Справа №461/2473/25
29 травня 2025 року м.Львів
Галицький районний суд міста Львова у складі:
головуючого судді Мироненко Л.Д.,
при секретарі судового засідання Курилюк А.І.
за участі:
представника позивача Шутко Н.І.
представника відповідачів ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за надані послуги,-
встановив:
Позовні вимоги.
Позивач Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» (далі - ЛМКП «Львівтеплоенерго») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за надані комунальні послуги за період з 01.04.2022 по 31.01.2025 року в сумі 56142,16 грн., інфляційних втрат, пені, штрафних санкцій та судового збору.
Свої вимоги мотивує тим, що ЛМКП «Львівтеплоенерго» є теплопостачальною організацією - суб'єктом господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії. Відповідачі зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачами послуг з теплопостачання.
З 01.12.2021 року. з ними укладений індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії та індивідуальний договір про надання послуги з постачання гарячої води, які за своєю правовою природою є публічними договорами приєднання.
За умовами вказаних договорів ЛМКП «Львівтеплоенерго» зобов'язується надавати споживачу послуги відповідної якості та в обсязі згідно з тепловим навантаженням будинку, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договорами.
Зазначений договір розміщений на офіційному веб-сайті позивача за посиланням:https:/ https://lmkp.lte.lviv.ua.
Відповідачам для здійснення оплати за надані послуги з централізованого опалення був відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 , а також щомісячно направлялися повідомлення про нарахування вартості та кількості даних послуг з метою їх оплати.
Проте, всупереч п. 5 ч. З ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та чинних договорів, відповідачі не виконали своїх зобов'язань щодо оплати за отримані послуги з постачання гарячої води, хоча такими користувалися .
Таким чином, у відповідачів виникла вищевказана заборгованість та їх неправомірні дії призвели до порушення майнових прав та законних інтересів позивача. Враховуючи викладене, просить позов задовольнити.
Рух справи в суді.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 03.04.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження та призначено справу до судового розгляду.
Позиція сторін по справі.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала повністю. У відповіді на відзив зазначила, що у квартирі АДРЕСА_2 лічильник води №021593 був знятий з обліку 02.09.2021 року для проходження чергової метрологічної повірки. Згідно чинного законодавства приміщення, оснащене вузлом розподільного обліку відповідної комунальної послуги, засіб вимірювальної техніки якого перебуває на повірці, що передбачає його розпломбування та демонтаж, не вважається приміщенням, не оснащеним вузлом розподільного обліку відповідної комунальної послуги, протягом строку такої повірки, але не більше 30 діб. До грудня 2021 року позивачем не проводилися нарахування за гарячу воду за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, з грудня 2021 року квартира вважалася такою, де відсутній квартирний прилад обліку гарячої води, оскільки була відсутня інформація про проходження чергової метрологічної повірки. Тому, нарахування за послугу з гарячого водопостачання для відповідача проводились з врахуванням показів загальнобудинкового приладу обліку. Зокрема, шляхом віднімання показів розподільчих приладів обліку від показів комерційного (загальнобудинкового) приладу обліку визначається різниця спожитої гарячої води вимірювана в куб.м., яка в свою чергу розподіляється між квартирами з відсутніми розподільчими обліковими приладами спожитої гарячої води. Вказала, що у квітні 2022 року було здійснено перерахунок кількості та вартості послуги з постачання гарячої води з врахуванням показів комерційного приладу обліку гарячої води за період з грудня 2021 р. по січень 2022 р., а у червні здійснено коригування кількості та вартості послуг з гарячого водопостачання за лютий-березень 2022 року. В червні 2022 року розподільний прилад обліку гарячої води №021593 прийнятий на абонентський облік позивачем і з цього часу нарахування кількості та вартості спожитої гарячої води за вказаною адресою проводилися із врахуванням показів розподільного приладу обліку гарячої води.
Представник відповідачів в судовому засіданні проти позову заперечував. Вказав, що у квартирі щодо якої виникла заборгованість з постачання гарячої води встановлено бойлер, а тому фактично послугами позивача з подачі гарячої води відповідачі не користуються. У відзиві на позовну заяву вказав, що відповідачі ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 є співвласниками квартири АДРЕСА_2 . Усі комунальні послуги, у тому числі надані Львівтеплоенерго, сплачувались і сплачуються у повному обсязі. Проте, у травні 2022 року на зазначену адресу надійшло повідомлення на оплату послуг за квітень 2022 року із зазначенням боргу за «постачання гарячої води» - 26614.89 грн. Наголосив, що такий обсяг споживання гарячої води не є реальним та не відповідає жодним нормам споживання води. В подальшому, відповідач ОСОБА_2 звернулась до позивача із запитом щодо структури заборгованості та часу її виникнення. У отриманій відповіді було зазначено, що оскільки у її квартирі не був встановлений прилад обліку гарячої води, то заборгованість розраховувалась шляхом віднімання показів розподільчих приладів обліку від показів комерційного (загальнобудинкового) приладу обліку. Зокрема, зазначено, що весь будинок (45 квартир) у квітні 2022 року спожив 167 метрів кубічних гарячої води, з яких квартири із встановленим приладом обліку гарячої води спожили 77 метрів кубічних, а квартира, що належать відповідачам, решту - 90 метрів кубічних, що викликає обґрунтовані сумніви щодо реальності та технічної можливості такого споживання.
Встановлені судом фактичні обставини справи.
Судом встановлено, що згідно довідки з місця проживання про склад сім'ї та реєстрації №1 від 27.03.2025 року, в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ..
Для здійснення оплати за надані послуги ЛМКП «Львівтеплоенерго» відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 .
Ухвалою суду від 11.01.2024 року у справі №461/9754/23 було скасовано судовий наказ від 30.11.023 року, яким відмовлено у видачі судового наказу за заявою ЛМКП «Львівтеплоенерго» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» солідарно стягнуто заборгованість за надані послуги з постачання гарячої води за період з 01.04.2022 по 30.09.2023 у сумі 54245 грн. 79 коп.
Відповідно до Закону України «Про теплопостачання», Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» є теплопостачальною організацією суб'єктом господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.
З 01.12.2021року між ЛМКП «Львівтеплоенерго» з відповідачами укладений індивідуальний договір про надання послуги з постачання гарячої води, який за своєю правовою природою є публічними договорами приєднання, типова форма якого затверджена постановою Кабінету Міністрів України №1023 від 08.09.2021року.
Відповідно до п.5 вказаного договору виконавець зобов'язується надавати споживачу послугу відповідної якості, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу та відшкодовувати витрати теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) в строки і на умовах, що визначені цим договором.
Як встановлено судом у квартирі АДРЕСА_2 лічильник води №021593 був знятий з обліку 02.09.2021 року для проходження чергової метрологічної повірки.
Згідно з актом акту №000802 від 01.06.2022 року, 01.06.2022 року розподільний прилад обліку гарячої води №021593 у квартирі АДРЕСА_2 був знову прийнятий на абонентський облік ЛМКП «Львівобленерго».
Згідно розрахунку про нарахування та оплату послуги постачання гарячої води за період з 01.04.2022 по 31.01.2025 року заборгованість за адресою: АДРЕСА_1 визначена в сумі 56142,16 грн.
При цьому, вбачається що у квітні 2022 року за вказаною адресою було спожито 91,004 мерів кубічних гарячої води, а у травні 2022 року - 88,751 метрів кубічних. У решту місяців показник споживання не перевищував 1.05 метрів кубічних у місяць.
Мотиви прийняття рішення судом
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Основні засади правовідносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначені в Законі України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Згідно з ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право, зокрема одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Такому праву прямо відповідає визначений п.5 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Нормою ч. 1 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.
Засади забезпечення комерційного, у тому числі розподільного, обліку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та забезпечення відповідною обліковою інформацією споживачів таких послуг визначаються Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та Правилами надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення та типових договорів про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2019 № 1182.
Відповідно до ч. 17-18 ст. 1 Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність", періодична повірка засобів вимірювальної техніки повірка, що проводиться протягом періоду експлуатації засобів вимірювальної техніки через встановлений проміжок часу (міжповірочний інтервал); повірка засобів вимірювальної техніки сукупність операцій, що включає перевірку та маркування та/або видачу документа про повірку засобу вимірювальної техніки, які встановлюють і підтверджують, що зазначений засіб відповідає встановленим вимогам.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 8 Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність", у сфері законодавчо регульованої метрології застосовуються засоби вимірювальної техніки, які відповідають вимогам щодо точності, регламентованим для таких засобів, у встановлених умовах їх експлуатації. Експлуатація засобів вимірювальної техніки, які застосовуються у сфері законодавчо регульованої метрології (далі законодавчо здійснюється з дотриманням правил застосування таких засобів, встановлених у нормативно-правових актах, і вимог щодо їх експлуатації, встановлених в експлуатаційних документах на такі засоби.
Відповідно до абз. 5 ч. 4 ст. 17 Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність", Періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування і монтаж) вузлів обліку, що забезпечують індивідуальний облік споживання теплової енергії та води в квартирах (приміщеннях) будинку, здійснюються за рахунок власників таких вузлів обліку, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 6 ст. 17 Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність", порядок проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, та оформлення її результатів, а також норми часу, необхідного для проведення повірки таких засобів, встановлюються нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері метрології та метрологічної діяльності.
Відповідно до Наказу від 13.10.2016 № 1747 Міністерства економічного розвитку і торгівлі України зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01 листопада 2016 р. за № 1417/29547 «Про затвердження міжповірочних інтервалів законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, за категоріями» міжповірочний інтервал лічильника води складає 4 роки.
Згідно п.5 Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 315 від 22.11.2018 приміщення, оснащене вузлом розподільного обліку відповідної комунальної послуги, засіб вимірювальної техніки якого перебуває на повірці, що передбачає його розпломбування та демонтаж, не вважається приміщенням, не оснащеним вузлом розподільного обліку відповідної комунальної послуги, протягом строку такої повірки, але не більше 30 діб. Обсяг спожитої відповідної комунальної послуги за цей час визначається за її середньодобовим споживанням споживачем, визначеним у відповідності до пункту 4 цього розділу, та за кількістю діб від дати зняття з абонентського обліку до дати прийняття на абонентський облік повіреного вузла розподільного обліку.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» рахунки на оплату наданої комунальної послуги формуються виконавцем або визначеною власником (співвласниками) іншою особою, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, на основі показань вузла комерційного обліку відповідної комунальної послуги згідно з вимогамистатей 9-11цього Закону.
Згідно з ч. 1 та ч.2 ст. 9 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» комерційний облік здійснюється вузлом (вузлами) комерційного обліку відповідної комунальної послуги, що забезпечує (забезпечують) загальний облік її споживання, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки. До встановлення вузла (вузлів) комерційного обліку відповідно до вимог частини другої статті 3 цього Закону обсяги споживання гарячої чи питної води визначаються за показаннями вузлів розподільного обліку, а у разі їх відсутності - за нормами споживання, встановленими органом місцевого самоврядування. Загальний обсяг споживання гарячої або питної води у такій будівлі визначається як сума обсягу, визначеного за допомогою вузлів розподільного обліку та розрахункового обсягу, визначеного за нормою споживання для споживачів, приміщення яких не оснащені вузлами розподільного обліку.
Відповідно до п.п. 4 ч. 3 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», обсяги спожитої у будівлі гарячої води, визначені за допомогою вузлів комерційного обліку, розподіляються між споживачами з урахуванням того, що: у разі якщо частина приміщень у будівлі оснащена вузлами розподільного обліку гарячої води, а частина - не оснащена, обсяг відповідної комунальної послуги, спожитий споживачами у приміщеннях, оснащених вузлами розподільного обліку, встановлюється у розмірі, визначеному за допомогою таких вузлів, а загальний обсяг спожитої у будівлі відповідно гарячої (крім обсягу, витраченого на загальнобудинкові потреби та споживачами у приміщеннях, оснащених вузлами розподільного обліку) розподіляється між споживачами, приміщення яких не оснащені вузлами розподільного обліку, пропорційно до кількості осіб, які фактично користуються такими послугами.
Відповідно до п. 15 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення та типових договорів про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2019 № 1182, обсяг теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), розраховується та розподіляється між усіма споживачами відповідно до Методики розподілу.
Згідно з розділом IX Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 315 від 22.11.2018, у будинку, в якій частина приміщень оснащена вузлами розподільного обліку, а частина не оснащена такими вузлами, обсяг небалансу гарячої води не визначається Vгвпн.бал = 0, а обсяг споживання гарячої води у приміщеннях без обліку визначається як різниця між визначеним за показаннями приладу обліку загального обсягу спожитої гарячої води у будівлі/будинку та між сумарним обсягом спожитої/витраченої гарячої води за показаннями вузлів розподільного обліку у приміщеннях, вузла розподільного обліку на відгалуженні трубопроводу з водорозбірною арматурою для відбору води на загальнобудинкові потреби (або відповідно до обсягу гарячої води, витраченої на загальнобудинкові потреби, що визначений відповідним договором з виконавцем комунальних послуг), обсягом витоків з внутрішньобудинкових мереж гарячої води (за наявності). Такий визначений обсяг розподіляється кожному приміщенню, не оснащеному вузлом розподільного обліку, пропорційно до співвідношення кількості осіб, що фактично користуються комунальною послугою у такому приміщенні, до загальної кількості осіб (споживачів), що фактично користуються комунальною послугою у приміщеннях без обліку.
Різниця між обсягом гарячої води, спожитим за показами загальнобудинкового приладу обліку і обсягом води, спожитим згідно показів квартирних приладів обліку гарячої води розподілялася на мешканців квартир, в яких були відсутні квартирні прилади обліку гарячого водопостачання.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17.
Відповідно до частин другої та третьої статті 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
З змісту позовної заяви вбачається, що житловий будинок по АДРЕСА_3 обладнано загальнобудинковим вузлом обліку гарячого водопостачання. Поряд з цим, жодних доказів на підтвердження вказаного (в тому числі актів про встановлення ВО ГВП та гарантійних свідоцтв лічильників води) матеріали справи не містять.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» вузол розподільного обліку - вузол обліку, що забезпечує індивідуальний облік споживання відповідної комунальної послуги в будівлях, де налічуються два та більше споживачів.
Згідно із ч. 1 ст. 6 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» обслуговування та заміна вузлів комерційного обліку здійснюються оператором зовнішніх інженерних мереж відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено договорами про надання комунальних послуг, укладеними відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», з урахуванням вимог Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність».
Відповідно до п.10 ч.1 ст. 1 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» під обслуговуванням вузлів обліку слід розуміти: огляд, опломбування/розпломбування, періодична повірка (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж), ремонт засобів вимірювальної техніки, які є складовою частиною вузла обліку, забезпечення дистанційної передачі результатів вимірювання (за наявності), ремонт та заміна допоміжних засобів вузла обліку, а за згодою власника (співвласників) будівлі також охорона або страхування вузла обліку.
Відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки дозволяється застосовувати, випускати з виробництва, ремонту та в продаж і видавати напрокат лише за умови їх відповідності цьому Закону та іншим нормативно-правовим актам, що містять вимоги до таких засобів вимірювальної техніки.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність», законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, підлягають періодичній повірці та повірці після ремонту.
Відповідно до підпунктом 3 пункту 4 Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг для розподілу не приймаються показання вузла розподільного обліку, приладу розподільного обліку теплової енергії, що зняті (надані), починаючи з дати встановлення факту виходу його з ладу (закінчення строку повірки засобу вимірювальної техніки, що входить до його складу) або встановлення факту несанкціонованого втручання в його роботу (самовільний демонтаж, умисне знищення, пошкодження, розкомплектування, у тому числі порушення цілісності пломб, тощо), до дати прийняття на абонентський облік відремонтованого чи заміненого вузла розподільного обліку, приладу розподільного обліку теплової енергії або повіреного засобу вимірювальної техніки, що входить до його складу.
З огляду на наведене, показники засобів обліку, які у визначений законодавством строк не пройшли повірку, не можуть прийматися до розрахунку за послуги.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що матеріали справи не містять доказів, що засоби вимірювальної техніки у будинку по АДРЕСА_3 у визначений законодавством строк пройшли повірку, а тому доводи позивача про те, що їх показники повинні прийматися до розрахунку, є необґрунтованими.
Крім того, суд враховує, що на підтвердження позовних вимог позивачем суду надано лише відомості про нарахування та оплату послуги постачання гарячої води у кв. АДРЕСА_2 , у яких за період відсутності квартирного лічильника позивач вказував кількісні показники спожитої відповідачами гарячої води у квітні 2022 року - 91,004 куб. м., у травні 2022 року - 88,751 куб.м., у решті місяців за період з 01.06.2022 року по 01.02.2025 року - не більше ніж 1,050 куб. м. Жодних вказівок на те, що у квітні 2022 року був здійснений перерахунок кількості та вартості послуги з постачання гарячої води з врахуванням показів комерційного (загальнобудинкового) приладу обліку гарячої води за період з грудня 2021 р. по січень 2022 року, а також на те, що у червні здійснено коригування кількості та вартості послуг з гарячого водопостачання за лютий-березень 2022 року, вказаний розрахунок не містить.
Поряд з цим, суду не надано показів наданих із усіх наявних вузлів розподільчого обліку та показів комерційного(загальнобудинкового) лічильника, згідно яких можливо б було встановити різницю спожитої гарячої води вимірювану в куб.м., яка в свою чергу розподіляється між квартирами з відсутніми розподільчими обліковими приладами спожитої гарячої води.
За таких обставин, з урахуванням позиції сторони відповідачів, яка категорично заперечує проти споживання гарячої води у таких обсягах, суд позбавлений можливості перевірити правильність розрахунків заборгованості відповідачів за надані послуги з постачання гарячої води.
Окрім того, суд враховує, що такий обсяг води, нарахований у квітні-травні 2022 року у квартирі, у якій зареєстровано двох осіб, є явно непропорційним, необґрунтованим та виходить за межі розумного.
Покладення на споживача, у якого відсутній прилад обліку гарячої води (який знаходився на черговій метрологічній повірці), обов'язку оплати усієї різниці між загальним обсягом спожитої у багатоквартирному житловому будинку гарячої води і обсягу води, спожитого споживачами у приміщеннях, оснащених індивідуальними приладами обліку, відповідно до вчасно поданих ними показників лічильників, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, визначеним у ст.3 ЦК України, якими є справедливість, добросовісність, розумність.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 10 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», норми споживання комунальних послуг (далі - норми споживання) - кількісні показники споживання комунальних послуг, які використовуються для розрахунків за спожиті комунальні послуги у випадках, передбачених законодавством
Таким чином, норми споживання використовуються для здійснення нарахувань за спожиті житлово-комунальні послуги, в тому числі і за послуги гарячого водопостачання при відсутності лічильників води (квартирних і будинкових).
Пунктом 6 Методики визначення нормативів питного водопостачання населення Затвердженої наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 27.09.2005 №148, визначено розрахунок нормативів питного водопостачання населення для даного населеного пункту.
Згідно з чинним законодавством, раз на три роки органи місцевого самоврядування мають перераховувати та перезатверджувати норми холодного та гарячого водопостачання для мешканців, які не мають лічильника.
Якщо споживачі не мають квартирного приладу обліку води, нарахування за послуги водопостачання та водовідведення відбувається відповідно до затверджених норм. Нарахування відбувається за нормами, які коливаються від 150 до 380 літрів на добу, залежно від степеню благоустрою помешкання.
Зокрема добова норма для споживачів, які мають централізоване гаряче водопостачання, централізоване холодне водопостачання та повноцінну ванну складає 380 л. Це 200 л холодної та 180 л - гарячої води (Рішення Львівської міської ради від 13.12.2019 №1147 «Про затвердження нормативів питного водопостачання та норм питомого водоспоживання населенням з системи комунального водопроводу ЛМКП «Львівводоканал».
Враховуючи вище зазначене, місячна норма споживання гарячої води буде складати 180 л*30 діб= 5,4 м3 води.
Поряд з цим, надані позивачем розрахунки споживання в понад 10 разів перевищують вказану норму, що породжує сумніви у дійсності та правильності таких розрахунків.
Жодних інших належних та допустимих доказів, окрім вищенаведеного власного розрахунку боргу за надану послугу з постачання гарячої води за належною відповідачам квартирою, суду надано не було.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 247, 258, 259, 263-265, 351-355 ЦПК України, суд -
ухвалив:
У задоволенні позову Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за надані послуги,-відмовити.
Повний текст рішення виготовлено 03 червня 2025 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Позивач: Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго», 79040, м. Львів, вул. Д. Апостола, буд.1, код ЄДРПОУ 05506460.
Відповідач 1: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач 2: ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Суддя Л.Д. Мироненко