04 червня 2025 року м. Київ справа №320/6275/19
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Корпорації «Елтекс»
до Головного управління ДПС у Київській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Корпорація «Елтекс» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі - відповідач/ГУ ДПС у Київській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 31.07.2019 №0022301402.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що не погоджується з прийнятим ГУ ДПС у Київській області податковим повідомленням-рішенням від 31.07.2019 №0022301402. Вважає вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки висновки контролюючого органу не відповідають фактичним обставинам. Просить суд задовольнити позов.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя Балаклицький А.І.) від 06.12.2019 відкрито провадження у справі, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження (том 1 а.с.1-2).
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2024 справа розподілена судді Жуковій Є.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року прийнято справу №320/6275/19 до провадження судді Жукової Є.О. Вирішено здійснювати розгляд адміністративної справи за правилами загального позовного провадження. Призначено справу до розгляду у підготовчому судовому засіданні, яке відбудеться 15 січня 2025 року о 12:00 (том 3 а.с.2-4).
28 листопада 2024 року до відділу документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Київського окружного адміністративного суду від Головного управління ДПС у Київській області надійшов відзив на позовну заяву.
Відповідач із позовом не погоджується та вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Перевіркою встановлено відсутність у актах здачі-прийняття наданих послуг, складених Корпороцією «Елтекс» і ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ФОП ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ), конкретного змісту та обсягу отриманих послуг. При аналізі змісту наданих ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ФОП ОСОБА_3 (РНОКПП 1781-315955) послуг по відповідних періодах, встановлено, що в більшості випадків вони є аналогічними попереднім та дублюються.
Акти приймання-передачі послуг, надані позивачем, містять лише найменування наданої послуги і не містять жодних результатів та рекомендацій, які дали б змогу замовнику використати їх в своїй господарській діяльності для стимулювання збуту продукції, зростання обсягів реалізації та збільшення доходу підприємства. У позивача відсутні документи, що дали б змогу чітко відстежити результат замовлених робіт (послуг). Будь-яких документів на підтвердження спрямованості спірних послуг на досягнення конкретних цілей у діяльності платника не представлено. Враховуючи викладене, Корпорація «Елтекс» в порушення абзацу 2, 6 статті 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІУ (із змінами та доповненнями), пункту 6 П(С)БО№16 «Витрати», завищено витрати на загальну суму 1 362 461 грн, що вплинуло на правильність визначення фінансового результату. Просить суд відмовити у задоволенні позову (том 3 а.с.4-14).
У відповіді на відзив представник позивача зазначає, що відповідачем не надано жодного доказу правомірності своїх дій, не надано обґрунтування прийнятого податкового повідомлення-рішення. Просить суд задовольнити позов (том 2 а.с.16-18).
Протокольною хвалою суду постановленою у судовому засіданні 19 лютого 2025 року без вирішено здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
На підставі направлень від 04.03.2019 року №598, №599, №600, №601, №602, виданих ГУ ДФС у Київській області, згідно із пп. 20.1.4 п.20.1 ст.20, п.75.1 ст.75, п.77.1, п.77.4 ст.77, п.82.1 ст.82 Податкового кодексу України, відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, на підставі наказу ГУ ДФС у Київській області від 19.02.2019 №340, проведена документальна і планова виїзна перевірка Корпорції «Елтекс» з питань дотримання вимог податкового і законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, валютного - за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, відповідно до затвердженого плану перевірки.
За результатом проведеної перевірки складено акт документальної планової виїзної перевірки Корпорації «Елтекс» 02.05.2019 №337/10-36-14-02-13/30726785 (том 1 а.с.11-37).
Перевіркою встановлено порушення Корпорацією «Елтекс» п.44.1 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 392 499грн.
За результатом розгляду акта перевірки ГУ ДФС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.07.2019 №0022301402, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 1 645 173 грн, де основний платіж - 1 316 138 грн, а штрафна санкція - 329 035 грн (том 1 а.с.62).
12 серпня 2019 року Корпорацією «Елтекс» подано скаргу на по податкове повідомлення-рішення від 31.07.2019 №0022301402 (том 1 а.с. 174-178).
Рішенням ДПС України від 08.10.2019 №4761/6/99-00-08-05-01 податкове повідомлення-рішення від 31.07.2019 №0022301402 залишено без змін, а скаргу без задоволення (том 1 а.с.179-183).
Не погодившись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням Головного управління ДПС у Київській області від 31.07.2019 №0022301402, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 44.1 статті 44 ПК України зазначено, що ля цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до пункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Пунктом 138.2 статті 138 визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Підпунктом 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 ПК України встановлено, що До складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; б) витрати на ремонт тари; в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); е) витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; з) інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 ПК України зазначено, що не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16.07.1999 № 996-ХІV.
Частиною 1 статті 9 вказаного Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відтак, господарські операції повинні підтверджуватися належними первинними документами і лише ті документи, які відповідають зазначеним вище вимогам, можуть бути визнані допустимими засобами доказування відповідної господарської операції.
Згідно з підпунктом 14.1.108 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України маркетингові послуги (маркетинг) - послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та після продажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування витрат.
Маркетингові послуги, як і послуги з консультування, мерчандайзинга (просування товарів), інформаційні послуги належать до безтоварних операцій і за своєю суттю є витратами на збут. Для формування витрат за операціями з отримання таких послуг необхідною умовою, яка надає таке право суб'єкту господарювання є доведення безпосереднього зв'язку таких операцій з господарською діяльністю платника податків та підтвердження їх (операцій) належними первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, які б засвідчували факт здійснення господарської операції.
Підтвердженням зв'язку витрат, зокрема, на маркетингові послуги з господарською діяльністю суб'єкта господарювання можуть бути наказ по підприємству про необхідність проведення таких маркетингових досліджень, час проведення, територію, межі тощо, договір на проведення маркетингових досліджень, із зазначенням виду маркетингових досліджень, мету їх проведення тощо. У підтвердження фактичного отримання маркетингових послуг можуть бути надані акт приймання-передачі послуг або інший документ, що підтверджує фактичне надання таких послуг, звіт про проведення маркетингових досліджень, у якому мають бути викладені результати таких досліджень і надані рекомендації замовнику. Розділ акта приймання-передачі послуг, у якому викладено суть господарської операції, має за змістом відповідати даним договору на надання маркетингових послуг і даним звіту про проведені маркетингові дослідження. Крім того, в актах виконаних робіт має бути конкретний перелік наданих послуг, місце і дата їх надання, а також зазначено, у чому виражено їх результат.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2020 року по справі № 815/2126/15
Акт приймання-передачі послуг повинен мати всі обов'язкові реквізити первинних документів, передбачені п. 2 ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а саме: назву документа (форми), дату і місце складання, найменування підприємства, від імені якого складено документ, зміст і обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у господарській операції.
Розділ акта приймання-передачі послуг, у якому викладено суть господарської операції, має за змістом відповідати даним договору на надання маркетингових послуг і даним звіту про проведені маркетингові дослідження.
Крім того, в актах виконаних робіт мають бути конкретний перелік наданих послуг, місце і дата їх надання, а також зазначено, в чому виражено їх результат.
У звіті про проведення маркетингових досліджень повинна міститися інформація наприклад: про аналіз конкуренції між найбільшими виробниками на оптовому та роздрібному ринках продажу і оцінку рівня конкуренції, основні тенденції розвитку ринку, динаміку зміни цін, асортимент продукції (товару), політику ціноутворення, аналіз імпорту й експорту продукції (товарів) та їх вплив на ринок, потенційних споживачів і кількісні показники (місткість ринку) планованого продажу, прогнозний план продажу, оцінку ризиків, фінансовий план, аналіз ефективності проекту, прогнозний рівень рентабельності, термін окупності проекту, висновки та рекомендації за результатами проведеного дослідження.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.03.2021 року у справі № 813/2781/17.
Отже, лише при дотриманні вищезазначених умов платники податку мають право віднести витрати на маркетингові послуги до складу податкового кредиту.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України , обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 77 цього Кодексу.
Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, Товариство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.
Згідно наданих позивачем документів встановлено, що Корпорація «Елтекс» мала взаємовідносини з фізичними особами підприємцями: ФО-П ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ФОП ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_4 ).
Суд зазначає, що відповідно до умов договору укладеного з ФОП ОСОБА_1 (Консультант) (ІПН НОМЕР_1 ) №2-3 від 05.05.2010 визначено, що на надання консультаційних послуг та виконання робіт з забезпечення виробництва та комерційної діяльності, позивач як замовник надає виконавцю необхідні документи, інформацію та технічні засоби.
Аналогічного змісту позивачем укладеного договір №15-П від 01.04.2010 із ФОП ОСОБА_3 та №1-Б від 10.01.2012 із ФОП ОСОБА_2 .
Проте, суд звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів того, що позивачем передавалася контрагентам інформація і необхідна інформація для виконання досліджень.
На підтвердження виконання вказаних договорів позивачем було надано акти надання консультаційних послуг та виконаних робіт з забезпечення виробництва та комерційної діяльності.
Суд зазначає, що у вищенаведених актах не зазначено у який спосіб проводились маркетингові дослідження (опитуванням, анкетуванням), а також не зазначено в чому виражено їх результат. У звітах про виконання маркетингових послуг використовується в основному дані контрагентів про обсяги їх реалізації, однак не зазначено як саме ці дані були отримані виконавцем послуг щодо обсягів реалізації, оскільки дана інформація є комерційними даними кожного з них і у вільному доступі вона відсутня, для того, щоб проводити аналіз та порівнювати в розрізі номенклатури та ціни. Позивачем не надано документів, які б свідчили про передачу усіх необхідних даних для дослідження як це передбачено умовами договору.
Також, акти надання консультаційних послуг про маркетингові дослідження мають лише загальний пізнавальний та інформаційний характер і не містять жодних результатів та рекомендацій, які дали б змогу замовнику використати їх в своїй господарській діяльності для стимулювання збуту продукції, зростання обсягів реалізації та збільшення доходу підприємства. У позивача відсутні документи, що дали б змогу чітко відстежити результат замовлених робіт (послуг). Будь-яких документів на підтвердження спрямованості спірних послуг на досягнення конкретних цілей у діяльності платника не представлено. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що виконавці за відсутності звітів, взагалі вивчали, досліджували та аналізували споживчий попит на ринку, на якому здійснює свою діяльність позивач; у справі відсутні докази того, яким чином надавалися маркетингові послуги, який практичний результат їх використання позивачем.
Суд звертає увагу, що з наданих актів неможливо встановити зміст, обсяг, результат наданих послуг. Акти містять загальне визначення без конкретизації змісту послуги.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що надані послуги не є послугами у розумінні підпункту 14.1.108 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України та зазначає, що формально складені первинні документи не можуть слугувати належною підставою для формування даних податкового обліку.
Таким чином, враховуючі вищенаведені докази по взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ФОП ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_4 ), суд доходить висновку, що позивачем фактично не було надано документи, що підтверджують фактичне отримання послуг та зв'язок отриманих послуг з його господарською діяльністю оскільки надані документи не містять чіткої інформації стосовно змісту наданих послуг, докладного опису виконаних завдань, не розкривають змісту послуг, якісних характеристик, конкретного персонального підходу до виконання завдань та обґрунтувань формування вартості таких послуг відповідно до договірних правовідносин.
Крім того, не надано позивачем і будь-які документи, які б підтверджували необхідність придбання таких послуг, безпосередній зв'язок отриманих послуг з господарською діяльністю позивача, відсутні документи, які б підтверджували ділову мету, економічний ефект від таких послуг.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини, суд вважає, що позивачем безпідставно сформовано витрати за операціями з контрагентами, що не підтверджені належними первинними документами.
Так, методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності визначає Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за N 27/4248 (далі - НП(С)БО 16 «Витрати».
За визначенням п. 4 НП(С)БО 16 «Витрати»:
елемент витрат - сукупність економічно однорідних витрат;
прямі витрати - витрати, що можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом;
нормальна потужність - очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва;
об'єкт витрат - продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.
Згідно з п. 5, 6, 7 НП(С)БО 16 «Витрати» витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.
Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.
Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.
Відповідно до п. 17 НП(С)БО 16 «Витрати» витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.
Згідно з п. 19 НП(С)БО 16 «Витрати» витрати на збут включають такі витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг): витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції; витрати на ремонт тари; оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг); витрати на передпродажну підготовку товарів; витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; витрати на страхування призначеної для подальшої реалізації готової продукції (товарів), що зберігається на складі підприємства; витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів (філій, представництв) підприємства; інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.
Пунктом 44.1 статті 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до пункту 44.2 статті 44 ПК України для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та, відповідно, про відсутність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку суду, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування було виконано з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати в цьому випадку стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. У задоволенні адміністративного позову Корпорації «Елтекс» відмовити повністю.
2. Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жукова Є.О.