справа № 761/7311/20
головуючий у суді І інстанції Саадулаєв А.І.
провадження № 22-ц/824/5647/2025
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
21 травня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
за участі секретаря судового засідання Лазоренко Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 листопада 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -
У березні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Шевченківського районного суду міста Києва з указаним позовом, у якому просили суд: визнати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка діє, як у своїх інтересах, так і у інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .
Позов обґрунтовано тим, що позивачі є співвласниками частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Окрім позивачів, у їх будинку зареєстровані: ОСОБА_4 (донька позивача); ОСОБА_6 (колишня дружина); ОСОБА_5 ; ОСОБА_7 (його матір); ОСОБА_8 (його батько); ОСОБА_2 ; ОСОБА_9 (племінник); ОСОБА_10 (племінниця).
24 квітня 2010 року між позивачем та ОСОБА_11 укладено шлюб. Після укладення шлюбу вони проживали разом, однак 28 грудня 2019 року почали проживати окремо. Під час шлюбу у них народилася неповнолітня дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На теперішній час ОСОБА_6 та донька ОСОБА_4 виїхали з належної позивачу частини будинку за вказаною вище адресою, проживають в іншому місці, не несуть витрати на оплату комунальних послуг, витрати по утриманню будинку позивачів та прибудинкових територій тощо.
Факт не проживання відповідачів у вказаному будинку підтверджується актом. Позивачі вважають, що реєстрація у будинку колишньої невістки, її доньки та племінника невістки, є незаконним та суперечить інтересам позивачів, як власників будинку.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 07 листопада 2024 року частково задоволено позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .
Визнано ОСОБА_5 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .
Відмолено у задоволенні позову в іншій частині.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_6 не чинить позивачам перешкоди у користуванні та розпорядженні ними своєю власністю на свій розсуд, а тому позовні вимоги в цій частині є не актуальними та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на те, що під час розгляду справи по суті права та інтереси позивачів не порушуються відповідачем-1.
Після розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 склалися неприязні стосунки, малолітня дитина ОСОБА_4 не має можливості проживати у спірному будинку, оскільки з урахуванням її віку вона не може самостійно обирати місце проживання та змушена проживати за місцем проживання своєї матері, тому суд дійшов висновку про поважність причин не проживання останньої в спірному будинку та наявність у неї станом на час розгляду справи права на користування квартирою нарівні з її батьком співвласником будинку ОСОБА_1 .
Надані позивачами докази щодо тривалого не проживання ОСОБА_5 у спірному житлі судом визнано належними і допустимими, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов'язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для визнання ОСОБА_5 таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Також ОСОБА_5 не надано доказів, які б підтверджували поважність причин його не проживання у спірному житлі.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить частково скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 листопада 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на думку позивача існують достатні правові підстави для визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, оскільки вони тривалий час у вказаному будинку не проживають, за комунальні послуги не сплачують, наміру вселятись до спірного будинку не мають, оскільки винаймають інше житло.
За таких обставин, коли права власника порушено, власники майна мають право вимагати усунення перешкод у здійсненні права власності, а тому позивачі правомірно вимагають усунення будь-яких порушень своїх прав, в цьому випадку, у порядку, встановленому цивільним законодавством.
Посилається, що порушення судом першої інстанції норм матеріального права полягає у незастосуванні тих норм права, які підлягали застосуванню, натомість, застосовані ті норми права, які не підлягали застосуванню.
Вказує, що судом першої інстанції залишено поза увагою докази наявності у ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах доньки ОСОБА_4 , окремого помешкання, відвідування донькою сторін школи в іншому районі м. Києва (неподалік від місця фактичного проживання відповідачки ОСОБА_3 з донькою), тощо.
Наголошує, що відповідач ОСОБА_3 , яка діє в інтересах своєї доньки ОСОБА_4 , не надала доказів, що дитині вкрай необхідна реєстрація в будинку, у якому вона не проживає, тому зняття з реєстрації її дитини надумана і ніяк не впливає на розвиток її дитини.
Зазначає, що суд першої інстанції не здійснив розподіл судових витрат, як того вимагає ЦПК України (не стягнув з відповідачів на користь позивачів понесені ними судові витрати).
