ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
27 травня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/5485/23
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Богацької Н.С.
суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.,
секретар судового засідання: Алієва К.О.,
за участю представників учасників справи:
від позивача - Бондар А.Г.,
від відповідача - Слободян Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради
на рішення Господарського суду Одеської області від 11.03.2025, ухвалене суддею Бездолею Д.О., м. Одеса, повний текст рішення складено та підписано 21.03.2025
у справі № 916/5485/23
за позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради
до відповідача: Громадської організації «Одеський комітет ветеранів війни в Афганістані»
про: стягнення 507 386,46грн,
У грудні 2023 року Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (далі Департамент) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Громадської організації «Одеський комітет ветеранів війни в Афганістані» (далі Громадська організація), в якому просив суд стягнути з останньої 507386,46 грн, з яких: 87084,34 грн заборгованості з орендної плати та 420302,12 грн неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди.
Позов мотивований неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за укладеним між сторонами договором оренди нежитлового приміщення від 01.12.2003 № 42/61 (далі договір), в частині повної та своєчасної сплати орендних платежів. Крім того, не зважаючи на подальше припинення договірних відносин, відповідач безпідставно не здійснив своєчасне повернення об'єкта оренди, а тому позивачем на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України нараховано неустойку у розмірі подвійної плати за користування орендованим майном за період з 29.12.2022 по 30.11.2023.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.03.2025 у даній справі позов Департаменту задоволено частково, стягнуто з відповідача: 87084,34 грн заборгованості з орендної плати та 35025,18 грн неустойки.
Задовольняючи позов в частині стягнення заборгованості з орендної плати, місцевий господарський суд виходив з його обґрунтованості та доведеності.
Частково задовольняючи позов в частині стягнення неустойки, місцевий господарський суд дійшов наступних висновків: позивачем неправомірно включено ПДВ до суми неустойки. Суд здійснив власний розрахунок неустойки, відповідно до якого її розмір становить лише 350251,76 грн; водночас, врахувавши, що: відповідач за своєю організаційно-правовою формою є громадською організацією, прострочення виконання зобов'язання мало місце під час дії в Україні воєнного стану, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивач або інші особи зазнали значних збитків, суд дійшов висновку про можливість зменшення розміру неустойки на 90 %.
Не погодившись з рішенням суду в частині зменшення неустойки, позивач подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що зменшення розміру неустойки на 90% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що в свою чергу може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи визначено судову колегію у складі головуючого судді Богацької Н.С., Ярош А.І., Принцевської Н.М.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.03.2024 витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали даної справи, вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відкладено до надходження матеріалів з суду першої інстанції.
04.04.2024 матеріали даної справи надійшли до суду апеляційної інстанції.
У зв'язку з перебуванням судді-учасника колегії Ярош А.І. у відрядженні, за розпорядженням керівника апарату суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Богацької Н.С., суддів Діброви Г.І., Принцевської Н.М.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 справу № 916/5485/23 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі головуючого судді Богацької Н.С., суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М., за апеляційною скаргою Департаменту на рішення Господарського суду Одеської області від 11.03.2025 відкрито апеляційне провадження, встановлено іншим учасникам справи строк до 25.04.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу (з належними доказами його направлення іншому учаснику справи), роз'яснено учасникам справи про їх право в строк до 25.04.2025 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до ст. 170 ГПК України, та призначено справу № 916/5485/23 до розгляду на 27.05.2025 о 14:30 год.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечував проти її задоволення та зазначав, що суд першої інстанції правомірно та достатньо обґрунтовано зменшив нараховану позивачем неустойку на 90 %.
Будь-яких інших заяв чи клопотань від учасників справи не надходило.
В судове засідання 27.05.2025 з'явились представники учасників справи.
Представник Департаменту просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 11.03.2025 у даній справі в частині зменшення неустойки, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Представник Громадської організації заперечував проти доводів та вимог апеляційної скарги, просив залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін.
Розглянувши матеріали цієї справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів при цьому враховує, що позивач заявив до стягнення з відповідача неустойку у розмірі 420302,12 грн. Суд, зазначаючи, що позивачем неправомірно включено до нею суму ПДВ, здійснив власний розрахунок неустойки, відповідно до якого її розмір становить лише 350251,76 грн, натомість стягнув лише 10 % від цієї суми (35025,18 грн), оскільки дійшов висновку про можливість її зменшення на 90%.
В апеляційній скарзі Департамент просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду у даній справі в частині зменшення неустойки, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в цій частині повністю. Натомість, жодних доводів та (або) аргументів з приводу неправильного застосування місцевим господарським судом норм права з приводу виключення з суми неустойки ПДВ апеляційна скарга Департаменту не містить.
Щодо включення ПДВ.
Колегія суддів враховує висновки, наведені у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19, відповідно до яких при розрахунку розміру неустойки згідно з ч. 2 ст. 785 ЦК України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.
Такі висновки Верховного Суду ґрунтуються на тому, що застосування будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов'язань до юридичної особи не віднесено законодавцем до об'єктів оподаткування ПДВ. Основою для розрахунку ПДВ виступає додана вартість - знов створена вартість підприємством за рахунок його власних факторів виробництва (землі, капіталу, робочої сили, підприємництва тощо). Додана вартість (Value Added) це різниця між вартістю продукції, яку випускає підприємство, та вартістю засобів виробництва які ним використовуються; це вартість, яка додається в процесі виробництва товарів до вартості сировини, матеріалів, палива на кожній стадії руху товарів від виробника до споживача; це вартість послуги, яка надана юридичною особою до закупленої сировини та матеріалів своїми факторами виробництва; це чистий внесок фірми у створення товару.
Виходячи з аналізу ч. 2 ст. 785 ЦК України, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов'язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг. Неустойка, нарахована на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України, є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об'єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія зазначає, що при розрахунку розміру неустойки за неповернення майна з оренди після припинення дії договору оренди позивачем було безпідставно включено до її складу податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.
З огляду на виключення ПДВ із загальної суми заборгованості, апеляційний господарський суд погоджується з розрахунком розміру неустойки, здійсненим судом першої інстанції, яка за період з 29.12.2023 по 31.11.2023 склала 350251,76 грн.
Щодо зменшення суми неустойки.
Зі змісту ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України вбачається право суду на зменшення розміру санкцій зокрема з підстав, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина 3 статті 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549- 552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (ч. 1 ст. 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
У наведених висновках колегія суддів звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За ч. 2 ст. 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч. 3 ст. 216 ГК України).
За частинами 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (ч. 3 ст. 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20)
З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).
При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
Разом з тим, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафних санкцій.
Крім цього категорії «значно» та «надмірно», які використовуються в статті 551 ЦК України та в ст. 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню за порушення зобов'язання, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 233 ГК України та ч. 2 ст. 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Таким чином, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями ст. 233 ГК України і ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці та застосований, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23 та від 09.11.2023 у справі № 902/919/22.
Отже, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України та ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафних санкцій) до їх розумного розміру (постанови Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 09.08.2023 у справі № 921/100/22, від 09.08.2023 у справі № 921/100/22 та від 20.04.2023 у справі № 904/124/22).
Апеляційний господарський суд вважає, що висновок суду першої інстанції в частині зменшення неустойки на 90% є необґрунтованим, оскільки таке рішення може трактуватися як спосіб ухилення Відповідача від відповідальності за невиконання умов Договору оренди в частині несвоєчасного повернення об'єкту оренди та фактично нівелює головну функцію неустойки - забезпечення виконання зобов'язань та компенсування збитків у разі порушення боржником зобов'язання.
З урахуванням наведеного, оцінюючи ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань - зокрема, невиконання обов'язку зі сплати орендної заборгованості, необхідність її стягнення у судовому порядку, а також невиконання обов'язку з повернення орендованого майна без надання доказів вжиття заходів для виконання цього зобов'язання, враховуючи статус відповідача як неприбуткової організації та значний розмір заявленої до стягнення неустойки, що створює надмірну відповідальність і не відповідає її правовому призначенню, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, судова колегія вважає, що заявлена до стягнення неустойка у розмірі подвійної плати за час прострочення виконання зобов'язання з повернення орендованого майна підлягає зменшенню на 50% (з 350251,76 грн до 175125, 90 грн).
Зазначене зменшення розміру неустойки є обґрунтованим та фактично становить часткове відшкодування упущеної вигоди позивача у вигляді недоотриманої орендної плати за нежитлові приміщення за спірний період.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно зі ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Статтею 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Департаменту підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні, з викладенням п. 2 резолютивної частини рішення в редакції постанови суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Однак, судовий збір, у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.
З огляду на викладене, судовий збір за вимогами, у задоволенні яких відмовлено у зв'язку з їх необґрунтованістю, покладається на позивача. Судовий збір за вимогами в частині неустойки, зменшеної судом, покладається на відповідача у повному обсязі.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281 - 284 ГПК України, суд
Апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Одеської області від 11.03.2025 у справі № 916/5485/23 змінити в частині стягнення неустойки за прострочення повернення об'єкту оренди.
В решті рішення залишити без змін, виклавши п. 2 його резолютивної частини у наступній редакції:
«Стягнути з Громадської організації «Одеський комітет ветеранів війни в Афганістані» на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради: 87 084, 34 грн заборгованості з орендної плати, 175 125, 90 грн неустойки та 6 560, 40 грн судового збору за подання позову».
Стягнути з Громадської організації «Одеський комітет ветеранів війни в Афганістані» на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 3 152, 25 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 286 ГПК України.
Повна постанова складена 09.06.2025 (у зв'язку з перебуванням головуючого судді з 29.05.2025 по 31.05.2025 у відрядженні (наказ голови суду від 27.05.2025 № 130-в), 03.06.2025 у відпустці (наказ голови суду від 27.05.2025 №134-в) та з 04.06.2025 по 06.06.2025 у відрядженні (наказ голови суду від 27.05.2025 № 135-в).
Головуючий суддя Н.С. Богацька
судді Г.І. Діброва
Н.М. Принцевська