Справа № 752/3597/25 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/2789/2025 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
08 квітня 2025 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 10 березня 2025 року про арешт майна,
за участю:
представника власника майна ОСОБА_8 ,
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 10 березня 2025 року задоволено клопотання прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_9 про арешт майна у кримінальному провадженні № 42024100000000205 від 06.05.2024 року, яке вилучено 26.02.2025 року під час обшуку, проведеного за місцем проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Накладено арешт на майно із забороною користування та розпорядження ним у кримінальному провадженні № 42024100000000205 від 06.05.2024 року, яке вилучено 26.02.2025 року під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на:
- грошові кошти в кількості 500 купюр номіналом 100 доларів США кожна - загальна сума 50 000 доларів США; 300 купюр номіналом 100 Євро кожна, а також 30 купюр номіналом 50 Євро - загальна сума 31 500 Євро;
- аркуш паперу формату А-4, на якому міститься друкований текст на 10 арк.;
- акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ «Такром Україна» від 03.11.2023 на 10 арк.;
- договір № 23 ТЦ-1103/Р-TR на 3 арк.;
- опис документів, які подаються до проведення реєстраційної дії від 03.11.2023 на 1 арк.;
- копію листа підтвердження ТОВ «Такром Дріллінг СРЛ» на 10 арк.;
- ноутбук марки «Macbook Air» Ipad 13 Pro, с/н FQT64D7TX1 у корпусі спеціально облаштованому з клавіатурою;
- флеш-носій з наявними кнопками у вигляді цифр «datasruz 32 GB»;
- зовнішній жорсткий диск «Transcend» StoneJCT 25c, 500 gb, с/н 312865-0948 у захисному чохлі.
Організацію виконання ухвали покладено на прокурора Київської міської прокуратури ОСОБА_10 .
Не погоджуючись з прийнятим рішенням слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 10.03.2025 року про накладення арешту на тимчасово вилучене майно під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , - скасувати та постановити нову ухвалу, якою в задоволенні клопотання прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_9 про арешт майна, вилученого у ОСОБА_6 під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , - відмовити у повному обсязі.
На обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що звертаючись до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту, прокурор зазначив, що арешт зазначених в клопотанні речей та документів обумовлений необхідністю збереження речових доказів, що мають суттєве значення для досудового розслідування у даному кримінальному провадженні.
Задовольняючи клопотання прокурора, слідчий суддя зазначив, що вважає доведеним, що вилучені документи та об'єкти електронного збереження інформації відповідають критеріям речових доказів відповідно до ст. 98 КПК України, оскільки містять інформацію, відомості про обставини, що підлягають встановленню у кримінальному провадженні, а саме щодо заволодіння грошовими коштами ПАТ «Укрнафта» та AT«Укргазвидобування» шляхом зловживання посадовими особами ТОВ «Такром», ПАТ «Укрнафта» та AT «Укргазвидобування» своїм службовим становищем, в умовах воєнного стану. Зокрема, з протоколу огляду від 07.03.2025 року встановлено, що на вилучених під час обшуку об'єктах електронного збереження інформації виявлено файли із чорновими записами щодо розподілу прибутку за виконання робіт ТОВ «Такром Україна» на замовлення ПАТ «Укрнафта».
В частині накладення арешту на грошові кошти слідчим суддею зазначено, що твердження прокурора про те, що вилучені в ході обшуку кошти в іноземній валюті могли бути набуті ОСОБА_6 внаслідок вчинення кримінального правопорушення, не спростовані. До такого висновку слідчий суддя прийшов, враховуючи правову кваліфікацію кримінального правопорушення, яке розслідується у даному провадженні, обставини його вчинення, зокрема, й ту обставину, що отримання неправомірної вигоди відбувалось за участі ОСОБА_6 , про що свідчать дані, які виявлені на вилучених у нього об'єктах електронного збереження інформації. Сума грошових коштів, яка вилучена за місцем проживання ОСОБА_6 , також відповідає сумам неправомірної вигоди, які могли отримувати учасники злочинної схеми, враховуючі обставини, які вказані в клопотанні. Таким чином, за висновком слідчого судді, є доведеним те, що вилучені за місцем проживання ОСОБА_6 кошти є такими, що відповідають критеріям речового доказу, оскільки могли бути набуті ним внаслідок вчинення кримінального правопорушення, яке розслідується у даному кримінальному провадженні.
