Єдиний унікальний номер 621/1047/24
Номер провадження 22-ц/818/1560/25
05 червня 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Пилипчук Н.П., Яцини В.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Супрун Я.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2024 року в складі судді Шевченка С.В. по справі № 621/1047/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Слобожанської селищної ради Чугуївського району Харківської області, про позбавлення батьківських прав, -
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Слобожанської селищної ради Чугуївського району Харківської області, про позбавлення батьківських прав.
Позовна заява мотивована тим, що вони з ОСОБА_3 16 квітня 2010 року уклали шлюб. До реєстрації шлюб у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а після реєстрації шлюбу - дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Влітку 2014 року ОСОБА_2 покинула його з дітьми, з цього часу не цікавиться життям і здоров'ям дітей, не утримує їх. Діти з народження та дотепер зареєстровані та проживають разом з ним, він їх утримує.
Судовим наказом Зміївського районного суду Харківської області від 29 грудня 2023 року стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей.
Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 12 січня 2024 року шлюб між ним та ОСОБА_2 розірвано.
Відповідачка як мати дітей протягом десяти років не бере участі у їх вихованні, ніколи не відвідувала навчальний заклад, не піклується про фізичний та духовний розвиток дітей, не здійснює їх підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування та догляду, лікування, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу, не створює умов для отримання ними освіти.
Просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вирішити питання щодо судових витрат.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2024 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведено умисного та систематичного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків.
На вказане судове рішення через систему «Електронний суд» 29 грудня 2024 року представниця ОСОБА_1 - адвокат Браславська О.А. до суду апеляційної інстанції подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги; викликати та допитати свідків та дітей сторін; визнати обов'язковою присутність у судовому засіданні представника органу опіки та піклування - служби у справах дітей Слобожанської селищної ради Чугуївського району Харківської області.
Апеляційна скарга мотивована тим, що фактично відповідачка не бачила своїх дітей з 2014 року, вона жодного разу не привітала їх з жодним святом, не надавала ніякої матеріальної допомоги, не цікавилась їх життям, в тому числі шкільним, і здоров'ям. До суду та до органу та піклування відповідачка жодного разу не з'явилась, проти позову не заперечувала. Суд мав роз'яснити позивачу необхідність уточнення довідок з місця навчання дітей щодо зазначення у них часу, з якого мати не цікавиться дітьми. Суд не навів жодного аргументу щодо незгоди з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дітей. Клопотання позивача про виклик і допит свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 не було задоволено з невідомих причин, тому просить суд апеляційної інстанції викликати і допитати в судовому засіданні цих свідків. Крім того, просить заслухати дітей сторін, які бажають надати апеляційному суду пояснення. Також просила долучити до матеріалів справи нові довідки з навчального закладу дітей, в яких уточнено час, з якого відповідачка не цікавиться шкільним життям дітей. Зазначені довідки були надані позивачу після ухвалення судом оскаржуваного рішення.
Відзивів на апеляційну скаргу не надходило.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судове засідання апеояційного суду стоорни учасники судового розгляду не з'явилися.
Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 05 червня 2025 року надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників:
ОСОБА_1 отримав поштою 17 січня 2025 року (а.с. 126).
Представниця ОСОБА_1 - адвокат Браславська О.А. отримала в електронному кабінеті 13 січня 2025 року (а.с. 116).
Повістку на ім'я ОСОБА_2 повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою від 21 січня 2025 року «адресат відсутній за вказаною адресою», що у відповідності до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (а.с. 128-129).
Крім того, ОСОБА_2 про день, час та місце судового засідання повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи (а.с. 119).
Орган опіки та піклування - Служба у справах дітей Слобожанської селищної ради Чугуївського району Харківської області отримала в електронному кабінеті 13 січня 2025 року (а.с. 117).
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов'язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, виходячи з наступного.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_8 з 16 квітня 2010 року перебували у шлюбі, який розірвано заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 12 січня 2024 року (а.с. 13, 14-15).
ОСОБА_1 та ОСОБА_8 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 16, 17).
Неповнолітні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстровані та проживають разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади та витягом № 1906 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб (а.с. 18-19).
З довідок № 01-20/62 та № 01-20/63 від 22 березня 2024 року, які складені адміністрацією КЗ «Лиманський ліцей» Слобожанської селищної ради Чугуївського району Харківської області, вбачається, що мати учнів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - ОСОБА_2 не бере участі у вихованні дітей (не спілкується з вчителями, не бере участі у батьківських зборах) (а.с. 20, 21).
Судовим наказом № 621/4731/23 від 29 грудня 2023 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: сина ОСОБА_4 , дочки ОСОБА_5 у розмірі 1/3 з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів. Судовий наказ перебуває на примусовому виконанні в Індустріальному ВДВС у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, постановою від 09 січня 2024 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 (а.с. 23).
