Справа № 757/8623/25-к Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/2673/2025 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
02 квітня 2025 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 11 березня 2025 року, щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Воронівці, Хмільницького району, Вінницької області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України,
за участю:
прокурора ОСОБА_8 ,
підозрюваного ОСОБА_7 ,
захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_9 ,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 11 березня 2025 року частково задоволено клопотання старшого слідчого Третього слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, ОСОБА_10 , погоджене заступником начальника відділу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_8 , про застосування запобіжного заходу у вигляді застави відносно підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в рамках кримінального провадження № 62023100130002015.
Застосовано щодо підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді застави.
Розмір застави визначено у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60 560 (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят) грн. 00 коп., у національній грошовій одиниці, яка може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Печерського районного суду м. Києва.
Покладено на ОСОБА_7 наступні передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України обов'язки:
- прибувати до слідчого, прокурора та суду за першою вимогою;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- утримуватися від спілкування із свідками у даному кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Термін дії обов'язків, покладених судом, визначено до 21.04.2025 року включно.
В задоволенні решти вимог клопотання відмовлено.
Роз'яснено, що у разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з'явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, підлягають застосуванню вимоги, визначені ч. 9 ст. 182 КПК України.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, захисник ОСОБА_6 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 11 березня 2025 рокута постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_7 у вигляді застави, в рамках кримінального провадження № № 62023100130002015 від 15.12.2023 року.
В обґрунтування скарги апелянт посилається на те, що оскаржувана ухвала слідчого судді є необґрунтованою та такою, що винесена з порушенням вимог кримінального процесуального законодавства, докази, які надані в обґрунтування клопотання слідчим, не досліджені належним чином та не відповідають дійсності, а тому дана ухвала підлягає скасуванню.
В доповненнях до апеляційної скарги, які надійшли до суду 01.04.2025 року, захисник ОСОБА_6 зазначає, що судом першої інстанції безпідставно визнано підозру, висунуту ОСОБА_7 , обґрунтованою.
Апелянт вказує, що сторона захисту в запереченнях обґрунтовано зазначала, що матеріали клопотання про застосування запобіжного заходу та повідомлення про підозру не містять достатніх й обґрунтованих доводів та доказів наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України. Зокрема, з клопотання та його матеріалів чітко випливає відсутність в діяннях ОСОБА_7 складу інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Стверджує, що органом досудового розслідування жодним чином не зазначено та не обґрунтовано, в чому саме полягало використання ОСОБА_7 можливостей від знайомства з ОСОБА_11 та від сприяння останньому в полегшенні умов проходження військової служби, а отже жодним чином не обґрунтовано наявності у ОСОБА_7 умислу на одержання неправомірної вигоди нематеріального характеру.
За таких обставин, на думку захисника, відсутнє об'єктивне обґрунтування наявності корисливого мотиву (або іншого особистого інтересу) у підозрюваного.
Крім того, захисник вважає, що безпідставним та необґрунтованим є твердження органу досудового розслідування, про завдання ОСОБА_7 збитків державі шляхом підписання розрахунково-платіжних відомостей за 2022 рік № 12, 19, 20 та за 2023 рік № 2, 47, 85 про виплату грошового забезпечення військовослужбовцям очолюваної ним військової частини, у тому числі і ОСОБА_11 , оскільки останній залишався у штаті військової частини, перебуваючи у відряджені в установленому законом порядку. Належних доказів протилежного до клопотання не надано.
Зазначає, що із системного аналізу вищевикладеного випливає факт очевидної відсутності в діяннях ОСОБА_7 складу інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України, зокрема суб'єктивної та об'єктивної сторони злочину.
В доповненнях до апеляційної скарги захисник також посилається на те, що судом безпідставно встановлено наявність ризиків, заявлених стороною обвинувачення.
При цьому, жодних доводів та обґрунтувань на підставі доказів судом першої інстанції в ухвалі не наведено, внаслідок чого невідомо на підставі чого суд вважає, що заявлені органом досудового розслідування ризики об'єктивно існують.
Захисник вказує, що у клопотанні відсутні достатні та об'єктивні підстави обґрунтування ризиків, зазначених у ч. 1 ст. 177 КПК України, а наведені обґрунтування наявності ризиків викладені формально та узагальнено без посилання на конкретні належні та переконливі докази, та ґрунтуються виключно на припущеннях органу досудового розслідування.
Апелянт стверджує, що відсутні будь-які об'єктивні дані, що можуть свідчити про намір підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та суду. Також, необхідно врахувати його міцні соціальні зв'язки, проходження військової служби за контрактом, наявність ряду відзнак та нагород за військову службу, а також стан здоров'я підозрюваного. ОСОБА_7 раніше не судимий, в розшуку не перебуває, до кримінальної чи адміністративної відповідальності не притягувався, має статус особи з інвалідністю 2 групи та ветерана війни - особи з інвалідністю внаслідок війни, має заслуги перед Батьківщиною.
Крім того, сторона захисту звертає увагу на ту обставину, що ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні нетяжкого злочину, що карається пробаційним наглядом на строк до трьох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, що вказує на низький рівень ризику переховування від органів досудового розслідування та суду.
Апелянт вважає, що ризик незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні обґрунтовується виключно припущенням органу досудового розслідування про можливість впливу підозрюваним на свідків, зокрема військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 . Проте, жодних об'єктивних даних про існування чи реалізацію такого ризику підозрюваним не існує, відсутні будь-які логічні та об'єктивні обґрунтування планування підозрюваним вчиняти вищевказані дії. Крім того, станом на даний час, підозрюваний проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 .
Крім того, на думку захисника, запобігти вказаному ризику може і інший, більш м'який вид запобіжного заходу.
Зазначенні в клопотанні обґрунтування, зокрема, щодо можливості впливу на свідків за допомогою насильства, можливості вчинення самокаліцтва, симулювання хвороби, підробивши для цього відповідні документи, є виключно безпідставними припущеннями органу досудового розслідування, які не ґрунтуються на жодних доказах та фактах.
Також, захисник вказує, що судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі жодним чином не обґрунтовано підстав застосування в даній справі саме максимального розміру застави, яка передбачена п. 1 ч. 5 ст. 182 КПК України.
Крім цього, сторона захисту вважає, що судом першої інстанції необґрунтовано покладено на підозрюваного ряд обов'язків згідно ч.5 ст.194 КПК України.
Зокрема щодо обов'язку не відлучатися із населеного пункту, в якому він перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду апелянт звертає увагу на те, що підозрюваний проходить військову службу за контрактом в умовах воєнного стану, залучений до заходів із захисту Батьківщини, що покладає на нього ряд обов'язків по виконанню наказів та бойових розпоряджень, в тому числі пов'язаних із терміновими переміщеннями за межі населеного пункту перебування по території України. В свою чергу, виконання покладеного обов'язку не відлучатися із населеного пункту, в якому він перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду, суттєво утруднює та фактично унеможливлює підозрюваному ОСОБА_7 виконання військових обов'язків, пов'язаних із виконанням наказів та бойових розпоряджень командирів в умовах воєнного стану.
Крім того, підозрюваний ОСОБА_7 має хронічні розлади здоров'я, пов'язані із захистом Батьківщини, та на час повідомлення про підозру з 17.02.2025 року перебував в неврологічному відділенні Університетської клініки НМУ ім. О.О. Богомольця з діагнозом: «ДЕП ІІ-ІІІ ст. змішаного генезу (гіпертонічного, атеросклеротичного) в ст. декомпенсації. Стійкі залишкові явища перенесених ішемічних інсультів в лінії СМА (за даними МРТ від 28.05.19 року, 04.06.24 року) у вигляді легкого правого геміпорезу. Помірний цефалічний с.м. Рекомендовано стаціонарне лікування до 10 днів)», що підтверджується Довідкою №51 від 21.02.2025р. За таких обставин, покладення на підозрюваного обов'язку не відлучатися із населеного пункту, в якому він перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду, становитиме пряму загрозу його життю та здоров'ю.
В оскаржуваній ухвалі, судом першої інстанції на підозрюваного ОСОБА_7 покладено обов'язок утримуватися від спілкування із свідками у даному кримінальному провадженні без зазначення конкретного переліку таких свідків, тобто без встановлення даних конкретних осіб, від спілкування з якими підозрюваний має утриматися.
Втім, підозрюваному ОСОБА_7 є невідомим перелік осіб, які набули статус свідка у даному кримінальному провадженні та які набудуть статус свідка в майбутньому, а отже невідомо та незрозуміло, від спілкування з якими саме особами ОСОБА_7 має утриматися. Отже, зазначений обов'язок покладений на підозрюваного, не відповідає положенням п.4 ч.5 ст.194 КПК України.
Таким чином, судом першої інстанції невраховані обставини, які враховуються при обранні запобіжного заходу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення підозрюваного ОСОБА_7 та його захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , які підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити з наведених у ній підстав, думку прокурора ОСОБА_8 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга з доповненнями не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як убачається із матеріалів судового провадження, слідчими Третього слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, за процесуального керівництва Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62023100130002015 від 15.12.2023 року за підозрою ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України, та за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 409, ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 409, ч. 1 ст. 202-1, ч. 4 ст. 410, ч. 4 ст. 426, ч. 4 ст. 409, ч. 4 ст. 358, ч. 5 ст. 426-1, ч. 4 ст. 191 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що відповідно до наказу командувача військ оперативного призначення «Північ» від 14.01.2022 року № 20 ОСОБА_7 призначено на посаду командира НОМЕР_3 окремого батальйону (військова частина НОМЕР_1 ).
Будучи прямим начальником усього особового складу батальйону, підполковник ОСОБА_7 згідно зі статтею 28 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» наділений всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих та на нього покладено персональну відповідальність перед державою за всі сторони життя та діяльності підрозділу і кожного військовослужбовця.
Таким чином, командир військової частини НОМЕР_1 підполковник ОСОБА_7 , виконуючи покладені на нього посадові обов'язки, обіймаючи посаду командира НОМЕР_3 окремого батальйону, в силу ч. 3 ст. 18 та примітки до ст. 364 КК України є військовою службовою особою, яка виконує організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські обов'язки.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України 24.02.2022 Указом Президента України ОСОБА_12 №64/2022 на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статі 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України», який триває по теперішній час.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.02.2022 №3 відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію», мобілізаційної директиви Головнокомандувача Збройних Сил України від 24.02.2022 №32/321/501/13т ОСОБА_11 призначено на посаду водія-електрика радіостанції інформаційно-телекомунікаційного вузла, ВОС - 790058, шпк - «солдат», який з цього ж дня прийняв справи і посаду та приступив до виконання службових обов'язків.
Згідно з п. 9 Розділу І Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, що затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 установлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом можуть бути відряджені до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних закладів освіти для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі.
Натомість військовослужбовці військової служби за призовом під час мобілізації не можуть бути відряджені до вищевказаних установ.
Указом Президента України від 03.05.2017 № 126/2017 з подальшими змінами затверджено Перелік посад, які заміщуються військовослужбовцями Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення у державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, а також державних та комунальних навчальних закладах, та граничних військових звань за цими посадами.
Національне агентство з питань запобігання корупції не входить до тих державних органів, в яких наявні посади, які заміщуються військовослужбовцями Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення.
У невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 26.08.2022 у ОСОБА_7 , командира військової частини НОМЕР_1 та прямого начальника солдата ОСОБА_11 , виник умисел одержати неправомірну вигоду нематеріального характеру для себе у виді використання можливостей від знайомства з ОСОБА_11 , який є медійною особою, громадським антикорупційним активістом, який брав участь у формуванні антикорупційних органів України, а також має стійкі зв'язки із представниками світової спільноти, є впливовим громадським діячем та має тісні контакти в органах державної влади.
Також у ОСОБА_7 вказаний умисел охоплювався прагненням одержати неправомірну вигоду нематеріального характеру для себе від сприяння останньому в полегшенні умов проходження військової служби, а також одержати неправомірну вигоду нематеріального характеру для іншої фізичної особи - солдата ОСОБА_11 у виді надання останньому переваг у проходженні військової служби. Зазначене у майбутньому проявилась у реалізації ОСОБА_7 своїх власних інтересів за рахунок максимального сприяння ОСОБА_11 в полегшенні умов проходження військової служби та в інтересах останнього, пов'язаних із його відрядженням до інших установ, що віддалені від районів ведення бойових дій.
З метою реалізації свого умислу ОСОБА_7 без наявних на те підстав та необхідності видав накази по військовій частині НОМЕР_1 від 26.08.2022 №185 та від 07.09.2022 №197 про відрядження ОСОБА_11 до центрів благодійної допомоги у міста Харків та Миколаїв у період з 26.08.2022 по 05.09.2022 та з 07.09.2022 по 14.09.2022 з метою отримання благодійної допомоги та технічних засобів, при відсутності жодних відомостей про передачу чи поставку указаними благодійними центрами до військової частини НОМЕР_1 будь-яких матеріально-технічних засобів.
У подальшому, солдат ОСОБА_11 , маючи інтерес бути відрядженим до установ, що дислокуються віддалено від районів ведення бойових дій, надав до військової частини НОМЕР_1 створені спільно зі службовими особами Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) листи від 05.09.2022 №01-01/18905-22, від 24.10.2022 №01-01/22197-22, від 24.11.2022, від 28.12.2022 №01-01/25794-22, від 27.01.2023 №01-01/1742-23, адресовані командиру військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_7 , про ініціювання відрядження ОСОБА_11 до НАЗК, в штаті якого не передбачені посади, які підлягають заміщенню військовослужбовцями ЗСУ.
Разом з цим, командир військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_7 , в точно невстановлений досудовим розслідуванням час та місці, будучи службовою особою, виконуючи адміністративно-господарські та організаційно-розпорядчі функції, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер та незаконність своїх дій, всупереч п. 9 Розділу І Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, що затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, з вищевказаних мотивів та з метою одержання вищезазначеної неправомірної вигоди, а також сприяння в полегшенні ОСОБА_11 умов проходження військової служби за призовом під час мобілізації та інтересів останнього, пов'язаних із незаконним відрядженням до НАЗК, що знаходиться віддалено від районів ведення бойових дій, та відповідно надання останньому можливості не виконувати бойові завдання військової частини НОМЕР_1 за відсутності правових підстав видав незаконні накази від 24.09.2022 № 214, від 30.10.2022 № 250 про відрядження солдата ОСОБА_11 до НАЗК з метою реалізації функцій та завдань агентства, строком на 30 діб, з 30.10.2022 по 29.11.2022, від 30.11.2022 № 281 про відрядження солдата ОСОБА_11 до НАЗК з метою реалізації функцій та завдань агентства, строком на 30 діб, з 30.11.2022 по 29.12.2022, від 01.01.2023 № 1 про відрядження солдата ОСОБА_11 до НАЗК з метою реалізації функцій та завдань агентства, строком на 31 добу, з 01.01.2023 по 31.01.2023, від 28.01.2023 № 28 про відрядження солдата ОСОБА_11 до НАЗК з метою реалізації функцій та завдань агентства, строком на 14 діб, з 28.01.2023 по 10.02.2023.
Внаслідок видання ОСОБА_7 вищевказаних незаконних наказів про відрядження солдата ОСОБА_11 , останній обов'язки військової служби у вказаний період безпідставно не виконував та за місцем несення служби не перебував, тобто був відсутнім на службі без поважних причин. А тому, відповідно до вимог п. 15 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, грошове забезпечення ОСОБА_11 в указаний період виплаті не підлягало.
Разом з тим, останній за час відсутності на службі без поважних причин отримав грошове забезпечення як військовослужбовець у повному обсязі, оскільки командир військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_7 підписав розрахунково-платіжні відомості за 2022 рік № № 12, 19, 20 та за 2023 рік № № 2, 47, 85 про виплату грошового забезпечення військовослужбовцям очолюваної ним військової частини, у т.ч і ОСОБА_11 . Тим самим ОСОБА_7 зловживав службовим становищем в своїх інтересах та інтересах останнього.
Таким чином, командир військової частини НОМЕР_1 підполковник ОСОБА_7 , перебуваючи за місцем тимчасової дислокації військової частини (точна адреса не встановлена), по відношенню до наслідків своїх вищевказаних дій, тобто не передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинен був і міг їх передбачити, умисно використав своє службове становище всупереч інтересам служби, та умисно забезпечив безпідставне нарахування та виплату ОСОБА_11 за період невиконання ним обов'язків військової служби під час відрядження до НАЗК грошового забезпечення та додаткової винагороди за рахунок коштів державного бюджету на загальну суму 183 811,06 гривень.
Одночасно, внаслідок зазначених дій ОСОБА_7 було зайво нараховано та оплачено Єдиний соціальний внесок у сумі 40 438,43 гривні.
Вищевказане призвело до загальної матеріальної шкоди (збитків) державному бюджету в особі військової частини НОМЕР_4 на загальну суму 224 249 (двісті двадцять чотири тисячі гривні двісті сорок дев'ять) гривень 06 копійок, що у понад, ніж сто разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а тому є істотною шкодою.
20.02.2025 ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України.
24.02.2025 року (клопотання датоване 20.02.2025 року) старший слідчий Третього слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, ОСОБА_10 , за погодження із заступником начальника відділу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_8 , звернувся до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва з клопотанням про застосування відносно підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжного заходу у вигляді застави в розмірі 74 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що відповідає розміру заподіяної шкоди із покладенням на підозрюваного ОСОБА_7 процесуальних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
В обґрунтування клопотання слідчий посилався на те, що ОСОБА_7 підозрюється в зловживанні службовим становищем, тобто умисному, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самого себе та іншої фізичної особи використанні службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом державним інтересам, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України.
Разом з тим, у кримінальному провадженні досліджуються обставини вчинення інших кримінальних правопорушень, у яких жодній особі про підозру не повідомлялось. Досудове розслідування здійснюється за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 409, ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 409, ч. 1 ст. 202-1, ч. 4 ст. 410, ч. 4 ст. 426, ч. 4 ст. 409, ч. 4 ст. 358, ч. 5 ст. 426-1, ч. 4 ст. 191 КК України.
20.02.2025 року ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України.
Обґрунтованість пред'явленої ОСОБА_7 підозри у вчиненні даного кримінального правопорушення повністю підтверджується доказами, зібраними під час досудового розслідування, а саме:
- матеріалами службової перевірки військової частини НОМЕР_5 ;
- допитами свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 ;
- довідкою (висновком) Державної аудиторської служби України від 18.02.2025 року;
- іншими доказами зібраними в ході кримінального провадження.
Слідчий зазначив, що для досягнення мети і завдань кримінального провадження, на даний час у сторони обвинувачення виникла необхідність у застосуванні запобіжного заходу стосовно підозрюваного. Така потреба обумовлена наявністю ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме необхідність запобігання спробам: переховуватися від органу досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
У клопотанні слідчий також посилався на неможливість застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов'язання та особистої поруки відносно підозрюваного, оскільки вказані запобіжні заході будуть недостатніми для запобігання вищевказаним ризикам та в умовах воєнного стану обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Враховуючи вищевикладене, орган досудового розслідування вважає, що менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити уникнення зазначених ризиків та виконання покладених на підозрюваного обов'язків, у зв'язку з чим є достатні підстави для застосування такого виду запобіжного заходу, як застава в розмірі 74 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 224 072 грн. та відповідає сумі заподіяних державі збитків.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 11 березня 2025 року частково задоволено клопотання старшого слідчого Третього слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, ОСОБА_10 , погоджене заступником начальника відділу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_8 , про застосування запобіжного заходу у вигляді застави відносно підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в рамках кримінального провадження № 62023100130002015.
Застосовано щодо підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді застави.
Розмір застави визначено у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60 560 (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят) грн. 00 коп., у національній грошовій одиниці, яка може бути внесена як самим підозрюваним так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Печерського районного суду м. Києва.
Покладено на ОСОБА_7 наступні передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України обов'язки:
- прибувати до слідчого, прокурора та суду за першою вимогою;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- утримуватися від спілкування із свідками у даному кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Термін дії обов'язків, покладених судом, визначено до 21.04.2025 року включно.
В задоволенні решти вимог клопотання відмовлено.
Роз'яснено, що у разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з'явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, підлягають застосуванню вимоги визначені ч. 9 ст. 182 КПК України.
Колегія суддів погоджується з такими висновками слідчого судді суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як убачається з ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ст. 182 КПК України, застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов'язків.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
На переконання колегії суддів, при прийнятті рішення про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді застави, слідчий суддя дійшов правильного висновку про доведеність наявності обставин, які свідчать про обґрунтованість підозри останнього у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України, що підтверджується фактичним даними, наданими суду та наведеними у рішенні слідчого судді.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення винуватості чи її відсутності у особи за вчинення злочину, доведення чи не доведення винуватості особи, з метою досягнення таких висновків, які необхідні суду при постановленні вироку, а з тією метою, щоб визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Як вважає колегія суддів, слідчий суддя, дослідивши матеріали клопотання та долучені до нього документи, оцінюючи їх достатність для висновку про причетність ОСОБА_7 до інкримінованого йому злочину, дійшов обґрунтованого висновку про наявність у кримінальному провадженні достатньої сукупності доказів, які свідчать про обґрунтованість підозри ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України.
Обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України, підтверджується наявними у матеріалах судового провадження доказами у їх сукупності.
Крім того, слідчим у клопотанні та прокурором у судовому засіданні доведено існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Так, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_7 , характер та обставини інкримінованого йому злочину, дані про особу підозрюваного, колегія суддів дійшла висновку, що слідчим у клопотанні доведено існування у кримінальному провадженні ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливості підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на свідків та інших підозрюваних у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Зокрема, оцінюючи доведеність наявності ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України (переховування від органів досудового розслідування та/або суду), колегія суддів виходить із того, що ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні злочину за який передбачено понесення винною особою покарання у вигляді пробаційного нагляду на строк до трьох років або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, із штрафом від двохсот п'ятдесяти до семисот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, у зв'язку із чим розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання підозрюваного винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення понесення покарання.
Наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України (ризик незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні), вбачається із того, що підозрюваний ОСОБА_7 може вплинути на свідків, зокрема військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , командиром яких він був на момент вчинення кримінального правопорушення.
Слід зазначити, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України.
Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Наявність ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України (перешкоджання кримінальному провадженню), є доведеним, оскільки підозрюваний, розуміючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, наслідки та ризик втечі для нього, при цьому як військовослужбовець ОСОБА_7 , маючи певну підтримку серед інших військовослужбовців, може будь-яким чином здійснювати вплив на свідків. Імовірність впливу на свідків за допомогою насилля складатиме суть ризику перешкоджання кримінальному провадженню будь-яким чином. Крім цього, підозрюваний, з метою ухилитись від кримінальної відповідальності за вчинений злочин, в якому підозрюється, як військовослужбовець може умисно вчинити самокалічення або симулювати хворобу, підробивши для цього відповідні документи або іншим обманом, щоб перешкодити кримінальному провадженню іншим чином.
З урахуванням вказаного, на думку колегії суддів, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про наявність у кримінальному провадженні обставин, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у виді застави щодо ОСОБА_7 .
При цьому, на думку колегії суддів, слідчий суддя на час розгляду клопотання дійшов правильного висновку про те, що застава в розмірі 74 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 224 072 грн., яку просив визначити слідчий у клопотанні, є завідомо непомірною для підозрюваного. Урахувавши дані про особу підозрюваного та конкретні обставини інкримінованого йому злочину, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про можливість застосування щодо підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді застави в значно меншому розмірі, а саме у виді 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 60 560 грн., із покладенням на нього обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Вказаний розмір застави є відповідним і достатнім у даному кримінальному провадженні, оскільки, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
На переконання колегії суддів, такий запобіжний захід є пропорційним тим завданням, які має досягти орган досудового розслідування, співрозмірним із тяжкістю інкримінованого підозрюваному кримінального правопорушення, його матеріальним станом, та у повній мірі зможе забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_7 і запобігти встановленим в ході апеляційного розгляду ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.
З наведеного убачається, що слідчим суддею враховано обставини справи в сукупності з даними про особу підозрюваного, які вказують на можливість останнього вчиняти дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, в зв'язку з чим щодо ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у виді застави у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60 560 грн., із покладенням на нього обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, який на думку колегії суддів, є обґрунтованим, та підстав для висновку про можливість застосування щодо ОСОБА_7 іншого запобіжного заходу у кримінальному провадженні, визначення застави в іншому розмірі чи відмови у задоволенні клопотання слідчого колегія суддів не вбачає.
Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість повідомленої ОСОБА_7 підозри колегія суддів вважає безпідставними, оскільки наведені у клопотанні дані, виклад яких зроблено з посиланням на матеріали кримінального провадження, свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364КК України.
Враховуючи, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, то з огляду на вищенаведені дані, у колегії суддів наявні підстави для висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення винуватості чи її відсутності у особи за вчинення злочину, доведення чи не доведення винуватості особи, з метою досягнення таких висновків, які необхідні суду при постановленні вироку, а з тією метою, щоб визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
У розумінні положень, що наведені у численних рішеннях Європейського Суду з прав людини («Нечипорук, Йонкало проти України» №42310/04 від 21.04.2011, «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» №№12244/86,12245/86, 12383/86 від 30.08.1990, «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 28.10.1994 та ін.), термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити це правопорушення.
Більш того, у п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07- Європейський Суд з прав людини зазначив «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
Крім того, колегія суддів враховує правову позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності події та складу кримінального правопорушення в діянні, винуватості особи в його вчиненні, у тому числі наявності або відсутності умислу в діях особи, вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.
Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій, доведеність його винуватості, у тому числі правильність кваліфікації його дій, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування, а дослідження та оцінка доказів, встановлення наявності або відсутності події та складу кримінального правопорушення, та достатності доказів для доведеності винуватості особи, відноситься до стадії судового розгляду по суті, та не вирішується на стадії досудового розслідування.
З наведених підстав, доводи захисника в апеляційній скарзі з доповненнями про відсутність в діяннях ОСОБА_7 складу інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України, зокрема суб'єктивної та об'єктивної сторони злочину, є передчасними та такими, що підлягають вирішенню під час розгляду кримінального провадження по суті.
Сукупність зібраних доказів та матеріалів судового провадження, на даному етапі кримінального провадження до моменту з'ясування істини у справі, є достатньою для застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу.
Наведені в апеляційній скарзі з доповненнями доводи про недоведеність вказаних у клопотанні ризиків ретельно перевірялися колегією суддів, проте не знайшли свого підтвердження.
Колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про існування у кримінальному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України з огляду на конкретні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_7 , на тяжкість покарання, яке загрожує останньому у разі визнання його винуватим у вчиненні зазначених кримінальних правопорушень, та дані про особу підозрюваного.
При цьому, відповідно до КПК України метою запобіжного заходу є необхідність попередити виникнення ризиків, а не застосувати запобіжний захід за наслідками вчинення підозрюваним відповідних дій. Отже, той чи інший ризик слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірної можливості здійснення підозрюваним таких спроб. Водночас, КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Посилання апелянта на відомості про особу підозрюваного, який раніше не судимий, має міцні соціальні зв'язки, проходить військову службу за контрактом, має ряд відзнак та нагород за військову службу, має статус особи з інвалідністю 2 групи та ветерана війни - особи з інвалідністю внаслідок війни, має заслуги перед Батьківщиною, були враховані слідчим суддею під час розгляду клопотання слідчого, проте не є достатньою підставою для відмови у задоволенні клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу.
Наявність у особи державних нагород, відзнак чи незаплямованої репутації, здобутої завдяки заслугам перед суспільством і державою, зокрема у сфері захисту Батьківщини, безумовно, є вагомим фактором, що свідчить про її попередню правослухняну поведінку, високий рівень соціальної відповідальності та позитивний внесок у розбудову державності. Проте жодні досягнення минулого, якими б значущими вони не були, не можуть розглядатися як абсолютний імунітет від застосування кримінально-процесуальних механізмів, передбачених законодавством у разі наявності обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення.
Кримінальне провадження базується на принципі рівності всіх перед законом, який є невід'ємною складовою верховенства права та гарантією справедливості правосуддя. Згідно зі статтею 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, а будь-які привілеї чи обмеження за будь-якими ознаками, зокрема за соціальним статусом або заслугами, є недопустимими. Відповідно, якщо особі повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, її минулі досягнення можуть бути враховані виключно в контексті характеристики особи, але не як підстава для запровадження особливого порядку кримінального переслідування.
Більше того, виняткове становище особи, зумовлене її заслугами або високим суспільним статусом, за відсутності належного процесуального контролю могло б призвести до вибіркового правозастосування та підриву довіри до судової системи, що суперечило б не лише фундаментальним принципам кримінального процесу, а й самій ідеї справедливості. Якщо особа, яка має нагороди та заслуги, отримує привілеї при застосуванні запобіжного заходу лише на цій підставі, це створює прецедент нерівності перед законом і, по суті, встановлює необґрунтовану індульгенцію від юридичної відповідальності, що прямо суперечить принципу рівності громадян у правовій системі.
Застосування запобіжного заходу не є видом покарання, а виключно превентивним процесуальним механізмом, спрямованим на забезпечення законності та запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України. Слідчий суддя, обираючи запобіжний захід, керується виключно критеріями обґрунтованості підозри, ступеня ризику ухилення від правосуддя, можливості впливу на слідство або вчинення нових правопорушень. Жодні інші фактори, зокрема репутаційний аспект чи минулі заслуги особи, не можуть самі по собі слугувати обґрунтуванням для пом'якшення запобіжного заходу, або відмови в застосуванні такого, якщо наявні ризики, які виправдовують його застосування.
Не є підставою для відмови у задоволенні клопотання слідчого і посилання сторони захисту стосовно незадовільного стану здоров'я підозрюваного, так як наявність у особи незадовільного стану здоров'я чи різного роду захворювань, не є обставиною, що виключає або унеможливлює застосування запобіжного заходу у вигляді застави, оскільки цей процесуальний механізм за своєю природою не передбачає обмеження свободи особи в аспекті її можливості отримувати медичну допомогу, реалізовувати право на охорону здоров'я чи забезпечувати належний рівень лікування відповідно до своїх потреб.
Такий запобіжний захід не встановлює жодних заборон щодо доступу до медичних закладів, залучення необхідної медичної допомоги або проходження лікування, включно з перебуванням у стаціонарних закладах охорони здоров'я, якщо це необхідно за медичними показаннями.
Необґрунтованими є і посилання сторони захисту про те, що судом першої інстанції необґрунтовано покладено на підозрюваного ряд обов'язків згідно ч. 5 ст. 194 КПК України, зокрема, не відлучатись із населеного пункту, в якому він перебуває з огляду на те, що слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі зазначив, що такий обов'язок покликаний унеможливити переховування підозрюваного від органу досудового розслідування та суду. Більше того слідчий суддя встановив підозрюваному обов'язок не відлучатись із населеного пункту, в якому він перебуває, який наразі є місцем несення ним служби.
Тобто, визначальним для встановлення місця перебування підозрюваного є дислокація місця несення служби.
Водночас, у випадку наявності обґрунтованих підстав для виїзду за межі цього населеного пункту, в тому числі задля отримання необхідної медичної допомоги, підозрюваний може отримати дозвіл слідчого чи прокурора або суду залежно від стадії кримінального провадження.
Щодо обов'язку утримуватись від спілкування із свідками, то слідчий суддя обґрунтовано зазначив, що це є особи, які здобули статус свідка у даному кримінальному провадженні та свідки, які ще будуть встановлені у майбутньому, в межах строку, встановленого для дії процесуальних обов'язків.
Поряд з цим, покладення обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, вочевидь тягне обмеження певних прав та свобод підозрюваного. Однак, таке обмеження зумовлене обґрунтованістю підозри у вчиненні останнім кримінального правопорушення та потребою запобігти реалізації встановлених ризиків.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі жодним чином не обґрунтовано підстав застосування в даній справі саме максимального розміру застави, яка передбачена п. 1 ч. 5 ст. 182 КПК України, є безпідставними, оскільки з урахуванням обсягу повідомленої підозри, розміру збитків, заподіяння яких інкриміновано підозрюваному, даних про особу підозрюваного, слідчий суддя станом на день розгляду клопотання дійшов вірного висновку, що застава саме у розмірі 60 560 грн. здатна забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного, з чим погоджується і колегія суддів.
На переконання колегії суддів, такий розмір застави є співмірним з існуючими в кримінальному провадженні ризиками, особою підозрюваного, зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного та виконання ним обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України. Підстав вважати його завідомо непомірним для підозрюваного колегія суддів не вбачає.
Інші доводи апеляційної скарги висновків слідчого судді не спростовують.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити слідчому судді постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено.
За таких обставин, ухвала слідчого судді суду першої інстанції відповідно до вимог статті 370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому колегія суддів не вбачає підстав для її скасування.
Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 182, 194, 199, 376, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , -залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 11 березня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ ________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4