11 червня 2025 р. Справа № 520/25295/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.03.2024, головуючий суддя І інстанції: Супрун Ю.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 20.03.24 по справі № 520/25295/23
за позовом ОСОБА_1
до військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 , апелянт) звернувся до суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі- відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), в якій просив:
-визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.11.2019 по 30.08.2023 включно;
- зобов'язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.11.2019 по 30.08.2023 у сумі 273 640 гривень 63 копійки включно відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.03.2024 позов задоволено частково.
Стягнуто з в/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.11.2019 по 30.08.2023 в сумі 53 116,28 грн утриманням з присуджених сум податків та зборів та інших обов'язкових платежів, встановлених законодавством.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині, в якій було відмовлено у задоволенні позову, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, позивач зазначив, що суд першої інстанції під час вирішення спору керувався приписами статті 117 Кодексу законів про працю України (далі-КЗпП України) лише у редакції до внесення у неї змін Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ (набув чинності 19.07.2022), якою не встановлені обмеження щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шістьма місяцями.
Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, зроблені ним у постановах від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, апелянт звернув увагу, що у разі звільнення позивача до 19.07.2022 за умови виплати коштів на виконання рішення суду після 19.07.2022 спірний період стягнення середнього заробітку варто ділити на 2 частини:
-до періоду виплати середнього заробітку, який передує 19.07.2022 , застосовується період розрахунку середнього заробітку не обмежений 6 місяцями з урахуванням частки заборгованості, розрахованої за формулою, наведеною у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19;
-до періоду, який починається 19.07.2022, застосовується період розрахунку середнього заробітку обмежений 6 місяцями без зменшення суми компенсації на частку заборгованості.
Загальна сума компенсації розраховується шляхом додавання двох сум, розрахованих за два періоди.
Апелянт зазначив, що виходячи з принципу пропорційності, сума середнього заробітку за період з 14.11.2019 по 18.07.2022, на його думку, складає: 202 377,54 *95,41%=193088,41 грн.
Середній заробіток за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 складає: 206,93*184 дні =38 075,12 грн.
Загальна сума середнього заробітку, відповідно, складає: 193 088,41 грн + 38 075,12 грн = 231 163,53 грн.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та відповідно до ст.308 КАС України в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами.
Позивач проходив військову службі в складі в/ч НОМЕР_1 з 14.11.2016 по 13.11.2019.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від №288 від 13.11.2019 позивача виключено зі списку особового складу військової частини НОМЕР_1 , всіх видів забезпечення.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.10.2020 у справі №520/10303/2020, зокрема, зобов'язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 14.11.2016 по 13.11.2019 включно. Зазначене судове рішення було залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.04.2021.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.01.2022 у справі №520/22060/21, зокрема, зобов'язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 14.11.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. Зазначене судове рішення було залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.06.2023.
Згідно ч.4 ст.78 КАС України - обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як вбачається з матеріалів справи, 25.05.2021 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення в сумі 4 142,89 грн (а.с.11).
Згідно з платіжною інструкцією №1794 від 31.08.2023 на рахунок позивача було перераховано кошти для виплати індексації згідно з рішенням суду №520/22060/21 від 14.06.2023 в сумі 53140,81 грн.
Позивач, вважаючи бездіяльність щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.11.2019 по 30.08.2023 протиправною, звернувся до суду із цим позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції підтвердив право позивача на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно зі ст.117 КЗпП України. При цьому суд застосував до спірних правовідносин положення ст.117 КЗпП України в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби, якою не встановлені обмеження щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шістьма місяцями.
При вирішенні питання щодо розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні, суд врахував такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, з урахуванням постанови Верховного Суду від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.
Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною 4 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі-Положення №1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. .
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до частини 3 статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Колегія суддів зазначає, що спеціальне законодавство, що регламентує порядок проходження військової служби, не містить норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв'язку з затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
У рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України ( далі- КЗпП України), у якому визначені основні трудові права працівників.
Отже, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Ця позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17, від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18.
Відтак, оскільки нормами спеціального законодавства стосовно військовослужбовців не врегульовано питання строків проведення повного розрахунку при звільненні зі служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції з приводу застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на дату звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Частиною 1 статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних відносин) визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Частиною 2 статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних відносин) передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року №2352-ІХ (далі - Закон № 2352-ІХ) положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон №2352-ІХ і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
Предметом апеляційного перегляду у цій справі є правомірність та розмір стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу належних сум при звільненні.
Позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 - 13 листопада 2019 року.
Стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов'язане з несвоєчасною виплатою позивачу (у зв'язку з виключенням зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення) індексації грошового забезпечення на загальну суму 57283,70 грн (4142,89 грн+ 53140,81 грн) (а.с.11,12,47).
