П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
05 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/2075/25
Перша інстанція: суддя Величко А.В.,
повний текст судового рішення
складено 24.03.2025, м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді -Кравченка К.В.,
судді -Джабурія О.В.,
судді -Вербицької Н.В.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року по справі за позовом Територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про скасування постанови,-
03.03.2025 Територіальне управління Служби судової охорони у Миколаївській області звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якому просило суд скасувати постанову відповідача від 28.02.2025 ВП №76986097, про накладення штрафу в сумі 10200,00 грн..
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що невиконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.12.2023 у справі №400/1436/23 відбувається через незалежні від позивача обставини, в той час як оскаржувана постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати судове рішення, проте не зробив цього. Позивач звертав увагу, що невиплата додаткової винагороди за рішенням суду зумовлена не недбалістю позивача чи неналежним виконанням ним своїх обов'язків, а відсутністю фінансування на такі виплати, об'єми та надходження якого не залежить від позивача, який є розпорядником коштів найнижчого рівня.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суд від 24 березня 2025 року, ухваленим в письмовому провадженні, задоволений позов Територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області:
- скасована постанова Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 28.02.2025 року ВП №76986097 про накладення штрафу у розмірі 10200,00 грн;
- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь Територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області судові витрати в розмірі 2422,40 грн.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.03.2025 у справі №400/2075/25, в частині розподілу судових витрат у справі, а саме, в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь Територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області судових витрат в розмірі 2422,40 гривень, та ухвалити в цій частині нову постанову, якою відмовити у задоволенні вимог позивача про стягнення судових витрат - сплаченого судового збору за подання позовної заяви.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт, посилаючись на правомірність винесення ним оскаржуваної постанови від 28.02.2025 року ВП №76986097 про накладення штрафу у розмірі 10200,00 грн, вказує, що стягнення судом першої інстанції судових витрат -- судового збору сплаченого позивачем при подання позовної заяви, суперечить засадам розподілу судових витрат, встановленим, зокрема ч.2 ст.139 КАС України, та правовій позиціє Верховного Суду, викладеної у постанові цього суду від 29.08.2022 у справі №826/16473/15.
У відзиві на апеляційну скаргу Територіальне управління Служби судової охорони у Миколаївській області просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на протиправність оскаржуваної постанови про накладення штрафу, що стало підставою для звернення до суду з позовом в цій справі та для сплати судового збору. Враховуючи те, що позовні вимоги були задоволенні, позивач вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо розподілу судових витрат та стягнення з апелянта на користь позивача судових витрат - сплаченого судового збору за подання позовної заяви.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд встановив, що у справі яка переглядається апеляційним судом, доводи та вимоги апеляційної скарги стосуються лише правових підстав стягнення з відповідача судових витрат в порядку статті 139 КАС України.
Так, відповідно до матеріалів справи, позивачем Територіальним управлінням Служби судової охорони у Миколаївській області при поданні позову до суду першої інстанції був сплачений судовий збір в сумі 2422,40 грн (а.с.41).
Також, апеляційний суд зазначає, що спір який виник між сторонами в цій справі, стосується питання щодо притягнення позивача, як боржника, до відповідальності у межах виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення, ухваленого в адміністративній справі №400/1436/23.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.12.2023 у справі №400/1436/23, Територіальне управління Служби судової охорони у Миколаївській області, як суб'єкт владних повноважень, був зобов'язаний здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі 30000 грн на місяць, починаючи з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року (включно).
На підставі заяви ОСОБА_1 від 27.01.2025, було відкрите виконавче провадження №76986097 з примусового виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.12.2023 у справі №400/1436/23 (а.с.63-64), та в межах цього ж виконавчого провадження, позивач був притягнути до відповідальності у вигляді штрафу в сумі 10200 грн, відповідно до оскаржуваної постанови від 28.02.2025.
При цьому, постанова від 28.02.2025 у виконавчому провадженні №76986097 скасована рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.03.2025, та в частині, що стосується підстав для задоволення позовних вимог, не оскаржується.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд першої інстанції виходив з того, що скарження рішення державного виконавця, не є «компетенційним спором» (у значенні пункту 3 частини першої статті 19 КАС), а тому позивач в цій справі не діє як суб'єкт владних повноважень, та його звернення до суду обумовлене захистом порушених прав, як сторони виконавчого провадження, внаслідок чого понесені позивачем судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору, відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.
Відповідно до частин першої, другої статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Засади розподілу судових витрат визначені статте 139 КАС України.
Так, частиною першою ст.139 КАС України встановлено загальні правила, згідно з якими при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Положеннями частини другої статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Зміст наведених положень КАС України щодо розподілу судових витрат свідчить про те, що вони стосуються загального правила компенсації судових витрат стороні, на користь якої ухвалено рішення.
Водночас, процесуальний закон визначив обмежений перелік судових витрат, розподіл яких здійснюється у випадку задоволення позову суб'єкта владних повноважень - це виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Аналіз змісту частин першої-третьої статті 139 КАС України дозволяє зробити висновок про те, що витрати суб'єкта владних повноважень на сплату судового збору за будь-яких результатів розгляду справи (задоволення або відмова в задоволенні позову, як повністю, так і частково) не підлягають розподілу за результатом розгляду справи. На користь саме такого тлумачення свідчить зміст частини третьої статті 139 КАС України, відповідно до якої суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на сплату судового збору.
Проте, як правильно зазначив суд першої інстанції, звернення до суду з адміністративним позовом державної установи, саме по собі не свідчить про те, що вказана особа звернулась до суду як суб'єкт владних повноважень.
Так, за приписами ч.2 ст.46 КАС України позивачем в адміністративній справі можуть бути суб'єкти владних повноважень.
Відповідно до пункту 7 частини першої статі 4 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до пунктів 3, 5 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.
Територіальне управління Служби судової охорони у Миколаївській області є суб'єктом владних повноважень, але спір, який виник в цій справі між позивачем та відповідачем не стосується реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також не є зверненням позивача - суб'єкта владних повноважень у випадку, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.
При зверненні Територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області до суду з позовом в цій справі до відповідача - суб'єкта владних повноважень ключовим моментом виступає характер такого звернення, тобто, чи позивач звертається до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів (як юридична особа публічного права) (пункт 1 частина 1 статті 19 КАС України), чи з метою встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень (як суб'єкт владних повноважень) (пункт 3 частина 1 статті 19 КАС України), чи відповідно до покладених на нього положеннями чинного законодавства обов'язку звернення до суду (як суб'єкт владних повноважень при здійсненні публічно-владних управлінських функцій) (пункт 5 частини 1 статті 19 КАС України).
Колегія суддів зазначає, що звернення Територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області з цим позовом до адміністративного суду зумовлене незгодою із рішенням Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), та спрямоване за захистом своїх порушених прав та інтересів як сторони виконавчого провадження, а не як суб'єкту владних повноважень при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства.
Отже, Територіальне управління Служби судової охорони у Миколаївській області в цій справі діяло не як суб'єкт владних повноважень, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про застосування положень частини 1 статті 139 КАС України та стягнення з відповідача на користь позивача судового збору.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають правовій позиції викладеній Верховним Судом у постанові від 31.05.2023 по справі №815/4246/17.
При цьому, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 22.08.2022 у справі №826/16472/15, оскільки вона стосується інших правовідносин, а саме, вирішення апеляційним судом правильності розподілу судом першої інстанції судових витрат - сплаченого судового збору при закритті провадження у справі, яке обумовлене відмовою податкового органу від частини позовних вимог про стягнення податкового боргу.
Відповідно до ст.242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції.
Відповідно до ст.242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.2-12, 72-78, 242, 272, 287, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 КАС України, -
Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач К.В. Кравченко
Судді О.В. Джабурія Н.В. Вербицька