Вказує, що ОСОБА_3 під час розгляду справи в суді самостійно змінила зареєстроване місце свого проживання, тим самим, можна вважати, що вона визнала позовні вимоги, а саме те що вона проживає в іншому місці та не потребує проживання у спірному будинку.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій просить частково скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 листопада 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_2 повністю аналогічні доводами апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 .
Від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому вона просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Відзив обґрунтовано тим, що у провадженні Вишгородського районного суду Київської області знаходилася справа № 761/11904/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та за зустрічним позовом ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.
Предметом зустрічного позову у справі № 761/11904/20 було визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 та визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частини будинку, що належить на праві власності ОСОБА_12 за вказаною вище адресою.
ОСОБА_3 не знімалася з реєстрації у зв'язку із судовою справою про набуття права власності на частину будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Коли справа була розглянута судом, ОСОБА_3 добровільно знялась з реєстрації, а звернення ОСОБА_12 з позовом у справі № 761/7311/20 в частині зняття її з реєстрації не було необхідним, тому сплата судового збору не може бути покладена на неї.
Інші учасники справи, повідомлені належним чином про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили.
ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримала вимоги апеляційної скарги та просила їх задовольнити.
ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційних скарг.
Представник Служби у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації - Вітер Т.А. у судовому засіданні просила залишити апеляційні скарги без задоволення.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Виходячи з положень статті 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т. ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні, а з огляду на положення статті 372 ЦПК України явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Зважаючи на вимоги частини 9 статті 128, частини 5 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, дійшла висновку про таке.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 листопада 2024 року не оскаржується у частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_5 , тому предметом апеляційного перегляду є оскаржуване рішення лише у частині вимог до ОСОБА_6 , яка діє, як у своїх інтересах, так і у інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , про визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, будинок за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про прийняття спадщини та витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 22-30 т. 2).
24 квітня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_13 укладено шлюб, про що відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві зроблено відповідний актовий запис за номером 300 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с. 7 т. 1).
Під час шлюбу у ОСОБА_1 та ОСОБА_13 , народилася дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 8 т. 1).
ОСОБА_6 змінила ім'я на ОСОБА_3 , про що 14 травня 2022 року складено відповідний актовий запис, що підтверджується свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_3 (а.с. 134 т. 1).
З довідки № 54080567 від 12 жовтня 2020 року про реєстрацію місця проживання особи вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 28 серпня 2014 року (а.с. 56 т. 1).
Відповідно до довідки № 54080567 від 12 жовтня 2020 року про реєстрацію місця проживання особи ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , останній зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 21 листопада 2014 року (а.с. 57 т. 1).
Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади від 23 серпня 2024 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 20 травня 2010 року по 14 серпня 2024 року (а.с. 224 т. 1).
З акта про не проживання у квартирі за місцем реєстрації місця проживання від 26 листопада 2023 року вбачається, що у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , не проживає ОСОБА_5 з 21 листопада 2014 року та не проживають ОСОБА_4 з ОСОБА_13 з 28 грудня 2019 року. За вказаною адресою при огляді житлового приміщення спального місця та особистих речей вищевказаних громадян не виявлено (а.с. 115 т. 1).
ОСОБА_3 на праві приватної власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується Інформацією сформованою за допомогою додатку «Реєстр нерухомості» (а.с. 226 т. 1).
06 липня 2022 року КП з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» та Північний офіс Держаудитслужби уклали договір оренди житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 214-216 т. 1).
З акта приймання-передачі житлового приміщення від 15 липня 2022 року вбачається, що орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове користування квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , для тимчасового проживання співробітника ОСОБА_6 (а.с. 217 т. 1).
Відповідно до декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу № 0000-ТН5Х-Т574 надавачем послуг пацієнту ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , є КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3 Шевченківського району міста Києва» за адресою: вул. Ольжича, 16, м. Київ (а.с. 221-222 т. 1).
ОСОБА_4 навчається у Спеціалізованій школі І-ІІІ ступенів № 138 з поглибленим вивченням предметів природничого циклу Шевченківського району м. Києва (а.с. 223 т. 1).
