Справа № 757/59428/24-к Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/2063/2025 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
08 квітня 2025 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 26 грудня 2024 року про арешт майна,
за участю:
прокурора ОСОБА_8 ,
представника власника майна ОСОБА_7 ,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 26 грудня 2024 року задоволено клопотання прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління протидії кримінальним правопорушенням у сфері кібербезпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12024000000000313 від 03.02.2024 року.
Накладено арешт на майно, вилучене 14.08.2024 року в ході обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: грошові кошти в сумі 10 000 доларів США.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 26 грудня 2024 року (справа № 757/59428/24-к), якою клопотання прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління протидії кримінальним правопорушенням у сфері кібербезпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 - задоволено та накладено арешт на майно, вилучене 14.08.2024 року в ході обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_2 , а саме на: грошові кошти в сумі 10 000 доларів США.
В апеляційній скарзі представник посилається на те, що ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 26.12.2024 року є такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права, не відповідає приписам ч.1 - 3 ст. 370 КПК України, є незаконною, необґрунтованою і невмотивованою.
Апелянт посилається на те, що в порушення вимог абз. 2 ч. 5 ст. 171 КПК України прокурор Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 звернувся з клопотанням про арешт майна до Печерського районного суду м. Києва лише 17 грудня 2024 року, через 125 діб після вилучення майна.
Окрім того, обґрунтовуючи ухвалу про накладення арешту на майно, слідча-суддя зазначила, «Сам ОСОБА_6 ніде не працює, тому не має офіційного джерела доходу на підтвердження походження грошових коштів в сумі 10 000 доларів США, які зберігаються в органів досудового розслідування на підставі ст. 100 КПК України, що може вказувати на одержання цього майна внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, у тому числі могли були предметом кримінального правопорушення, тобто мають значення речових доказів у кримінальному провадженні».
Твердження суду, що ОСОБА_6 ніде не працює, тому не має офіційного джерела доходу на підтвердження походження грошових коштів в сумі 10 000 доларів США, не відповідають дійсності та спростовуються Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якого ОСОБА_6 , зареєстрований, як фізична особа підприємець ФОП ОСОБА_6 та взяття на облік Державною службою статистики України та Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області, Шевченківська ДПІ, тобто ОСОБА_6 офіційно працевлаштований.
Щодо підтвердження походження грошових коштів в сумі 10 000 доларів США, представником особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт майна, до заперечення на клопотання прокурора про арешт майна долучені документи, а саме: медичні виписки, які доводять що ОСОБА_6 страждає на хронічну хворобу нирок IV стадія G4, ШКФ- 19 мл/хв.): полікістоз нирок, вторинний пієлонефрит, артеріальна гіпертензія II ст, 2 ст, загострення. Ризик дуже високий. Вторинна еритропоетинзалежна анемія ускладнення хронічна ниркова недостатність III ст. з порушенням азотовидільної, концентраційної, фільтраційної та інкреторної функції нирок, та стоїть в листку очікування на трансплантацію нирки від посмертного донора Центру трансплантології КНП «1 ТМО м. Львова», зареєстрований в ЄДІСТ від 09.08.2024 р. Проходив дообстеження в ВП «Лікарня Святого Пантелеймона» КНП «І ТМО м. Львова». Рекомендації: Підготовка до початку нирково-замісної терапії шляхом гемодіалізу.2.Оперативне втручання з метою формування судинного доступу для гемодіалізу - артеріовенозної фістули.
30.07.2024 року ОСОБА_6 звернувся з письмовою заявою до Правління благодійної організації «Православний фонд ОТЧЕ НАШ», в якій просив надати матеріальну допомогу на лікування та реабілітацію, що пов'язано з хворобою у сумі 10 000,00 доларів США, що еквівалентно станом на 30.07.2024 р. за курсом НБУ (1 долар = 41,0478 грн.) 410 478,00 (чотириста десять тисяч чотириста сімдесят вісім) гривень 00 копійок.
Листом благодійної організації «Православний фонд ОТЧЕ НАШ» від 31.07.2024 року вих. № 31/07-2024 за підписом Голови Правління ОСОБА_9 в наданні коштів для надання матеріальної та фінансової допомоги відмовлено в зв'язку з відсутністю коштів.
Відповідно до розписки, складеної 31.07.2024 року в м. Києві, ОСОБА_6 отримав від ОСОБА_10 паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Красногвардійським РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області 20 травня 2010 р., зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб-платників податків НОМЕР_2 , грошові кошти в сумі 10 000,00 доларів США, що еквівалентно станом на 31.07.2024 р. за курсом НБУ (1 долар США = 41,0291 грн.) 410 291,00 (чотириста десять тисяч двісті дев'яносто одна) гривень 00 копійок.
