Справа № 183/2845/24
№ 2/183/811/25
09 червня 2025 року м.Самар
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Оладенко О.С.
за участю секретаря судового засідання - Павлюк А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Самарівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Самарівському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про визнання батьківства,-
У березні 2024 року позивачка звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач), у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 14.05.2024, просить визнати відповідача батьком дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов'язати Відділ державної реєстрації внести відповідні зміни в актовий запис про народження №370 від 02.06.2009, зазначивши батьком дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , змінивши при цьому по батькові дитини із « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 », та видати нове свідоцтво про народження дитини.
В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що знайома з відповідачем з 2008 року, вони зустрічалися, між ними були стосунки. ІНФОРМАЦІЯ_3 позивачка народила сина ОСОБА_3 . При реєстрації народження дитини запис про батька був зроблений з її слів, відповідно до ч.1 ст.135 Сімейного кодексу України, використавши ім'я свого батька - ОСОБА_6 . Після народження дитини відповідач постійно спілкувався з позивачкою та проводив час з нею та дитиною, цікавився їхнім життям, брав участь у вихованні дитини, надавав матеріальну допомогу, ставився до дитини як до свого сина, зараз син позивачки та відповідач називають один одного як батько та син. На сьогоднішній день сторони не проживають разом, оскільки відповідач перебуває у зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою та від даного шлюбу відповідач має двох малолітніх дітей. Вказує, що у неї з сином склалися добрі відносини з сім'єю відповідача, останній возить всіх дітей разом на відпочинок, проводить з ними час в розважальних закладах, стосунки в сім'ї доброзичливі, всі родичі та друзі в сім'ї знають та сприймають ОСОБА_7 як сина відповідача, а його діти називають ОСОБА_7 рідним братом. Однак, відповідач відмовляється добровільно подати заяву про реєстрацію його як батька дитини, тому позивачка змушена звернутися до суду з даним позовом.
Ухвалою судді від 09.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 07.08.2024, постановленою без виходу суду до нарадчої кімнати, відмовлено у прийнятті визнання позову відповідачем (а.с.68-69).
Ухвалою суду від 27.02.2025 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про затвердження мирової угоди у цивільній справі 183/2845/24 та продовжити судовий розгляд даної справи.
Ухвалою суду від 27.02.2025 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду.
У судове засідання позивачка та її представник - адвокат Марина А.О. не з'явилися, про дату та час розгляду справи представник позивачки повідомлений шляхом доставки судової повістки до його електронного кабінету у підсистемі «Електронний суд», що підтверджується відповідною довідкою.
Відповідно до ч.5 ст.130 ЦПК України, вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.
Відповідач у судове засідання не з'явився, однак в матеріалах справи наявна заява, яка надійшла до суду 25.02.2025 засобами поштового зв'язку, у якій відповідач ОСОБА_2 просить суд здійснювати розгляд даної справи без його участі, позовні вимоги повністю визнає та не заперечує проти їх задоволення (а.с.118-119), а тому суд вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності відповідача.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, через підсистему Електронний суд подав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Суд не має відомостей про причину повторної неявки позивача та відповідача, які повідомлялися про час і місце розгляду справи у порядку, визначеному Цивільним процесуальним кодексом України, і від яких не надійшли відзив чи заява про судовий розгляд за їх відсутності.
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Як зазначає Верховний Суд, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору (Постанова КЦС ВС від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18.)
Дана справа розглядається у порядку загального позовного провадження, підготовче провадження закрито, що унеможливлює подання доказів чи клопотань, тому суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.
Враховуючи, що в судове засідання не з'явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
У частині п'ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 28.05.2025, є дата складення повного судового рішення 09.06.2025.
Суд, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.
ІНФОРМАЦІЯ_4 у ОСОБА_1 народилася дитина - син ОСОБА_3 , матір'ю якого записана відповідно ОСОБА_1 , а відомості про батька записані відповідно до ч.1 ст.135 СК України, про що 02 червня 2009 року складено відповідний актовий запис №370, що підтверджується копією свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 та копією витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження № 00029519309 від 10.02.2021 (а.с.37).
З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 з 20 лютого 2015 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб (а.с.30). Від даного шлюбу відповідач має двох малолітніх дітей: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.31,32).
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, дійшов до наступних висновків.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Відповідно до статті 121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 125 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.
Частиною першою статті 135 СК України визначено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Положеннями статті 128 СК України визначено, що за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.
Відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 128 Сімейного кодексу України підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
Доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.
Згідно з роз'ясненнями п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» відповідно до статей 213, 215 ЦПК рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах РАЦС (прізвище, ім'я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено). Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ст. 212 ЦПК, згідно з якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.02.2020 у справі № 643/9245/18 (провадження № 61-16732св19) зроблено висновок що застосування статті 130 СК України та вказано, що «закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України».
Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути результат судово-генетичної експертизи.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.09.2023 у справі № 756/4688/19 (провадження №61-10666св23) зазначено, що висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи один із доказів, які суд повинен оцінювати разом з іншими доказами, і є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (рішення Європейського суду з прав людини від 07.05.2009, заява № 3451/05).
Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч.1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Висновок експерта є згідно до положень ст. 110 ЦПК України доказом, який не має для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 89 ЦПК України.
На підтвердження позовних вимог у даній цивільній справі позивачем надано Висновок про біологічне батьківство №MGU1015 від 05.09.2024 , складений ТОВ «ГЕНКОД ДІАГНОСТИК», за яким ймовірність батьківства складає 99,9999967310 %.
Оцінюючи зазначений висновок, суд виходить з наступного.
Правові, організаційні і фінансові основи судово-експертної діяльності з метою забезпечення правосуддя України незалежною, кваліфікованою і об'єктивною експертизою, орієнтованою на максимальне використання досягнень науки і техніки визначає Закон України «Про судову експертизу».
Відповідно до положень Закону України «Про судову експертизу» незалежність судового експерта та правильність його висновку забезпечуються процесуальним порядком призначення судового експерта, кримінальною відповідальністю судового експерта за дачу свідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, можливістю призначення додаткової та повторної судової експертизи.
При цьому, статтею 1 Закону України «Про судову експертизу» визначено, що судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про судову експертизу» незалежно від виду судочинства та підстави проведення експертизи судовий експерт зобов'язаний, зокрема провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок.
Статтею 16 Закону України «Про судову експертизу» передбачено, що порядок проведення атестації, присвоєння чи позбавлення кваліфікаційних класів судового експерта визначається міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, до сфери управління яких належить державні спеціалізовані установи, що здійснюють судово-експортну діяльність.
У відповідності до ст. 17 Закону України «Про судову експертизу» для присвоєння та позбавлення кваліфікації судового експерта і кваліфікаційних класів створюється експертно-кваліфікаційні комісії при міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади, до сфери управління яких належить державні спеціалізовані установи, що здійснюють судово-експортну діяльність. До складу експертно-кваліфікаційних комісій входять найбільш досвідчені фахівці та науковці, які мають кваліфікацію судового експерта та стаж практичної роботи за спеціальністю не менше п'яти років. Серед них має бути не менше двох фахівців тієї експертної спеціальності і того класу, з яких комісія проводить атестацію, присвоює кваліфікацію судового експерта або кваліфікаційний клас, а також фахівець з процесуальних питань судової експертизи.
Висновок експерта не є належним та допустимим доказом, якщо у ньому не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок і що він підготовлений для подання до суду (постанова Великої Палати від 18.12.2019 № 522/1029/18).
Висновок про біологічне батьківство №MGU1015 від 05.09.2024 не містить посилань на те, що останній підготовлений для суду, у ньому не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Зазначений висновок підписано провідним біологом Красюковим М. та завідувачем лабораторії проф. д.м.н. Д.О.Микитенко. Документів щодо присвоєння кваліфікації судового експерта, стажу експертної роботи, наукового ступеню та будь-яких інших доказів, які б свідчили, що вказані особи є суб'єктамм експертної діяльності, матеріали справи не містять.
Окрім цього, суд звертає увагу на те, що як зазначено у самому висновку про біологічне батьківство, будь-які асоціації імен, споріднених відносин та етнічної приналежності з наведеними результатами засновані тільки на інформації, поданій заявником. Тов ГенКод Діагностик не несе ніякої відповідальності за походження та/або транспортування зразків до того моменту, як вони потрапили в лабораторію. Висновок виданий виключно для особистої інформації. Зразки ДНК, при аналізі яких були отримані вищезгадані дані, не були взяті відповідно для встановленої юридичної процедури для надання результатів ДНК аналізу до судових інстанцій. У зв'язку з цим, результати проведених аналізів можуть не мати сили при судовому розгляді.
За вказаних обставин, наданий до суду висновок про біологічне батьківство №MGU1015 від 05.09.2024, не є висновком експерта в розумінні положень ЦПК та ЗУ «Про судову експертизу», однак може оцінюватись судом у сукупності з іншими письмовими, речовими та іншими доказами. Натомість, стороною позивача або іншими учасниками справи, будь-яких належних та допустимих доказів, які б свідчили, що відповідач є батьком дитини ОСОБА_3 , суду не надано.
Наявні у матеріалах справи фотознімки не можуть свідчити про біологічне походження дитини. Крім того, письмові пояснення батьків позивачки є недопустимими доказами, оскільки вказаних осіб не було допитано у судовому засіданні.
Інших доказів, для підтвердження кровного споріднення відповідача з дитиною, позивачем та його представником суду не надано.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову про визнання батьківства, оскільки позивачем не надано до суду належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог.
Також слід зазначити, що 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2024 року №64/2022.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані чоловіки та жінки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років.
Відповідач у даній справі є батьком двох дітей. Відповідач подав заяву про визнання позову, проте з 2009 року, тобто більше 14 років, ні відповідач особисто, ні позивачка, не вживали заходів щодо оформлення батьківства.
Визнання батьківства у воєнний час може бути використане не з метою визнання батьківських обов'язків відносно дитини, а з метою ухилення від призову та можливості виїзду за кордон. Фіктивне визнання батьківства, тобто визнання батьківства без наміру виконувати батьківські обов'язки, порушує права дитини.
Щодо визнання відповідачем позовних вимог, слід зазначити наступне.
За висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 572/2515/15-ц, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для його задоволення.
З урахуванням наведених вище висновків, суд вважає, що законні підстави для задоволення позову відсутні, а тому не приймає визнання позову відповідачем.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову у позові, витрати по сплаті судового збору слід віднести за рахунок позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 206, 247, 263-265 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення скороченого (вступної та резолютивної частини) рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ;
третя особа - Самарівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Самарівському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), код ЄДРПОУ 40340814, адреса: 51200, Дніпропетровська область, м.Самар, вул.Українська, 7А.
Повне судове рішення складено і підписано 09 червня 2025 року .
Суддя Оладенко О.С.