справа №761/45360/24 Головуючий у І інстанції - ОСОБА_1 апеляційне провадження №11-сс/824/1213/2025 Доповідач у ІІ інстанції - ОСОБА_2
17 квітня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючий суддя: ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_5
адвоката: ОСОБА_6
розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 з доповненнями та змінами на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 10 грудня 2024 року щодо арешту майна у кримінальному провадженні №12024100000001377 від 29 листопада 2024 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 135, частиною другою статті 286 КК України,-
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 10 грудня 2024 року клопотання прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_8 про арешт майна - задоволено.
Накладено арешт на автомобіль марки «Tesla Model 3» р.н. НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_7 , заборонивши відчужувати, розпоряджатися та користуватися вказаним транспортним засобом.
Не погоджуючись з указаним рішенням адвокат ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження; ухвалу слідчого судді скасувати та відмовити у задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на тимчасово вилучене майно.
Уважає, що вказана ухвала слідчого судді є необґрунтованою та такою, що не відповідає вимогам кримінального процесуального закону.
Вказує, що матеріали клопотання не містять належного обґрунтування, а отже слідчий суддя не перевірив вказані доводи та прийняв рішення без належних підстав.
Зауважує, що власником майна та членами його родини жодним чином не обмежувався доступ до зазначених мобільних телефонів, протокол не містить посилань на обставини перешкоджання дослідженню слідчим інформації на них та не містить вказаний протокол і посилань на необхідність проведення експертних досліджень.
У доповненнях до апеляційної скарги зазначає, що слідчим не доведено, а слідчим суддею не надано оцінки, що матеріали справи не містять жодного документу, які вказували б на причетність арештованого майна до вчинення кримінального правопорушення.
Також уважає, що принцип рівності під час розгляду провадження в суді першої інстанції було порушено у зв'язку з практичним позбавленням власника майна (особа, яка користується правами підозрюваного) та його захисника можливості виступити та викласти доводи на підтримку своєї позиції.
Оскільки автомобіль був вилучений, тому участь власника майна та його представника є обов'язковою умовою, однак з матеріалів справи вбачається відсутність будь-якого повідомлення сторін про проведення судового засідання та надання реальної можливості прибути для забезпечення реалізації свого конституційного права.
Як на підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження посилається на те, що ухвала слідчого судді представником власника майна не була отримана, адвокат ОСОБА_9 в інтересах власника майна ознайомився з матеріалами клопотання про накладення арешту на тимчасово вилучене майна лише 25 грудня 2024 року, отже п'ятиденний термін для оскарження ухвали закінчився 30 грудня 2024 року, однак у зв'язку з перебуванням адвоката ОСОБА_9 у відпустці за сімейними обставинами та неможливістю направлення ним даної апеляційної скарги вчасно, а також отриманням адвокатом ОСОБА_6 в інтересах власника копій матеріалів лише 30 грудня 2024 року, уважає, що пропуск в один день є незначним і процесуальний термін на оскарження даної ухвали має бути поновлений.
Прокурор у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлений належним чином, клопотання про відкладення судового засідання до апеляційного суду не надходило.
З урахуванням положень частини першої статті 172, частини четвертої статті 405 КПК України, колегія суддів уважає за можливе проводити апеляційний розгляд у відсутності прокурора.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 , дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно статей 7, 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02 червня 2016 року кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.
Учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до вимог пункту 3 частини другої статті 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Згідно абзацу 2 частини третьої статті 395 КПК України якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
За змістом частини першої статті 117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
Відповідно до вимог частини другої статті 113 КПК України, будь-яка процесуальна дія під час кримінального провадження має бути виконана без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.
Строк апеляційного оскарження може бути поновлений, якщо причини його пропуску є поважними.
До поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження належать об'єктивні обставини, що перешкодили поданню апеляційної скарги у визначені законом строки.
Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що клопотання про арешт майна розглянуто у відсутності власника майна та/або його представника.
При цьому, у матеріалах судової справи відсутні докази отримання власником майна та/або його представником копії ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 10 грудня 2024 року.
Як зазначає адвокат ОСОБА_6 в апеляційній скарзі, ухвала слідчого судді представником власника майна не була отримана, адвокат ОСОБА_9 в інтересах власника майна ознайомився з матеріалами клопотання про накладення арешту на тимчасово вилучене майна лише 25 грудня 2024 року, отже п'ятиденний термін для оскарження ухвали закінчився 30 грудня 2024 року, однак у зв'язку з перебуванням адвоката ОСОБА_9 у відпустці за сімейними обставинами останній був позбавлений можливості направити апеляційну скаргу вчасно, а адвокатом ОСОБА_6 отримав копії матеріалів лише 30 грудня 2024 року.
З урахуванням наведеного та беручи до уваги те, що пропуск строку на апеляційне оскарження є незначним, колегія суддів уважає обґрунтованими доводи адвоката про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, а відтак пропущений апелянтом процесуальний строк підлягає поновленню.
Як убачається з наданих суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, Відділом розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП у м. Києві проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12024100000001377 від 29 листопада 2024 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 135, частиною другою статті 286 КК України.
Досудовим розслідуванням установлено, що 29 листопада 2024 року о 19 год. 19 хв. невстановлений водій, керуючи автомобілем марки «Tesla model 3», р.н. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на проїзній частині вул. Ю. Іллєнка у м. Києві, поблизу буд. 93 АЗС «SHELL», скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка перебігала проїзну частину в недозволеному для руху пішоходів місці. Від отриманих тілесних ушкоджень потерпіла померла на місці пригоди. Після скоєння ДТП невстановлений водій з місця пригоди зник.
Згідно реєстраційної картки транспортного засобу автомобіль «Tesla Model 3», р.н. НОМЕР_1 , належить ОСОБА_7 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Автомобіль марки «Tesla Model 3», р.н. НОМЕР_1 , визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, про що була винесена відповідна постанова.
04 грудня 2024 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшло клопотання прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_8 у кримінальному провадженні №12024100000001377 від 29 листопада 2024 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 135, частиною другою статті 286 КК України, про накладення арешту на автомобіль марки «Tesla model 3», р.н. НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_7 .
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 10 грудня 2024 року клопотання прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_8 про арешт майна - задоволено.
Накладено арешт на автомобіль марки «Tesla Model 3» р.н. НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_7 , заборонивши відчужувати, розпоряджатися та користуватися вказаним транспортним засобом.
З таким висновком слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно статей 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно частини другої статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до частини п'ятої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Згідно частини третьої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
За змістом частини десятої статті 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Як установлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту із забороною користування, розпоряджання та відчуження на транспортний засіб марки «Tesla Model 3», р.н. НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_7 , з тих підстав, що вилучений транспортний засіб підпадає під ознаки статті 98 КПК України, тобто має ознаки речового доказу, оскільки він є предметом кримінального правопорушення, містить відомості, які можуть бути використані як доказ факту та обставин протиправних дій, що встановлюються під час кримінального провадження, та є достатні підстави вважати, що вказаний транспортний засіб може бути прихованим, пошкодженим, зіпсованим, знищеним чи відчуженим.
Дослідивши матеріали поданого клопотання про накладення арешту на майно колегія вважає, що прокурором у клопотанні наведено вагомі доводи, які свідчать, що вказане у клопотанні майно має відношення до кримінального провадження та може бути використано як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, та для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні вказаного майна до встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів уважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вищезазначене майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту може призвести до його пошкодження, псування, знищення чи відчуження.
Таким чином, колегія суддів уважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вищезазначене майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого частиною першою статті 170 КПК України.
Сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Посилання апелянта на те, що слідчим не доведено, а слідчим суддею не надано оцінки, що матеріали справи не містять жодного документу, які вказували б на причетність арештованого майна до вчинення кримінального правопорушення, є безпідставними, оскільки встановлені прокурором фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що вказаний транспортний засіб є предметом кримінального правопорушення, містить відомості, які можуть бути використані як доказ факту та обставин протиправних дій, що встановлюються під час кримінального провадження, та є достатні підстави вважати, що вказаний транспортний засіб може бути прихованим, пошкодженим, зіпсованим, знищеним чи відчуженим.
При цьому, автомобіль марки «Tesla Model 3», р.н. НОМЕР_1 , визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, про що була винесена відповідна постанова.
Доводи скаржника про те, що власником майна та членами його родини жодним чином не обмежувався доступ до зазначених мобільних телефонів, протокол не містить посилань на обставини перешкоджання дослідженню слідчим інформації на них та не містить вказаний протокол і посилань на необхідність проведення експертних досліджень, не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки ухвалою слідчого судді вирішено питання щодо арешту виключно транспортного засобу.
Також необґрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу суду є аргументи представника власника майна, що принцип рівності під час розгляду провадження в суді першої інстанції було порушено у зв'язку з практичним позбавленням власника майна (особа, яка користується правами підозрюваного) та його захисника можливості виступити та викласти доводи на підтримку своєї позиції; оскільки автомобіль був вилучений, тому участь власника майна та його представника є обов'язковою умовою, однак з матеріалів справи вбачається відсутність будь-якого повідомлення сторін про проведення судового засідання та надання реальної можливості прибути для забезпечення реалізації свого конституційного права, зважаючи на положення частини другої статті 172 КПК України.
Крім того, права власника майна відновлені під час апеляційного розгляду.
При цьому, колегія суддів ураховує і те, що у відповідності до вимог статті 174 КПК України законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна, а також і те, що арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень статей 170, 172-173 КПК України.
Ухвала слідчого судді відповідає вимогам частини п'ятої статті 173, статті 372 КПК України та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись статтями 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Клопотання адвоката ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 задовольнити та поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 10 грудня 2024 року.
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 з доповненнями та змінами - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 10 грудня 2024 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4