Орган опіки та піклування - Слобожанська селищна рада надала висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , який затверджено рішенням виконавчого комітету Слобожанської селищної ради від 13 травня 2024 року № 550. З висновку вбачається, що стосунки між батьком та дітьми доброзичливі, з матір'ю не спілкуються більше року. Спеціалісти служби у справах дітей зателефонували ОСОБА_9 та запросили її до служби з метою з'ясування ставлення до позбавлення батьківських прав відносно її неповнолітніх дітей, але вона відмовилась. Натомість повідомила, що не може згадати, коли останнім часом бачила та спілкувалася зі своїми дітьми. На питання, чи має вона намір спільно проживати з дітьми, відповіла, що в неї є малолітня дитина від співмешканця, вони разом проживають в однокімнатній орендованій квартирі. Повідомила, що не має змоги допомагати дітям матеріально (а.с. 57-59).
Частиною 1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зав'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зав'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
У рішенні по справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35-36, п. 90), і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини і водночас, санкція (відповідальність) за протиправну винну поведінку матері або батька.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19.
Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Отже, вирішуючи спір про позбавлення батьківських прав, суд передусім повинен дати оцінку дотриманню якнайкращих інтересів дитини, що передбачає пошук і знаходження балансу між усіма елементами, які потрібні для ухвалення справедливого судового рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо), які надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати виключно після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Самі по собі встановлені судами факти, що батьки не у достатній мірі спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
У постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20, провадження № 61-2701св24, Верховний Суд вказав, що «…сімейні відносини мають «складний» характер, і сім'я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини».
У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
Відсутність емоційного зв'язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування чи різних світоглядів, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2020 року в справі № 753/9433/17, провадження № 61-3462св20.
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 07 листопада 2023 року у справі № 601/928/22, від 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
Як встановлено судом, позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи ОСОБА_1 не доведено.
Саме по собі невідвідування відповідачкою навчальних закладів дітей не є належним доказом її свідомого навмисного ухилення від виконання батьківських обов'язків. Довідки з навчального закладу дітей, що містять загальні фрази щодо неучасті відповідачки у вихованні дітей і не розкривають усіх аспектів та змісту такої складної категорії, як участь у вихованні дитини, в сукупності з іншими доказами не є достатніми для позбавлення матері батьківських прав.
Органом опіки та піклування при складанні висновку про доцільність позбавлення батьківських прав встановлено, що ОСОБА_2 має ще одну малолітню дитину, разом з якою мешкає, у зв'язку з чим не проживає разом зі старшими дітьми. Вказана обставина жодним чином не звільняє ОСОБА_2 від виконання її батьківських обов'язків щодо неповнолітніх ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , проте певним чином пояснює її недостатню участь у житті дітей.
Як вбачається з висновку, неповнолітні ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з матір'ю не спілкуються більше року, що суперечить доводам позивача про те, що вони не спілкуються протягом останніх десяти років.
При цьому, відомостей щодо створення ОСОБА_1 нової родини, укладення ним другого шлюбу, зокрема, які б свідчили про те, що діти вважають своєю матір'ю не ОСОБА_2 , а якусь іншу жінку, немає. Судом не встановлено, що діти повністю втратили зв'язок з рідною матір'ю.
Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі, не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав (постанова Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23, провадження № 61-9650св24).
Недостатня участь одного з батьків у вихованні дітей не може бути підставою для позбавлення його батьківських прав, таке допускається лише за умови винності в умисному ухиленні від виконання батьківських обов'язків, коли змінити поведінку особи неможливо (постанови Верховного Суду від 24 серпня 2022 року у справі № 640/13989/19, провадження № 61-19388св21, від 22 серпня 2022 року у справі № 462/1991/20, провадження № 61-21418св21).
Факт стягнення з відповідачки на користь позивача аліментів на утримання дітей не може свідчити про свідоме ухилення її від виконання батьківських обов'язків по утриманню дітей, оскільки це є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання одного з батьків до надання дитині належного утримання. Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 28 березня 2019 року, справа № 559/1553/16-ц; від 12 вересня 2019 року, справа №317/4102/17; від 19 вересня 2019 року, справа № 459/1736/16-ц.
Щодо висновку органу опіки та піклування - Слобожанської селищної ради № 550 від 13 травня 2024 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , то колегія суддів не вбачає підстав для згоди суду з ним.
Тлумачення частини 6 статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, провадження № 61-1344св20.
З висновку органу опіки та піклування від 13 травня 2024 року вбачається, що він є недостатньо мотивованим, ґрунтується лише на поясненнях ОСОБА_1 та відомостях із закладу освіти. У вказаному висновку не наведено беззаперечних підстав та аргументів, які б вказували на необхідність позбавлення відповідачки батьківських прав, не вказано про встановлені фактичні обставини ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання дітей, він не містить висновків про те, чи відповідає такий крайній захід інтересам дітей та яким чином позбавлення відповідачки батьківських прав захистить такі інтереси, яка думка дітей з цього приводу. Зазначений висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов'язками, чи наявності з боку матері загрози для дітей, їх здоров'я та психічного розвитку. При з'ясуванні обставин справи орган опіки та піклування обмежився лише телефонним дзвінком до ОСОБА_2 , однак у висновку не зазначено, яка робота проведена органом опіки та піклування із відповідачкою щодо врегулювання спірних відносин.
Отже, суд першої інстанції мав підстави для незгоди з таким висновком.
Неявка відповідачки до органу опіки та піклування та до суду і неподання нею відзиву не свідчать про визнання позову та відсутність у неї заперечень проти позбавлення батьківських прав.
Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що суд мав роз'яснити йому необхідність уточнення довідок з місця навчання дітей щодо зазначення у них часу, з якого мати не цікавиться дітьми, колегія суддів відхиляє, адже такий підхід суперечить принципам диспозитивності та змагальності.
Нові докази - довідки з навчального закладу від 23 грудня 2024 року, згідно яких ОСОБА_2 з 1 класу не бере участі у вихованні дітей (а.с. 103, 104), подані позивачем разом з апеляційною скаргою, колегія суддів не приймає в силу вимог частини 3 статті 367 ЦПК України, адже вони отримані вже після ухвалення оскаржуваного рішення суду та до суду першої інстанції не надавались. З цієї ж підстави колегія суддів не приймає новий доказ - розрахунок заборгованості зі сплати аліментів (а.с. 105). До того ж, наявність заборгованості зі сплати аліментів не є підставою для позбавлення особи батьківських прав (постанови Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17, від 02 червня 2022 року у справі №754/15490/18).
Щодо викладеного у позовній заяві клопотання ОСОБА_1 про допит свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , то воно не було заявлено ані у підготовчому судовому засіданні, яке представниця позивача просила провести без її участі (а.с. 52-53, 63), ані у судовому засіданні, в якому вона брала участь, однак вказала про відсутність клопотань (76-78). До того ж, у клопотанні не вказано, які саме обставини щодо ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків можуть бути підтверджені показанням свідків.
За таких обставин, у силу вимог частини 3 статті 367 ЦПК України апеляційний суд не вбачає підстав для виклику та допиту свідків, які судом першої інстанції не допитувались.
Так само колегія суддів відхиляє й клопотання про допит неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , адже до суду першої інстанції позивач з таким клопотанням не звертався. До того ж, оцінка дитиною поведінки своїх батьків, життєвих обставин може бути необ'єктивною та зумовленою різними важелями впливу, зокрема, тривалим проживанням з батьком. Думка дитини не є визначальною, якщо інтереси дитини вимагають постановлення судом рішення всупереч такій думці (постанова Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18 (провадження № 61-19878св21).
Клопотання ОСОБА_1 щодо визнання обов'язковою присутності у судовому засіданні представника органу опіки та піклування колегія суддів відхиляє, з огляду на те, що таким органом надано письмовий висновок, який підлягає оцінці суду.
Встановивши, що позивачем не надано належних і допустимих доказів наявності підстав для застосування до ОСОБА_2 такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні його позову.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до незгоди з висновками суду та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Разом з тим, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Виходячи з встановлених судом обставин справи, враховуючи, що ОСОБА_2 як мати не бере достатньої участі у вихованні сина та дочки, судова колегія вважає за доцільне попередити відповідачку про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітніх дітей, поклавши на Слобожанську селищну раду Чугуївського району Харківської області як орган опіки та піклування контроль за виконанням нею батьківських обов'язків.
Надання можливості відповідачці змінити ставлення до виховання сина та дочки стосується, насамперед, урахування якнайкращих інтересів дітей. У разі відсутності реальних змін у поведінці відповідачки як матері стосовно дітей протягом розумного строку після ухвалення судового рішення позивач не позбавлений можливості повторно ініціювати питання про позбавлення її батьківських прав. При цьому, при розгляді такої справи суд повинен буде врахувати той факт, що до відповідачки раніше застосовувалось попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дітей, та на підставі наданих сторонами доказів оцінити, чи було вчинено нею дії на виконання такого попередження. Залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року в справі № 317/2256/22, від 22 січня 2025 року в справі № 333/8983/23, від 04 квітня 2025 року в справі № 6290/3692/23).
За таких умов, оскаржуване рішення суду необхідно змінити, доповнивши його резолютивну частину абзацом вищевказаного змісту.
Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 по суті заявлених вимог залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2024 року змінити, доповнивши резолютивну частину рішення абзацом наступного змісту:
«Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , поклавши на Слобожанську селищну раду Чугуївського району Харківської області як орган опіки та піклування контроль за виконанням нею батьківських обов'язків».
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 09 червня 2025 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді Н.П. Пилипчук
В.Б. Яцина