідних міністерств та державних органів право визначати не розмір, а лише порядок і умови виплати додаткової винагороди, одноразової грошової допомоги, розміри виплати додаткової винагороди в розмірі до 30000 гривень, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що пункт 2-1 Постанови № 168 не суперечить вимогам частини 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначені Порядком № 260.
Відповідно до пункту 2 розділу ХХХІV Порядку № 260 (у редакції, чинній у період з лютого по липень 2023 року) на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану виплачується, зокрема в розмірах:
30 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань): у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, резерву Головнокомандувача Збройних Сил України Сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України, які здійснюють управління діючими угрупованнями військ (сил) (далі - завдання у складі угруповань військ (сил), резерву, пунктів управління); з протиповітряного прикриття та наземної оборони об'єктів критичної інфраструктури згідно з бойовими розпорядженнями; із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій згідно з бойовими (логістичними) розпорядженнями.
Військовослужбовцям, які в установленому законодавством порядку відряджені до складу військових адміністрацій у районах ведення воєнних (бойових) дій для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, виплата додаткової винагороди здійснюється у розмірі 30000 гривень.
З вищезазначеного вбачається, що пункт 2 розділу ХХХІV Порядку № 260 не змінює, визначений пунктом 1 Постанови № 168, розмір додаткової винагороди, оскільки як Порядок № 260, так і Постанова № 168, визначають розмір такої додаткової винагороди у вигляді 30000 грн пропорційно в розрахунку на місяць.
При цьому, положення пункту 2 розділу ХХХІV Порядку № 260 лише конкретизують та визначають порядок та умови виплати такої додаткової винагороди у вигляді здійснення виплати військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями), додаткової винагороди 30000 гривень в розрахунку на місяць, однак лише пропорційно часу виконання таких бойових (спеціальних) завдань.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає необгрунтованими доводи апелянта про неможливість застосування до спірних правовідносин положень пункту 2 розділу ХХХІV Порядку № 260 і вважає їх такими, що грунтуються на власному тлумаченні норм матеріального права.
Посилання апелянта на протиправність та безпідставність включення відповідачем до наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн позивачу суми такої обрахованої пропорційно часу виключно несення добових чергувань, а не часу несення служби в ході якої виконуються обов'язки з виконання бойового розпорядження покладеного на військову частину колегія суддів вважає необґрунтованими з вище зазначених підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що відповідно до наявних в матеріалах справи наказів про виплату додаткової винагороди за лютий-липень 2023 року, наказів про призначення сил та засобів для здійснення бойових завдань за період лютий-липень 2023 року, журналів ведення оперативної обстановки 3 роти охорони в/ч НОМЕР_1 за період лютий-липень 2023 року, рапортів про виплату щомісячної додаткової винагороди за період лютий-травень 2023 року, витягів з розрахунково-платіжних відомостей на виплату додаткової винагороди за період травень-липень 2023 року, в частині, що стосуються позивача, останньому у період з лютого по липень 2023 року включно виплата додаткової винагороди 30 000 гривень в розрахунку на місяць здійснювалася саме пропорційно часу виконання ним таких бойових (спеціальних) завдань.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову , оскільки у спірному періоді позивач отримував винагороду у належному розмірі, який відповідає характеру виконуваних ним завдань, а відповідачі, застосовуючи положення пункту 2 розділу ХХХІV Порядку № 260 та здійснюючи виплату позивачу додаткової винагороди включно пропорційно часу виконання ним бойових (спеціальних) завдань, діяли в межах своїх повноважень з дотриманням вимог чинного законодавства.
Доводи апелянта про необхідність врахування судом під час розгляду цієї справи висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.09.2023 у справі № 260/3564/22, колегія суддів відхиляє, оскільки правовідносини у справі № 260/3564/22 та у справі, що розглядається, не є релевантними, так як вони виникли у різні часові періоди, в яких положення Постанови № 168 мали різні редакції. Крім того, редакція Порядку № 260 на період прийняття Верховним Судом постанови від 21.09.2023 у справі № 260/3564/22 взагалі не містила розділу ХХХІV "Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану". Фактично Порядок № 260 таким розділом було доповнено лише наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 № 44 "Про внесення Змін до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам".
Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується положеннями статті 322 КАС України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини, а саме рішенням «Серявін та інші проти України», та пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень.
Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Положеннями пункту 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів передбачено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначене, дослідивши фактичні обставини та питання права, які лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.
Згідно з частинами 1-3 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а отже апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки судом було правильно встановлено всі обставини справи, а рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року по справі №440/12739/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк