ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
27 травня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/4559/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.,
суддів: Савицького Я.Ф., Принцевської Н.М.
секретар судового засідання: Кияшко Р.О.
за участю представників учасників справи:
від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради: Бондар А.Г.
від Товариства з обмеженою відповідальністю “Джексонвіль»: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської
на рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2025 року, суддя в І інстанції Бездоля Д.О., повний текст якого складено 07.03.2025, в м. Одесі
у справі №916/4559/24
за позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Джексонвіль»
про стягнення 6 295 771,98 грн
У вересні 2024 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Джексонвіль», в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 6 295 771,98 грн, з яких:
- заборгованість з орендної плати в сумі 3 508 968,96 грн;
- пеня за несвоєчасну сплату орендних платежів в сумі 180 661,70 грн;
- неустойка за прострочення повернення об'єкта оренди в сумі 2 606 141,32 грн.
В обґрунтування підстав позову позивач посилався на обставину порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору оренди нежитлового приміщення від 25.05.2017 № 64/3 в частині здійснення повної та своєчасної оплати орендних платежів за користування майном, що належить до комунальної власності, а також порушення строків повернення орендованого майна після розірвання договору.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.02.2025 у справі №916/4559/24 позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Джексонвіль» на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради борг в сумі 3 508 968,96 грн, пеню в сумі 180 661,70 грн та судовий збір в сумі 55 344,46 грн; в іншій частині позову відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що на розгляді суду вже перебувала справа між цими сторонами про стягнення орендної плати, розірвання договору та виселення. Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.05.2023 у справі №916/3594/22, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2024, позов було задоволено повністю, зокрема, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість з орендної плати за період з березня 2022 року по жовтень 2022 року, розірвано укладений між сторонами договір оренди, а також виселено відповідача із займаних приміщень.
Як встановлено судом, в матеріалах справи відсутній підписаний між сторонами в добровільному порядку акт про повернення об'єкта оренду, у зв'язку з розірванням договору у судовому порядку. Між цим, як вбачається з матеріалів справи, позивач передав виконання наказу від 08.06.2023 у справі №916/3594/22 про виселення відповідача з орендованих приміщень в примусовому порядку до державної виконавчої служби. 03.11.2023 державним виконавцем при здійсненні заходів щодо примусового виселення відповідача з орендованих приміщень був складений відповідний акт державного виконавця. Згідно з цим актом, виходом за адресою місцезнаходження орендованого приміщення відповідача не було виявлено та встановлено, що приміщення зайняті іншою особою - суборендарем ТОВ «Телерадіокомпанія «Нова Одеса», представник якого відмовився звільняти приміщення, з посиланням на те, що договір суборенди не припинив свою дію.
12.11.2024 державним виконавцем була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу суду у справі №916/3594/22 щодо виселення відповідача з орендованого приміщення на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження». Вказана постанова мотивована встановленою у акті державного виконавця від 03.11.2023 обставиною фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, не виявленням відповідача за адресою об'єкта оренди та використання приміщень суборендарем - ТОВ «Телерадіокомпанія «Нова Одеса».
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що укладений між сторонами договір оренди є припиненим з 01.04.2024 (розірваний з 01.04.2024 на підставі рішення); матеріали справи не місять доказів внесення відповідачем орендних платежів на користь позивача за період, що не охоплює період у справі №916/3594/22, а саме з 01.11.2022 по 31.03.2024, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за вказаний період в сумі 3 508 968,96 грн є обґрунтованими та такими, що не спростовані відповідачем. Також суд вважав правомірною позовну вимогу позивача щодо стягнення з відповідача пені в сумі 180 661,70 грн.
Щодо вимоги про стягнення подвійної неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди за період з 01.04.2024 по 30.09.2024 в сумі 2 606 141,32 грн, суд зазначив, що відповідні заходи зі звільнення об'єкту оренди вчинялись в межах примусового виконання судового рішення у справі №916/3594/22. Так, державним виконавцем на підставі заяви позивача були проведені заходи з примусового виселення відповідача з орендованих приміщень. Під час вчинення таких заходів державним виконавцем 03.11.2023 було встановлено, що відповідач не займає (звільнив) об'єкт оренди, що стало підставою для закінчення виконавчого провадження з примусового виселення відповідача з орендованих приміщень постановою державного виконавця від 12.11.2024. Дана постанова державного виконавця за повідомленням позивача чинна та позивачем не оскаржена.
За цих обставин, суд виснував, що наявні у справі докази не свідчать про те, що в діях відповідача наявний склад господарського правопорушення щодо невчасного повернення майна з оренди, а також те, що саме відповідач ухилився від повернення об'єкту оренди, а тому підстави для стягнення з відповідача після 01.04.2024 суми неустойки на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України відсутні. При цьому в матеріалах справи відсутні докази продовження відповідачем договірних відносин з ТОВ “Телерадіокомпанія “Нова Одеса» після 01.04.2024.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, в якій останнє просить рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2025 у справі №916/4559/24 скасувати в частині відмови у стягненні неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди у розмірі 2 606 141,32 грн та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідно до п 4.10 нотаріального договору (який припинений з 01.04.2024) у випадку припинення дії цього Договору, у зв'язку із закінченням строку чи дострокового розірвання Договору, Орендар сплачує неустойку в розмірі подвійної орендної плати з урахуванням щомісячного індексу інфляції по день підписання акта приймання-передачі приміщення. Станом на даний час ТОВ «Джексонвіль» не виконано зобов'язання по поверненню об'єкта оренди за нотаріальним договором.
Стверджує, що Відповідач своїми діями умисно сприяє подальшому незаконному використанню об'єкта оренди третьою особою без згоди власника та несплати за користування власністю територіальної громади, чим своїми діями завдає майнової шкоди, хоча є повністю усвідомленим щодо закінчення дії строку нотаріального договору про внесення змін від 08.11.2019 до договору оренди від 25.05.2017 №64/3, оскільки брав участь у розгляді справи №916/3594/22. Судом не враховано той факт, що відповідач або його представники жодного разу не брали участі в виконавчих діях у рамках ВП №72423323, що свідчить про умисне ухилення відповідача та наявність складу господарського правопорушення щодо невчасного повернення майна з оренди з його боку.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2025 у справі №916/4559/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту комунальної власності Одеської міської на рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2025 та призначено розгляд даної справи на 27.05.2025 о 12:00.
В судовому засіданні 27.05.2025 брав участь представник позивача. Відповідач участі не брав, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача, за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 25.05.2017 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Джексонвіль» (орендар) був укладений договір оренди нежитлового приміщення № 64/3 (а.с. 8-11, т.1), за умовами якого орендар передає, а орендодавець приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення першого, другого поверхів, антресолі та цокольного поверху, загальною площею 754,3 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Грецька, 20. Відповідно до п. 1.3. договору строк його дії визначений з 25.05.2017 по 25.04.2020. У додатку до договору (а.с. 12, т.1) сторони погодили розрахунок орендної плати за договором, згідно з яким базовий розмір орендної плати, станом на 01.05.2017, без ПДВ становить 116204,40 грн.
За актом приймання-передачі від 22.06.2017 позивачем було передано, а відповідачем прийнято у користування об'єкт оренди за договором (а.с. 29, т.1).
08.11.2019 між сторонами був укладений договір про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення № 64/3 (а.с. 13-16, т.1), за яким позивач передав у користування відповідача вищевказаний об'єкт оренди у строк до 31 грудня 2050 року (п. 1.3.) та, зокрема, на наступних умовах.
Згідно з п. 2.2. договору за орендоване приміщення орендар зобов'язується сплачувати орендну плату, що становить за перший, після підписання договору оренди, місяць 113655,31 грн (станом на 01.10.2019) без урахування податку на додану вартість та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства. Пунктом 2.4. договору передбачено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.
За умовами п. 3.4. договору орендодавець зобов'язується передати орендарю в оренду нежитлові приміщення згідно з п. 1.1. цього договору за актом приймання-передачі, який підписується обома сторонами.
Відповідно до п. 4.7. договору після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов'язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі їх в оренду та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди.
Згідно з п. 4.8. договору орендар має право передавати частину орендованого приміщення в суборенду іншим особам чи організаціям лише за письмовим погодженням орендодавця. У 5-денний термін з дати отримання дозволу на суборенду надати копію договору суборенди. В іншому разі дозвіл втрачає силу.
За змістом п. 4.10. договору у випадку припинення дії цього договору, у зв'язку з закінченням строку чи дострокового розірвання договору, орендар сплачує неустойку в розмірі подвійної орендної плати з урахуванням щомісячного індексу інфляції по день підписання акту приймання-передачі приміщення.
Пунктом 5.2. договору визначено, що за несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки. Нарахування пені за прострочку виконання обов'язку припиняється через один рік з дня, коли обов'язок повинен був бути виконаний.
Додатком до договору (а.с.17, т.1) є розрахунок орендної плати, згідно з яким базовий розмір орендної плати, станом на 01.10.2019, без ПДВ становить 113655,31 грн.
Право оренди відповідача на вищевказаний об'єкт нерухомого майна було зареєстровано у встановленому законом порядку, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.11.2019 (а.с. 18, т.1).
У зв'язку з порушенням відповідачем умов договору в частині сплати орендних платежів у визначені договором строки, позивачем на вирішення суду був переданий спір про стягнення з відповідача заборгованості, розірвання договору оренди та виселення відповідача із займаних приміщень.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.05.2023 у справі № 916/3594/22 (а.с.22-24, т.1), залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 (а.с.30-39, т.1), позов Департаменту було задоволено повністю, зокрема, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість з орендної плати за період з березня 2022 року по жовтень 2022 року, розірвано укладений між сторонами вищевказаний договір оренди, а також виселено відповідача із займаних приміщень.
Позивач передав виконання наказу Господарського суду Одеської області від 08.06.2023 у справі № 916/3594/22 про виселення відповідача з орендованих приміщень в примусовому порядку до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (а.с.84, т.1).
03.11.2023 державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) при здійсненні заходів щодо примусового виселення відповідача з орендованих приміщень був складений відповідний акт державного виконавця (а.с.60, т. 1). Згідно з цим актом, виходом за адресою місцезнаходження орендованого приміщення відповідача не було виявлено та встановлено, що приміщення зайняті іншою особою - суборендарем ТОВ “Телерадіокомпанія “Нова Одеса», представник якого відмовився звільняти приміщення, з посиланням на те, що договір суборенди не припинив свою дію.
12.11.2024 державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу суду у справі № 916/3594/22 щодо виселення відповідача з орендованого приміщення на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України “Про виконавче провадження» (а.с.96, т. 1). Вказана постанова мотивована встановленою у акті державного виконавця від 03.11.2023 обставиною фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, не виявленням відповідача за адресою об'єкта оренди та використання приміщень суборендарем - ТОВ “Телерадіокомпанія “Нова Одеса».
У зв'язку з тим, що відповідач допустив прострочення зі сплати орендних платежів за договором, позивачем нараховано заборгованість з орендної плати за період з листопада 2022 року по березень 2024 року включно в сумі 3508969,96 грн, пеню в сумі 180661,70 грн, яка розрахована на суму боргу по зобов'язанням періоду жовтень 2023 року - березень 2024 року в межах загального розрахунку пені з 16.10.2023 по 15.09.2024. Також, у зв'язку з простроченням повернення об'єкту оренди, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача неустойку у розмірі подвійної орендної плати за період з квітня по вересень 2024 року включно на загальну суму 2606141,32 грн (а.с.21, т.1).
Відповідачем не надано доказів сплати орендних платежів у спірному періоді, що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
Судова колегія зазначає, що скаржник не погоджується із оскаржуваним рішенням виключно в частині відмови у стягненні неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди у розмірі 2 606 141,32 грн.
Тому, колегія суддів переглядає зазначене судове рішення лише в межах цих вимог апеляційної скарги, у зв'язку з чим в іншій частині задоволення позовних вимог перегляд рішення апеляційним господарським судом не здійснюється, відповідно до приписів частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, предметом апеляційного перегляду даної справи є наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача подвійної неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди у розмірі 2 606 141,32 грн за період з 01 квітня по 30 вересня 2024 на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України.
Судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову у цій частині, зважаючи на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами 1, 3 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Об'єктом оренди може бути, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.
Строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором (ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його укладено.
Спірний об'єкт оренди - нежитлове приміщення відноситься до комунального майна Територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради, а відтак, до спірних правовідносин також підлягають застосуванню приписи Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Як встановлено судом та не заперечується сторонами по справі, між сторонами було укладено договір оренди нежитлового приміщення від 25.05.2017 № 64/3, невід'ємною частиною якого є договір про внесення змін від 08.11.2019.
01.04.2024 на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 03.05.2023 у справі № 916/3594/22, залишеного без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2024, договір оренди - розірваний.
Позивач вважає, що об'єкт оренди не був повернутий орендарем орендодавцю за Актом, складення якого передбачено умовами Договору оренди, а відтак є порушенням умов останнього, у зв'язку з чим позивачем було здійснено нарахування подвійної неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди у розмірі 2 606 141,32 грн за період з квітня по вересень 2024 на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України.
Частиною першою статті 785 ЦК України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Тобто, із закінченням строку договору найму (оренди), на який його було укладено та за наявності заперечень наймодавця щодо подальшого користування наймачем майном, договір є припиненим, що, у свою чергу, означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов, а їх невиконання (невиконання окремих його умов) протягом дії договору є невиконанням зобов'язання за цим договором, що має відповідні наслідки (настання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов'язків під час дії договору тощо), однак не зумовлює продовження дії (чинність) договору в цілому або тих його умов, що не були виконані (неналежно виконані) стороною (сторонами).
Відповідно до п. 4.7. договору після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов'язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі їх в оренду та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди.
За змістом п. 4.10. договору у випадку припинення дії цього договору, у зв'язку з закінченням строку чи дострокового розірвання договору, орендар сплачує неустойку в розмірі подвійної орендної плати з урахуванням щомісячного індексу інфляції по день підписання акту приймання-передачі приміщення.
Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною 2 статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
Так, частина друга статті 785 ЦК України передбачає, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
Неустойка за цією нормою має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов'язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.
До предмета доказування при вирішенні спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 ЦК України як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди входять:
- обставини, пов'язані з невжиттям орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин, за відсутності умов, які би перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк;
- умисним ухиленням орендаря від обов'язку щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди;
- утриманням орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджанням орендарем у доступі орендодавця до належного йому об'єкта оренди;
- відсутністю з боку орендодавця бездіяльності та невчиненням ним дій, спрямованих на ухилення від обов'язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.
Обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об'єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини другої статті 785 ЦК України.
Аналогічна за змістом правова позиція наведена, зокрема, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17 та постанові Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 924/746/22.
Отже, за змістом статті 785 ЦК України, яка визначає обов'язки наймача у разі припинення договору найму, суд у разі звернення з позовною заявою про повернення орендованого майна та стягнення неустойки зобов'язаний встановити факт як припинення дії договору оренди, так і факт користування/володіння річчю, яка є предметом договору оренди поза межами дії договору без наявності на те правових підстав.
Суд звертає увагу на те, що для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, яку позивач визначив як підставу вимог про стягнення неустойки, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог ст. 614 цього Кодексу. При цьому, для застосування відповідальності, передбаченої наведеною нормою, важливим є встановлення наявності в орендаря можливості передати майно, що було предметом оренди, та умисного невиконання ним цього обов'язку, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах: від 24.04.2018 у справі №910/14032/17, від 30.08.2019 у справі №910/13695/18, від 09.09.2019 у справі №910/16362/18 тощо.
Отже, до предмета доказування при розгляді спорів щодо стягнення неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди, входять обставини: невжиття орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисне ухилення орендаря від обов'язку щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди; утримання орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджання орендарем в доступі орендодавця до належного йому об'єкта оренди; відсутність з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов'язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.
Обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об'єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку ч. 2 ст.785 Цивільного кодексу України (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/1806/17).
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.
Як зазначалося вище, на розгляді суду вже перебувала справа між цими сторонами про стягнення орендної плати, розірвання договору та виселення.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.05.2023 у справі №916/3594/22 позов було задоволено повністю, зокрема, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість з орендної плати за період з березня 2022 року по жовтень 2022 року, розірвано укладений між сторонами договір оренди, а також виселено відповідача із займаних приміщень.
Місцевий господарський суд дійшов висновку, з яким погоджується судова колегія, що укладений між сторонами договір оренди є припиненим з 01.04.2024 (розірваний з 01.04.2024 на підставі рішення); матеріали справи не місять доказів внесення відповідачем орендних платежів на користь позивача за період, що не охоплює період у справі №916/3594/22, а саме з 01.11.2022 по 31.03.2024, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за вказаний період в сумі 3 508 968,96 грн є обґрунтованими та такими, що не спростовані відповідачем. Також правомірною є позовна вимога позивача щодо стягнення з відповідача пені в сумі 180 661,70 грн.
З матеріалів справи вбачається, що після винесення судом першої інстанції рішення позивач передав виконання наказу від 08.06.2023 у справі №916/3594/22 про виселення відповідача з орендованих приміщень в примусовому порядку до державної виконавчої служби.
31.07.2023 було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
03.11.2023 державним виконавцем при здійсненні заходів щодо примусового виселення відповідача з орендованих приміщень був складений відповідний акт державного виконавця. Згідно з цим актом, виходом за адресою місцезнаходження орендованого приміщення відповідача не було виявлено та встановлено, що приміщення зайняті іншою особою - суборендарем ТОВ «Телерадіокомпанія «Нова Одеса», представник якого відмовився звільняти приміщення, з посиланням на те, що договір суборенди не припинив свою дію.
12.11.2024 державним виконавцем була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу суду у справі №916/3594/22 щодо виселення відповідача з орендованого приміщення на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», згідно якого виконавче провадження підлягає завершенню у разі фактичного виконання рішення (тобто коли боржник повністю виконав рішення суду). У вказаній постанові про закінчення виконавчого провадження зазначено наступне: «Згідно акту державного виконавця від 03.11.2023, виходом за адресою: м. Одеса, вул. Грецька, 20, встановлено, що за адресою боржника ТОВ «Джексонвіль» не виявлено. В даному приміщенні знаходиться суборендар ТОВ «Телерадіокомпанія «Нова Одеса»».
Дана постанова державного виконавця від 12.11.2024 чинна та сторонами не оскаржувалась.
Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
В п. 4.5. постанови Верховного Суду від 14.06.2022 у справі № 904/3789/19 наголошено, що: «Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
Аналіз частини 2 статті 13 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.
За змістом статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. Законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту».
За змістом рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Водночас, необхідно зазначити, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 11.08.2021 у справі №909/436/20, від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20, від 06.10.2021 у справі № 925/1546/20).
Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - «non concedit contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них».
У формуванні такого висновку судом також враховується, що Закон №2269-XII визначає, що контроль за використанням майна, переданого в оренду (крім іншого окремого індивідуально визначеного майна), покладається на органи, які відповідно до цього Закону здійснюють державну політику у сфері оренди. Контроль за використанням іншого окремого індивідуально визначеного майна, переданого в оренду, здійснюють органи, уповноважені управляти підприємством, яке є орендодавцем цього майна.
Пунктом 3.2. спірного договору передбачено, що орендодавець має право контролювати наявність, стан, напрямки та ефективність використання майна, переданого в оренду за цим договором.
Пунктом 4.6. договору встановлено, що орендар безперешкодно допускає представників Орендодавця у робочий час доби для контролю за виконанням правил використання приміщення і обов'язків за договором.
Судова колегія зазначає, що матеріали даної справи не містять доказів використання відповідачем спірного приміщення з 03.11.2023 по 30.09.2024.
Відсутні докази перешкоджанням останнім у доступі позивачу до належного йому об'єкта оренди або щодо здійснення з боку відповідача дій з обмеження використання Департаментом об'єкту оренди у матеріалах справи не міститься.
Позивачем не зазначено про неможливість розпоряджатись відповідним майном, у зв'язку із створенням відповідачем будь-яких перешкод позивачу.
Суд зазначає, що починаючи з 03.11.2023, позивач, як особа, яка має бути зацікавлена у поверненні власного майна, не звертався до відповідача з жодними повідомленнями, претензіями, пропозиціями щодо необхідності звільнення відповідачем орендованого приміщення, як після винесення судом рішення від 03.05.2023 у справі №916/3594/22, так і після закінчення строку дії договору 01.04.2024, незважаючи на акт державного виконавця від 03.11.2023 про відсутність відповідача у спірному приміщенні, не надано суду жодного акту обстеження орендованого майна з боку орендодавця за оспорюваним договором, в якому було зафіксоване незаконне використання Відповідачем майна за договором або порушення ним умов цього договору. З огляду на викладене, судова колегія відхиляє доводи скаржника про відсутність акту повернення майна як підставу для нарахування неустойки.
Також судова колегія зазначає, що в даному випадку відсутні докази умислу в діях відповідача щодо ухилення від повернення об'єкту оренди, оскільки орендар був відсутній у спірному приміщенні щонайменше з 03.11.2023. Протилежного позивачем не доведено.
Аргументи скаржника щодо перебування у спірному приміщенні третьої особи - суборендаря судовою колегією не приймаються до уваги, оскільки вказане не є предметом даного спору, який стосується виключно зобов'язань, що виникли між сторонами за договором оренди. Вирішення обставин, пов'язаних із подальшим зайняттям приміщення іншими особами після припинення договору оренди, виходить за межі розгляду цієї справи та потребує оцінки в окремому судовому провадженні. При цьому позивач не позбавлений процесуального права звернутися до суду з відповідними вимогами, зокрема про усунення перешкод у користуванні спірним майном та/або про виселення осіб, які, на його думку, займають приміщення без правових підстав.
Вищевказане виключає можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.
Відтак, місцевий господарський суд правомірно та обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про стягнення неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди у розмірі 2 606 141,32 грн за період з квітня по вересень 2024 на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України.
На переконання колегії суддів, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, порушення норм процесуального чи матеріального права судом апеляційної інстанції не встановлено.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2025 у справі №916/4559/24.
За таких обставин, апеляційна скарга Департаменту комунальної власності Одеської міської на рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2025 у справі №916/4559/24 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської на рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2025 у справі №916/4559/24 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2025 у справі №916/4559/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 03.06.2025.
Головуючий суддя А.І. Ярош
Судді: Я.Ф. Савицький
Н.М. Принцевська