Отже, арешт на вказане майно було накладено слідчим суддею з метою його збереження як речового доказу відповідно до п. 1) ч. 2 ст. 170 КПК України.
Зазначає, що арешт накладено на майно поза межами строків, визначених КПК України.
Так, обшук у домоволодінні ОСОБА_6 було проведено 26.02.2025 року, з клопотанням про арешт майна прокурор звернувся 28.02.2025 року, а ухвалу про арешт тимчасово вилученого майна слідчий суддя постановив 10.03.2025 року, тобто на десятий день з моменту надходження клопотання прокурора про арешт.
Таким чином, станом на момент постановлення оскаржуваної ухвали, вилучені в ході обшуку документи та майно втратили статус тимчасово вилученого майна в силу п. 3 ч. 1 ст. 169 КПК України та мали бути негайно повернуті власнику такого майна, у якого його було вилучено, а саме ОСОБА_6 .
Скаржник зазначає, що наведені прокурором у клопотанні про арешт майна підстави відповідності критеріям, визначеним ст. 98 КПК України, недостатні для висновку, що вилучене майно є речовим доказом, оскільки, згідно положень ст. 171 КПК України наведені у клопотанні обставини мають бути доведені доказами, доданими до клопотання. Жодних доказів того, що вилучені грошові кошти, Macbook Air iPad, флеш носій і зовнішній жорсткий диск, а також документи, вилучені під час обшуку, мають доказове значення для даного кримінального провадження, прокурором надано не було. Жодних об'єктивних даних, які б підтверджували, що вказане майно зберегло на собі сліди вчинення кримінального правопорушення або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження за ч. 4 ст. 191 КК України, з наданих матеріалів не вбачається.
В свою чергу, слідчий суддя у відповідності до ст. 94 КПК України, належним чином не оцінила надані прокурором документи з точки зору їх доказової сили, їх достатності та взаємозв'язку.
В оскаржуваній ухвалі слідчий суддя зазначила про те, що з протоколу огляду від 07.03.2025 року слідує, що на вилучених під час обшуку об'єктах електронного збереження інформації виявлено файли з чорновими записами щодо розподілу прибутку за виконання робіт ТОВ «Такром» на замовлення ПАТ «Укрнафта».
Апелянт звертає увагу на те, що саме таких файлів з зазначенням таких даних виявлено не було. Було виявлено файли з певними особистими розрахунками скаржника, суми в яких взагалі не мають жодного відношення до ПАТ «Укрнафта» і до тендеру щодо закупівлі ПАТ «Укрнафта» послуг з проведення ГРП на загальну суму 188 млн. грн., 7% від яких становить значно більшу суму, ніж та, яка вказана на аркуші паперу.
Також не відповідає дійсності твердження оперативного співробітника СБ України, що міститься в протоколі огляду від 07.03.2025 року, про те, що в правому крайньому стовпці зазначені суми, які об'єднують 5 актів та становлять 7% від отриманої оплати. Водночас, якщо перерахувати вказані суми, то 7% від них не будуть відповідати тим сумам, які зазначені в такому правому крайньому стовпці. Наприклад, в першому рядку загальна сума становить 25 880 358 грн., відповідно 7% - 2 090 995,06 грн., а не 1 500 000 грн., в другому - 2 096 410,54, а не 1 749 106 грн., як зазначено в табличці.
Також з протоколу огляду вбачається, що оперативним співробітником СБ України було проведено огляд речей і документів, вилучених 26.03.2025 року, в той час як обшук у ОСОБА_6 було проведено 26 лютого 2025 року, тобто можливо оглядались якісь інші речі, які не мають жодного відношення до даного кримінального провадження.
Апелянт зазначає, що у будь-якому випадку, звертаючись до слідчого судді із клопотанням про арешт майна 28.02.2025 року, прокурор не надавав і не міг надати протокол огляду від 07.03.2025 року.
У розумінні ст. 171 КПК України документи та інші матеріали, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання про арешт майна, мають бути додані безпосередньо до такого клопотання.
Такі положення обумовлені тим, що вилучене майно повинно очевидно та однозначно вказувати на можливість його арешту, тому слідчий, прокурор мають надати слідчому судді протягом 48 годин саме ті документи та інформацію, якими вони керувались під час вилучення.
