Справа № 183/12197/24
№ 2/183/2108/25
21 травня 2025 року м. Самар
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Городецького Д.І.
з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_1 про стягнення виплаченого страхового відшкодування, -
25 листопада 2024 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» звернулося до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилалося на те, що 14 грудня 2022 року між ним і ОСОБА_2 укладено договір обов'язково страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс) № ЕР.212481933, забезпечений транспортний засіб марки Daewoo Nexia, д.н.з. НОМЕР_1 , предметом договору є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України. Вказаний договір було укладено на пільгових умовах (посвідчення пенсіонера серії НОМЕР_2 , виданого Пенсійним фондом України 15 грудня 2015 року).
18 травня 2023 року о 12.30 год. в м. Новомосковську по вул. Сучкова, 19А відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу марки Daewoo Nexia, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням відповідача ОСОБА_1 та транспортного засобу марки Subaru Legacy, д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 липня 2023 року у справі № 183/6482/23 відповідача ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850,00 грн. Постанова набрала законної сили 04 серпня 2023 року.
Власником пошкодженого транспортного засобу марки Subaru Legacy, д.н.з. НОМЕР_3 є ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 .
18 травня 2023 року власник пошкодженого транспортного засобу марки Subaru Legacy, д.н.з. НОМЕР_3 - ОСОБА_3 повідомив позивача про дорожньо-транспортну пригоду.
23 травня 2023 року на виконання вимог п. 34.2 ст. 34 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з метою встановлення вартості матеріальних збитків, завданих власнику транспортного засобу було проведено його огляд.
Відповідно до приписів ст. 12.1ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2% від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Відповідно до ст. 9 ЗУ «Про страхування», франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Так, згідно умов Договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс) № ЕР.212481933 від 14 грудня 2022 року, страхова сума на одного потерпілого за шкоду, завдану життю і здоров'ю складає 320 000,00 грн., страхова сума на одного потерпілого за шкоду, завдану майну складає 160 000,00 грн., розмір франшизи становить 2 600,00 грн.
Позивачем ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» складено страховий акт № 28461/1 та розпорядження № 28461/1/ на виплату страхового відшкодування, на підставі яких власнику пошкодженого транспортного засобу марки Subaru Legacy, д.н.з. НОМЕР_3 - ОСОБА_3 було здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 12 400,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 00095853 від 01 червня 2023 року.
Відповідно до п. 38-1.1 ст. 38-1 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі, якщо страховик здійснив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу, у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування, чи з порушенням умов, передбачених пунктом 13.2 статті 13 цього Закону (при укладенні договору страхування із застосуванням такого пункту), то особа, відповідальна за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зобов'язана компенсувати страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування.
Відповідно до п.13.2 ст. 13 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 13.2. Розмір страхового платежу за одним внутрішнім договором страхування зменшується на 50 відсотків, за умови, що страхувальником є громадянин України - учасник війни, особа з інвалідністю II групи, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесена до I або II категорії, пенсіонер, а забезпечений транспортний засіб має робочий об'єм двигуна до 2500 сантиметрів кубічних включно та належить цьому громадянину на праві власності. Зазначена пільга надається за умови особистого керування таким транспортним засобом особою, яка належить до визначених у цьому пункті категорій громадян України, без мети надання платних послуг з перевезення пасажирів або вантажу.
Отже, оскільки цивільно-правова відповідальність пов'язана з експлуатацією транспортного засобу марки Daewoo Nexia, д.н.з. НОМЕР_1 та була застрахована на пільгових умовах (посвідчення пенсіонера серії НОМЕР_2 , виданого Пенсійним фондом України 15 грудня 2015 року на ім'я ОСОБА_2 , яка є страхувальником), а на час вчинення дорожньо-транспортної пригоди за кермом транспортного засобу марки Daewoo Nexia, д.н.з. НОМЕР_1 перебував відповідач ОСОБА_1 , у зв'язку з чим останній повинен компенсувати позивачу 50 відсотків від сплаченого страхового відшкодування 122 400,00 грн., що становить 6 200,00 грн.
В зв'язку з наведеним, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» просило суд: стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду в порядку регресу в розмірі 6 200,00 грн.,а також судові витрати в розмірі 3 028,00 грн.
Ухвалою суду від 28 листопада 2024 року відкрите провадження у справі, розгляд якої призначено в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
В судове засідання представник позивача Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» не з'явився, згідно заяви просив слухати справу без його участі, вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд позов задовольнити, у разі повторної неявки відповідача не заперечував проти ухвалення заочного рішення у справі.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином,причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення слухання справи та відзиву на позовну заяву суду не подавав.
Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Враховуючи те, що відповідач був належним чином повідомлений про місце, дату і час розгляду справи, повторно не з'явився в судове засідання, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.
У зв'язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, дослідивши надані позивачем докази, приходить до наступного.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої, другої, третьої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що 18 травня 2023 року о 12.30 год. в м. Новомосковську по вул. Сучкова, 19А відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу марки Daewoo Nexia, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням відповідача ОСОБА_1 та транспортного засобу марки Subaru Legacy, д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 липня 2023 року у справі № 183/6482/23 відповідача ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850,00 грн. Постанова набрала законної сили 04 серпня 2023 року.
Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Тому суд вважає доведеними обставини щодо вчинення відповідних винних дій відповідачем ОСОБА_1 .
Встановлено, що 14 грудня 2022 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» і ОСОБА_2 укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс) № ЕР.212481933, забезпечений транспортний засіб марки Daewoo Nexia, д.н.з. НОМЕР_1 , предметом договору є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України. Вказаний договір було укладено на пільгових умовах (посвідчення пенсіонера серії НОМЕР_2 , виданого Пенсійним фондом України 15 грудня 2015 року).Страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю складає 320 000,00 грн.; за шкоду, заподіяну майну складає 160 000,00 грн.; розмір франшизи становить 2 600,00 грн.Строк дії договору з 15.12.2022року по 14.122023року.
Встановлено, що власником пошкодженого транспортного засобу марки Subaru Legacy, д.н.з. НОМЕР_3 є ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 .
18 травня 2023 року власник пошкодженого транспортного засобу марки Subaru Legacy, д.н.з. НОМЕР_3 - ОСОБА_3 повідомив позивача про дорожньо-транспортну пригоду.
23 травня 2023 року на виконання вимог п. 34.2 ст. 34 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з метою встановлення вартості матеріальних збитків, завданих власнику транспортного засобу було проведено його огляд.
Відповідно до приписів ст. 12.1 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2% від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Відповідно до ст. 9 ЗУ «Про страхування», франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Як встановлено вище, згідно умов Договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс) № ЕР.212481933 від 14.12.2022 року, страхова сума на одного потерпілого за шкоду, завдану життю і здоров'ю складає 320 000,00 грн., страхова сума на одного потерпілого за шкоду, завдану майну складає 160 000,00 грн., розмір франшизи становить 2 600,00 грн.
Позивачем ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» складено страховий акт № 28461/1 та розпорядження № 28461/1/ на виплату страхового відшкодування, на підставі яких власнику пошкодженого транспортного засобу марки Subaru Legacy, д.н.з. НОМЕР_3 - ОСОБА_3 було здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 12 400,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 00095853 від 01 червня 2023 року.
Вирішуючи питання по суті заявлених вимог, суд застосовує наступні норми права.
Частиною першою статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно зі статтею 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Статтею 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Стаття 1191 Цивільного кодексу України та стаття 38 Закону України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та Закону України від 9 лютого 2012 року № 4391-VI «Про страхування» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, з другого боку, регулюють різні за змістом правовідносини (пункт 34).
У випадках, коли деліктні правовідносини поєднуються з правовідносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у порядку, передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість самого завдавача шкоди. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регресу) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування (пункт 35).
Така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.
Згідно зі статтею 38.1.1. вищевказаного Закону України страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду.
Статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
У пункті 34.4 ст. 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком та МТСБУ залучаються їх працівники. Страховиком, МТСБУ та потерпілими також можуть залучатися аварійні комісари, експерти або юридичні особи, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Аналогічні положення закріплені також п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України, згідно якої страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
Відповідно до положень частини першої статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, страховик у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Приписами п. 38-1.1 ст. 38-1Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду: у разі, якщо страховик здійснив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу, у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування, чи з порушенням умов, передбачених пунктом 13.2 статті 13 цього Закону (при укладенні договору страхування із застосуванням такого пункту), то особа, відповідальна за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зобов'язана компенсувати страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування.
Відповідно до п.13.2 ст. 13 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 13.2. Розмір страхового платежу за одним внутрішнім договором страхування зменшується на 50 відсотків, за умови, що страхувальником є громадянин України - учасник війни, особа з інвалідністю II групи, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесена до I або II категорії, пенсіонер, а забезпечений транспортний засіб має робочий об'єм двигуна до 2500 сантиметрів кубічних включно та належить цьому громадянину на праві власності. Зазначена пільга надається за умови особистого керування таким транспортним засобом особою, яка належить до визначених у цьому пункті категорій громадян України, без мети надання платних послуг з перевезення пасажирів або вантажу.
Отже, законом прямо встановлено порядок стягнення коштів, виплачених страховиком на відшкодування шкоди особі потерпілій у ДТП, саме в порядку регресу.
Як роз'яснено у пунктах 26, 27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», до страховика (МТСБУ), який виплатив страхове відшкодування, переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, яка одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Сума страхового відшкодування підлягає стягненню з особи, відповідальної за завдані збитки, відповідно до правил статті 993 ЦК України.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що позивач обґрунтовував позов саме п. 38-1.1 ст. 38-1Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
За статтею 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Таким чином, після виконання особою, що не завдавала шкоди, свого обов'язку з відшкодування потерпілому шкоди, завданої іншою особою, потерпілий одержує повне задоволення своїх вимог, і тому первісне деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням (стаття 599 ЦК України).
Отже, оскільки цивільно-правова відповідальність пов'язана з експлуатацією транспортного засобу марки Daewoo Nexia, д.н.з. НОМЕР_1 та була застрахована на пільгових умовах (посвідчення пенсіонера серії НОМЕР_2 , виданого Пенсійним фондом України 15 грудня 2015 року на ім'я ОСОБА_2 , яка є страхувальником), а на час вчинення дорожньо-транспортної пригоди за кермом транспортного засобу марки Daewoo Nexia, д.н.з. НОМЕР_1 перебував відповідач ОСОБА_1 , якого визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, у зв'язку з чим останній повинен компенсувати позивачу 50 відсотків від сплаченого страхового відшкодування 122 400,00 грн., що становить 6 200,00 грн.
Нормами ст. 76 - 80 ЦПК України визначено поняття доказів, їх належності, достатності, допустимості.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 статті 81 ЦПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
За таких обставин, аналізуючи вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладено та керуючись, ст.ст. 76-81, 89, 141, 258-259, 263-268, 273274- 276, 280-284, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_1 про стягнення виплаченого страхового відшкодування, - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі 6 200,00 грн. (шість тисяч двісті грн. 00 коп.).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028,00 грн. (три тисячі двадцять вісім грн. 00 коп.).
Учасники справи:
- позивач: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна», код ЄДРПОУ 20782312, місцезнаходження за адресою: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 40;
- відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Повне рішення суду складено 21 травня 2025 року.
Суддя Д.І. Городецький