Наведені обставини підтверджують походження грошових коштів в сумі 10 000 доларів США, які вилучені у ОСОБА_6 при проведенні обшуку та спростовують твердження суду.
23 грудня 2024 року, представником особи стосовно майна якої вирішується питання про арешт майна, отримано повістку про виклик до суду в кримінальному провадженні ОСОБА_6 у справі за клопотанням прокурора ОГП ОСОБА_8 про накладення арешту у кримінальному провадженні № 12024000000000313 від 03.02.2024 року на 13:45 год. 26.12.2024 року, підписану слідчим-суддею ОСОБА_1 .
Однак в ухвалі суду зазначено: «Що стосується виклику в судове засідання власника майна, то суд вважає можливим застосувати положення ч. 2 ст. 172 КПК України, згідно яких клопотання про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, іншого власника майна, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.
Тобто слідчий суддя повідомила та викликала ОСОБА_6 в судове засідання для участі в розгляді клопотання прокурора про арешт майна, але під час розгляду такого клопотання послалася на ч. 2 ст. 172 КПК України, згідно якої клопотання про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, іншого власника майна, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.
Цього ж дня (23.12.2024 року) представником особи, стосовно майна якої вирішується питання про арешт майна, засобами електронного зв'язку за допомогою додатку «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва направлено клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції та заперечення на клопотання прокурора про арешт майна.
Однак слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва, ухвалюючи рішення про накладення арешту на майно, не звернула увагу на недотримання вимог кримінального процесуального закону стороною обвинувачення, щодо строків звернення до суду з клопотанням про накладення арешту на майно, проігнорувала і не розглянула клопотання представника особи стосовно майна якого вирішується питання про арешт майна, про проведення судового засідання в режимі відеоконференції та заперечення на клопотання прокурора про арешт майна, з додатками долученими до заперечення, чим порушила один з основних елементів верховенства права - принцип правової визначеності та права ОСОБА_6 на справедливе, законне та неупереджене рішення суду.
Представник власника майна зазначає і про те, що з аналізу процесуальних норм слідує, що при накладенні арешту на майно особи слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження її причетності до кримінального правопорушення, а також наявності правової підстави для такого заходу забезпечення кримінального провадження.
Однак, стороною обвинувачення не доведено, та не надано доказів на підтвердження причетності до кримінального правопорушення ОСОБА_6 , а в судовому засіданні не встановлено, що ОСОБА_6 має причетність до кримінальних правопорушень, які розслідуються органом досудового розслідування.
Станом на день подання апеляційної скарги, ОСОБА_6 до органу досудового розслідування не викликався, в кримінальному провадженні не допитаний, повідомлення про підозру йому не вручалося.
В апеляційній скарзі представник також посилається на те, що при зверненні з клопотанням про арешт майна в кримінальному провадженні № 12024000000000313 від 03.02.2024 року прокурору було відомо, що 15.11.2024 року Печерський районний суд м. Києва розглянув скаргу на бездіяльність слідчого щодо неповернення тимчасово вилученого майна (справа 757/37986/24), та виніс ухвалу, якою скаргу задовольнив.
Зобов'язав уповноважених осіб Головного слідчого управління Національної поліції України у кримінальному провадженні № 12024000000000313 від 03.02.2024 року повернути ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , майно, вилучене в ході проведеного 14.08.2024 року обшуку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: 100 купюр, номіналом 100 доларів США кожна, на загальну суму 10 000 доларів США.
З огляду на зазначені вище обставини, апелянт вважає, що ухвала слідчого судді про накладення арешту на майно підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про відмову в задоволенні клопотання про арешт майна.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , який підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, думку прокурора ОСОБА_8 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити ухвалу слідчого судді без змін, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12024000000000313, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03.02.2024 року, за фактом вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 190 КК України.
Досудовим розслідуванням установлено, що група осіб (у тому числі громадяни України) у складі організованої групи в період з 2023 року по теперішній час (період воєнного стану в Україні) організували міжнародну схему щодо заволодіння коштами фізичних осіб (громадян Євросоюзу) шахрайським шляхом з використанням електронно-обчислювальної техніки методом «вішингу» та «спуфінгу», зокрема наданням потерпілим неправдивої інформації про нібито злом банківських рахунків та необхідність тимчасового переведення коштів на інший «безпечний банківський рахунок» або придбання Біткоїнів.
Збитки завдано щонайменше 38 потерпілим з Чеської республіки та становлять 14 820 010 чеських крон (понад 2 500 000 грн.).
14.08.2024 року на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 07.08.2024 року (справа № 757/35114/24-к) проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого вилучено документи, речі та кошти, які входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, зокрема: грошові кошти в сумі 10 000 доларів США.
14.08.2024 року постановою старшого слідчого Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_11 вказані в клопотанні грошові кошти визнані речовими доказами у даному кримінальному провадженні.
17.12.2024 року (клопотання датоване 12.12.2024 року) прокурор відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління протидії кримінальним правопорушенням у сфері кібербезпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 звернувся до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва з клопотанням про арешт майна у кримінальному провадженні № 12024000000000313 від 03.02.2024 року.
Обгрунтовуючи клопотання, прокурор посилався на те, що є підстави вважати, що грошові кошти в сумі 10 000 доларів США підлягатимуть спеціальній конфіскації у випадках, передбачених КК України, з тих підстав, що вони є такими, які одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, а також у відповідності до ч. 3 ст. 170 КПК України, відповідають критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, оскільки вони являються об'єктом кримінально протиправних дій та набуті кримінально протиправним шляхом.
Тому, підставами та метою арешту зазначених у клопотанні речей є збереження речових доказів, а також можливість застосування процедури спеціальної конфіскації.
Щодо розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, сторона обвинувачення вважає, що позбавлення права відчуження, розпорядження та користування зазначеного у клопотанні майна третьою особою (власник якої установлюється) забезпечить розумність та співрозмірність обмеження права власності третьої особи завданням кримінального провадження.
Наслідком арешту майна для третьої особи у виді позбавлення права відчуження, розпорядження та користування не призведе до порушення прав третьої особи, передбачених Конституцією України, а також Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Отже, відповідно до змісту поданого прокурором клопотання правовою підставою арешту майна у даному випадку є забезпечення збереження речових доказів та спеціальної конфіскації, відповідно до п. п. 1, 2 ч. 2 ст. 170 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 26 грудня 2024 рокузадоволено клопотання прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління протидії кримінальним правопорушенням у сфері кібербезпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12024000000000313 від 03.02.2024 року.
Накладено арешт на майно, вилучене 14.08.2024 року в ході обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: грошові кошти в сумі 10 000 доларів США.
Задовольняючи дане клопотання, подане в межах вищевказаного кримінального провадження, слідчий суддя виходив з наявності передбачених ст. 170 КПК України підстав для накладення арешту на вказане майно, з метою забезпечення спеціальної конфіскації та збереження речових доказів.
З таким рішенням слідчого судді колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно ч. 4 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.
Відповідно до ч. 1 ст. 96-1 КК України, спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого частиною першою статті 150, статтею 154, частинами другою і третьою статті 159-1, частиною першою статті 190, статтею 192, частиною першою статей 204, 209-1, 210, частинами першою і другою статей 212, 212-1, частиною першою статей 222, 229, 239-1, 239-2, частиною другою статті 244, частиною першою статей 248, 249, частинами першою і другою статті 300, частиною першою статей 301, 302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, статтею 363, частиною першою статей 363-1, 364-1, 365-2 цього Кодексу.
Згідно п.п. 1, 2 ст. 96-2 КК України, спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна; призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на майно, вилучене 14.08.2024 року в ході обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: грошові кошти в сумі 10 000 доларів США, з тих підстав, що вказане майно у встановленому законом порядку визнане речовими доказами у межах кримінального провадження № 12024000000000313 від 03.02.2024 року, та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
При цьому правильними є і посилання слідчого судді на доведеність прокурором у клопотанні та в судовому засіданні наявність обставин, передбачених ч. 4 ст. 170 КПК України, для арешту грошових коштів також з тих підстав, що вони можуть підлягати спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів та можливої спеціальної конфіскації.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке слідчий просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вилучені за місцем проживання ОСОБА_6 грошові кошти, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що вказане майно може бути приховане чи знищене.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на вилучені за місцем проживання ОСОБА_6 грошові кошти, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до втрати доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізації мету досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбачені ч.ч. 1, 2 ст. 170 КПК України.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.
Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.
Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Доводи апелянта про те, що вилучені грошові кошти не відповідають критеріям речових доказів, є безпідставними, оскільки встановлені органом досудового розслідування фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що вилучені грошові кошти можуть бути набуті кримінально протиправним шляхом та є об'єктом кримінально протиправних дій, а отже відповідають ознакам речових доказів, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для їх арешту як речового доказу з метою збереження.
Твердження апелянта про те, що суд, задовольняючи клопотання про накладення арешту на майно, не дослідив та не взяв до уваги ту обставину, що арештоване майно не має жодного відношення до кримінального провадження, в рамках якого накладався арешт, а ОСОБА_6 не має жодного процесуального статусу в рамках вказаного кримінального провадження, та навіть не викликався до органу досудового розслідування, колегія суддів не бере до уваги, позаяк ці доводи обґрунтованості висновків слідчого судді про задоволення клопотання прокурора про арешт майна не спростовують, оскільки з огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Прокурором при розгляді клопотання було доведено, що вилучене під час обшуку майно відповідає критеріям, встановленим ст. 98 КПК України, та є речовим доказом, оскільки може бути набутим кримінально протиправним шляхом та/або є об'єктом кримінального правопорушення, відтак, висновок слідчого судді про накладення арешту на дане майно відповідає вимогам кримінального процесуального закону та прав ОСОБА_6 , як власника арештованого майна, не порушує.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що вилучені грошові кошти належать ОСОБА_6 та отримані на підставі розписки від ОСОБА_10 , тобто мають законне походження, колегія суддів оцінює критично, оскільки дані обставини можуть бути підтверджені лише шляхом проведення перевірки під час досудового розслідування для спростування або підтвердження даних доводів. При цьому колегія суддів зауважує, що переконливих доказів, достатніх для висновку про те, що вилучені при обшуку грошові кошти мають законне походження, колегії суддів надано не було.
Досудове розслідування на даний час ще триває і ці обставини також підлягають перевірці при його проведенні, тому в такому випадку вбачається за можливе застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Щодо доводів скаржника про пропуск прокурором строку звернення з клопотанням про арешт майна, який визначений абз. 2 ч. 5 статті 171 КПК України, слід зазначити наступне.
Як встановлено під час судового розгляду, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 07.08.2024 року надано дозвіл на відшукання та вилучення знаряддя вчинення кримінальних правопорушень або майна, яке було здобуте у результаті їх вчинення та їх вилучення, а саме: серед іншого грошових коштів в національній та іноземній валюті, отриманих внаслідок вчинення шахрайських дій та використання схем легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, походження яких на момент проведення обшуку не встановлено.
З огляду на викладене та з врахуванням наведених обставин, правильним є висновок слідчого судді про те, що вилучені в ході проведення обшуку кошти не є тимчасово вилученим майном, а тому посилання скаржника на положення абзацу 2 частини п'ятої статті 171 КПК України є помилковим.
Крім того, на переконання колегії суддів, недотримання органом досудового розслідування визначеного частиною п'ятою статті 171 КПК України строку звернення до слідчого судді з клопотанням про арешт майна саме по собі не може бути безумовною підставою для відмови у задоволенні клопотання про арешт майна, а тому слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для відмови у задоволенні клопотання прокурора з цих мотивів.
Колегією суддів також перевірено доводи апелянта про те, що судовий розгляд проведено без участі власника майна. Дана обставина знайшла своє підтвердження, однак колегія суддів цю обставину не вважає істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що потягло б за собою скасування оскаржуваної ухвали, з урахуванням строків розгляду даної категорії клопотань відповідно до вимог ч. 1 ст. 172 КПК України, та з урахуванням положень ч. 2 ст. 172 КПК України, згідно яких клопотання про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, іншого власника майна, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.
Колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 174 КПК України, у разі розгляду клопотання про арешт майна за відсутності власника майна чи його представника, то вони мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.
Крім того, слід зауважити, що процесуальні права власника майна щодо подачі пояснень та заперечень стосовно накладеного арешту відновлено під час апеляційного розгляду, де останній не був обмеженим в своїх правах відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
Відхиляються колегією суддів і посилання скаржника на ухвалу Печерського районного суд м. Києва від 15.11.2024 року про задоволення скарги на бездіяльність слідчого щодо неповернення вилучених у ОСОБА_6 коштів, оскільки наявність такої ухвали не є передбаченою законом підставою для відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна, за умови доведеності наявності передбачених ст. 170 КПК України підстав для накладення арешту на вказане майно, з метою забезпечення збереження речових доказів, а також можливості застосування процедури спеціальної конфіскації.
Порушень слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України колегією судів не встановлено. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 26 грудня 2024 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4