Згідно з довідкою від 27 серпня 2024 року ОСОБА_4 навчається в початковому спеціалізованому мистецькому навчальному закладі «Київська дитяча школа мистецтв № 5 ім. Л.Ревуцького», що знаходиться за адресою: вул. Борщагівська, 14, м. Київ (а.с. 225 т. 1).
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.
Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійснені ним права користування та розпорядження своїм майном.
За змістом частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За положеннями статті 156 ЖК України та статті 405 ЦК України право члена сім'ї власника будинку, який не є його співвласником, на користування цим будинком обумовлено наявністю сімейних відносин із власником і спільним із ним проживанням у цьому будинку.
Частиною 2 статті 405 ЦК України визначено, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Положення статті 405 ЦК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Чинне законодавство не містить вичерпного переліку таких поважних причин, в зв'язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.
ОСОБА_13 не проживає у будинку належному позивачам за адресою: АДРЕСА_1 , з 28 грудня 2019 року, її спальне місце та особисті речі у будинку відсутні, що підтверджується актом (а.с. 115 т. 1).
Крім того, відповідачем надано докази, з яких вбачається, що вона проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , як співробітник Північного офісу Держаудитслужби, що підтверджується договором оренди та актом приймання-передачі житлового приміщення від 15 липня 2022 року (а.с. 215-217 т. 1).
З матеріалів справи не вбачається та ОСОБА_13 не заперечує добровільність її не проживання у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , з 28 грудня 2019 року.
У своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_13 посилається на те, вона добровільно знялась з реєстрації.
Так, з витягу з Реєстру територіальної громади від 23 серпня 2024 року вбачається, що ОСОБА_3 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 20 травня 2010 року по 14 серпня 2024 року (а.с. 224 т. 1).
Отже, на момент звернення з позовом у березні 2020 року ОСОБА_3 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Надаючи оцінку тому, що після звернення позивачами до суду з цим позовом відповідачка ОСОБА_3 добровільно знялася з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , апеляційний суд враховує, що згідно зі статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація особи за місцем проживання це лише внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.
Право на користування житлом, виникає та може бути підтверджене на інших підставах, зокрема: право власності, сімейні відносини, оренда та ін.
Отже, саме по собі зняття з реєстрації особи за певною адресою не є підтвердженням припинення її права на користування житлом.
Враховуючи викладені обставини, а також те, що позивачами доведено наявність підстав, передбачених статтею 405 ЦК України, помилковим є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .
Щодо вимог про визнання неповнолітньої ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, апеляційний суд враховує таке.
У частині 1 статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
За змістом статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Згідно з частинами 3, 4 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.
Право дитини на проживання в сім'ї разом з батьками передбачене також статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства».
Встановивши, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 разом не проживають, а їх неповнолітня донька проживає разом із матір'ю та з урахуванням її віку вона не може самостійно обирати місце проживання, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про поважність причин не проживання ОСОБА_4 у спірному будинку та наявність у неї станом на час розгляду справи права на користування квартирою нарівні з її батьком співвласником будинку - ОСОБА_1 , що передбачено частиною 2 статті 18 Закону України «Про охорону дитинства».
Не проживання матері дитини у спірному будинку не може бути підставою для втрати дитиною права користування таким житлом.
Також апеляційний суд враховує, що з матеріалів справи вбачається, що дитина має міцні соціальні зв'язки в безпосередній близькості з будинком за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: укладено декларацію про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу за адресою: вул. Ольжича, 16, м. Київ (а.с. 221-222 т. 1); навчається у Спеціалізованій школі І-ІІІ ступенів № 138 з поглибленим вивченням предметів природничого циклу Шевченківського району м. Києва по вул. Січових Стрілців, 27, м. Київ (а.с. 223 т. 1); навчається у початковому спеціалізованому мистецькому навчальному закладі «Київська дитяча школа мистецтв № 5 ім. Л.Ревуцького», що знаходиться за адресою: вул. Борщагівська, 14, м. Київ (а.с. 225 т. 1).
Таким чином ОСОБА_4 отримує освітні та медичні послуги з прив'язкою до її адреси реєстрації у будинку, співвласником якого є її батько.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 листопада 2024 року підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову в цій частині.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 листопада 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 скасувати з ухваленням нового судового рішення.
Задовольнити позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в частині вимог до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .
В частині позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , яка діє інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 05 червня 2025 року.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська