вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110
e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи № 2-431/11 Апеляційне провадження № 22-ц/824/10695/2025Головуючий у суді першої інстанції - Єросова І.Ю. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.
22 травня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Оніщук М.І.,
судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,
секретар Цалко Д.М.,
за участю:
представника скаржника Завойка Д.І.,
представника стягувача
АТ КБ "Приватбанк" Хитрової Л.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від її імені та в її інтересах адвокатом Завойком Дмитром Івановичем, на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 24 березня 2025 року в цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Авторгова Андрія Миколайовича у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Святошинського районного суду м. Києва зі скаргою на дії/бездіяльність органу примусового виконання, в якій просила:
- визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця Авторгова А.М. про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 04.02.2025;
- визнати неправомріною та скасувати постанову приватного виконавця Авторгова А.М. про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 від 04.02.2025.
Скаргу обгрунтовано тим, що 04.02.2025 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Авторговим А.М. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 на підставі заяви про відкриття виконавчого провадження від 30.01.2025, поданої представником АТ КБ "Приватбанк" Михайловим Є.В.
До заяви про відкриття виконавчого провадження був доданий виконавчий лист, виданий Святошинським районним судом м. Києва 19.02.2016 по справі № 2/759/40/13 про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитними договорами від 22.02.2007 та 27.07.2007 у розмірі 3745535 грн. 41 коп., але в межах вартості майна, одержаного у спадщину.
При цьому, в заяві про відкриття виконавчого провадження представником стягувача було зазначено, що банком за період з 23.12.2013 за вказаними кредитними договорами було стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 2443712 грн. 26 коп.
Крім того, у матеріалах вказаного виконавчого провадження наявна ще одна заява про відкриття виконавчого провадження від 03.02.2025, яка була зареєстрована приватним виконавцем 04.02.2025, згідно з якою стягувачем, зокрема зазначено, що рішення Святошинського районного суду м. Києва, на підставі якого був виданий зазначений виконавчий лист, часткове виконане, тому стягувач просив стягнути з боржника 1301823 грн. 15 коп.
В подальшому, в рамках здійснення примусового виконання за вказаним виконавчим провадженням приватним виконавцем 04.02.2025 була винесена постанова про арешт коштів боржника, згідно з якою було накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення на які заборонено законом, та належать боржнику.
Разом з тим, скаржник вказував, що 05.05.2023 приватним виконавцем Авторговим А.М. була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_2 на підставі виконавчого листа № 759/12367/16-ц, виданого 12.08.2022 Святошинським районним судом м. Києва на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16.05.2019 та постанови Київського апеляційного суду від 15.06.2021, згідно з якими в рахунок погашення боргу ОСОБА_4 у сумі 3745535 грн. 41 коп. за кредитними договорами від 22.02.2007 та від 27.07.2007, укладеними між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_4 , звернуто стягнення на спадкове майно в межах його вартості, яке прийнято спадкоємцями - боржниками ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_4 , а саме:
- на домоволодіння загальною площею 236,1 кв.м., житлова площа 98,4 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ;
- на земельну ділянку, об'єкт незавершеного будівництва, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ;
- на 1/4 частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 .
Цього ж дня в рамках здійснення примусового виконання за виконавчим провадженням № НОМЕР_3 приватним виконавцем Авторговим А.М. були також винесені постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій; про стягнення з боржника основної винагороди; про арешт майна боржника, а саме вказаного нерухомого майна, на яке боржник претендує як спадкоємець.
Крім того, приватним виконавцем за даним виконавчим провадженням було передано на реалізацію на електронних торгах один із вищевказаних об'єктів нерухомого майна, який складає спадкову масу, а саме: на земельну ділянку, об'єкт незавершеного будівництва, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .
З урахуванням наведеного, скаржник зазначав, що фактично підлягає виконанню рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16.05.2019 та постанова Київського апеляційного суду від 15.06.2021 по справі № 759/12367/16-ц, оскільки цими судовими актами остаточно встановлений обсяг зобов'язань боржника - ОСОБА_5 , як спадкоємця після смерті її батька - ОСОБА_4 перед стягувачем, як кредитором, але виключно в межах вартості спадкового майна.
В цих судових рішеннях також врахований розмір зобов'язань боржника, встановлений у рішенні Святошинського районного суду м. Києва від 10.12.2013 по справі №2-431/11, тому рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10.12.2013 не повинно підлягати виконанню, оскільки при виконанні також і цього рішення у боржника виникає подвійна цивільна відповідальність за його спадковими зобов'язаннями, що прямо суперечить приписам ст. 61 Конституції України.
Крім того, оскільки виконавчий документ містить чітке застереження стосовно стягнення розміру заборгованості з боржника на користь кредитора виключно в рамках вартості майна, одержаного у спадщину, приватний виконавець, на думку скаржника, вчинив неправомірні дії щодо винесення постанов про арешт коштів та майна боржника, а також постанови про розшук майна боржника, оскільки виконавцем не було визначено при здійсненні примусового виконання вартість саме спадкового майна, не встановлено спадкову масу для визначення її вартості.
Натомість, приватний виконавець наклав арешт на всі кошти боржника, які, у тому числі, не мають жодного відношення до спадкового майна, грубо порушивши таким чином можливість боржнику вільно розпоряджатися тим майном та коштами, які жодного відношення до спадкового майна не мають.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 24.03.2025 у задоволенні скарги відмовлено (т. 4, а.с. 159-161).
В апеляційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги.
В обгрунтування апеляційної скарги вказує на неврахування судом першої інстанції того, що фактично підлягає виконанню рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16.05.2019 та постанова Київського апеляційного суду від 15.06.2021 по справі № 759/12367/16-ц, оскільки цими судовими актами остаточно встановлений обсяг зобов'язань боржника - ОСОБА_5 , як спадкоємця після смерті її батька - ОСОБА_4 перед стягувачем, як кредитором, але виключно в межах вартості спадкового майна.
Крім того, суд не звернув увагу на те, що оскільки виконавчий документ містить чітке застереження стосовно стягнення розміру заборгованості з боржника на користь кредитора виключно в рамках вартості майна, одержаного у спадщину, приватний виконавець вчинив неправомірні дії щодо винесення постанов про арешт коштів та майна боржника, а також постанови про розшук майна боржника, оскільки виконавцем не було визначено при здійсненні примусового виконання вартість саме спадкового майна, не встановлено спадкову масу для визначення її вартості (т. 4, а.с. 190-193).
Представник скаржника у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити.
Представник стягувача у судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на її безпідставність та необгрунтованість.
Приватний виконавець у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутністю.
Враховуючи положення ч.2 ст. 372 ЦПК України, а також вимоги ст. 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, судом апеляційної інстанції визнано за можливе розглянути справу за відсутності приватного виконавця, оскільки його неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 04.02.2025 на адресу приватного виконавця надійшла заява про відкриття виконавчого провадження та виконавчого лист (дублікат) №2/759/40/13 від 19.02.2016 виданого Святошинським районним судом м. Києва.
04.02.2025 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Авторговим А.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1, на підставі заяви про відкриття виконавчого провадження від 30.01.2025, поданої представником АТ КБ "Приватбанк" Михайловим Є.В.
До заяви про відкриття виконавчого провадження був доданий виконавчий лист, виданий Святошинським районним судом м. Києва 19.02.2016 по справі № 2/759/40/13 про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитними договорами від 22.02.2007 та 27.07.2007 у розмірі 3 745 535,41 грн.
05.05.2023 приватним виконавцем Авторговим А.М. була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_4 (ідентифікатор доступу 4ГБГ9411А739), на підставі виконавчого листа № 759/12367/16-ц, виданого 12.08.2022 Святошинським районним судом м. Києва на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16.05.2019 та постанови Київського апеляіцйного суду від 15.06.2021, згідно з якими в рахунок погашення боргу ОСОБА_4 у сумі 3 745 535,41 гривень за кредитними договорами від 22.02.2007 року та від 27.07.2007 року, укладеними між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_4 , звернуто стягнення на спадкове майно в межах його вартості, яке прийнято спадкоємцями - боржниками ОСОБА_5 , та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_4 , а саме: 1) на домоволодіння загальною площею 236,1 кв.м., житлова площа 98,4 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; 2) на земельну ділянку, об'єкт незавершеного будівництва, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ; 3) на 1/4 частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 .
Згідно відповіді на запит щодо наявних відкритих у боржника карткових рахунків - у боржника наявні відкриті карткові рахунки в АТ «Універсал Банк» та АТ «Ощадбанк». Кошти на рахунках відсутні.
04.02.2025, керуючись ст. 56 Закону, приватним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника.
Звертаючись до суду зі скаргою, скаржниця, як на підставу для її задоволення, посилалася на те, що відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10.12.2013 у справі № 2-431/11 є незаконним, адже фактично підлягає виконанню рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16.05.2019 та постанова Київського апеляційного суду від 15.06.2021 по справі № 759/12367/16-ц, якими остаточно встановлений обсяг зобов'язань боржника - ОСОБА_5 , як спадкоємця після смерті її батька - ОСОБА_4 перед стягувачем, як кредитором, але виключно в межах вартості спадкового майна.
Так, стаття 6 Конституції України визначає, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України вказано, що до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Зазначене конституційне положення відображено і у п. 7 ч 2 ст. 2 та ст. 10 ЦПК України, згідно з якими судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом.
Порядок виконання судових рішень та повноваження виконавців при вчиненні виконавчих дій визначені Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону;7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю; 11) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку; 12) відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню, незалежно від дати укладення такої угоди.
Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Як передбачено ч. 2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та порядку, які встановлені виконавчим документом та цим Законом.
Згідно з ч. 5 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
При цьому, ані у Закону України "Про виконавче провадження", ані у виконавчому документі не визначено право або обов'язок виконавця визначити при здійсненні примусового виконання вартість спадкового майна, або ж встановлювати спадкову масу для визначення її вартості.
З огляду на викладене, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 виконавчий лист (дублікат) № 2/759/40/13 від 19.02.2016 повністю відповідав вимогам Закону України "Про виконавче провадження" і у приватного виконавця не було правових підстав для відмови стягувачеві у прийнятті до примусового виконання зазначеного виконавчого документа з наведених у скарзі підстав.
При цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, доведення обсягу успадкованого майна та достатності чи недостатності його вартості для задоволення вимог кредитора покладається виключно на спадкоємця.
Натомість, матеріали справи не містять інформації щодо вартості успадкованого майна, а також даних на яке саме особисте майно спадкоємця (рухоме чи нерухоме), окрім успадкованого, був накладений арешт виконавцем, внаслідок чого існують перешкоди у його володінні, користуванні та розпорядженні власністю.
За вказаних обставин, правильним є висновок суду першої інстанції щодо спадкоємців, адже як в чинному законодавстві, так і у виконавчому документі відсутня пряма вказівка, що необхідно звертати стягнення виключно на успадковане майна. Вказано лише те, що спадкоємці мають задовольнити вимоги кредитора в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Тобто виконавець має право та зобов'язаний звернути стягнення на кошти, розміщені на банківських рахунках спадкоємця, або ж звернути стягнення на інший об'єкт нерухомого майна спадкоємця, вартість якого є меншою за вартість успадкованого майна.
При цьому, у ЦК України серед положень про порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця в імперативному порядку визначений справедливий баланс між законними інтересами та правомірними очікуваннями кредитора спадкодавця та відповідними, зустрічними їм, інтересами спадкоємця. Визначення цього балансу законодавцем сформульовано таким чином, що спадкоємець боржника повинен відповідати за його зобов'язаннями в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Зокрема, за правилом частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Спадкування є способом безоплатного набуття майна, а тому стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців в межах вартості отриманої спадщини є справедливим по відношенню до законних інтересів та правомірних очікувань кредитора.
Урахування вартості спадщини дає підстави стверджувати, що спадкоємець може задовольнити вимоги кредитора спадкодавця за рахунок іншого власного майна, що не входить до складу спадщини, якщо успадковане майно становить для спадкоємця більший інтерес, ніж те власне майно, яке спадкоємець може передати кредитору в рахунок погашення заборгованості.
Аналогічний правовий висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 520/17508/15-ц.
Таким чином, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд дійшов правильного висновку про те, що оскаржувані дії та постанови про відкриття виконавчого провадження та арешт майна боржника відповідають вимогам Закону України "Про виконавче провадження", яким регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, обгрутовано викладених у мотивувальній частині рішення, та зводяться лише до переоцінки доказів та незгоди апелянта з такими висновками, які узгоджуються з вимогами закону і з якими у суду апеляційної інстанції відсутні підстави не погодитися.
При цьому, апелянтом не наведено жодного доводу, який би потребував додаткового правового аналізу і міг би слугувати підставою для скасування судового рішення.
Отже, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення. При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, а рішення суду без змін.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від її імені та в її інтересах адвокатом Завойком Дмитром Івановичем, - залишити без задоволення.
Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 24 березня 2025 року в цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Авторгова Андрія Миколайовича - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 05 червня 2025 року.
Суддя-доповідач М.І. Оніщук
Судді В.А. Шебуєва
О.В. Кафідова