Зазначені суми індексації відповідач виплатив лише 25.05.2021,31.08.2023 на виконання судових рішень (справа №520/10303/2020, №520/22060/21).
Суд першої інстанції під час розгляду цієї справи фактично підтвердив право позивача на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно зі ст.117 КЗпП України, але необґрунтовано відмовив позивачу у задоволенні його позову в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.11.2019 по 30.08.2023.
Висновок суду в цій частині не відповідає приписам закону та встановленим обставинам справи, тому судове рішення в цій частині підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про задоволенню позову ОСОБА_1 в цій частині.
Колегія суддів зауважує, що задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 117 КЗпП України в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби, якою передбачено обов'язок підприємства, установи, організації виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, із застосуванням правових позицій Великої Палати Верховного Суду , викладених у постановах від 26.06.2019 у справі № 806/2473/18, №260/348/19 щодо визначення співмірності.
Надаючи оцінку вказаним доводам, колегія судді звертає увагу на таке.
Спірним у цих правовідносинах є період з 14 листопада 2019 року (перший день після виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) до 30 серпня 2023 року (останній день перед остаточним розрахунком).
Колегія суддів зазначає, що на час виключення позивача зі списків особового складу, стаття 117 КЗпП України не передбачала жодного обмеження періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
На час проведення з позивачем повного розрахунку - 31.08.2023 та на день звернення до суду з цим позовом, стаття 117 КЗпП України передбачає обмеження щодо максимального строку затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком - у шість місяців.
Суд першої інстанцій під час вирішення цього спору керувався приписами статті 117 КЗпП України лише у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.
При цьому, суд першої інстанції визначив суму, яка підлягає стягненню на користь позивача, спираючись на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 30.10.2019 у справі №806/2473/18, від 04.09.2020 у справі №260/348/19.
Однак наведений у вказаній постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку. Іншими словами, на той час стаття 117 КЗпП України діяла в редакції, яка не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постановах від 30.10.2019 у справі №806/2473/18, від 04.09.2020 у справі №260/348/19 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.
Таким чином, період стягнення середнього заробітку у цій справі поділяться на дві частини до та після 19 липня 2022 року, а саме:
1) період з 14 листопада 2019 року до 18 липня 2022 року - до якого підлягають урахуванню норми статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, та висновки Верховного Суду (№761/9584-15-ц), які стосуються безпосередньо цієї статті у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року;
2) період з 19 липня 2022 року до 30 серпня 2023 року - до якого підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України, у редакції чинній на момент ухвалення рішення, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які відповідач невчасно сплатив.
Такий правовий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі, викладеною у постанові від 6 грудня 2024 року у справі №440/6856/22.
Сума, яку постановив стягнути суд першої інстанції, визначена без урахування наведеного, у зв'язку з чим висновки суду першої інстанції щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, є помилковими.
Отож у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Колегія суддів враховує посилання апелянта на правові висновки, зроблені Верховним Судом у постановах від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 26.01.2024 у справі №160/14384/22, від 13.02.2024 у справі №380/10080/22, від15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 09.03.2023 у справі №520/899/21, від 14.03.2024 у справі №560/6960/23 про необхідність застосування судом принципу співмірності під час розрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, але з урахуванням останньої правової позиції Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі, викладеною у постанові від 6 грудня 2024 року у справі №440/6856/22.
Щодо розрахунку середнього заробітку за період з 13.11.2019 до 18.07.2022 колегія суддів зазначає наступне.
Вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період..
Наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі-Порядок №260)
Як вбачається з положень п. 7 Порядку № 260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Отже, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа календарних днів за цей період.
Згідно з долученою до матеріалів справи довідкою військової частини НОМЕР_1 про щомісячні додаткові види грошового забезпечення ОСОБА_1 від 10.06.2020, його грошове забезпечення за вересень 2019 року становить 6303,70 грн, за жовтень 2019 року -6318,96 грн, а разом -12622,66 грн. Кількість календарних днів за два останні місяці перед звільненням складає 61 день (30 днів вересня 2019 року + 31 день жовтня 2019 року).Таким чином, середньоденний заробіток позивача складав 206,93 грн (6303,70 грн за вересень 2019 року + 6318,96 грн за жовтень 2019 року) /(30 днів вересня 2019 року + 31 день жовтня 2019 року). Зазначена сума апелянтом не оспорюється.
Колегією суддів встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 (13.11.2019) відповідачем не виплачено індексацію грошового забезпечення на загальну суму 57283,70 грн.
Зазначена сума була виплачена різними платежами, а саме: 25.05.2021 - у розмірі 4142,89 грн, 31.08.2023 - у розмірі 53140,81 грн
Отже, зазначені виплати були сплачені позивачу поза межами строку, встановленого ст.116 КЗпП України.
Загальні кількість днів затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 14.11.2019 по 18.07.2022 становить 978 календарних днів.
Таким чином, середній заробіток за затримку розрахунку за період з 14.11.2019 по 18.07.2022 становить 202 377,54 грн (206,93 грн * 978 календарних днів).
При визначенні розміру середнього заробітку за весь час затримки виплати позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 14.11.2016 по 28.02.2018 по день фактичного розрахунку , колегія суддів враховує те, що впродовж проходження військової служби (до звільнення зі служби 13.11.2019) позивач індексацію грошового забезпечення за вказаний період не отримував, активних дій щодо її отримання шляхом звернення до роботодавця або до суду не вчиняв, а звернувся з цього питання вперше 05.08.2020 ( відповідно до відомостей, що містяться на порталі «Судова влада України») тобто майже через 9 місяців з дня його звільнення. Зазначена обставина, на переконання колегії суддів, є достатньою для застосування принципу співмірності під час обрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 14.11.2019 по 18.07.2022.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22.
З аналізу даних, розміщених на офіційному сайті Національного банку України (https://bank.gov.ua/ua/monetary/stages/archive-rish), встановлено, що на дату звільнення позивача (13.11.2019) розмір облікової ставки НБУ становив 15,5 % річних.
Період затримки розрахунку становить з 14.11.2019 по 18.07.2022, що складає 978 календарних днів.
Враховуючи суму недоотриманих коштів 57283,70 грн, 15,5 % річних від цієї суми становитиме 8878,97 грн, тобто 24,33 грн за день затримки розрахунку у 2019 році (8878,97 грн : 365 календарних днів у 2019 році), 24,26 грн за день затримки у 2020 році ( 8878,97 грн :366 календарних днів у 2020 році), 24,33 грн за день затримки у 2021 році (8878,97 грн :365 календарних днів у 2021 році), 24,33 грн за день затримки у 2022 році (8878,97 грн :365 календарних днів у 2022 році).
Враховуючи загальний період затримки розрахунку, шо становить 978 календарних днів, середній заробіток позивача за затримку розрахунку при звільненні за період з 14.11.2019 по 18.07.2022, з урахуванням принципу співмірності, становитиме 23769,12 грн ((24,33 грн *48 кал.дн.) + (24,26 грн *366 кал.дн.)+ (24,33 грн*365 кал.дн.) + (24,33 грн * 199 кал.дн)).
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення позивачем сум середнього заробітку з сумою недоотриманих ним коштів індексації грошового забезпечення, діями позивача та відповідача , колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам цієї справи, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним (за період з 14.11.2019 по 18.07.2022) належних при звільненні позивача виплат в сумі 23769,12 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Щодо розрахунку середнього заробітку за період з 19 липня 2022 року до 30 серпня 2023 року колегія суддів зазначає наступне.
До цього періоду підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України у редакції, чинній на момент ухвалення рішення, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, а Верховний Суд у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 зазначив про те, що до цього періоду не підлягає застосуванню принцип співмірності, тому загальна кількість днів затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 (шість місяців) становить 184 календарні дні.
Таким чином середній заробіток позивача за період 6 місяців складає 38075,12 грн (206,93 грн середньоденне грошове забезпечення*184 календарні дні).
Отже , загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 14.11.2019 по 30.08.2023 , з урахуванням положень ст.117 КЗпП України до та після внесення до неї змін згідно з Законом №2352-ІХ, становить 61 844,24 грн (23769,12 грн + 38075,12 грн), а не 53 116,28 грн , як помилково зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає за необхідне скасувати судове рішення у зв'язку з неправильним застосуванням судом першої інстанції положень ст.117 КЗпП України до спірних правовідносин та помилковим розрахунком судом суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача, з ухваленням нового судового рішення про визнання протиправною бездіяльності в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування не невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.11.2019 по 30.08.2023 та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні в сумі 61 844,24 грн.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені всі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з ч. 2 ст. 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції під час розгляду позовних вимог ОСОБА_1 неправильно застосував положення ст.117 КЗпП України до спірних правовідносин, без урахування правової позиції Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного Суду, викладеної у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та, як наслідок, помилився у розрахунку суми середнього заробітку, яку відповідач зобов'язаний сплатити ОСОБА_1 у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні, тому судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про визнання протиправною бездіяльності в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування не невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.11.2019 по 30.08.2023 та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні в сумі 61 844,24 грн.
Керуючись ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 311, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року по справі № 520/25295/23 - скасувати.
Ухвалити постанову, якою частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.11.2019 по 30.08.2023 включно.
Зобов'язати військову частині НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.11.2019 по 30.08.2023 у сумі 61 844 (шістдесят одна тисяча вісімсот сорок чотири) гривні 24 копійки.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк