ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
02 червня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/1374/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючої судді Принцевської Н.М.;
суддів: Діброви Г.І.; Ярош А.І.;
(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29)
Секретар судового засідання (за дорученням головуючого судді): Романенко Д.С.;
Представники сторін:
Від прокуратури - Щербань Г.Д.;
Від Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦ-КЛІМАТ-КОНТРОЛЬ" - Москвітіна І.О.;
Від Управління освіти, культури, туризму, молоді та спорту Доброславської селищної ради - не з'явився;
Від Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦ-КЛІМАТ-КОНТРОЛЬ"
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 09.04.2025 (про забезпечення позову)
по справі № 916/1374/25
за позовом Керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Управління освіти, культури, туризму, молоді та спорту Доброславської селищної ради та Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦ-КЛІМАТ-КОНТРОЛЬ"
про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 3 536 081,16 грн,
(суддя першої інстанції: Пінтеліна Т.Г., дата та місце прийняття ухвали: 09.04.2025, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, пр-т Шевченка,29),
07.04.2025 до Господарського суду Одеської області через підсистему Електронний суд надійшла позовна заява Керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Управління освіти, культури, туризму, молоді та спорту Доброславської селищної ради та Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦ-КЛІМАТ-КОНТРОЛЬ" про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 3 536 081,16 грн.
Разом з позовною заявою від Керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області надійшла заява про забезпечення позову.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.04.2025 заяву Керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області про забезпечення позову у справі № 916/1374/25 задоволено повністю; накладено арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦ-КЛІМАТ-КОНТРОЛЬ", як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову у межах суми позовних вимог на загальну суму 3 536 081,16 грн; накладено арешт на нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю "СПЕЦ-КЛІМАТ-КОНТРОЛЬ", у межах суми позову 3 536 081,16 грн, лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
Не погоджуючись з такою ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю "СПЕЦ-КЛІМАТ-КОНТРОЛЬ" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 09.04.2025 у справі №916/1374/25, та прийняти постанову, якою відмовити Керівнику Доброславської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Управління освіти, культури, туризму, молоді та спорту Доброславської селищної ради та Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Апелянт вважає, що в поданій заяві про забезпечення позову Прокурором не доведено належними та допустимими доказами, що невжиття заходів забезпечення позову, зазначених у заяві, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду. Заявником не обґрунтовано необхідності вжиття заходів забезпечення позову, не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення відповідачем будь-яких дій, спрямованих на уникнення виконання рішення у даній справі, та не надано на підтвердження своєї позиції належних та допустимих доказів щодо наявності фактичних обставин, з якими процесуальний закон пов'язує необхідність застосування заходів забезпечення позову. Забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на припущеннях заявника щодо дій відповідача у майбутньому.
Посилання прокурора на можливе утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду, мотивовані наведеними вище обставинами безумовно та переконливо не свідчать про наявність достатньо обґрунтованого припущення стосовно можливості невиконання чи утруднення виконання рішення суду в разі невжиття такого заходу забезпечення позову
Саме лише посилання в заяві на потенційну загрозу у позивача в ускладненні відновлення порушених прав без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви, а є лише власними припущеннями прокурора. Таким чином, заявляючи про необхідність вжиття заходів до забезпечення позову, прокурор не навів обставин, з якими законодавство пов'язує необхідність для їх вжиття та не підтвердив їх належними доказами.
Як стверджує апелянт, судом першої інстанції в ухвалі про забезпечення позову не наведено жодного аргументу, що базується на доказах та їх оцінці, що подані позивачем або матеріалах справи, щодо беззаперечності доводів позовної заяви.
Апелянт вважає, що застосовані заходи забезпечення позову є такими, що не відповідають принципам розумності, обґрунтованості і адекватності вимог позивача щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між заявленим заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів.
Крім того, Апелянт стверджує, що оскаржуваним судовим рішенням суд першої інстанції унеможливив подальшу господарську діяльність ТОВ "СПЕЦ-КЛІМАТ-КОНТРОЛЬ". З огляду на вищенаведене, Відповідач вважає, що оскаржувана ухвала про забезпечення позову має бути скасована, адже прийнята з порушеннями норм Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.04.2025 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦ-КЛІМАТ-КОНТРОЛЬ" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 09.04.2025 по справі №916/1374/25 до надходження матеріалів справи з суду першої інстанції; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали оскарження ухвали від 09.04.2025 по справі №916/1374/25.
28.04.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали оскарження ухвали від 09.04.2025 по справі №916/1374/25.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦ-КЛІМАТ-КОНТРОЛЬ" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 09.04.2025 по справі №916/1374/25; призначено розгляд справи №916/1374/25 на 02.06.2025 року о 10-30 год.
05.05.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому прокурор повністю не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
На переконання Прокурора, суд першої інстанції застосував заходи забезпечення позову, врахувавши вимоги щодо співмірності таких заходів, а саме: шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно, що належать ТОВ «СПЕЦ-КЛІМАТ-КОНТРОЛЬ», саме в межах ціни позову, при цьому вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівності сторін, оскільки грошові кошти та майно залишаються у володінні та користуванні вищенаведеного товариства, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини коштів, якої стосується спір, та майна (у разі його виявлення), виключно в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
Доводи апелянта про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали про вжиття заходів забезпечення позову фактично зводяться до можливих наслідків блокування його господарської діяльності у вигляді невиконання ним своїх обов'язків перед іншими особами, але таке є ризиком підприємницької діяльності кожного, хто є суб'єктом підприємницької діяльності, і жодним чином не зумовлює неможливості забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти у межах спірної суми коштів та майно у межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
Крім того, Прокурор звертає увагу, що застосований судом першої інстанції захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «СПЕЦ-КЛІМАТ-КОНТРОЛЬ» Апелянтом не оскаржується, у зв'язку з чим вимога представника Відповідача про скасування у повному обсязі ухвали Господарського суду Одеської області від 09.04.2025 у справі № 916/1374/25 є необґрунтованою та такою, що суперечить змісту самої апеляційної скарги.
02.06.2025 у судове засідання з'явився Прокурор та представник Відповідача. Представники Позивачів у судове засідання не з'явились. Про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.
При цьому, Товариство з обмеженою відповідальністю "СПЕЦ-КЛІМАТ-КОНТРОЛЬ" 02.06.2025 звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з клопотанням про відкладення розгляду справи, у задоволенні якого було відмовлено протокольною ухвалою.
Позивачі своїм правом на подання відзиву не скористались, що у відповідності до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженої ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями .розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов'язковою не визнавалась, участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком учасників справи, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників Позивачів, за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення Прокурора та представника Відповідача, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали суду, встановила наступне.
Предметом апеляційного перегляду є ухвала місцевого господарського суду про забезпечення позову у вигляді накладання арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦ-КЛІМАТ-КОНТРОЛЬ", як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову у межах суми позовних вимог на загальну суму 3 536 081,16 грн; накладення арешту на нерухоме майно, яке належить Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦ-КЛІМАТ-КОНТРОЛЬ", у межах суми позову 3 536 081,16 грн, лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
Прокурор звернувся із позовом до Господарського суду Одеської області про визнання недійсними Додаткових угод №№ 1-6 до Договору № 143/Р та про стягнення з відповідача загальної суми штрафних санкцій за Договором №143/Р від 14.07.2023, яка складає 3 536 081,16 грн.
У заяві про забезпечення позову прокурор просив накласти арешт на грошові кошти відповідача, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову у межах суми позовних вимог.
За приписами частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", статті 11 Господарського процесуального кодексу України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на ефективний засіб юридичного захисту, встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
У рішенні Конституційного Суду України від 16.06.2011 №5-рп/2011 у справі N1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову. (Такі висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 29.07.2019 у справі №905/491/19).
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19.
Положеннями статті 136 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
За правилами цієї статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.
Отже, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п'ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанов останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі №916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13.
З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосування останніх знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Відповідно до частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Як зазначалось раніше, згідно зі ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.
Згідно з ч. 11 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Відповідно до частини першої статті 139 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Забезпечення позову є процесуальним засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень, прийнятих за результатами розгляду спору. Учасник справи, який звертається із заявою про забезпечення позову, повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення.
Положення статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України пов'язують вжиття господарським судом заходів забезпечення позову з обґрунтуванням обставин необхідності такого забезпечення в контексті положень статті 73 Господарського процесуального кодексу України як гарантії ефективності задоволення вимог позивача (заявника) за результатами розгляду спору по суті.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві (іншим особам) вчиняти певні дії (висновки про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №916/2786/17, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.08.2019 у справі №910/16586/18).
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу (іншим особам) здійснювати певні дії (постанови Верховного Суду від 17.08.2021 у справі № 914/649/20, від 16.05.2023 у справі № 910/2281/22).
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.
За таких обставин, обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 05.08.2019 у справі № 922/599/19).
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд керується тим, що у випадку задоволення позову, судове рішення має бути реалізованим, позаяк це рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).
Предметом позову у даній справі є визнання недійсними Додаткових угод №№1-6 до Договору № 143/Р та стягнення суми штрафних санкцій за Договором №143/Р від 14.07.2023, що складає 3 536 081,16 грн.
У заяві про забезпечення позову Прокурор просить накласти арешт на грошові кошти Відповідача, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову у межах суми позовних вимог.
В обґрунтування своєї заяви Прокурор стверджує, що необхідність вжиття заходів забезпечення позову у даній справі зумовлена обґрунтованим припущенням, що з урахуванням предмета спору, невжиття таких заходів може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог прокурора, чим фактично буде невільована функція судового рішення як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів, адже можливість ТОВ "СПЕЦ-КЛІМАТ-КОНТРОЛЬ" у будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.08.2019 у справі №910/4491/19.
Вирішуючи питання про необхідність вжиття заходів забезпечення позову, колегія суддів зауважує, що суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частини третя статті 13 ГПК України).
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у п. 23 постанови від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 звернув увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Крім того, аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22, від 20.04.2023 у справі № 914/3316/22, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 09.06.2023 у справі № 37з-23.
Також, оскільки в силу положень статті 192 Цивільного кодексу України гроші є платіжним засобом, то відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами і доведення позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається.
Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості.
Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.
При цьому, обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватися із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
Поряд з цим, заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 910/12404/21).
Судовою колегією встановлено, що у заявлений Прокурором спосіб забезпечення позову і в межах суми спору, що є предметом стягнення у справі №916/1374/25, законні права Відповідача не порушуються.
Арешт на грошові кошти, який накладається судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, має на меті подальше звернення стягнення на них в разі задоволення позову.
Відповідний спосіб забезпечення позову не порушує балансу інтересів сторін, а є законним тимчасовим заходом до результатів вирішення спору, спрямованим на забезпечення гарантії виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
Таким чином, у даному випадку, застосування судом обраного заходу забезпечення позову направлено, насамперед, на забезпечення дійсної ефективності судового захисту та упередження можливості додаткового порушення прав та законних інтересів заявника.
Також у рішенні Європейського суду з прав людини від 18.05.2004 року у справі «Продан проти Молдови» Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов'язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін.
Отже, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого судового рішення, що повністю відповідає позиції Європейського суду зазначеній вище.
Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки вони не підтверджуються матеріалами оскарження ухвали та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.
Відтак, врахувавши наведені законодавчі приписи у сукупності зі встановленими обставинами даної справи, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, щодо обґрунтованості заяви Позивача про забезпечення позову та її задоволенню шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу ТОВ "СПЕЦ-КЛІМАТ-КОНТРОЛЬ", які знаходяться на рахунках Відповідача в банківських або інших фінансово-кредитних установах у межах суми позову у розмірі 3 536 081,16 грн.
Колегія суддів звертає увагу, що накладення арешту як на кошти, так і на майно ТОВ "СПЕЦ-КЛІМАТ-КОНТРОЛЬ" не матиме наслідком подвійного забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), і не суперечить вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення із заявленими позовними вимогами. У випадку недостатності коштів позивач матиме гарантію того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
При цьому, обраний вид забезпечення позову (арешт коштів та майна відповідача в межах заявленої суми позовним вимог) не призведе до невиправданого обмеження майнових прав ТОВ "СПЕЦ-КЛІМАТ-КОНТРОЛЬ", оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Крім того, у разі задоволення позовних вимог, Відповідач матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.02.2024 у справі № 906/952/23.
Ефективний захист права держави у спірних правовідносинах безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме Відповідач нерухоме майно у власності, оскільки вибуття такого майна може породити нові реєстраційні дії щодо нього та призведе до необхідності звернення з новим позовом.
Колегія суддів враховує, що необхідність вжиття заходів забезпечення позову в даному випадку зумовлена обґрунтованим припущенням, що з урахуванням предмета спору, невжиття таких заходів може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог прокурора, чим фактично буде нівельована функція судового рішення як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів, адже можливість ТОВ "СПЕЦ-КЛІМАТ-КОНТРОЛЬ" у будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає співмірним та адекватним заходом забезпечення позову у даному випадку буде накладення арешту на грошові кошти, що належать ТОВ "СПЕЦ-КЛІМАТ-КОНТРОЛЬ" та знаходяться на всіх рахунках в банківських або інших фінансово-кредитних установах, а також на майно, яке належить останньому, сукупно у межах суми позову, яка складає 3 536 081,16 грн, лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
Накладення арешту на кошти у межах спірної суми забезпечить збалансованість інтересів сторін, не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки надасть можливість виконати рішення, у разі задоволення позову, та не призведе до втручання у господарську діяльність відповідача, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо користування цими коштами відповідачем задля запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позову.
Посилання Апелянта на відсутність доказів, які б свідчили про вчинення Відповідачем дій спрямованих на ухилення від виконання судового рішення або вчинення Відповідачем спрямованих на відчуження майна, не спростовує необхідності забезпечення позову, оскільки саме факт безперешкодної можливості розпорядження такими активами створює загрозу для ефективного виконання рішення суду.
До того ж, за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме Відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22).
Саме Відповідач має можливість повно доводити наведені обставини, зокрема спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках, зазначити про наявність у нього на рахунках достатньої кількості грошових коштів, про наявність майна тощо, що може свідчити про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання рішення суду про задоволення позову в разі невжиття заходів забезпечення позову.
Однак, судова колегія наголошує на тому, що Товариством з обмеженою відповідальністю "СПЕЦ-КЛІМАТ-КОНТРОЛЬ" наразі не доведено недоцільності чи неспівмірності заходів забезпечення, про вжиття яких просив у суду Прокурор, що такі заходи забезпечення позову створюють або можуть створити перешкоди господарській діяльності Товариства, а також не спростовано обставини ймовірності утруднення виконання рішення суду про задоволення позову в разі невжиття заходів забезпечення позову.
Не надано Товариством з обмеженою відповідальністю "СПЕЦ-КЛІМАТ-КОНТРОЛЬ" й доказів на підтвердження наявності у нього на рахунках достатньої кількості грошових коштів, про наявність майна тощо, що могло б достеменно свідчити про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в майбутньому, в разі задоволення позову.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі №908/2382/21 зазначив, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості.
Слід також відзначити, що у випадку арешту коштів на рахунках гроші залишаються у власності Відповідача і знерухомлюються з метою недопущення виведення грошових коштів з його рахунків й уникнення виконання судового рішення у майбутньому. Такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову або виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань перед позивачем. Відсутні будь-які підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача чи втручання в його господарську діяльність, адже грошові кошти залишаються у його володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися тимчасово обмежується на певний час лише щодо частини коштів, а не всіх коштів відповідача, і спрямовані на запобігання перешкод у виконанні судового рішення у разі задоволення позову у цій справі.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 911/1111/20, від 21.01.2022 у справі № 910/5079/21.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що в силу приписів статей 48, 59 Закону України “Про виконавче провадження» рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов'язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби (аналогічний правовий висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 916/1572/19).
Отже, накладення арешту на грошові кошти Товариствf з обмеженою відповідальністю "СПЕЦ-КЛІМАТ-КОНТРОЛЬ", у межах суми заявлених позовних вимог, не спричинить неможливість сплати Товариством заробітної плати, податків, зборів і обов'язкових платежів.
Наведене, відповідно, спростовує твердження Апелянта про те, що вжитті судом першої інстанції заходи забезпечення позову унеможливлюють сплату заробітної плати працівникам підприємства.
З урахуванням вищевикладеного колегія суддів вважає, що запропоновані Прокурором заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позовними вимогами, відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
А тому, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку щодо можливості задоволення заяви Прокурора про вжиття заходів забезпечення позову.
Накладення арешту на кошти у межах спірної суми забезпечить збалансованість інтересів сторін, не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки надасть можливість виконати рішення, у разі задоволення позову, та не призведе до втручання у господарську діяльність Відповідача, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо користування цими коштами Відповідачем задля запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позову.
При цьому, колегія суддів відхиляє доводи Апелянта стосовно наявності у нього через накладання арешту складнощів у вигляді неможливості виконання своїх обов'язків перед іншими особами та ускладнення господарської діяльності, через їх необґрунтованість, оскільки означене є ризиком підприємницьої діяльності і жодним чином не зумовлює неможливості забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти в межах спірної суми коштів та майно у межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
За даних обставин, беручи до уваги позицію Верховного Суду, наявність зв'язку між конкретними заходами забезпечення позову (накладення арешту на грошові кошти в межах ціни позову) та предметом позовних вимог (стягнення грошових коштів) та співмірність вказаних заходів забезпечення позову і предмету позову, а також відповідність обраного заходу забезпечення позову ст. 136-137 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія вважає обґрунтованими та правомірними висновки суду про необхідність вжиття відповідних заходів забезпечення позову у даній справі.
Колегія суддів також зазначає, що у відповідності до приписів ст. 143 Господарського процесуального кодексу України відповідач не позбавлений можливості звернутись до суду із відповідною заявою про зміну вжитих заходів забезпечення позову на інший або в порядку ст. 145 Господарського процесуального кодексу України з заявою про скасування вжитих судом заходів забезпечення позову, із наданням відповідних доказів на підтвердження необхідності та можливості вчинення таких дій судом.
З урахуванням вищенаведеного колегія суддів не вбачає порушень норм процесуального права, на які посилається апелянт та вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність задоволення заяви Прокурора про вжиття заходів забезпечення позову.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникли під час апеляційного перегляду справи.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 " Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм процесуального права судом першої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
Ухвала про задоволення заяви про забезпечення позову прийнята з дотриманням норм процесуального права, а встановлені судом обставини відповідають фактичним даним справи. Зокрема, суд першої інстанції належним чином врахував положення статей 136 - 139 Господарського процесуального кодексу України, встановивши наявність ризику утруднення виконання майбутнього рішення у разі його ухвалення на користь Позивача, що є достатньою підставою для вжиття відповідних заходів.
За змістом ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦ-КЛІМАТ-КОНТРОЛЬ" задоволенню не підлягає, а ухвала Господарського суду Одеської області від 09.04.2025 по справі №916/1374/25 підлягає залишенню без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на Апелянта згідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦ-КЛІМАТ-КОНТРОЛЬ" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 09.04.2025 по справі №916/1374/25 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду Одеської області від 09.04.2025 по справі №916/1374/25 залишити без змін.
3. Матеріали оскарження ухвали по справі №916/1374/25 повернути до Господарського суду Одеської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 05.06.2025 року.
Головуюча суддя: Н.М. Принцевська
Судді: Г.І. Діброва
А.І. Ярош