05 червня 2025 року
м. Київ
cправа № 905/1061/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючої), та Колос І.Б., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,
представників учасників справи:
позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКТС": Андрощук С.В - адвокат (ордер АІ №1550427 від 16.02.2024),
відповідача - російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації- не з'явився,
відповідача - російської федерації в особі Міністерства оборони російської федерації- не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКТС" (далі - Товариство)
на рішення Господарського суду Донецької області від 30.01.2025 (суддя Паляниця Ю.О.)та
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 (головуючий - суддя Плахов О.В, судді: Тихий П.В. і Шутенко І.А.)
у справі № 905/1061/24
за позовом Товариства
до російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації та Міністерства оборони російської федерації(далі - російська федерація; відповідачі)
про стягнення 595 740,67 доларів США,
На розгляд Верховного Суду поставлено питання щодо наявності / відсутності підстав для стягнення упущеної вигоди.
Короткий зміст позовних вимог
Товариство звернулось до господарського суду Донецької області з позовом (з урахуванням заяви б/н від 29.10.2024 про збільшення розміру позовних вимог) до російської федерації, про стягнення реальних збитків у розмірі 285 600 доларів США та 310 140,67 доларів США упущеної вигоди, які заявлено до стягнення на підставі статей 22, 1166 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України).
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України було втрачено його майно (залізничні вагони) у зв'язку з чим він зазнав збитків.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду Донецької області від 30.01.2025, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.04.2025, позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з російської федерації на користь Товариства реальні збитки в розмірі 238 000 доларів США; стягнуто з російської федерації на користь Товариства в дохід державного бюджету України судовий збір у розмірі 111 384,00 грн; відмовлено в іншій частині позовних вимог.
Суди встановили, що належне позивачу майно було втрачено/знищено саме внаслідок протиправних дій військових формувань російської федерації та в результаті військової агресії останньої. А отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України, у розумінні частини третьої статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) є загальновідомим фактом і не потребує доведення в судовому порядку. Таким чином, суди дійшли висновку про доведення позивачем повного складу цивільного правопорушення в частині позовних вимог щодо стягнення реальних збитків у розмірі 238 000 доларів США, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.
Разом з тим суди зазначили про недоведеність позивачем наявності збитків у вигляді упущеної вигоди у наведеному позивачем розмірі за період з 24.02.2022 по 01.06.2024 з огляду на ненадання доказів, які б беззаперечно вказували на те, що дохід міг би бути отриманий останнім у заявленому розмірі у випадку здійснення ним господарської діяльності за вищевказаний період. У зв'язку із викладеним суд відмовив в задоволенні позовних вимог у відповідній частині.
Крім того, суди відмовили у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 47 600 доларів США та 51 690,11 доларів США, які по суті є податком на додану вартість, що нарахований на суми реальних збитків 238 000 доларів США та упущеної вигоди 285 600 доларів США з огляду на те, що кошти, які можуть надійти як відшкодування збитків за пошкоджене, знищене, втрачене майно або компенсація упущеної вигоди не є базою для нарахування податку на додану вартість.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Товариство просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 30.01.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 в частині відмови у задоволенні вимоги Товариства про стягнення солідарно з відповідачів суми упущеної вигоди у розмірі 258 450,56 доларів США.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Товариство у касаційній скарзі з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано висновок щодо застосування приписів статті 1167 ЦК України викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду у справі № 904/1448/20 від 11.01.2022; у справі № 910/20261/16 від 26.11.2019 та у постановах Верховного Суду у справах № 923/1315/16 від 04.09.2018, №910/2018/17 від 04.04.2018, № 910/5100/19 від 07.05.2020, № 910/21493/17 від 04.12.2018, №914/1619/18 від 27.08.2019, № 904/982/19 від 24.02.2021, у справі № 753/7281/15-ц від 23.01.2018, у справі № 910/12930/18 від 21.07.2021, у справі № 925/1289/19 від 17.11.2020, у справі № 908/2261/17 від 09.10.2018, у справі № 910/15865/14 від 31.07.2019 та у справі №922/3928/20 від 30.09.2021.
Товариство наголошує, що суди попередніх інстанцій зробили "невідповідні висновки" у рішенні від 30.01.2025 і постанові від 02.04.2025 "встановленим обставинам справи" і, у цьому контексті, невірно застосували положення статті 1167 ЦК України, атому за змістом частини першої статті 311 ГПК України це є підставою для скасування рішення від 30.01.2025 і постанови від 02.04.2025 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення упущеної вигоди і ухвалення в цій частині нового рішення про стягнення з відповідачів суми упущеної вигоди у розмірі 258 450,56 доларів США.
Інші доводи учасників справи
Від російської федерації відзив до Верховного Суду не надходив.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Рішення господарського суду у частині стягнення з відповідачів суми завданих реальних збитків не оскаржувалось позивачем, а тому, суд апеляційної інстанції переглядав рішення в частині відмови у стягненні упущеної вигоди в межах доводів та вимог апеляційної скарги згідно приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України.
Суди попередніх інстанцій встановили, що обґрунтовуючи наявність збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач посилався на те, що внаслідок російської окупації, останній не може використовувати своє майно і як наслідок - отримувати дохід від підприємницької діяльності. Наведене, на думку позивача, безпосередньо вказує на наявність збитків у формі упущеної вигоди, розрахунок якої було здійснено з огляду на те, що всі 16 залізничних напіввагонів мали би перебувати в користуванні позивача в тому числі у період з 24.02.2024 по 01.06.2024 на підставі відповідних договорів оренди.
На підтвердження наявності та розміру збитків позивачем було надано суду звіт про оцінку збитків упущеної вигоди, яка сформувалась за період з 24.02.2022 по 01.06.2024 в результаті неможливості використання Товариством з обмеженою відповідальністю "Вагонна Компанія "Транссистема" і Товариством залізничних напіввагонів в кількості 16 одиниць (згідно з переліком) в результаті збройної агресії Російської Федерації станом на дату оцінки 01.04.2024. Звіт складений ТОВ "Інтелект солюшнз" в особі оцінювача Ковтуненко А.В. (кваліфікаційне свідоцтво оцінювача Фонду державного майна України і Української комерційної школи ЦМК №631 від 24.12.2011).
В звіті оцінювач зазначив, що розмір упущеної вигоди за період з 24.02.2022 по 01.06.2024 склав 258450,56 доларів США (еквівалент 10 078 899,70 грн).
Разом з тим 23.12.2021 між Товариством (надалі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Індустріальні технології" (надалі - орендар) було укладено договір оренди залізничного рухомого складу №231221 (надалі договір оренди №231221), відповідно до умов якого орендодавець зобов'язується передати, а орендар прийняти в оренду залізничний рухомий склад, придатний до перевезень в технічному та комерційному стані, на підставі специфікації, де вказується пономерний перелік рухомого складу, який планується передати в оренду (пункти 1.1,2.1 договору оренди).
Згідно з пунктом 2.1 договору оренди №231221, передача в оренду відбувається в місцях визначених за угодою сторін договору і оформлюється актом прийому-передачі, який підписується на станції навантаження, яка знаходиться на території України.
Відповідно до пункту 2.2 договору оренди №231221, передача рухомого складу в оренду здійснюється протягом не більше 30 календарних днів з моменту узгодження специфікації до цього договору та оформлюється актом приймання-передачі, який підписується на станції прийому-передачі, що знаходиться на території України. Акт приймання-передачі є невід'ємною частиною договору.
Згідно з пунктом 10.1 договору він набирає чинності від дати його підписання та скріплення печатками і діє до 31.12.2022, але у будь якому разі до повного виконання сторонами своїх обов'язків за договором.
Товариство передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Індустріальні технології" прийняло, зокрема, 16 напіввагонів (щодо яких складався звіт про оцінку збитків (упущеної вигоди) у цій справі):
- відповідно до акта від 01.01.2022 №2 приймання-передавання вагонів в оренду напіввагони №№53603296, 53143491 ;
- відповідно до акта від 01.01.2022 №4 приймання-передавання вагонів в оренду напіввагон №56439375;
- відповідно до акта від 01.01.2022 №5 приймання-передавання вагонів в оренду напіввагон №56506629;
- відповідно до акта від 01.01.2022 №6 приймання-передавання вагонів в оренду напіввагон №56419344;
- відповідно до акта від 01.01.2022 №9 приймання-передавання вагонів в оренду напіввагон №56439334 ;
- відповідно до акта від 01.01.2022 №10 приймання-передавання вагонів в оренду напіввагони №№55472336, 56565450 ;
- відповідно до акта від 01.01.2022 №15 приймання-передавання вагонів в оренду напіввагон №54894340;
- відповідно до акта від 01.01.2022 №17 приймання-передавання вагонів в оренду напіввагон №56419351 ;
- відповідно до акта від 01.01.2022 №18 приймання-передавання вагонів в оренду напіввагон №52815750 ;
- відповідно до акта від 01.01.2022 №21 приймання-передавання вагонів в оренду напіввагон №53599270 ;
- відповідно до акта від 01.01.2022 №22 приймання-передавання вагонів в оренду напіввагон №56419328;
- відповідно до акта від 01.01.2022 №23 приймання-передавання вагонів в оренду напіввагон №56133457 ;
- відповідно до акта від 01.01.2022 №26 приймання-передавання вагонів в оренду напіввагони №56663586 ;
- відповідно до акта від 01.01.2022 №33 приймання-передавання вагонів в оренду напіввагон №52370731 .
За основу, під час підготовки вказаного звіту для визначення розміру упущеної вигоди, суб'єктом оціночної діяльності було прийнято до уваги договір №231221 від 23.12.2021 оренди залізничного рухомого складу, відповідно до умов якого Товариство мало отримувати прибуток у вигляді орендних платежів від Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальні технології" за користування 16 напіввагонами.
Строк дії договору оренди відповідно до матеріалів справи встановлений до 31.12.2022.
Проте, розмір упущеної вигоди суб'єктом оціночної діяльності розраховано за період з 24.02.2022 до 01.06.2024.
Крім того, в розділі 5.2 звіту про оцінку збитків у вигляді упущеної вигоди зазначено, що оскільки відповідно до договору від 01.08.2023 №010823 купівлі-продажу залізничних вагонів Товариство з обмеженою відповідальністю "Вагонна Компанія "Транссистема" передало у власність Товариства, а Товариство прийняло та сплатило за 6 напіввагонів (№52370731, №53143491, №56133457, №56439334, №56565450, №56663586). Після 01.08.2023 відбулась зміна власника цих напіввагонів з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вагонна Компанія "Транссистема" на Товариство. Відповідно упущена вигода розраховується з урахуванням періоду володіння втраченим майном:
- для Товариства з обмеженою відповідальністю "Вагонна Компанія "Транссистема" за період: 24.02.2022-01.08.2023;
- для Товариства за період: 24.02.2022-01.06.2024.
Водночас місцевим господарським судом зазначено, що визначення тривалості строку компаундування, в межах якого враховується упущена вигода від активу (майна), в даному випадку було проведено не коректно, з огляду на наступне.
Так, з наявного в матеріалах справи договору купівлі-продажу залізничних вагонів №010823 від 01.08.2023 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вагонна Компанія "Транссистема" (надалі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ВКТС (надалі - покупець) вбачається, що продавець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити залізничні напіввагони, відповідно до специфікації №7 до цього договору від 20.09.2023 .
Згідно з пунктом 6.2 зазначеного договору право власності на товар переходить з моменту підписання сторонами акта прийому-передачі товару.
Також, до матеріалів справи додано акт №7 від 20.09.2023 приймання -передавання вищезазначених 6 напіввагонів.
При цьому, судами встановлено, що в позовній заяві позивачем було зазначено про неможливість користуватись, в тому числі, 6 напіввагонами (№52370731, №53143491, №56133457, №56439334, №56565450, №56663586), які знаходились у нього на правах оренди, у зв'язку з їх перебуванням на тимчасово окупованій території України.
Проте, вказані напіввагони стали предметом вищезазначеного договору купівлі-продажу від 01.08.2023, та були передані за актом приймання-передавання у власність позивача 20.09.2023.
Таким чином, не зрозуміло, як позивач втративши можливість користування зазначеними напіввагонами з 24.02.2022, прийняв 6 вищезазначених напіввагонів на тимчасово окупованій території 20.09.2023, склав про це акт приймання-передавання, у зв'язку з чим отримав право власності на них.
Крім того, як вбачається зі змісту Звіту, розрахунок упущеної вигоди здійснений суб'єктом оціночної діяльності, в тому числі, з урахуванням втрати 6 напіввагонів №52370731, №53143491, №56133457, №56439334, №56565450, №56663586.
Матеріали справи не містять доказів дійсного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Індустріальні технології" (орендарем) своїх платіжних зобов'язань за договором від 23.12.2021 №231221 оренди залізничного рухомого складу до моменту настання події повномасштабного військового вторгнення Російської Федерації на суверенну територію України 24.02.2022.
Суд апеляційної інстанції зокрема зазначив, що звіт суб'єкта оціночної діяльності в частині визначення розміру упущеної вигоди він вважає таким, що викликає обґрунтовані сумніви у його правильності, повноті, якості і обґрунтованості.
Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 05.05.2025, зокрема, відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства на рішення суду першої інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог стосовно стягнення упущеної вимоги та постанови суду апеляційної інстанції у цій справі на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 03.06.2025 № 32.2-01/1015 у зв'язку з обранням судді Ємця А.А. до Великої Палати Верховного Суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №905/1061/24, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуюча), Колос І.Б., Малашенкова Т.М.
Судом вжито всіх можливих і розумних заходів щодо повідомлення сторін про час, дату та місце проведення судового засідання.
Суд розглядає касаційну скаргу не інакше як за доводами та підставами, які вказує скаржник. Верховний Суд не може розглядати те, що не було предметом оскарження у суді апеляційної інстанції.
Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Предметом касаційного оскарження є рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення упущеної вигоди та постанова суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення суду першої інстанції до апеляційної та касаційної інстанцій не оскаржувалося, а відтак, і не переглядалося судом апеляційної та відповідно не переглядається і судом касаційної інстанцій.
Товариством у касаційній скарзі як підставу касаційного оскарження визначено пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст судових рішень у контексті підстави касаційного оскарження, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, з огляду на таке.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) спірні питання виникли у подібних правовідносинах; (2) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду.
Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерії подібності правовідносин:
- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями;
- з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими;
- подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини);
- у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
Стосовно того, що вважається правовим висновком Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або низки норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
Підставою для касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
При цьому, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, за цією підставою касаційного оскарження обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.
Також Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 07.09.2022 у справі №910/22858/17, такого змісту:
«У свою чергу норми ГПК України не поділяють висновків Верховного Суду щодо застосування норм права на ті, що викладені у постановах, якими справу направлено на новий розгляд, та ті, що викладені у постановах, якими завершений розгляд справи. Подібний підхід також відсутній у судовій практиці. Кожна постанова Верховного Суду в силу частини третьої статті 317 ГПК України є остаточною і оскарженню не підлягає, а якщо в ній викладені висновки щодо застосування норми права, то такі висновки підлягають врахуванню іншими судами при вирішенні подібних спорів».
Отже, Верховний Суд виходить також з того, що досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів.
Причиною виникнення спору стало питання наявності / відсутності підстав для стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди в порядку приписів статті 1166 ЦК України.
На думку скаржника, відмовляючи йому у стягненні з відповідачів упущеної вигоди суди неправильно застосували приписи статті 1167 ЦК України.
Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, означених скаржником, Верховний Суд виходить з такого.
Завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (пункт 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України [далі - ЦК України]).
Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша та третя статті 22 ЦК України).
До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
За загальним правилом шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на позивача обов'язок також довести реальну можливість отримання визначених ним доходів. Тобто, ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.
Крім того, позивачу слід довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (схожі правові позиції, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц та постановах Верховного Суду від 10.06.2020 у справі №910/12204/17, від 16.06.2021 у справі №910/14341/18).
Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №127/16524/16-ц).
Так, предметом розгляду у справі №904/1448/20, на яку посилається скаржник, було визнання протиправними дій відповідача щодо прийняття розпоряджень в частині встановлення заборони на переміщення залізничного рухомого складу (приватних вагонів) у порожньому стані через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей у напрямку з територій, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, на іншу частину території України внаслідок чого позивач зазнав збитків у розмірі 21 654 288 грн, завданих внаслідок втрати 48 напіввагонів. Господарський суд визнав протиправними дії відповідача щодо прийняття розпорядження в частині встановлення заборони на переміщення залізничного рухомого складу (приватних вагонів) у порожньому стані через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей у напрямку з територій, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, на іншу частину території України та стягнув на позивача 21 654 288 грн збитків, завданих внаслідок втрати напіввагонів у кількості 48 одиниць. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 28.01.2021, рішення місцевого господарського суду скасував. Закрив провадження у справі в частині визнання протиправними дій відповідача щодо прийняття розпорядження в частині встановлення заборони на переміщення залізничного рухомого складу (приватних вагонів) у порожньому стані через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей у напрямку з територій, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, на іншу частину території України. Відмовлено у задоволенні позову про стягнення 21 654 288 грн збитків. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідач у межах спірних правовідносин наділений публічно-владними управлінськими функціями, а отже, є суб'єктом владних повноважень, а відтак спір про визнання протиправними дій відповідача про прийняття розпоряджень в частині встановлення заборони на переміщення залізничного рухомого складу (приватних вагонів) у порожньому стані через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей є публічно-правовим та має розглядатись за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
У справі №910/20261/16 предметом судового розгляду було стягнення збитків у загальному розмірі 4 344 960,64 грн, з яких: 1 509 600 грн - вартість дозволу, 1 014 924,64 грн - вартість геологічної інформації, що обліковувалася на балансі позивача та без якої неможлива видача дозволу, 1 820 436 грн - вартість агрегату які були спричинені протиправними діями відповідача, які були спрямовані на позбавлення товариства дозволу на користування надрами.
У справі №923/1315/16 предметом розгляду було відшкодування збитків, завданих господарському товариству його посадовою особою, в сумі 500 000 грн. Суд першої інстанції зазначив про недоведеність належними та допустимими доказами факту завдання Товариству збитків в сумі 500000 грн діями його директора. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду щодо відсутності підстав для відшкодування збитків. Верховний Суд у постанові від 04.09.2018 підтвердив, що суди попередніх інстанцій оцінивши докази у сукупності, обґрунтовано дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Водночас суд касаційної інстанції зазначив, що доводи касаційної скарги зводяться до намагання переконати касаційний суд здійснити переоцінку доказів у справі, що виходить за межі компетенції касаційного суду.
У справі №910/2018/17 предметом розгляду було стягнення 1 574 784,23 грн збитків, завданих господарському товариству його посадовою особою. Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.06.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2017, у задоволенні позову відмовлено. Суди зокрема зазначили про відсутність в діях відповідача складу цивільного правопорушення. Верховний Суд у постанові від 04.04.2018 підтвердив, що суди попередніх інстанцій оцінивши докази у сукупності, обґрунтовано дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
У справі №910/5100/19 предметом розгляду було стягнення 1 049 000,00 грн збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою. Господарський суд міста Києва рішенням від 12.09.2019 у задоволені позову відмовив повністю. Північний апеляційний господарський суд постановою від 04.12.2019 рішення суду першої інстанції залишив без змін. Судові рішення обґрунтовані тим, що позивач не довів наявності повного складу правопорушення відповідача як посадової особи для встановлення факту завдання збитків юридичній особі. Верховний Суд у постанові від 07.05.2020 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на відсутність у діях відповідача складу цивільного правопорушення. Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що доводи касаційної скарги зводяться до намагання переконати касаційний суд здійснити переоцінку доказів у справі, що виходить за межі компетенції касаційного суду згідно зі статтею 300 ГПК України .
У справі №910/21493/17 предметом розгляду було стягнення збитків завданих позивачу (Товариству) у розмірі 960549,71 грн заподіяних відповідачем у період виконання ним обов'язків генерального директора. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.03.2018, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2018 у задоволенні позову відмовлено. Судові рішення мотивовані тим, що Відповідач мав достатній обсяг повноважень для укладення Додаткової угоди, а надані Позивачем докази не підтверджують протиправної поведінки Відповідача. Верховний Суд у постанові від 04.12.2018 погодився із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій оскільки під час розгляду даної справи Позивач не довів обставин неправомірної поведінки Відповідача як необхідного елементу складу цивільного правопорушення, а тому і не прийнято до уваги аргументи Позивача, які стосуються наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями Відповідача та завданими Товариству збитками.
У справі №914/1619/18 предметом розгляду було стягнення збитків у розмірі 1270893,00 грн заподіяних відповідачем під час перебування на посаді директора. Позов мотивовано тим, що відповідач своєю бездіяльністю завдав збитки товариству в розмірі 1 270 893 грн, так як не забезпечив наявності первинних документів, внаслідок чого у товариства виникла заборгованість перед державою у вигляді несплати податків в зазначеній сумі. Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.02.2019, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2019, позов задоволено. Суди зазначили про наявність у діях відповідача всіх необхідних умов цивільно-правової відповідальності для відшкодування збитків. Верховний Суд у постанові від 27.08.2019 рішення Господарського суду Львівської області від 26.02.2019 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2019 скасував, а справу передав на новий розгляд до Господарського суду Львівської області. Верховний Суд дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій належним чином не з'ясовано й не перевірено усіх обставин справи та пов'язаних з ними доказів, що є порушенням вимог статей 86, 236 ГПК України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
У справі №904/982/19 предметом розгляду було відшкодування збитків у розмірі 1 406 689,28 грн завданих відповідачем, який займаючи посаду директора товариства, безпідставно провів податкові платежі в рахунок виконання податкових зобов'язань фізичних осіб - власників земельних ділянок перед бюджетом за рахунок коштів цього товариства. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 19.08.2019 позов задовольнив, зазначивши при цьому про наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданими збитками та вини, що є підставою для стягнення збитків. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 12.11.2020 зазначене рішення скасував, в позові відмовив мотивуючи тим, що суд першої інстанції не встановив, в чому саме полягало зловживання директором посадовими обов'язками, його особиста зацікавленість в цьому випадку. Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що матеріалами справи не підтверджується наявність в діях відповідача елементів складу цивільного правопорушення, що виключає притягнення його до цивільної відповідальності у вигляді відшкодування збитків у заявленій позивачем сумі та є підставою для відмови у задоволенні позову. Верховний Суд у постанові від 24.02.2021 постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.11.2020 у справі № 904/982/19 скасував. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.08.2019 у справі № 904/982/19 змінив, виклавши його мотивувальну частину в редакції зазначеній у постанові, і резолютивну частину виклав в іншій редакції, зокрема, позов про відшкодування збитків у розмірі 1 406 689,28 гривень задовольнив частково; стягнув 140 668,93 грн збитків. В іншій частині позову відмовив. При цьому Верховний Суд врахувавши, що директор товариства не мав особистої зацікавленості у здійсненні помилкового перерахування сум податків до бюджету, а форма його вини - необережність, а також дії самого товариства, яке своєчасно не виявило помилку та не здійснило жодних заходів зі зменшення суми завданих помилкою збитків, Верховний Суд зменшив розмір збитків, які підлягають відшкодуванню директором товариству, до 140 668,93 грн , що складає 10% відсотків від суми завданих збитків.
У справі №753/7281/15-ц предметом розгляду було стягнення страхового відшкодування в порядку регресу. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 26.08.2015 у задоволенні позову відмовлено. Ухвалою апеляційного суду міста Києві від 15.10.2015 рішення суду першої інстанції залишено без змін. Зокрема суди виходили з того, що позивач не надав доказів вини відповідача в завданні шкоди страхувальнику. Верховний Суд у постанові від 23.01.2018 рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26.08.2015 та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 15.10.2015 скасував, справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції зазначив, що законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Доведення відсутності вини у спричиненні шкоди відповідно до вимог статті 1166 ЦК України покладено на відповідача. Зважаючи на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій, покладаючи обов'язок доведення вини відповідача на позивача, не врахували вказаних норм матеріального права та не звернули уваги на те, що законодавець в деліктних зобов'язаннях закріпив презумпцію вини заподіювача шкоди і доведення відсутності вини у спричиненні шкоди поклав на нього (відповідача в справі), та дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову.
У справі №910/12930/18 предметом розгляду було стягнення 1 127 474 605,62 грн шкоди, заподіяної Банку та його кредиторам. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, рішення було залишене без змін судом апеляційної інстанції. Суди зокрема зазначили про те, що позивач не довів розміру шкоди саме у сумі 1 127 558 351,96 грн та протиправність (неправомірність) конкретних рішень відповідачів, та те, що безпосередньо дії чи бездіяльність відповідачів заподіяли шкоду Банку, вкладникам та іншим його кредиторам. Також позивач не довів, та суд не встановив причинно-наслідкового зв'язку між визначеною позивачем шкодою та протиправною поведінкою відповідачів. Верховний Суд у постанові від 21.07.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2021 у справі №910/12930/18 скасував, а справу передав на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Суд касаційної інстанції визнав висновок судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для відмови в позові передчасним, оскільки суди не дослідили усіх обставин справи з наданням оцінки наявних у ній доказів, з якими пов'язане законне вирішення спору по суті, порушили принцип змагальності та стандарти доказування, тому ухвалені у справі судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.
У справі №925/1289/19 предметом розгляду було стягнення 1 052 291,32 грн збитків, які складаються з: 209 766,12 грн сплаченої наперед річної орендної плати, 89 150 грн витрат на обробіток землі після збору врожаю ФГ, 753 375,20 грн упущеної вигоди. Верховний Суд постановою від 17.11.2020 рішення Господарського суду Черкаської області від 28.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2020 у справі № 925/1289/19 скасував. Справу передав до Господарського суду Черкаської області на новий розгляд. Суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що суди попередніх інстанцій достеменно не встановили істотні для справи обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому скасував судові рішення на підставі пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України.
У справі №908/2261/17 предметом розгляду було стягнення суми збитків у вигляді не одержаного доходу за період простою АГНКС у розмірі 21 039 700,00 грн. Рішенням господарського суду Запорізької області від 19.02.2018, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду у справі №908/2261/17, відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Рішення мотивоване тим, що позивачем не було доведено наявність складу правопорушення, а саме: розмір збитків, отже в діях відповідача відсутній склад цивільного правопорушення; позивачем не доведені підстави покладення відповідальності на відповідача за законом у вигляді збитків. Верховний Суд постановою від 09.10.2018 рішення господарського суду Запорізької області від 19.02.2018 та постанову Донецького апеляційного господарського суду у справі № 908/2261/17 скасував, а справу направив на новий розгляд до господарського суду Запорізької області. Суд касаційної інстанції зазначив, що господарські суди попередніх інстанцій при розгляді спірних правовідносин, встановивши наявність протиправної поведінки відповідача, вини, причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими йому збитками, фактично не забезпечили право позивача на справедливий розгляд справи посилаючись на неможливість самостійно перерахувати суму заявлених до стягнення збитків. Враховуючи, що позивачем до матеріалів справи не було надано документів, в т.ч. фінансового характеру для здійснення розрахунку за заявлений період завдання збитків, з метою забезпечення всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, місцевий господарський суд не був позбавлений можливості реалізувати надане статтею 99 ГПК України право на призначення судової експертизи. Суд касаційної інстанцій визнав наявними підстави для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд пункт 1 та пункт 2 частини третьої статті 310 ГПК України, зокрема, порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування дослідження або огляд доказів, або інше клопотання(заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
У справі №910/15865/14 предметом розгляду було стягнення з відповідачів 756 426,80 грн. упущеної вигоди з, посиланням на неправомірне володіння та користування відповідачами майном, власником якого є позивач, а саме нежилими приміщеннями. Рішенням Господарського суду м. Києва від 18.12.2017 у справі №910/15865/14 у задоволенні позову відмовлено. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2019 рішення Господарського суду м. Києва від 18.12.2017 залишено без змін. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що заявлені позивачем вимоги про стягнення відшкодування доходів, які відповідачі могли одержати як з безпідставно набутого майна необґрунтовані та такі, що не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не зазначено правове обґрунтування заявлених позовних вимог з посиланням на норми чинного законодавства України для можливості захисту його порушеного або невизнаного права відповідно до визначених статтею 16 ЦК України та статті 20 ГК України способів захисту, оскільки судовий розгляд здійснюється щодо конкретного предмету і підстави позову, при цьому рішення має містити висновок, який не залежить від настання або ненастання якихось обставин, та не може бути альтернативним, у зв'язку з чим неможливо визначити, яку вимогу по суті пред'явив позивач і, відповідно, застосувати належні норми діючого законодавства. Верховний Суд постановою від 31.07.2019 постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2017 залишив без змін. Касаційний господарський суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення даного позову про стягнення спірної суми збитків, у вигляді упущеної вигоди.
У справі №922/3928/20 предметом розгляду було стягнення 2 990 000,00 грн збитків у вигляді упущеної вигоди в сумі вартості послуг з юридичного консультування та представництва за договором на укладення якого з відповідачем та отримання відповідного доходу позивач мав законні очікування, однак внаслідок відмови відповідача від виконання своїх обов'язків за результатами відкритих торгів, а саме неправомірної відміни торгів, такий дохід ним не отримано. Суд першої інстанції визнав обґрунтованими вимоги позивача у заявленому до стягнення розмірі, тоді як апеляційний господарський дійшов висновку про недоведеність розміру неодержаного позивачем доходу (прибутку). Верховний Суд у постанові від 30.09.2021 постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.06.2021 у справі скасував повністю, а справу направив на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду. Суд касаційної інстанції зазначив, що відмовляючи у задоволенні позову про стягнення збитків суд апеляційної інстанції зазначив, що дослідження і перевірка розміру та складу заявленої до стягнення суми неодержаних доходів (упущеної вигоди) з огляду на реальність їх характеру має суттєве значення для правильного вирішення спору, виходячи із предмета і підстав цього позову. Однак попри зазначене, суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив розмір заявлених позивачем до стягнення з відповідача збитків та не надав йому відповідної правової оцінки з урахуванням критеріїв визначення (обрахування) та стандартів доказування розміру збитків, наведених вище у цій постанові. Разом з тим, без дослідження і з'ясування наведених вище обставин ухвалене у справі судове рішення апеляційного господарського суду не можна вважати правомірними та обґрунтованим.
У справі, що розглядається, предметом судового розгляду є стягнення реальних збитків у розмірі 285 600 доларів США та упущеної вигоди у розмірі 310 140,67 доларів США, які заявлено до стягнення на підставі статей 22, 1166 Цивільного кодексу України. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України було втрачено його майно (залізничні вагони) у зв'язку з чим він зазнав збитків.
Частково задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшли висновку про доведення позивачем повного складу цивільного правопорушення в частині позовних вимог щодо стягнення реальних збитків у розмірі 238 000 доларів США, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків з огляду на приписи статті 1166 ЦК України. Судові рішення в цій частині не оскаржуються.
У питанні стягнення упущеної вигоди суд апеляційної інстанції, зокрема з посиланням на приписи статей 86 та 104 ГПК України вважав звіт суб'єкта оціночної діяльності в частині визначення розміру упущеної вигоди таким, що викликає обґрунтовані сумніви у його правильності, повноті, ясності і обґрунтованості. Щодо недоведеності позивачем наявності збитків у вигляді упущеної вигоди у наведеному розмірі за період з 24.02.2022 до 01.06.2024 з огляду на ненадання доказів, які б беззаперечно вказували на те, що дохід міг би бути отриманий останнім у заявленому розмірі у випадку здійснення ним господарської діяльності за вищевказаний період, у зв'язку із чим, підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення упущеної вигоди в розмірі 258 450,56 доларів США визнав відсутніми.
Отже, ураховуючи підстави касаційного оскарження, Верховний Суд виходить з того, що в питаннях підстав для стягнення збитків та, зокрема, упущеної вигоди правовідносини у кожному спорі про її стягнення залежить від зазначених обставин. Таким чином суд виходить з конкретних обставин, якими обумовлене стягнення збитків, які водночас мають узгоджуватись з положенням статей 22, 1166 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
Відтак, проаналізувавши зміст вказаних вище постанов Верховного Суду, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, та наявність/відсутність правових висновків, які не враховано судами під час розгляду цієї справи, Верховний Суд дійшов висновку про неподібність цих справ. Зміст судових рішень у цих справах свідчить про різні підстави для стягнення збитків та, зокрема, упущеної вигоди, які за своїми ознаками відрізняються від тих, що мають місце у справі, що розглядається. Відтак, застосування норм матеріального права у контексті таких правовідносин не може бути однаковим, а судові рішення Верховного Суду, на які посилається скаржник для обґрунтування своєї позиції, не є релевантними до обставин цієї справи.
Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у вказаних ним постановах Верховного Суду, з огляду на іншу, ніж у цій справі фактично-доказову базу.
Верховний Суд, досліджуючи доводи касаційної скарги, виходить з того, що з огляду на індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється стягнення упущеної вигоди та доказів на обґрунтування розміру такого стягнення, за наведених справ не убачається подібних правовідносин, оскільки, кожного разу суд вирішує це питання з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке стягнення за змістовним критерієм.
Суд звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №925/698/16).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі №908/1795/19).
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення 258 450,56 доларів США упущеної вигоди.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Отже, Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та, на які посилається скаржник у своїй касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у цій справі.
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
Інших підстав для перегляду справи у суді касаційної інстанції, крім пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник у своїй касаційній скарзі не наводить.
Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
Верховний Суд у прийнятті цієї ухвали керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
У справі ЄСПЛ «Sunday Times v. United Kingdom» Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін «передбачено законом» передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін «передбачено законом» передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Вислови «законний» та «згідно з процедурою, встановленою законом» зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі «Steel and others v. The United Kingdom»).
Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України», зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, зважаючи на зміст фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, правове регулювання, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства, оскільки, після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, є неподібними за змістовним критерієм.
Керуючись статтями 129, 234, 235, 296, 300, 301 ГПК України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКТС" на рішення Господарського суду Донецької області від 30.01.2025 в оскаржуваній частині та постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 у справі №905/1061/24, з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя І. Колос
Суддя Т. Малашенкова