Водночас, протокол огляду, який покладено в основу оскаржуваної ухвали, було складено лише 07.03.2025 року, тобто через дев'ять днів після проведення обшуку 26.02.2025 року, тоді як клопотання із усіма додатками мало бути подано прокурором протягом 48 годин після вилучення в ході обшуку майна.
Прийняття судом таких документів та врахування під час вирішення клопотання про арешт повністю нівелює присічні строки звернення прокурора до слідчого судді та суперечить загальним засадам кримінального провадження, таким як рівність перед законом і судом, змагальність та диспозитивність.
Також на думку адвоката, вилучені під час обшуку грошові кошти та електронні носії інформації не є речовими доказами в розумінні ст. 98 КПК України.
Так, вилучені грошові кошти не містять і не можуть містити жодних ознак того, що вони здобуті під час вчинення взагалі будь-якого кримінального правопорушення.
Апелянт посилається і на те, що вилучені грошові кошти є особистою власністю ОСОБА_6 , мають абсолютно легальне походження, накопичені ним від здійснення господарської діяльності, продажу об'єктів нерухомості, отримання спадщини, отримання заробітної плати в 2015-2022 роках.
Обсяг доходу підтверджується відповідними податковими деклараціями про майновий стан і доходи, відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платків податків про джерела та суми нарахованого доходу.
Згідно даних документів обсяг задекларованого доходу ОСОБА_6 за цей період становив більше 25 млн. грн., що не може ставити під сумнів легальне походження коштів в сумі 50 000 доларів США і 31 500 Євро, вилучених під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 .
Вказані документи були надані слідчому під час проведення обшуку, а також слідчому судді під час розгляду питання накладення арешту, але чомусь докази походження грошових коштів були проігноровані як прокурором, так і слідчим суддею.
Вказана обставина також була відображена в зауваженнях до протоколу обшуку, що є невід'ємним додатком до протоколу обшуку, але не було додано прокурором до матеріалів клопотання про арешт майна.
Факт того, що вилучені готівкові грошові кошти містять ознаки того, що вони здобуті під час вчинення даного кримінального правопорушення, або в принципі набуті ОСОБА_6 незаконним шляхом, прокурором також не доведено.
При цьому, саме на прокурора покладається обов'язок довести те, що грошові кошти відповідають критеріям речових доказів згідно ст. 98 КПК України, а не лише формально про це зазначити в клопотанні, оскільки мають бути надані відповідні докази.
Те, що прокурором не було надано таких доказів, фактично підтверджується висновком слідчого судді, яка вказала на те, що «твердження прокурора про те, що вилучені під час обшуку кошти в іноземній валюті могли бути набуті ОСОБА_6 внаслідок вчинення кримінального правопорушення, не спростовані».
На переконання апелянта це лише припущення прокурора, що вилучені кошти могли бути набуті ОСОБА_6 внаслідок вчинення кримінального правопорушення (а могли бути отримані законним шляхом, що на противагу прокурору, доведено ОСОБА_6 належними та допустимими доказами), а по-друге, слідчий суддя перекладає обов'язок доведення з органу досудового розслідування на власника вилученого майна, що прямо протирічить ст. 171 КПК України.
Також є безпідставним та нічим не підтвердженим висновок слідчого судді про те, що сума грошових коштів, вилучена за місцем проживання ОСОБА_6 , відповідає сумам неправомірної вигоди, яку могли отримувати учасники злочинної схеми, враховуючи обставини вказані в клопотанні, оскільки вилучені грошові кошти (50 000 доларів США і 31 500 Євро) ніяким чином не співпадають з тими цифрами, які зазначені в знайдених таблицях. Аналогічно нема жодного доказу того, що ОСОБА_6 мав якесь відношення в отриманні або наданні неправомірної вигоди, як про це зазначає слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі.
Щодо вилучення комп'ютерної техніки iPad, флеш носія і зовнішнього жорсткого диску, то апелянт зауважує на те, що в мотивувальній частині ухвали слідчого судді на стор. 4 чітко вказано про те, що «...самі по собі електронні носії інформації, не можуть бути використані стороною обвинувачення у якості доказів у даному кримінальному провадженні, враховуючи обставини їх вчинення, про які викладено у клопотанні. В даному випадку саме інформація, яка міститься на електронних носіях інформації, які слідчий має намір відшукати під час обшуку, має доказове значення для досудового розслідування у даному кримінальному провадженні та може бути використана у якості доказів під час судового розгляду».
Отже, з огляду на це, слідчому було надано дозвіл на відшукання та доступ до електронних носіїв інформації, доступ до яких обмежено власником та пов'язано з подоланням логічного захисту для вжиття заходів з метою зняття та збереження інформації.
Під час проведення обшуку слідчому було надано пароль до ноутбуку iPad і він мав можливість скопіювати всю необхідну інформацію. Більш того, наданим прокурором протоколом огляду підтверджується те, що планшет iPad, носій інформації Transcend, флеш-накопичувач були оглянуті і з них були знято всю необхідну слідству інформацію, а відтак взагалі відсутня практична необхідність в накладенні арешту на таке майно.
Також, слідчий суддя при постановлені оскаржуваної ухвали послалась на постанову слідчого СУ ГУНП у м. Києві ОСОБА_11 від 26.02.2025 року, якою вилучені речі, майно та гроші визнано речовими доказами у даному кримінальному провадженні (№42024100000000205 від 06.05.2024).
Дійсно, в матеріалах справи міститься постанова про визнання речовими доказами від 26.02.2025 року, проте вона була прийнята в іншому кримінальному провадженні з іншим номером і датою (а саме №420241000000000205 від 11.02.2025).
Більш того, сам по собі факт винесення слідчим постанови про визнання вилученого майна речовим доказом не є достатнім для висновку про відповідність такого майна критеріям ст. 98 КПК України та наявності підстав для його арешту, особливо, якщо така постанова є формальною і необґрунтованою.
В судове засідання прокурор та власник майна не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання їх повідомлено у встановленому законом порядку, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності власника майна та прокурора, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 , який підтримав подану адвокатом ОСОБА_7 апеляційну скаргу та просив її задовольнити, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, у провадженні слідчого управління Головного управління Національної поліції у місті Києві перебувають матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42024100000000205 від 06.05.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України.
Проведення досудового розслідування в кримінальному провадженні доручено слідчій групі та визначено місцем проведення досудового розслідування Голосіївський район міста Києва, за місцем знаходженням адміністративної будівлі Головного управління Національної поліції у місті Києві, за адресою: вулиця Антоновича, 114, місто Київ.
Процесуальне керівництво у кримінальному провадженні здійснюється Київською міською прокуратурою.
Згідно матеріалів досудового розслідування встановлено, що протягом 2023 - 2024 року між TOB «ТАКРОМ УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 41134939, м. Київ) та АТ «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» укладено угоди на надання послуг з ГРП, ремонгу газових свердловин за допомогою колтюбінгового та азотно-компресорного обладнання на загальну суму 850 млн. гривень (довідково: посадові особи ТОВ «ТАКРОМ УКРАЇНА» уклали договорів з АТ «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» та ПАТ «УКРНАФТА» за 2025 рік на загальну суму 510 млн. гривень).
За наявними даними посадові особи АТ «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ», зловживаючи своїм службовим становищем при проведенні ремонтних робіт інженерними бригадами ТОВ «ТАКРОМ УКРАЇНА», підписують акти виконаних робіт без належного виконання з метою отримання неправомірної винагороди від посадових осіб TOB «ТАКРОМ УКРАЇНА».
Зокрема, при виконанні договору № УГВ 510/13-23 від 06.11.2023 на загальну суму 132 млн. грн., посадові особи АТ «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» в інтересах ТОВ «ТАКРОМ УКРАЇНА» підписали акти за використання додаткової спецтехніки, яка фактично не використовувалася.
Встановлено, що менеджер з послуг колтюбінгових установок АТ «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , сприяє посадовим особам ТОВ «ТАКРОМ УКРАЇНА» в підписанні актів (довідково: при аналізі актів польових робіт встановлено, що АТ «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» оплачувало спуски - підйоми лубрикатора (одна робота коштує 68 тис. грн.).
Однак, використання лубрикатора можливе лише з маніпулятором, який збільшує кут нахилу та дозволяє виконувати роботу. Використання маніпулятора в частині актів польових робіт відсутнє).
Крім того, ТОВ «ТАКРОМ УКРАЇНА» надає послуги з капітального ремонту свердловин для ПАТ «УКРНАФТА».
Встановлено, що посадовим особам ТОВ «ТАКРОМ УКРАЇНА» сприяє в перемозі у процедурах закупівлі ПАТ «УКРНАФТА» начальник управління розвідки родовищ та бурових робіт ОСОБА_13 , який контактує через посередника ОСОБА_6 (колишнього співвласника ТОВ «ТАКРОМ УКРАЇНА»). За своє сприяння при виконанні договору № 13/814-Р від 11.03.2024 року «Послуги з проведення ГРП в нафтових і газових свердловинах» на загальну суму 240 млн. гривень. ОСОБА_13 отримує від посадових осіб ТОВ «ТАКРОМ УКРАЇНА» 50% чистого прибутку (у випадку низької маржинальності свердловин) або 7% від платежів (при значній маржинальності виконаних робіт).
Крім того, встановлено, що між ПАТ «УКРНАФТА» та ТОВ «ТАКРОМ УКРАЇНА» укладено договорів про надання послуг з ГРП № 13/5514-р від 20.12.2024 року на загальну суму 226 млн. гривень.
У ході виконання доручення отримано відомості, що посадові особи ПАТ «УКРНАФТА» за сприяння в укладенні вказаного договору та безперешкодному виконанні договору планують отримувати 3% від вартості договору.
Задокументовано, що учасники злочинного механізму домовилися здійснювати передачу коштів після отримання оплат за виконання робіт на 5 свердловинах.
Грошові кошти посадові особи ТОВ «ТАКРОМ УКРАЇНА» виводять через фіктивні підприємства, надані ОСОБА_6
26.02.2025 року на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києві ОСОБА_1 від 25.02.2025 року (справа № 752/3597/24, провадження № 1-кс/752/1374/25), проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_6 , в ході якого виявлено та вилучено: грошові кошти в кількості 500 купюр номіналом 100 доларів США кожна - загальна сума 50 000 доларів США; 300 купюр номіналом 100 Євро кожна, а також 30 купюр номіналом 50 Євро - загальна сума 31 500 Євро; аркуш паперу формату А-4 на якому міститься друкований текст на 10 арк.; оригінал акту приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ «Такром Україна» від 03.11.2023 на 10 арк.; оригінал договору № 23 ТЦ-1103/P-TR на 3 арк.; оригінал опису документів, які подаються до проведення реєстраційної дії від 03.11.2023 на 1 арк.; копію листа підтвердження ТОВ «Такром Дріллінг CPЛ» на 10 арк.; ноутбук марки «Macbook Air» Ipad 13 Pro, с/н FQT64D7TX1 у корпусі спеціально облаштованому з клавіатурою; пристрій, схожий на флеш-носій з наявними кнопками у вигляді цифр «datasruz 32 GB»; предмет, схожий на зовнішній жорсткий диск «Transcend» StoneJCT 25с, 500 gb, с/н 312865-0948 у захисному чохлі.
26.02.2025 року слідчим СУ ГУНП у м. Києві винесено постанову про визнання вилучених речей речовими доказами у даному кримінальному провадженні.
28 лютого 2025 року прокурор відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_9 звернувся до слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва з клопотанням про арешт майна у кримінальному провадженні № 42024100000000205 від 06.05.2024 року, яке вилучено 26.02.2025 під час обшуку, проведеного за місцем проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Клопотання обґрунтоване з посиланням на те, що відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Встановлено, що існують достатні підстави вважати, що тимчасово вилучені речі та предмети підпадають під ст. 98 та ч. 1 ст. 170, ч. 2 ст. 170, ч. 3 ст. 170, ч. 4 ст.170 КПК України та на них необхідно накласти арешт з метою забезпечення їх збереження як речових доказів та недопущення подальшого відчуження.
Прокурор у клопотанні зазначив, що вказані речі можуть бути доказами під час судового розгляду, є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, а також зберегли на собі його сліди, а тому з метою збереження речових доказів прокурор звернувся з даним клопотанням.
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 10 березня 2025 року задоволено клопотання прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_9 про арешт майна у кримінальному провадженні № 42024100000000205 від 06.05.2024 року, яке вилучено 26.02.2025 року під час обшуку, проведеного за місцем проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Накладено арешт на майно із забороною користування та розпорядження ним у кримінальному провадженні № 42024100000000205 від 06.05.2024 року, яке вилучено 26.02.2025 року під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на:
- грошові кошти в кількості 500 купюр номіналом 100 доларів США кожна - загальна сума 50 000 доларів США; 300 купюр номіналом 100 Євро кожна, а також 30 купюр номіналом 50 Євро - загальна сума 31 500 Євро;
- аркуш паперу формату А-4 на якому міститься друкований текст на 10 арк.;
- акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ «Такром Україна» від 03.11.2023 на 10 арк.;
- договір № 23 ТЦ-1103/Р-TR на 3 арк.;
- опис документів, які подаються до проведення реєстраційної дії від 03.11.2023 на 1 арк.;
- копію листа підтвердження ТОВ «Такром Дріллінг СРЛ» на 10 арк.;
- ноутбук марки «Macbook Air» Ipad 13 Pro, с/н FQT64D7TX1 у корпусі спеціально облаштованому з клавіатурою;
- флеш-носій з наявними кнопками у вигляді цифр «datasruz 32 GB»;
- зовнішній жорсткий диск «Transcend» StoneJCT 25c, 500 gb, с/н 312865-0948 у захисному чохлі.
Організацію виконання ухвали покладено на прокурора Київської міської прокуратури ОСОБА_10 .
Задовольняючи дане клопотання, подане в межах кримінального провадження № 42024100000000205 від 06.05.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 Кримінального кодексу України, слідчий суддя виходив з наявності передбачених ст. 170 КПК України підстав для накладення арешту на вказане майно, з метою його збереження як речового доказу у вказаному кримінальному провадженні.
З таким рішенням слідчого судді колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою, зокрема, і збереження речових доказів.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
У відповідності до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладено у встановленому цим КПК порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.
Так, задовольняючи дане клопотання, слідчий суддя прийшов до висновку про наявність підстав, передбачених ст. 170 КПК України, для накладення арешту на: грошові кошти в кількості 500 купюр номіналом 100 доларів США кожна - загальна сума 50 000 доларів США; 300 купюр номіналом 100 Євро кожна, а також 30 купюр номіналом 50 Євро - загальна сума 31500 Євро; аркуш паперу формату А-4 на якому міститься друкований текст на 10 арк.; акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ «Такром Україна» від 03.11.2023 на 10 арк.; договір № 23 ТЦ-1103/Р-TR на 3 арк.; опис документів, які подаються до проведення реєстраційної дії від 03.11.2023 на 1 арк.; копію листа підтвердження ТОВ «Такром Дріллінг СРЛ» на 10 арк.; ноутбук марки «Macbook Air» Ipad 13 Pro, с/н FQT64D7TX1 у корпусі спеціально облаштованому з клавіатурою; флеш-носій з наявними кнопками у вигляді цифр «datasruz 32 GB»; зовнішній жорсткий диск «Transcend» StoneJCT 25c, 500 gb, с/н 312865-0948 у захисному чохлі, оскільки вказане майно в даному кримінальному провадженні відповідає критеріям, визначеним в ст. 98 КПК України та визнане речовими доказами постановою слідчого СУ ГУНП у м. Києві ОСОБА_11 від 26.02.2025 року у даному кримінальному провадженні (№42024100000000205 від 06.05.2024 року).
При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а тому слідчим суддею обґрунтовано задоволено клопотання прокурора про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту, перевірив співрозмірність втручання у права особи з потребами кримінального провадження.
Статтею 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Тому, з огляду на положення ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто його власник, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
З огляду на наведене та враховуючи, що судом першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, та враховано, що для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні цього майна до встановлення фактичних обставин вчинення злочину, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно.
Крім того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою запобігання зникненню майна, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя, в свою чергу, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України, не може бути арештованим майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу власника майна з можливістю арешту такого майна.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, всупереч доводів апеляційної скарги представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з метою забезпечення його збереження, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням унеможливлення настання наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до втрати доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізації мету досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбачені ч. 1 ст. 170 КПК України.
Колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що розгляд клопотання про арешт майна відбувся з порушенням строків, визначених ч. 1 ст. 172 КПК України, оскільки клопотання надійшло до суду 28.02.2025 року, а розглянуто 10.03.2025 року, однак колегія суддів вважає, що дана обставина не спростовує обґрунтованості висновків слідчого судді про накладення арешту та не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що потягло б за собою скасування оскаржуваної ухвали.
Недотримання строку, встановленого ч. 6 ст. 173 КПК України, не являється достатньою підставою для відмови у задоволенні клопотання про арешт майна, відтак доводи апеляційної скарги про порушення строків розгляду клопотання не свідчать про незаконність висновків слідчого судді суду першої інстанції по суті розгляду клопотання та не являються підставою для скасування постановленої ним ухвали про накладення арешту на майно.
Твердження апелянта про непричетність ОСОБА_6 до кримінального правопорушення, не є підставою для скасування ухвали слідчого судді, оскільки у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Встановлені прокурором фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення про те, що вилучене майно, зокрема кошти, можуть бути набутими кримінально протиправним шляхом, а інформація, яка міститься на ноутбуці, флеш носії, зовнішньому жорсткому диску та документах, може бути використана як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а тому зазначене майно відповідає ознакам, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.
З урахуванням наведеного, доводи апелянта про відсутність будь-яких об'єктивних доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_6 є передчасними та такими, що не є предметом оцінки слідчого судді під час розгляду клопотання про арешт майна.
Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу власника майна з можливістю арешту такого майна.
Слід зауважити і на тому, що досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, а органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінального правопорушення, у тому числі усіх причетних до вказаного кримінального правопорушення осіб.
Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Твердження апелянта про те, що арештоване майно не відповідає критеріям ст. 98 КПК України є безпідставними, так як встановлені прокурором фактичні обставини кримінальних правопорушень у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що тимчасово вилучене майно, зокрема кошти, можуть бути набутими кримінально протиправним шляхом, а ноутбук, флеш носій, зовнішній жорсткий диск та документи, могли зберегли на собі сліди кримінального правопорушення та містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідають ознакам, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що постанова від 26.02.2025 року про визнання майна речовими доказами носить формальний характер, так як вказана постанова слідчого, а також клопотання прокурора про арешт майна, з посиланням на встановлені у кримінальному провадженні фактичні обставини кримінального правопорушення, всупереч твердженням представника власника майна, містять відповідні мотиви та підстави на обґрунтування висновку про відповідність такого майна ознакам речових доказів, визначеним ст. 98 КПК України, зокрема, посилання на те, що зазначене майно було набуте кримінально - протиправним шляхом та зберегло на собі сліди кримінального правопорушення, що встановлюються під час кримінального провадження.
Доводи про те, що постанова від 26.02.2025 року про визнання вилучених речей речовими доказами винесена в іншому кримінальному провадженні спростовуються змістом самої постанови, зокрема її резолютивною частиною, а зазначення на її початку дати початку кримінального провадження - 11.02.2025 року свідчить про технічну помилку, допущену в процесі виготовлення цієї постанови слідчим.
Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали ретельно перевірялися, проте не знайшли свого підтвердження, оскільки рішення слідчого судді ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом.
На переконання колегії суддів необґрунтованими є посилання скаржника на те, що вилучені кошти є особистою власністю ОСОБА_6 та ним правомірно набуті, оскільки на даному етапі досудового розслідування такі посилання не є безумовною підставою для відмови у задоволенні клопотання слідчого про арешт майна, оскільки досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42024100000000205 від 06.05.2024 рокутриває, органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінального правопорушення, а тому накладення арешту на грошові кошти, які відповідають критеріям речових доказів, відповідає меті, визначеній ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів.
Не спростовують висновків слідчого судді і доводи апеляційної скарги про неспівмірність обмеження прав власника майна ОСОБА_6 завданням кримінального провадження, оскільки на переконання колегії суддів, слідчий суддя при вирішенні питання про накладення арешту на майно, дійшов обґрунтованого висновку про те, що в даному випадку обмеження права власності є розумним і співмірним завданням кримінального провадження, з огляду на встановлені обставини даного кримінального провадження, зважаючи на те, що на час прийняття рішення вони вимагали вжиття такого методу державного регулювання, як накладення арешту на вищезазначене майно.
Інші доводи апеляційної скарги, на які посилається апелянт, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, не встановлено та не вбачаються такі і зі змісту апеляційної скарги.
При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 10 березня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4