ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
02 червня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/437/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючої судді Принцевської Н.М.;
суддів: Діброви Г.І.; Ярош А.І.;
(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29)
Секретар судового засідання (за дорученням головуючого судді): Романенко Д.С.;
Представники сторін:
Від Громадської організації “Товариство “ВОСТОК» - не з'явився;
Від Головного управління Національної поліції в Одеській області - не з'явився;
Від Південнівської міської ради Одеського району Одеської області - не з'явився;
Від Приватного підприємства “ПІВДЕНЬПАРКСЕРВІС» - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Громадської організації “Товариство “ВОСТОК»
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.04.2025 (про закриття провадження)
по справі № 916/437/24
за позовом Громадської організації “Товариство “ВОСТОК»
до відповідачів:
1) Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Одеській області;
2) Південнівської міської ради Одеського району Одеської області;
3) Приватного підприємства “ПІВДЕНЬПАРКСЕРВІС»
про стягнення,
(суддя першої інстанції: Бездоля Ю.С., дата та місце прийняття ухвали: 10.04.2025, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, пр-т Шевченка,29),
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.04.2025 закрито провадження у справі №916/437/24 на підставі п.1 ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд дійшов висновку, що справа №916/437/24 не підлягає вирішенню в господарських судах України, оскільки позов у цій справі фактично подано в інтересах фізичних осіб, які є членами ГО “Товариство “ВОСТОК», а не на захист власних інтересів Позивача як юридичної особи, що є підставою для закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
Не погоджуючись з такою ухвалою, Громадська організація “Товариство “ВОСТОК» звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.04.2025 про закриття провадження скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апелянт вважає, що висновки, викладені в оскаржуваній ухвалі, не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим було помилково прийнято ухвалу про закриття провадження, що у відповідності до ст. 280 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі.
На переконання заявника, суд при постановленні ухвали прийняв до уваги висновки, що викладені в постанові Верховного Суду від 25.04.2024 у справі №910/17395/23, хоча такі висновки не могли бути прийнятими в межах розгляду даної справи.
Апелянт вважає, що для справи №916/437/24 преюдиційною є саме постанова Одеського апеляційного суду від 27.04.2021 №522/6921/20, де зазначено, що подібні спори повинні розглядатися в порядку господарського судочинства.
Також, в обґрунтування своєї позиції, скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 22.02.2021 у справі №910/9554/20, у якій зазначено, що оскільки позивач визначив відповідачами органи державної влади, які є юридичними особами, та заявив вимогу лише про відшкодування шкоди і така не об'єднана з вимогою вирішити публічно-правовий спір, він належить до юрисдикції господарського суду.
З огляду на зазначене, апелянт просить суд скасувати оскаржувану ухвалу, як таку що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2025 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Громадської організації “Товариство “ВОСТОК» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.04.2025 по справі №916/437/24 до надходження матеріалів справи з суду першої інстанції; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/437/24.
25.04.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/437/24.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2025 задоволено заяву Громадської організації “Товариство “ВОСТОК» про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.04.2025 по справі №916/437/24; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Громадської організації “Товариство “ВОСТОК»; призначено розгляд справи на 02.06.2025 року о 12-45 год.
06.05.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Головного управління Національної поліції в Одеській області надійшов відзив на апеляційну скаргу разом з клопотанням про розгляд справи без участі представника.
Відповідач-1 вважає, що оскаржувана ухвала суду є законною та прийнятою з урахуванням норм матеріального при дотриманні норм процесуального права, з врахуванням висновків Верховного Суду.
У своєму відзиві ГУНП в Одеській області не погоджується з доводами, викладеними в апеляційній скарзі та зазначає, що сам позивач зазначає в апеляційній скарзі та зазначав в процесуальних заявах по суті та інших, під час розгляду справи в Господарському суді Одеської області, що ним подано позов про відшкодування шкоди, завданої громадянам, що є членами ГО “Товариство “ВОСТОК».
Таким чином, Позивачем не заперечується той факт, що він звернувся до суду за захистом не власних інтересів, а інтересів його членів - фізичних осіб.
Отже, як стверджує у відзиві Відповідач-1, Позивач звернувся до Господарського суду Одеської області саме з позовом в інтересах фізичних осіб - членів ГО “Товариство “ВОСТОК» та представляє їхні інтереси в суді на підставі положень Закону України “Про громадські об'єднання».
З огляду на наведе, Відповідач-1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
08.05.2025 Південно-західного апеляційного господарського суду від Південнівської міської ради Одеського району Одеської області надійшов відзив на апеляційну скаргу у якому Відповідач-2 просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу залишити в силі, як та таку, що прийнята з врахуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права із застосуванням висновків Верховного Суду.
Відповідач-2 зазначає, що у справі, що розглядається, ГО “Товариство “ВОСТОК» з урахуванням вимог статті 4 Господарського процесуального кодексу України не є суб'єктом господарської діяльності, а звернулася до господарського суду, як представник фізичних осіб - членів ГО “Товариство “ВОСТОК» з метою захисту їхніх порушених прав, а отже свої інтереси, як юридична особа - учасник господарських правовідносин, Позивач не представляє.
З огляду на зазначене, судом першої інстанції прийнято законну та обґрунтовану ухвалу про закриття провадження у даній справі.
02.06.2025 у судове засідання представники учасників не з'явились. Про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.
Відповідач-3 своїм правом на подання відзиву не скористався, що у відповідності до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженої ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов'язковою не визнавалась, участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком учасників справи, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представників учасників, за наявними у справі матеріалами.
Частиною 1 статті 255 Господарського процесуального кодексу України визначено, що окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема про закриття провадження у справі (п.13).
Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали суду, встановила наступне.
Предметом апеляційного перегляду є ухвала місцевого господарського суду про закриття провадження у справі.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, ГО “Товариство “ВОСТОК» звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Одеській області про стягнення 6650000 грн завданої шкоди.
Після відкриття провадження у даній справі та перегляду касаційним судом ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 у справі №916/437/24 та протокольної ухвали Господарського суду Одеської області від 03.10.2024 про повернення позовної заяви в частині заявлених позовних вимог до Приватного підприємства “ПІВДЕНЬПАРКСЕРВІС», касаційним судом визначено, що при вирішенні питань щодо розгляду судами цієї справи першочергово постає питання юрисдикції даного спору.
У останній прийнятій судом до розгляду заяві Позивача про уточнене викладення позовних вимог від 19.07.2024 Позивач просив стягнути з:
1) Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Одеській області (65080, Одеська обл., м. Одеса, вул. Академіка Філатова, буд. 15-А, код ЄДРПОУ 40108740) кошти в сумі 1500000 грн за завдану шкоду;
2) Южненської міської ради Одеського району Одеської області (65481, Одеська обл., м. Южне, пр-т Григорівського Десанту, буд. 18, код ЄДРПОУ 21018103) кошти в сумі 1500000 грн за завдану шкоду;
3) Приватного підприємства «ПІВДЕНЬПАРКСЕРВІС» (68100, Одеська обл., Білгород-Дністровський р-н, м. Татарбунари, вул. Горького, буд. 19А, код ЄДРПОУ 39534303) кошти в сумі 3000000 грн за завдану шкоду.
Моральну шкоду позивач, з посиланням на ст. 23 Цивільного кодексу України, оцінює в 50000 грн, про що зазначає в розрахунку.
При цьому, обґрунтовуючи вимоги в частині стягнення моральної шкоди, позивач зазначав, що члени ГО “Товариство “ВОСТОК» потерпали від дій Южненської міської ради у зв'язку з порушенням принципу “доброго врядування», а ГУНП на такі протиправні дії не реагує.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
У справі "Сокуренко і Стригун проти України" ЄСПЛ указав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі "Занд проти Австрії" ("Zand v. Austria", заява № 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів" ("Sokurenko and Strygun v. Ukraine", заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24).
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; інші справи у спорах між суб'єктами господарювання.
Відповідно до положень частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
За статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу.
З огляду на положення частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності. Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №904/1083/18.
Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання та від визначення цих правовідносин як господарських. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №916/1261/18.
За змістом частин 1-3 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участю або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів.
Вирішуючи питання про те, чи можна вважати правовідносини та відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 Господарського кодексу України. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №910/8729/18 (провадження № 12-294гс18) визначено ознаки спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, та спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.08.2019 у справі №646/6644/17 (провадження № 14-352цс19) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб'єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про громадські об'єднання" громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів; за організаційно-правовою формою воно утворюється як громадська організація або громадська спілка. Громадська організація - це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи. Громадське об'єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.
Статут громадського об'єднання, зокрема, має містити відомості про мету (цілі) та напрями його діяльності; повноваження керівника, вищого органу управління, інших органів управління громадського об'єднання, порядок їх формування та зміни складу, термін повноважень, а також порядок визначення особи, уповноваженої представляти громадське об'єднання, та її заміни (для громадських об'єднань, що не мають статусу юридичної особи) (стаття 11 Закону України "Про громадські об'єднання").
Частиною другою статті 21 цього Закону встановлено, що громадське об'єднання зі статусом юридичної особи наділено правами бути учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права відповідно до законодавства; здійснювати відповідно до закону підприємницьку діяльність безпосередньо, якщо це передбачено статутом громадського об'єднання, або через створені в порядку, передбаченому законом, юридичні особи (товариства, підприємства), якщо така діяльність відповідає меті (цілям) громадського об'єднання та сприяє її досягненню. Відомості про здійснення підприємницької діяльності громадським об'єднанням включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Отже, засновники (учасники) громадського об'єднання зі статусом юридичної особи наділяють таке об'єднання певними повноваженнями (компетенцією), що не виключає делегування йому функцій представництва для захисту їхніх прав та інтересів у правовідносинах із третіми особами, в тому числі щодо судового захисту.
Виходячи зі змісту позовних вимог, ГО “Товариство “ВОСТОК» звернулась до господарського суду з позовом з метою захисту прав своїх членів - фізичних осіб - власників гаражів на користування земельною ділянкою, на якій розташоване гаражне товариство, та відшкодування завданої шкоди. В такий спосіб (звертаючись з позовом до Відповідачів про відшкодування збитків та моральної шкоди) громадська організація реалізувала передбачені її статутними завданнями представницькі функції щодо захисту прав фізичних осіб - членів такої організації, які на думку Позивача, в особі керівника ГО “Товариство “ВОСТОК» порушили Відповідачі.
Спірні правовідносини між сторонами у справі, що розглядається, фактично виникли на підставі укладених договорів про надання місця під установку гаража і надання послуг на території ПП «ПІВДЕНЬПАРКСЕРВІС» між відповідачем-3 ПП «ПІВДЕНЬПАРКСЕРВІС» та учасниками ГО “Товариство “ВОСТОК» . За таких обставин ГО “Товариство “ВОСТОК» в особі його учасників та ПП «ПІВДЕНЬПАРКСЕРВІС» не пов'язані господарськими правовідносинами у розумінні статті 3 Господарського кодексу України, а учасники ГО “Товариство “ВОСТОК» є фактично споживачами послуг, що надає ПП «ПІВДЕНЬПАРКСЕРВІС» за договором.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позов у справі №916/437/24 фактично спрямовано на захист прав фізичних осіб - членів ГО “Товариство “ВОСТОК».
За таких обставин Позивач, як громадська організація, представляючи інтереси своїх членів ГО “Товариство “ВОСТОК»- фізичних осіб, помилково визначив належність цього спору до господарської юрисдикції з посиланням на відповідність його суб'єктного складу вимогам статті 4 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, колегією суддів встановлено, що за змістом Статуту ГО “Товариство “ВОСТОК», затвердженого протоколом № 1 від 06.02.2020 (далі - Статут) та розміщеного у відкритому доступі на сайті Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вбачається таке:
- п. 1.3. Статуту - Товариство є неприбутковою організацією. Доходи (прибутки) неприбуткової організації використовуються виключно для фінансування видатків на утримання такої неприбуткової організації, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених її установчими документами;
- п. 2.1 Статуту - Товариство є юридичною особою з дати його державної реєстрації;
- п. 2.3. Статуту - Товариство може представляти свої інтереси та інтереси членів ГО "Восток", вести будь-які справи у всіх державних органах виконавчої влади, установах, судах України усіх рівнів (господарських судах усіх рівнів, Верховному Суді України, Судах загальної юрисдикції, Адміністративних судах) а також наглядових інспекціях, у будь-яких інших державних та недержавних установах та організаціях з усіма правами, які надані чинним законодавством України позивачу, відповідачу, третій особі;
- п. 3.1. Статуту - Товариство створено з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб його членів на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю, поділу між ними витрат та можливих ризиків;
Відповідно до п. 10.4. Статуту Товариство у всіх державних органах виконавчої влади та установах, у судових органах всіх рівнів, органах прокуратури, у будь-яких інших державних та недержавних установах та організаціях з усіма правами, які надані Законом України позивачу, відповідачу, третій особі представляє Голова правління.
Спір у даній справі пов'язаний із задоволенням вимог фізичних осіб, оскільки у зазначеному спорі позивач у статусі громадської організації захищає не власні інтереси, як юридичної особи, а фактично діє в інтересах фізичних осіб - членів ГО “Товариство “ВОСТОК» та представляє їх інтереси в суді на підставі положень Закону України "Про громадські об'єднання" (статті 11, 21), а також відповідно до статутних завдань такої організації (пункти 1.3, 2.1, 3.1, 10.4 Статуту).
Дослідивши матеріали справи, колегією суддів встановлено, що між Позивачем та Відповідачами відсутні господарські правовідносини в розумінні статті 3 Господарського кодексу України, наявність яких є визначальним при віднесенні спору між юридичними особами до компетенції господарських судів.
Колегія суддів звертає увагу, що спірні правовідносини виникли між фізичними особами, які, стверджуючи про заподіяння їм матеріальних збитків та моральної шкоди за результатами дій та бездіяльності Відповідачів - юридичних осіб, уповноважили на представництво своїх інтересів створену ними громадську організацію.
У зазначеному спорі громадська організація, звертаючись з позовом до Відповідачів про відшкодування збитків та моральної шкоди, реалізувала передбачені її статутними завданнями представницькі функції щодо захисту прав фізичних осіб - членів такої організації, які, на думку представника фізичних осіб в особі керівника ГО “Товариство “ВОСТОК», було порушено Відповідачами.
З огляду на зазначене, сторони у даній справі, не зважаючи на наявність у них статусу юридичних осіб, не пов'язані господарськими правовідносинами в розумінні статті 3 Господарського кодексу України, тому є правильним висновок суду першої інстанції про не підвідомчість такого спору господарським судам (такий висновок щодо розмежування підвідомчості спорів судам господарської та цивільної юрисдикцій є послідовним та узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.03.2021 у справі №367/4695/20).
Наведене також узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 25.04.2024 у справі №910/17395/23, у якій Верховний Суд встановив обставини стосовно того, що позивач - Громадська організація “Товариство “ВОСТОК» у статусі громадської організації захищає не власні інтереси як юридичної особи, а фактично діє в інтересах фізичних осіб - членів Громадської організації “Товариство “ВОСТОК», які відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України є преюдиційними для справи, що розглядається.
Окрім того, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.12.2024 по справі №916/437/24 (у даній справі), касаційним судом було вказано, зокрема, що позивач у статусі громадської організації у цій справі захищає не власні інтереси юридичної особи, а фактично діє в інтересах фізичних осіб - членів ГО “Товариство “ВОСТОК» та представляє їхні інтереси в суді, керуючись приписами ЗУ “Про громадські об'єднання» та статутними завданнями такої організації; у справі, що розглядається, ГО “Товариство “ВОСТОК» з урахуванням вимог статті 4 Господарського процесуального кодексу України не є суб'єктом господарської діяльності, а звернулася до господарського суду як представник фізичних осіб - членів ГО “Товариство “ВОСТОК» з метою захисту їхніх порушених прав.
В даній справі ГО “Товариство “ВОСТОК» вважає, що справа №916/437/24 відрізняється від справи №910/17395/23 і обставини, встановленні в останній, не є приюдиційними для справи №916/437/24.
Колегією суддів відхиляються такі доводи, як безпідставні, оскільки у постанові Верховного Суду від 25.04.2024 у справі №910/17395/23 зроблено висновок, що якщо позов про відшкодування шкоди подано до державного органу не в інтересах самої громадської організації, як учасника господарських відносин, а в інтересах її членів та така громадська організація не пов'язана з державним органом громадськими відносини, тому розгляд такого спору не підвідомчий господарським судам (такий висновок щодо розмежування підвідомчості спорів судам господарської та цивільної юрисдикцій є послідовним та узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.03.2021 у справі № 367/4695/20).
В даному випадку, висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.04.2024 у справі №910/17395/23 має застосовуватись стосовно суб'єктно-предметного складу такого позову, а саме: позов до суду має бути поданий на захист не власних інтересів, громадської організації, як суб'єкта господарювання, а інтересів його членів - саме фізичних осіб; відповідачем в такій справі має бути державний орган; в сторін такої справи громадської організації та відповідача - державного органу має бути відсутня пов'язаність господарськими правовідносинами в розумінні статті 3 Господарського кодексу України.
У даній справі (№916/437/24) щодо суб'єктно-предметного складу позовної заяви, саме відносно яких було здійснено висновок Верховним Судом повністю тотожні такому суб'єктно-предметному складу справи №910/17395/23.
Як зазначалось раніше, у справі №916/437/24 позивач звернувся не за захистом власних інтересів, як суб'єкта господарювання, а за захистом його членів - фізичних осіб, одним з відповідачів є державний орган - ГУНП в Одеській області. Між ГУНП в Одеській області та позивачем взагалі ніколи не було ніяких господарських правовідносин в розумінні ст. 3 Господарського кодексу України (натомість були лише адміністративно-правові відносини), а тому висновки викладенні в постанові Верховного Суду від 25.04.2024 у справі №910/17395/23 підлягають застосуванню в даній справі, а доводи апелянта щодо неможливості використання таких висновків, є безпідставними.
Щодо посилань апелянта на висновки Верховного Суду викладені в постанові від 22.02.2021 у справі №910/9554/20, колегія суддів зазначає, що такі висновки не підлягають застосуванню у даній справі, оскільки у справі №910/9554/20 Позивачем була фізична особа-підприємець, яка звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, прокуратури міста Києва за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про стягнення 1 114 688,91 грн коштів на відшкодування шкоди в загальному розмірі, з яких 48 000,00 грн - упущеної вигоди, 130 000,00 грн - кредиторська заборгованість за адвокатські послуги, 836 688,91 грн - штрафні санкції за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором укладеним із ТОВ “ВКФ “Навімет», 100 000 грн - моральної шкоди.
Так, у справі №910/9554/20 Позивач обґрунтовував свої позовні вимоги вилученням у нього 26.12.2019 при проведенні обшуку в рамках кримінального провадження грошових коштів у розмірі 8 000 000 грн, які було повернуто скаржнику лише в травні 2020 року внаслідок неодноразового оскарження в судовому порядку дій працівників правоохоронних органів за результатом чого було встановлено незаконність накладення арештів на майно ФОП Гейдарової В. М. За твердженням позивача протиправність дій працівників СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві та прокуратури м. Києва позбавила його права на володіння, користування та розпорядження власними грошовими коштами, у результаті чого ФОП Гейдарова В. М. була позбавлена можливості тривалий час здійснювати господарську діяльність, що спричинило збитки у вигляді втраченої вигоди в сумі 48 000 грн як неотриманої винагороди за п'ять місяців по договору доручення від 03.07.2019 №03/07-П укладеному з ТОВ “ВКФ “Навімет» з грудня 2019 по травень 2020 року, 130 000 грн витрат на комплексне правове супроводження адвоката понесених у зв'язку з необхідністю захисту порушених прав у кримінальному провадженні.
Відповідно до ст. 2 Господарського кодексу України визначено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Згідно з ч. 1 ст. 58 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.
Порівнюючи обставини справи №910/9554/20 з обставинами у справі №916/437/24, колегія суддів вважає, що правовідносини, з яких виникли спори в цих справах, не є подібними.
При цьому, судова колегія враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття “подібні правовідносини», а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
Так Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття “подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін “подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін “подібні правовідносини» таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
З огляду на зазначене, колегія суддів відхиляє доводи Апелянта щодо необхідності застосування висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 22.02.2021 у справі №910/9554/20, оскільки обставини справи, на яку посилається заявник, є відмінними від тих, що встановлені у даній справі, вони не є релевантними до спірних правовідносин та, відповідно, не можуть бути застосовані у даній справі.
Судова колегія також відхиляє доводи апелянта стосовно преюдиційності у даній справі постанови Одеського апеляційного суду від 27.04.2021 №522/6921/20, оскільки таке твердження Скаржника є безпідставним з огляду на наступне.
Як встановлено судом, Апелянт звертався до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Головного управління національної поліції в Одеській області про відшкодування шкоди завданої органом державної влади. Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 30.04.2020 №522/6921/20 у прийнятті позовної заяви Громадської організації “Товариство “ВОСТОК» до Головного управління національної поліції в Одеській області про відшкодування шкоди завданої органом державної влади було відмовлено через те, що Позивачу, на думку місцевого суду, слід було звернутися з позовом до Господарського суду Одеської області.
Постановою Одеського апеляційного суду від 27.04.2021 №522/6921/20 апеляційну скаргу керівника Громадської організації “Товариство “ВОСТОК» Абрамовича Олексія Володимировича - залишено без задоволення. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 30.04.2020 - залишено без змін.
Разом з тим, перевіривши обставини справи, на яку посилається Апелянт, колегія суддів доходить висновку, що висновки викладені у постанові Одеського апеляційного суду від 27.04.2021 №522/6921/20 не є приюдиційними для справи №916/437/24.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що система правосуддя постійно розвивається, щоб максимально відображати суспільні відносини, які виникають в державі. Одним з інструментів такого розвитку є прийняття Верховним Судом постанов в яких він формує свої висновки, що усувають неоднорідне застосування норм права судами різних спеціалізацій, а отже виклавши свої висновки Верховний Суду в постанові від 25.04.2024 у справі №910/17395/23, судом було усунуто неоднозначність в трактуванні судами норм права щодо розгляду такої категорії справ в межах певного виду судочинства, остаточно визнавши такі справи предметом розгляду цивільного судочинства. Крім того, постанова Верховного Суду має вищу силу ніж постанова апеляційного суду та вона має враховуватись всіма судами при здійсненні правосуддя.
Колегія суддів вважає інші посилання Скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування постановленої у справі ухвали, наведені доводи Скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції.
З огляду на викладене та враховуючи те, що доводи Апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали суду про закриття провадження у справі не знайшли свого підтвердження, підстав для скасування оскаржуваної ухвали колегія суддів апеляційного господарського суду не вбачає.
Судовий збір за оскарження ухвали суд першої інстанції покладається на скаржника з огляду на приписи ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Громадської організації “Товариство “ВОСТОК» залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.04.2025 по справі №916/437/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 04.06.2025 року.
Головуюча суддя Н.М. Принцевська
Судді Г.І. Діброва
А.І. Ярош